Постанова

від 29.12.2023 по справі 914/2162/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2023 р. Справа №914/2162/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МКС Фасад б/н від 27.10.2023 (Вх. № ЗАГС 01-05/3345/23 від 30.10.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2023 ( повний текст складено 02.10.2023)

у справі №914/2162/23

за позовом:Приватного підприємства Вікторія Я.А.Ф., м. Львів

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю МКС Фасад, м. Львів

про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Вікторія Я.А.Ф.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС Фасад» про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Позовні вимоги ПП Вікторія Я.А.Ф. обгрунтовані тим, що за порушення строків виконання грошового зобов`язання з відповідача підлягає стягенню 142 071,81 грн. пені, 21 757,35 грн. 3% річних, 63 419,87 грн. інфляційних втрат та 7 000,84 грн. штрафу, які є предметом спору в цій справі згідно долучених розрахунків, які просить стягнути з відповідача на користь позивача, а також судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2023 у справі №914/2162/23 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ МКС Фасад на користь ПП Вікторія Я.А.Ф. 141 085,09 пені, 7 000,84 грн. штрафу, 63 266,54 інфляційних втрат, 21 577,79 грн. 3% річних та 3 493,96 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідач свого обов`язку щодо своєчасності оплати вартості товару за договором поставки товару №28/01/20-1 від 28.01.2020 належним чином не виконав та допустив прострочення у внесенні платежів, позивач правомірно провів нарахування 142 071,81 грн. пені, 21 757,35 грн. 3% річних, 63 419,87 грн. інфляційних втрат та 7 000,84 грн. штрафу. Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, підстави та правильність нарахування відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору дійшов висновку, що такі нараховано невірно, відповідно задоволивши позов частково, стягнув 141 085,09 пені, 7 000,84 грн. штрафу, 63 266,54 інфляційних втрат, 21 577,79 грн. 3% річних.

Окрім того, щодо позовної давності, суд дійшов висновку, що ПП «Вікторія Я.А.Ф.» не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скари та відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ МКС Фасад подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2023 у справі №914/2162/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, в зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставина справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом не надано належної оцінки п. 6.5. та 6.7. Договору поставки товару №28/01/20-1 від 28.01.2020, якими передбачено відповідальність за прострочення строків оплати товару. На думку апелянта, наслідки невиконання умов оплати за товар у вигляді виникнення у відповідача обов`язку сплатити пеню та штраф настають не автоматично, а виключно за умови реалізації односторонньої дії позивача шляхом пред`явлення вимоги до відповідача. При цьому звертає увагу суду, що ПП Вікторія Я.А.Ф. до моменту подання позовної заяви жодної вимоги до ТОВ МКС Фасад не надсилало.

Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про автоматичне продовження строків позовної давності у зв`язку з карантинними обмеженнями, встановленими з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та запровадженням воєнного стану, оскільки вважає, що процесуальні строки можуть бути поновлені судом лише за наявності відповідного клопотання.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано суду.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю МКС Фасад на рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2023 у справі №914/2169/23, апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між ПП Вікторія Я.А.Ф. та ТОВ МКС Фасад укладено договір поставки товару №28/01/20-1 від 28.01.2020, згідно із п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати покупцю товар, визначений згідно з п. 1.2 договору (фібробетонні плити), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар за ціною і у строки згідно договору.

Відповідно до п. 5.7 договору підписання видаткової накладної представником покупця та скріплення печаткою покупця свідчить про належне виконання постачальником всіх зобов`язань щодо поставки товару покупцеві, належну комплектність, якість та кількість товару та є підставою для оплати покупцем вартості товару.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 110 008,36 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-005 від 02.03.2020 на суму 1 223 395,43 грн. та №РН-006 від 10.03.2020 на суму 886612,93 грн.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами у справі, що вищезазначені видаткові накладні підписані представниками обох сторін, а також скріплені печатками останніх.

Згідно із п. 3.2 договору ціна товару визначається постачальником на момент поставки та зазначається у рахунку та/або видатковій накладній на відвантаження партії товару.

Обов`язки покупця, щодо оплати за товар визначені п. 3.4, 3.4.1. та 3.4.2., відтак покупець зобов`язаний оплатити товар на наступних умовах:

- 50% (п`ятдесят відсотків) партії товару сплачується покупцем постачальнику до моменту поставки протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку;

- 50% (п`ятдесят відсотків) партії товару сплачується покупцем постачальнику протягом 2 (двох) робочих днів з моменту поставки та підписання сторонами видаткової накладної на поставку відповідної партії товару.

Відповідно до п. 6.5 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару (несплати, неповної оплати) покупець зобов`язаний за вимогою постачальника сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язання і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання. При цьому терміни позовної давності щодо стягнення пені встановлюються тривалістю у три роки.

У випадку прострочення покупцем оплати товару на строк понад 30 календарних днів, покупець сплачує на вимогу постачальника додатково штраф у розмірі 10% від суми прострочення (п. 6.7 Договору).

Матеріалами справи підтверджено (виписками по банківському рахунку) та не заперечується сторонами у справі, що на момент звернення до суду із позовом відповідач оплатив вартість поставленого йому товару у повному розмірі.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 22.05.2023, підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Як зазначив позивач, замовник-відповідач порушив умови укладеного договору, оплата за поставлений товар не проведена у встановлений договором термін.

При цьому, факт прострочення у сплаті підтверджується як вищенаведеними виписками по банківському рахунку, так і Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 22.05.2023.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення 142 071,81 грн. пені, 21 757,35 грн. 3% річних, 63 419,87 грн. інфляційних втрат та 7 000,84 грн. штрафу за порушення строків оплати.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини щодо виконання договору поставки товару.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частинами 1, 2 та 3 статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Положеннями статей 525, 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків( ч.1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений сторонами товар на загальну суму 2 110 008,36 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач повинен був сплатити вартість поставленого йому товару за видатковою накладною №РН-005 від 02.03.2020 до 04.03.2020 включно, а за видатковою накладною №РН-006 від 10.03.2020 до 12.03.2020 включно. Разом з цим, остаточна сплата вартості поставленого товару за накладною №РН-005 проведена відповідачем 27.08.2020, а за накладною №РН-006 через три роки після настання строку на оплату, а саме 29.05.2023.

Відтак, як вже зазначалось вище, порушення строків оплати за договором поставки від 28.01.2020 №28/01-20-1 стали підставою для звернення з позовом про стягнення 142 071,81 грн. пені, 21 757,35 грн. 3% річних, 63 419,87 грн. інфляційних втрат та 7 000,84 грн. штрафу за порушення строків оплати.

В силу положень статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 справа № 904/4156/18.

Відповідно до ч. 2.ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6.5 длоговору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару (несплати, неповної оплати) покупець зобов`язаний за вимогою постачальника сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язання і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання. При цьому терміни позовної давності щодо стягнення пені встановлюються тривалістю у три роки.

У випадку прострочення покупцем оплати товару на строк понад 30 календарних днів, покупець сплачує на вимогу постачальника додатково штраф у розмірі 10% від суми прострочення (п. 6.7 договору).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку пені та штрафу, вважає його арифметично вірним. Відтак, позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 7 000,84 грн. та часткового задоволення стягнення пені у розмірі 141 085,09 грн, підставно задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів погоджується із частковим задоволенням судом першої інстанції вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, та вважає арифметично вірним та обгрутованим висновок суду про стягнення із відповідача лише 63 266,54 інфляційних втрат та 21 577,79 грн. 3% річних.

Щодо тверджень відповідача, що з умов договору випливає, що його відповідальність щодо сплати штрафу та пені за протермінування оплати за товар може наставати виключно за наявності вимоги позивача щодо проведення оплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що у Договорі відсутня чітка вказівка щодо форми та змісту вимоги про сплату штрафних санкцій. Відтак, висунення постачальником вимоги, про яку ідеться у п.п. 6.5 та 6.7 Договору, може бути здійснене будь-яким чином: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом тощо, так і шляхом висунення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Окрім того, звертаючись з апеляційною скаргою, як і у відзиві на позовну заяву, скаржник покликається на правові позиції Верховного Суду, які стосуються зменшення судом штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, однак, не просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, подаючи клопотання про зменшення розміру відповідальності за порушення господарського зобов`язання, варто намагатися довести зазначені обставини.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що скаржник лише покликається на практику Верховного Суду, яка стосується зменшення судом штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, не обґрунтовуючи свої доводи обставинами даної справи, не подаючи жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, та й з рештою не заявляючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Щодо твердження апелянта стосовно пропуску позивачем строків позовної давності.

На переконання апелянта, суд помилково прийшов до висновку щодо автоматичного продовження строків позовної давності внаслідок запровадження на території України карантину та військового стану. Такий висновок суду першої інстанції, на думку апелянта, суперечить законодавчим нормам та правовим висновкам Верховного Суду. Апелянт покликається на чинний Господарський процесуальний Кодекс України, який передбачає процедуру поновлення та продовження процесуальних строків, а саме на ст. 118 та 119 ГПК України.

Щодо цього колегія суддів звертає увагу на таке.

На ефективність захисту порушених або оспорюваних прав і законних інтересів учасників підприємницької і господарської діяльності у порядку господарського судочинства суттєвий вплив справляє фактор часу з точки зору швидкості розгляду спору, надання зацікавленим особам можливості максимально результативно брати участь у процесі вирішення справи. Тому правове регулювання строків розгляду і вирішення справ у господарських судах, виконання рішень суду, здійснення певних процесуальних дій набувають важливого значення. Важливим засобом забезпечення захисту прав у момент розгляду справи господарським судом є період часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд. Цей період часу називають процесуальними строками.

Процесуальний строк це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі (слід відрізняти строки, встановлені господарським процесуальним законодавством від строків, встановлених матеріальним правом, наприклад, строків позовної давності, встановлених Цивільним кодексом України).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК України у господарському процесі можна поділити на види:

строки, встановлені законодавством Господарським процесуальним кодексом України або іншими законами, для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі;

строки, які визначені господарським судом, для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі.

Позовна ж давність є тим моментом правової дійсності, коли зустрічаються та взаємодіють норми матеріального і процесуального права. Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимого про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали не повними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). (ч. 1, п. 1, ч. 2 ст. 258 ГПК України.)

На початку 2020 року з початком пандемії коронавірусної хвороби законодавець доповнив Прикінцеві та перехідні положення ЦК України п. 12, яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені стст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.

З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в України 24.02.2022 Законом України від 15.03.2022 (який набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України п. 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Тобто було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин.

Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №920/724/21).

Отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовна давність за заявленими позовними вимогами, автоматично продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2023 у справі №914/2162/23 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2023 у справі №914/2162/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МКС Фасад б/н від 27.10.2023 (Вх. № ЗАГС 01-05/3345/23 від 30.10.2023) без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

4. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В.