Постанова

від 14.03.2024 по справі 570/3177/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 року

м. Рівне

Справа № 570/3177/22

Провадження № 22-ц/4815/68/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2023 року, ухвалене в складі судді Гнатущенко Ю.В., повний текст рішення складено 29.09.2023 року, у справі № 570/3177/22

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення.

Позов мотивований тим, що, що 06.05.1995 р. між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27.01.2021 р.

Після одруження в 1996 р. їхня сім`я переїхала на постійне місце проживання в будинок по АДРЕСА_1 , де проживали лише вони з відповідачкою ОСОБА_2 та їх сином.

ОСОБА_2 з 06.05.2021 р. є одноосібним власником вказаного спірного будинковолодіння.

Рішенням суду від 30.03.2022 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили 05.05.2022 р.

У власності позивача немає ніякого житла і він вимушений вчиняти дії щодо захисту його прав на користування житловим приміщенням, де проживає на законних підставах.

У будинку на даний час проживає його син зі своєю дружиною, які вчиняли періодично перешкоди у користуванні житлом, інколи не впускали його в будинок на ніч, тоді він проводив ночі в котельні або в гаражі.

Позивачка за допомогою сина та невістки не допускають його до помешкання, не надають можливості користуватися житлом, у якому він зареєстрований та проживав на законних підставах. Змінивши вхідні замки в будинок та надвірні будівлі, та безпосередньо замок на вхідних воротах, він не має можливості навіть забрати особисті речі, що вкрай негативно впливає на його здоров`я, він є інвалідом ІІІ групи, вимушений шукати прихистку у своїх знайомих, які йому допомагають.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення - задоволено повністю.

Зобов`язано відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити відповідачу ОСОБА_1 перешкод в користуванні житлом по АДРЕСА_1 шляхом вселення його у зазначене житло з передачею ключів від будинку.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати - судовий збір у розмірі по 496 грн. 20 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що судом не враховано, що позивач не є членом її сім`ї, а є колишнім членом сім`ї відповідачки ОСОБА_2 , яка не є власницею будинку. Тому позивач не має права безоплатного користування належним їй на праві власності житловим будинком. Наводить судову практику, а саме постанову Верховного Суду від 12.09.2018 р. у справі №727/11132/14-ц, постанову Верховного Суду України від 05.11.2014 р. у справі №6-158цс14. Вказує, що позивач самостійно виселився із будинку влітку 2020 року.

Судом проігноровано факт вчинення позивачем систематичного насильства у сім`ї щодо ОСОБА_2 , що призводить до неможливості спільного проживання у будинку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Встановлено, що місце проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване з 26.03.1996 р. за адресою: АДРЕСА_1 за згодою первісного власника будинку.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради, від 26.07.2021 р. №1774/02-13/21, в спірному будинку зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , 1996 р.н.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27.01.2021 р. у справі №569/16826/20 шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Згідно договору дарування від 06.05.2021 р. ОСОБА_2 набула право власності на спірний будинок з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,2337 га, кадастровий номер №5624689500:05:020:0101, на якій він розташований.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30.03.2022 р. у справі №570/2200/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 відмовлено. Рішення суду набрало законної сили та є чинним.

17.10.2022 р. ОСОБА_1 знятий з реєстрації за адресою спірного будинку за заявою власника житла ОСОБА_2 . Підстава п.2, ст.18 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2022 р., власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору дарування земельної ділянки та житлового будинку з надвірними будівлями від 17.11.2022 р. є ОСОБА_3 .

Станом 17.11.2022 р. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 , 1996 р.н.

Конституція України гарантує як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 СК України.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У цій справі спір виник щодо вселення в будинок колишнього члена сім`ї власника будинку (колишнього чоловіка) та зобов`язання не чинити йому перешкоди у користуванні будинком.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо застосування норм права щодо припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що аналіз норм статей 150, 156, 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

У цій справі питання про вселення в будинок та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні ним у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника будинку на користування ним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц дійшла таких висновків: «[…]виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року, справа № 569/4373/16 вказано: « не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У справі, що переглядається, установлено, що позивач має право користування спірною квартирою, що також встановлено рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30.03.2022 р. у справі №570/2200/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідачі не визнають за позивачем права користування спірним будинком, вчиняють дії щодо перешкод у користуванні цим будинком, ОСОБА_2 зняла позивача з реєстрації його місця проживання, ОСОБА_3 замінила вхідні замки в будинку, що свідчить про чинення перешкод позивачу у користуванні житлом.

Отже, установивши вказані обставини, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку що втручання у право позивача на житло, яке він набув правомірно, але втратив через недобросовісність нових власників, а також з огляду на недоведеність фактів порушення з боку позивача прав користування та розпорядження власниками своїм майном, буде надмірним і непропорційним втручанням у право позивача на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст. 8 Конвенції.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивач залишив будинок добровільно та забезпечений іншим житлом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів з цього приводу.

Суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, надавши належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про вселення до спірної квартири.

Інші доводи скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 березня 2024 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.