Рішення

від 19.09.2023 по справі 570/3177/22

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/3177/22

Номер провадження 2/570/186/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2023 року Рівненський районнийсуд Рівненськоїобласті у складі:

судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Семенка В.В.,

представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Томашевської Н.В.,

представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Януль-Сидорчук Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 р. ОСОБА_1 звернувся в Рівненський районний суд Рівненської області з позовом, в якому просить зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди в користуванні житлом по АДРЕСА_1 шляхом вселення його у вищезазначене житло з передачею ключів від будинку; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову вказує, що 06.05.1995 р. між ним та відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27.01.2021 р.

Після одруження в 1996 р. їхня сім`я переїхала на постійне місце проживання в будинок по АДРЕСА_1 , де проживали лише вони з відповідачкою ОСОБА_2 та їх сином. Цей будинок їм був наданий як подарунок на весілля, він був занедбаний та потребував відновлення. Позивачем під час проживання у ньому за власний кошт були здійснені ремонтні роботи, оскільки відповідачка прибутків не отримувала, бо була непрацевлаштована. Наводить перелік поліпшень житлових умов в будинку АДРЕСА_1 : зроблено свердловину та заведено воду в будинок; здійснено добудову ванної кімнати, туалету, кухні, прихожої, підвалу, які обладнано усіма необхідними комунікаціями; облаштовано септик; добудовано котельню з окремим входом; підведено газопостачання до будинку; перероблено електропостачання по всьому будинку; відновлено господарські будівлі та споруди, а саме: хлів, літню кухню, погріб, теплицю і приналежну їм територію. В будинку замінено вікна на металопластикові; замінені нові вхідні двері; проведено внутрішній капітальний ремонт всього будинку і частково зовнішній, огорожено територію євро парканом.

З 2020 року відповідачка ОСОБА_2 працевлаштувалася в м.Київ та приїздила додому лише на вихідні з приводу чого у них нерідко виникали сімейні чвари. Згодом відповідачка ОСОБА_2 просила його переїхати на інше місце проживання, оскільки пояснювала, що їм необхідно пожити окремо, бо їхнє сімейне життя не складається. Влаштовувала йому сварки та викликала поліцію, щоб у будь-який спосіб він виїхав з помешкання.

В 2021 р. він отримав позовну заяву, в якій ОСОБА_2 ставила питання про позбавлення його права користування житловим приміщенням. 30.03.2022 р. судом винесене рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили 05.05.2022 р.

З цього рішення суду позивачу стало відомо, що шлюб між ними розірвано на підставі рішення суду від 27.01.2021 р., що ОСОБА_2 з 06.05.2021 р. є одноосібним власником вказаного спірного будинковолодіння.

У власності позивача немає ніякого житла і він вимушений вчиняти дії щодо захисту його прав на користування житловим приміщенням, де проживає на законних підставах.

У будинку на даний час проживає його син зі своєю дружиною, які вчиняли періодично перешкоди у користуванні житлом, інколи не впускали його в будинок на ніч, тоді він проводив ночі в котельні або в гаражі.

Позивачка за допомогою сина та невістки не допускають його до помешкання, не надають можливості користуватися житлом, у якому він зареєстрований та проживав на законних підставах. Змінивши вхідні замки в будинок та надвірні будівлі, та безпосередньо замок на вхідних воротах, він не має можливості навіть забрати особисті речі, що вкрай негативно впливає на його здоров`я, він є інвалідом ІІІ групи, вимушений шукати прихистку у своїх знайомих, які йому допомагають.

Його звернення до правоохоронних органів та до органів місцевого самоврядування не дали ніяких результатів.

Наводить положення ст.47 Конституції України, ч.4 ст. 9, ст.150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 311, 383, 405 ЦК України,

Ухвалою суду від 13.10.2022 р. відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 14.03.2023 р. за клопотанням позивача залучено по справі співвідповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 29.05.2023 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У відзивівх.17731від 30.11.2022р.відповідачка ОСОБА_2 вказує, що позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що вона не є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Новий власник будинку надав дозвіл на проживання у спірному будинку їй та її синові. Позивач систематично порушував правила співжиття, завдавав моральні та фізичні страждання, що змусило її, власника будинку, тимчасово переїхати на проживання до сестри у м. Київ. Факт домашнього насильства, звернення за допомогою до психолога підтверджується документами, які додаються до відзиву. Замки у будинку, до моменту поки вона була власником, не змінювалися. Спірний будинок по АДРЕСА_1 перейшов у спадок її батькові від його матері, пізніше її батько подарував будинок їй, повністю утримувався нею та здійснювався ремонт коштами сина, про що є підтверджуючі платіжні документи. Наведений позивачем перелік здійснених поліпшень у спірному будинку, не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом. Позивач навіть не сплачував комунальних платежів, у той час коли користувався будинком та прибудинковими будівлями, у яких утримував своє господарство, що давало йому постійний додатковий заробіток. Позивач разом зі своєю співмешканкою проживає у двоповерховому будинку своєї матері, загальною площею 190,2 кв.м. у с.Великий ОСОБА_4 . Позивач має у власності легковий автомобіль та сільськогосподарську техніку.

Наводить судову практику, а саме постанову Верховного Суду від 27.10.2021 р. у справі №128/2294/17.

У відзиві вх. 5873 від 06.04.2023 р. співвідповідачка ОСОБА_3 просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що родинні стосунки між нею та позивачем відсутні. Спільним побутом вони пов`язані не були. ОСОБА_1 не є членом її сім`ї. Кровна спорідненість між ними відсутня.

Позивач, його син ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_2 не є членами однієї сім`ї. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Рівненського районного суду від 27.01.2021 р., відтак сімейні стосунки між ними і дитиною припинилися. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно не проживали, спільне господарство не вели. Відповідач проживає з іншою жінкою.

Позивач не є членм її сім`ї. Є колишнім членом сім`ї відповідачки ОСОБА_2 , яка не є власницею будинку. Тому позивач не має права безоплатного користування належним їй на праві власності житловим будинком. Наводить судову практику, а саме постанову Верховного Суду від 12.09.2018 р. у справі №727/11132/14-ц, постанову Верховного Суду України від 05.11.2014 р. у справі №6-158цс14.

Вказує, що вона не чинила перешкод позивачу в користуванні спірним будинком, оскільки він самостійно виселився із нього до набуття нею права на будинок. Вона як власник житлового будинку замінила вхідні замки в будинку з метою схоронності власного майна, проте це відбулося після переїзду позивача до іншого помешкання. Позивач бажає приховати той факт, що житловий будинок він покинув з власної волі і за власним бажанням, тому що спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не склалося.

Місце проживання позивача не зареєстроване у спірному житловому будинку, з якого він виселився добровільно, він не є членом її сім`ї, а також забезпечений житлом, тому підстав для задоволення позову не має.

Крім того, вказує, що кошти на ремонт будинку позивачем не надавалися.

У відповідіна відзивпозивач ОСОБА_1 ,вказує, що позов про усунення перешкод у користуванні житлом він подав до суду 22.08.2022 р. Спірні правовідносини виникли після розірвання шлюбу з 27.01.2021 р.

На момент подачі ним позову власником спірного будинку з надвірними будівлями була відповідачка ОСОБА_2 на підставі договорів дарування від 06.05.2021 р.

Перешкоди йому чинилися попереднім власником ОСОБА_2 . Право власності відповідачки ОСОБА_3 на спірну нерухомість позивачем не оспорюється.

Він вселився у спірний будинок ще у 1996 р. за згодою попереднього власника баби відповідачки ОСОБА_2 і продовжував проживати до її мерті у 2008 р. за згодою наступного власника батька відповідачки ОСОБА_2 , який 06.05.2021 р. подарував спірне житло своїй доньці після їхнього розлучення 21.01.2021 р.

Сам по собі перехід права власності на спірне житлове приміщення в листопаді 2022 р. до ОСОБА_3 , членом сім`ї якої він не являється, не вплинув на його право користування спірним нерухомим майном, яке є єдиним місцем проживання для нього, порушене право підлягає судовому захисту. Наводить судову практику, а саме постанову Верховного Суду у справі №676/905/16-ц від 26.06.2019 р.

Після відкриття провадження у справі відповідачка ОСОБА_2 з метою позбавлення його права користування вказаним житлом своєю заявою зняла його з реєстрації за адресою спірного будинку.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін у судовому засіданні, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 26.07.2021 р. №1772, зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.03.1996 р. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до характеристики, виданої 26.07.2021 р. №1292/02-12/21 секретарем Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області М. Догойдою, за останній період проживання на території Шпанівської сільської ради компрометуючих матеріалів на ОСОБА_1 до сільської ради не надходило.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради, від 26.07.2021 р. №1774/02-13/21, в спірному будинку зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , 1996 р.н.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради, від 06.08.2021 р. №1931/02-13/21, в спірному будинку в 1996 р. були зареєстровані: ОСОБА_8 , 1927 р.н., позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , 1996 р.н. Підстава: погосподарська книга №3 с. Зозів Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області за 1996-2000 р.р.

Як убачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ №819350, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.10.2021 р. має третю групу інвалідності загального захворювання з ураженням ОРА.

01.02.2022 р. позивач звертався до голови Шпанівської територіальної громади Рівненського району Рівненської області із заявою, в якій просив створити комісію та зафіксувати факт недопуску його до помешкання спірного будинку; вжити заходів та зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ним спірним будинком, шляхом вселення його до даного будинку та передання йому ключів від нього.

01.02.2022 р. позивач також звертався до начальника ВП №1 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, в якій просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ним спірним будинком.

17.02.2022 р. сільський голова Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області у відповіді №244/02-12/22 на заяву позивача від 01.02.2022 р. повідомив, що прохання, озвучені у заяві, виходять поза межі повноважень органів місцевого самоврядування та рекомендував звернутися до органів поліції та суду.

Як убачається з рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/2200/21 від 30.03.2022 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 відмовлено.

Як убачається з Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16.05.2022 р., «Встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2021 р. не проживає за вказаною адресою, 01.04.2022 р. накладено заборонний припис стосовно кривдника. Даний факт підтверджують сусіди та депутат сільської ради.»

17.11.2022 р. секретарем Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області у характеристиці №1449/02-12/22 від 17..1.2022 р. вказано, що у квітні 2022 р. до Шпанівської сільської ради від Рівненського РУП надійшла спеціальна картка обліку факт скоєння домашнього насильства ОСОБА_1 над ОСОБА_2 . За результатами розгляду спеціальної картки обліку факту скоєння домашнього насильства фахівцем соціальної роботи комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Шпанівської сільської ради було здійснено оцінювання потреб особи/сім`ї та складено відповідний акт. Із ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду щодо наслідків та відповідальності за вчинення домашнього насильства. За час проживання на території Шпанівської сільської ради інших скарг, зауважень та повідомлень відносно ОСОБА_1 до сільської ради не надходило.

Як убачається з відповіді директора КЗ «ЦНСП» Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, №177/01-27/22 від 22.11.2022 р., з квітня по липень 2022 р. на обліку Центру перебувала ОСОБА_2 , яка отримувала соціальну послугу соціального супроводу, відповідно до вимог чинного законодавства.

Як убачається з постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 19.05.2022 р. у справі №570/1093/22, закрито провадження у справі щодо ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до характеристики, виданої 26.04.2022 р. вих. №133 директором Рівненського зоологічного парку ЗДЗ О.В. Павлюк, ОСОБА_1 працює у Рівненському зоологічному парку ЗДЗ з 04.04.2012 р. н посаді завідувача відділу хижаків, зарекомендував себе як відповідальний, здібний, наполегливий працівник.

Як убачається з повідомлення адміністратора відділу з питань організації надання адміністративних послуг І. Яроцької Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області №1322/02-12/22 від 17.10.2022 р., позивача ОСОБА_1 повідомили, що 17.10.2022 р. він знятий з реєстрації за адресою спірного будинку за заявою власника житла ОСОБА_2 . Підстава п.2, ст.18 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Як убачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, 07.11.2022 р. відповідачка ОСОБА_2 отримала ухвалу суду про відкриття провадження у вказаній справі, про що вказала у своєму відзиві.

Як убачається з довідки, виданої виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради №1873 від 17.11.2022 р. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 , 1996 р.н.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2022 р. і.н.в. 315439728, власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою : АДРЕСА_1 згідно договору дарування земельної ділянки та житлового будинку з надвірними будівлями від 17.1.2022 р. є ОСОБА_3 .

Відповідно до характеристики секретаря Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області № 1448/02-12/22 від 17.11.2022 р., внаслідок виникнення конфлікту через постійний психологічний тиск зі сторони колишнього чоловіка, ОСОБА_2 змушена звертатися до компетентних органів щодо відстоювання своїх прав та інтересів по факту скоєння домашнього насильства. Скарг, зауважень чи інших повідомлень відносно ОСОБА_2 до сільської ради не надходило.

Як убачається з Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17.11.2022 р., «Встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2021 р. та по даний час не проживає за вказаною адресою. Даний факт підтверджують сусіди та депутат сільської ради.».

Конституція України передбачає як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями ст.47Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ч. 1 статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст.316ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1ст.317ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно дост.328ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ч. 1 ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положення ст. 391 ЦК Українивстановлюють, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Загальний правовий захист поширюється як на власника квартири (рішення у справіGillowv.theU.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkosv.Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, п. 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України», п. 47).

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60).

Аналізуючи норми національного цивільного та житлового законодавства України, а також висновки ЄСПЛ про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц дійшла таких висновків: «[…]виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року, справа № 569/4373/16 вказано наступне: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Згідно з ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, уст. 7 ЖК УРСРпередбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Права відповідача як власника житлового будинку у здійсненні ним правомочностей користування та розпорядження своїм майном захищені положеннями ст.391ЦК Українита ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Стосовно прав позивача на користування житловим будинком, то судом встановлено, що у вказаному житлі позивач проживав постійно з часу реєстрації місця проживання з 1996 р.

Отже, вселення позивача у будинок не було самовільним, а відбулося зі згоди тогочасного власника житла, чого не заперечувала сторона відповідача.

При цьому правовою підставою для його вселення був не договір найму житла, бо докази цього відсутні, як немає доказів і того, що проживання позивача у будинку було обмежене певним строком та визначене певними умовами користування житлом.

Відповідно до змісту ч. 4ст. 156 ЖК Україниприпинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім`ї власника права користування займаним приміщенням.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі№ 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі№ 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц вказано, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зі справи вбачається, що з 1996 р. до травня 2022 р. позивач проживав у спірному житлі та користувався цим житлом, яке вже з 2021 р. належало відповідачці ОСОБА_2 .

Як убачається з рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30.03.2021 р., рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27.01.2021 р. у справі №569/16826/20 шлюб сторін розірвано. Відповідачка ОСОБА_2 згідно договору дарування від 06.05.2021 р. є власником спірного будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,2337 га, к.н. №5624689500:05:020:0101, на якій він розташований.

Тобто, на момент відчуження спірного будинку 06.05.2021 р., позивач ОСОБА_1 був у ньому все ще зареєстрований.

Про існуюче на той час право позивача ОСОБА_1 на користування житловим будинком було відомо як первісному власнику (дарувальнику), так і обдарованій ОСОБА_2 , відомостей про існування спорів з цього приводу у первісного власника спірної нерухомості до суду не подано.

Отже, і дарувальник, і обдарована ОСОБА_2 за цим договором знали про права позивача ОСОБА_1 на житловий будинок.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 676/905/16-ц (провадження № 61-13787св18) вказано, що «Сам по собі перехід права власності на спірне житлове приміщення в лютому 2016 року від матері позивача, ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , членом сім`ї якої ОСОБА_1 не являється, не вплинув на право останнього користуватися спірним нерухомим майном. Новий власник майна не оспорив права позивача на проживання у спірному Будинку у передбаченому законом порядку, а тому суд апеляційної інстанції вважав, що враховуючи ту обставину, що спірний будинок є постійним місцем проживання ОСОБА_1 , його порушене право підлягає судовому захисту. Таким чином суд прийшов до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача шляхом покладення на обох відповідачів обов`язку не чинити йому перешкод у користуванні ОСОБА_9 та надати ключі від вхідних дверей та примусово вселити позивача у спірне житло.»

Таким чином, ОСОБА_2 могла передбачити характер та важливість обтяження її майбутнього будинку, та не зважаючи на це вона прийняла дарунок. За її заявою 17.10.2022 р. позивача було знято з місця реєстрації за адресою спірного будинку.

Відчуження будинку 17.11.2022 р. відповідачці ОСОБА_3 , право на проживання в якому мав позивач, поставило під загрозу соціальний статус останнього, який може стати безхатченком, втративши право користування житлом, яким користувався з 1996 року.

За таких обставин дії сторін договору дарування не можна вважати добросовісними стосовно позивача так, як вони спрямовані на шкоду його правам та інтересам, поставили його скрутне і ризиковане становище, яке загрожує втратою єдиного житла.

Суд враховує також те, що відповідач є інвалідом третьої групи, власного житла не має.

Стосовно впливу проживання позивача у вказаному будинку на права відповідачки ОСОБА_3 , то це не позбавляє останньої права власності на цей об`єкт.

З пояснень сторін встановлено, що відповідачки у вказаному житлі не проживають, у спірному будинковолодінні проживає син позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною.

Відповідачі не довели доказами того, що позивач порушує їхнє право користування своїм будинком, а саме: не допускає їх до свого майна, заподіяв шкоди цьому майну, або відмовляється брати участь у витратах на утримання будинку.

Позивач ці обставини заперечував.

На неприязні відносини між позивачем і відповідачкою ОСОБА_2 , які б унеможливлювали їх спільне користування будинком, про що вказувала її представник адвокат Томашевська Н.В. у судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Томашевська Н.В. пояснила, що позивач вчиняв домашнє насильство відносно ОСОБА_2 , про що складено заборонний припис та протокол про адміністративне правопорушення від 31.03.2022 р., однак до суду вказаний припис не подано, а відповідно до постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 19.05.2022 р. встановлено, що: «Обставини домашнього насильства, описані у протоколі серії ВАВ №410753 від 31.03.2022 р. не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено доказів завдання внаслідок цього шкоди фізичному або психічному здоров`ю ОСОБА_2 . При цьому, конфлікт, який склався між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди фізичному та психічному здоров`ю потерпілої, не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного проступку».

Під час надання пояснень щодо існування заборонного припису, про який вказувала сторона відповідачів, на запитання суду у відповідності до п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України, адвокат Томашевська Н.В. такого не подала, клопотань з цього приводу заявлено не було.

Отже, втручання у право позивача на житло, яке він набув правомірно, але втратив через недобросовісність нових власників, а також з огляду на недоведеність фактів порушення з боку позивача прав користування та розпорядження власниками своїм майном, буде надмірним і непропорційним втручанням у право позивача на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст. 8 Конвенції.

Норма ч. 1ст. 141 ЦПК Українивказує, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто, судовий збір у розмірі 992,40 грн. слід стягнути з відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_10 в рівних частках, а саме по 496,20 грн. з кожної.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення - задоволити повністю.

Зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити відповідачу ОСОБА_1 перешкод в користуванні житлом по АДРЕСА_1 шляхом вселення його у зазначене житло з передачею ключів від будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати - судовий збір у розмірі по 496 грн. 20 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Сторони справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 29.09.2023 р.

Суддя Гнатущенко Ю.В.