Рішення

від 02.10.2023 по справі 756/16112/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/16112/21

Провадження № 2/756/565/23

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про стягнення авансу,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про стягнення авансу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27 червня 2019 року ним на підставі нотаріально посвідченої довіреності надано повноваження ОСОБА_5 проводити переговори з відповідачами, засновниками ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» (далі -Товариство), щодо придбання частки у Товаристві. ОСОБА_5 було проведено переговори з власником Товариства ОСОБА_3 , який діяв також від імені співвласниці ОСОБА_6 щодо придбання 51% частки у Статутному капіталі Товариства. Цього ж дня ОСОБА_5 було передано, а ОСОБА_3 отримано грошові кошти у розмірі 70 000,00 доларів США в якості авансу за передачу засновниками такої частки. При цьому було погоджено, що участь у Статутному капіталі передається учасниками товариства наступними частинами: ОСОБА_3 - 25,5 %; ОСОБА_4 - 25,5 %. Загальна сума грошових коштів, яка мала бути передана засновникам TOВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» у якості сплати за передачу 51% Статутного капіталу TOB «САННАКОД АУТСОРСИНГ», становить 350 000,00 доларів США. Покупець мав намір завершити угоду протягом двох місяців, до 27 серпня 2019 року. Про це сторони склали і вручили ОСОБА_5 розписку від 27 червня 2019 року, яку ОСОБА_3 підписав від свого імені, а також від імені співвласниці ТОВ «Саннакод Аутсорсинг» ОСОБА_4 , з посиланням на її усне доручення. Оскільки до вказаного у розписці строку сторони не уклали договір купівлі-продажу частки, аванс за таким неукладеним договором підлягає поверненню. 30 квітня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було направлено претензію, у якій йшлося про те, що сторони у строк, зазначений у розписці, не уклали договір купівлі - продажу частки Товариства з обмеженою відповідальністю «САННАКОД АУТСОРСИНГ» у розмірі 51%, а отже, аванс за таким неукладеним договором підлягає поверненню. 18 травня 2021 року обидві зазначені вище претензії повернулись відправнику за закінченням терміну зберігання. Оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 70000,00 дол. США є авансом, який підлягає поверненню. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів 3% річних від суми неповернутого авансу, яка відповідно до розрахунку позивача за період з 19.05.2021 по 18.10.2021 складає 874,52 долари США, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 11350,00грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06.12.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про стягнення авансу, розгляд справи постановлено здійснювати у загальному позовному порядку. Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення авансу, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_5 .

13.01.2022 на адресу суду від третьої особи ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких серед іншого зазначив, що він діючи від імені позивача та за погодженням з ним, на підставі довіреності № 385, посвідченої нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О., здійснював переговори з власником ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» ОСОБА_3 щодо придбання 51 % частки у Статутному капіталі Товариства. 27.06.2019 у приміщені KFC за адресою: АДРЕСА_1 відбулась зустріч, на якій були присутні зі сторони ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а з іншої сторони ОСОБА_3 , бухгалтер ОСОБА_8 та дві жінки, які йому не назвались. До м. Київ він прибув на потязі. Під час цієї зустрічі ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 було передано грошові кошти, надані йому позивачем, а ОСОБА_3 отримано грошові кошти у розмірі 70 000,00 доларів США в якості авансу за передачу засновниками такої частки, про що свідчить розписка, надана суду позивачем. При цьому ним було погоджено, що участь у Статутному капіталі передається учасникам товариства наступними частинами: ОСОБА_3 - 25,5 %; ОСОБА_4 - 25,5 %, загальна сума, що мала бути передана засновникам товариства у якості оплати за 51% Статутного капіталу товариства становить 350000,00 доларів США. Сторони мали намір завершити угоду до 27.08.2019, про що було складено і йому вручено розписку від 27.09.2019, яку відповідач ОСОБА_3 підписав від свого імені, а також від імені співвласниці товариства ОСОБА_4 , з посиланням на її усне доручення. Після підписання розписки було встановлено, що відповідачі надали позивачу відомості про товариство, що не відповідають дійсності. У зазначений у розписці строк договір купівлі- продажу частки статутного капіталу не було укладено, а тому виникло питання повернення авансу в розмірі 70000,00 доларів США, який відповідачі відмовились повертати. 30.04.2021 третьою особою від імені позивача направлялись відповідачам електронні листи з проханням повернути аванс, які також були продубльовані на мессенджер ОСОБА_4 та бухгалтеру ОСОБА_9 . Цього ж дня, бухгалтер повідомила, що більше не працює у товаристві та переадресувала до відповідачів. Увечері цього ж дня на зв`язок вийшла ОСОБА_4 та почала погрожувати поліцією. 30 квітня 2021 року третьою особою від імені Позивача було направлено відповідачам претензію в якій йшлося про те, що сторони у строк, зазначений у розписці, не уклали договір купівлі-продажу частки Товариства, а отже, аванс за таким неукладеним договором підлягає поверненню. 18 травня 2021 року обидві зазначені вище претензії повернулись за закінченню терміну зберігання.

16.02.2022 адресу суду від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову, серед іншого з огляду на те, що переговори щодо купівлі частки Товариства дійсно мали місце і дійсно ОСОБА_10 спілкувався з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з цього приводу. Проте це були не єдині пропозиції щодо купівлі-продажу Товариства, які надходили відповідачці. Дійсно ОСОБА_10 підписував певний документ, однак, як йому пояснював ОСОБА_5 , це комерційна пропозиція, з якою він ознайомився і вона ні до чого не зобов`язує. Посилання позивача на те що, по «Розписці» було передано певну суму грошей необґрунтоване, оскільки факту прийому коштів по ній не зафіксовано. Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником (учасником), бенефіціарним власником та керівником Товариства (код ЄДРПОУ 42155462) є ОСОБА_4 . Відомості про ОСОБА_11 у реєстрі відсутні. У зв`язку з цим, не зрозуміло, чому позивач говорить про ОСОБА_11 як про співвласника Товариства. Твердження позивача, що ОСОБА_4 уповноважувала ОСОБА_11 на підписання розписки про одержання авансового платежу за продаж частки товариства, в якому вона є власником та керівником, є безпідставними. Зі змісту розписки не вбачається, що вона відповідає вимогам закону, з її змісту не зрозуміло, чи отримував ОСОБА_10 кошти, які визначені в ній, чому мова йде про відчуження часток співвласників, при тому, що ОСОБА_4 є єдиним власником товариства, тобто розписка є такою, що складена із порушенням. Відповідачка не отримувала жодних претензій від позивача, оскільки тимчасово не проживає за місцем своєї реєстрації з березня 2021 року, а тому не могла отримати жодних документів поштовим відправленнями відповідно, надати будь-яку відповідь на жодну претензію. Крім того, ОСОБА_4 вважає безпідставною вимогу про стягнення 3 % річних, оскільки, видача та одержання завдатку є безумовним доказом факту вчинення договору, у той час видача авансу безумовним доказом факту укладення договору не є, а тому застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України необґрунтоване.

24.03.2023 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якому сторона позивача вказує, що твердження ОСОБА_4 є безпідставними, такими, що не грунтуються на законі, а також містять неправдиві відомості. Серед іншого зазначається, щодо відповідно до загальнодоступних відомостей викладених на сайті «Опендатобот» до 14.08.2021 (під час проведення переговорів, отримання авансу та складання розписки) ОСОБА_3 був співзасновником і кінцевим бенефіціарним власником компанії, оскільки ОСОБА_4 на той момент була (і залишається) власником і директором компанії, вона не могла про це не знати. У відзиві на позовну заяву вона стверджує, що з липня по вересень 2021 року перебувала в Україні, а отже мала безпосереднє відношення до внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо засновника та бенефіціарного власника компанії. ОСОБА_4 заперечує що було її усне доручення щодо проведення переговорів та отримання авансу, проте текст, що ОСОБА_3 діє за усним дорученням ОСОБА_4 було внесено у розписку саме ОСОБА_3 і підтверджено його власним підписом. Судячи з даказів, наданих суду, а саме електронного листування ОСОБА_4 не заперечувала проти факту отримання грошей, але під різними приводами відмовлялась їх повертати, при цьому електронне листування здійснювалось з номера телефону НОМЕР_1 , який сама ОСОБА_4 зазначила у своєму відзиві. Текст розписки містить пряме твердження «Ця розписка підтверджує отримання ОСОБА_3 грошових коштів».

Ухвалою суду від 13.04.2023 підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про стягнення авансу закрито та призначено справу до розгляду по суті.

10.08.2023 на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що не визнає позовні вимоги та вважає їх безпідставними, враховуючи серед іншого наступне. Надана стороною позивача розписка не відповідає формі, що встановлена до її оформлення, а також надрукована на комп`ютері повністю, а не написана власноруч, не зазначено свідків, які можуть підтвердити факт складання, підпису розписки та передання визначеної суми коштів. Позивач зазначає, що ОСОБА_3 поставив на розписці свій підпис та підпис замість ОСОБА_4 оскільки мав усне доручення від неї на вчинення такої дії, але це нічим не підтверджується, окрім як словами самого позивача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись.

Суд, заслухавши учасника судового процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати із договорів та інших правочинів, чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 27.06.2019 ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О., 18.09.2018, зареєстровано в реєстрі за № 385 та ОСОБА_3 було складено розписку, відповідно до змісту якої: «Ця розписка підтверджує отримання ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 70 000,00 дол США (сімдесят тисяч доларів США) від ОСОБА_5 (довірена особа покупця), у якості авансу за передачу засновниками товариства істотної участі, а саме 51 % у Статутному капіталі ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ». Участь у Статутному капіталі передається учасниками товариства наступними частинами: ОСОБА_3 - 25,5%, ОСОБА_4 - 25,5%. Загальна сума грошових коштів, яка має бути передана засновникам ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» у якості сплати за передачу 51% Статутного капіталу ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» становить 350 000,00 дол США (триста п`ятдесят тисяч доларів США). Покупець має наміри завершити угоду на протязі 2х місяців, до 27 серпня 2019р. Партнерські зобов`язання сторін починають свою дію з моменту передачі/отримання авансу, а саме з 27.06.2019р». Розписка підписана ОСОБА_3 від свого імені, а також від імені ОСОБА_4 , з посиланням на її усне доручення та ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_2 .

Копія розписки містяться в матеріалах справи, її оригінал оглянутий судом та копія долучена до матеріалів справи.

Відповідно до статуту ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (станом на дату складання розписки) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 являлись засновниками (учасниками) ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ».

До вказаного у розписці строку сторонами не було укладено договору купівлі-продажу частки ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», про що не заперечили сторони.

30.04.2021 представником позивача ОСОБА_5 на адресу відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були направлені претензії, у яких йшлося про те, що сторони у строк, зазначений у розписці, не уклали договір купівлі-продажу частки ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», відтак, аванс за таким неукладеним договором підлягає поверненню, проте, зазначені претензії не були отримані відповідачами та повернулися на адресу відправника, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», а грошові кошти повернуті не були.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

У товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) носіями корпоративних прав є засновники (учасники).

Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник ТОВ має право відчужувати свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно чибезоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Ціну продажу частки визначають сторони самостійно, і вона не залежить від розміру внеску учасника у власний капітал під час створення товариства.

Продаж частки в ТОВ може бути оформлено договорами з різними назвами, зокрема: договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, договором купівлі-продажу корпоративних прав, договором відступлення корпоративних прав тощо. Зазвичай у таких договорах маються на увазі саме відносини з купівлі-продажу корпоративних прав.

Проте договору відчуження частки у ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» сторони на час звернення до суду з позовом та на час ухвалення рішення суду не укладали, доказів зворотного до суду не надавали.

Тобто отримавши гроші на підтвердження передачі частки у статутному капіталі товариства на користь позивача від належної відповідачам частки у статутному капіталі ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», не було здійснено у передбаченому законом порядку відчуження часток у статутному капіталі вказаного товариства на користь позивача шляхом укладення одного з передбачених законодавством договорів продажу своєї частки у товаристві.

У разі не виконання вказаного зобов`язання, задля чого укладалася розписка, норми ЦК України спеціально передбачають правові наслідки цього.

Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 570 ЦК України, встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Таким чином, внесення завдатку, як способу забезпечення виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку наявності зобов`язання, тобто укладеного між сторонами договору, яким визначено предмет та істотні умови.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Однак, будь-якого іншого договору між сторонами укладено не було, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати передані кошти завдатком.

У такому випадку, такі кошти, відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України - є авансом.

На підставі встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що грошові кошти у розмірі 70000,00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу, оскільки договір-купівлі продажу частки не було укладено.

Як встановлено судом, засновниками (учасниками) ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» (станом на дату складання розписки) був ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які особисто або через представника могли відчужити свої корпоративні права. Як зазначалося вище, при підписанні зазначеної розписки ОСОБА_3 діяв від свого імені, а також від імені ОСОБА_4 , з посиланням на її усне доручення.

Одночасно, слід зазначити, що сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

За умовами ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Слід зазначити, що позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь грошові кошти у сумі 70 000,00 доларів США, які було отримано ОСОБА_3 , який діяв від свого імені, а також від імені ОСОБА_4 , з посиланням на її усне доручення.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 , заперечує, що уповноважувала ОСОБА_3 на підписання розписки про одержання авансового платежу за продаж частки товариства.

Докази отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 авансу за передачу істотної участі у Статутному капіталі ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», а також докази, що ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 діяти від її імені, у матеріалах справи відсутні.

Отже, суд вважає, що ОСОБА_3 приймаючи грошові кошти від ОСОБА_5 , діяв від свого імені та не був уповноважений на це ОСОБА_4 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 70000, 00 доларів США, які отримано ним відповідно до розписки від 27.06.2019. Факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог щодо солідарного стягнення суми авансу з ОСОБА_4 не знайшли своє підтвердження.

Наведені ОСОБА_3 доводи в обґрунтування своєї позиції не спростовують наведених висновків суду.

Щодо стягнення 3% річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Суд враховує, що між сторонами існує грошове зобов`язання щодо повернення авансу, тому до спірних відносин застосовуються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно зі розрахунку позивача сума 3 % річних за період з 19.05.2021 по 18.10.2021 складає 874,52 долари США.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок, ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_3 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання на суму 874,52 долари США обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Матеріали справи не містять та ОСОБА_3 не надано у спростування зазначеного будь- яких доказів, які б могли спростувати наведені у позовній заяві доводи позивача.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача грошові кошти у розмірі 70000, 00 доларів США та 3 % річних у розмірі 874, 52 долари США. Врешті позовних вимог, слід відмовити.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про стягнення авансу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) доларів США 00 (нуль) центів, 3 % річних у розмірі 874 (вісімсот сімдесят чотири) долари США 52 (п`ятдесят два) центи, витрати по сплаті судового збору у розмірі 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

Врешті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

1. Позивач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )

2. Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

3. Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 );

4. Третя особа: ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Дата складення повного рішення - 02.10.2023.

Суддя М.М. Ткач