Постанова від 25.09.2023 по справі 607/13370/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/13370/21 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/742/23 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.

представника позивачки ОСОБА_1

адвоката Пересоляка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Тернополі цивільну справу №607/13370/21 за апеляційними скаргами акціонерного товариства КРЕДОБАНК, представника ОСОБА_2 адвоката Матвіяса Андрія Богдановича, приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки Володимира Ігоровича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2022 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.07.2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Кредобанк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки Володимира Ігоровича про визнання недійсними договорів іпотеки,ухвалене суддею Дзюбичем В.Л.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Пересоляк О.С. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Кредобанк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки В.І. про визнання недійсними договорів іпотеки. В обгрунтування якого зазначив, що 19.06.2009 року відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 уклали шлюб, про що муніципалітетом Теннер Королівства Данії зроблено запис №5641/2009 від 19.06.2009 року. Відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.02.2016 року шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі за договором від 21.08.2009 року про інвестиційну діяльність (пайову участь) у реконструкції павільйону під адміністративно-торговий заклад ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали майно, яке є їх спільною сумісною власністю - нежитлове приміщення адміністративно-торгового закладу за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 458,2 м2., а також нежитлове приміщення адміністративно-торгового закладу за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 86,3 м2.

Вказав, що ОСОБА_2 без нотаріальної згоди ОСОБА_1 , як співвласника нерухомого майна, неодноразово передавав в іпотеку ПАТ "КРЕДОБАНК" приміщення №№ 1, 2 адміністративно-торгового закладу по АДРЕСА_3 для забезпечення виконання зобовязань за кредитними договорами ТОВ "ТАНФОРАН", відповідно до договору іпотеки від 28.10.2013 № 1254, договору іпотеки від 20.09.2016 №1632, договору іпотеки від 26.12.2019 № 3413, договору іпотеки від 01.02.2013 № 79.

Зазначив, що ОСОБА_1 постійно проживає за кордоном, є громадянкою Німеччини. Під час укладення спірних договорів іпотеки ОСОБА_1 не була присутня у нотаріуса, нотаріально засвідченої згоди на їх укладення не давала, а також не знала і не могла знати про укладення договорів іпотеки, а про передачу належного їй майна в іпотеку дізналася 20.09.2020 р. від свого представника ОСОБА_3 . Вважає, що укладені договори іпотеки згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України є недійсними, оскільки нерухоме майно придбане під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , тому є спільною сумісною власністю подружжя і згоди на його передачу в іпотеку позивач не надавала.

Враховуючи указане, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати недійсним договір іпотеки від 28.10.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ «КРЕДОБАНК», посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В.І. і зареєстрований за №1254; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 20.09.2016 року між ОСОБА_2 та АТ «КРЕДОБАНК», посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В.І. і зареєстрований за №1623; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 26.12.2019 року між ОСОБА_2 та АТ «КРЕДОБАНК», посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В.І. і зареєстрований за №3413; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 01.02.2013 року між ОСОБА_2 та АТ «КРЕДОБАНК», посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В.І. і зареєстрований за №79.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 28.10.2013 року між ОСОБА_2 та акціонерним товариством «КРЕДОБАНК» посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савка Володимиром Ігоровичем і зареєстрований за №1254.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 20.09.2016 року між ОСОБА_2 та акціонерним товариством «КРЕДОБАНК» посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савка Володимиром Ігоровичем і зареєстрований за №1623.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 26.12.2019 року між ОСОБА_2 та акціонерним товариством «КРЕДОБАНК» посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савка Володимиром Ігоровичем і зареєстрований за №3413.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 01.02.2013 року між ОСОБА_2 та акціонерним товариством «КРЕДОБАНК» посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савка Володимиром Ігоровичем і зареєстрований за №79.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2724 (Дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні сплаченого позивачем судового збору.

Додатковим рішенням цього ж суду від 26.07.2022 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 30000 гривен понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 12638,59 гривень понесених витрат, пов`язаних з переїздом представника позивача адвоката Пересоляка О.С. до м.Тернополя, а також за оренду ним житла. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 908 гривень сплаченого позивачем судового збору.

Не погодившись із рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2022 року, АТ КРЕДОБАНК, подало апеляційну скаргу , в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів іпотеки.

В обґрунтування вимог посилається на те, що оскаржувані іпотечні договори нотаріально посвідчені, їх укладено з дотриманням законодавчих вимог щодо змісту, статусу особи іпотекодавця та статусу майна, яке передавалось в іпотеку.

Зазначає, що жодних застережень або зауважень, які б могли містити інформацію про перешкоди в укладенні даних правочинів приватним нотаріусом, інформацією наявною в державних реєстрах або інформації повідомленої іпотекодавцяем або відповідні відмітки в документах, що посвідчують особу власника майна встановлено при укладенні даних правочинів не було, тому іпотекодержатель добросовісно прийняв даний вид забезпечення виконання зобов`язання іпотекодавцем.

Посилається на те, що на момент укладення оспорюваних правочинів іпотекодавець, був єдиним зареєстрованим власником майна, на момент укладення оспорюваних договорів спір щодо іпотечного майна відсутній, як і на даний час, а задоволення вимог позивача суперечитиме захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.

Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

Із апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2022 року звернувся відповідач ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Матвіяс А.Б. У апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. 26.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом про визнання недійсними вказаних вище договорів іпотеки, позовна заява отримана судом 29.07.2021 року. Позов мотивований тим, що предметом оскаржуваних договорів іпотеки стало нерухоме майно, право власності на яке він набув під час перебування у шлюбі з позивачкою, яка вважає таке майно спільною сумісною власністю подружжя, однак згоди на укладення договір іпотеки не давала.

Позивачка стверджувала, що шлюб між ними укладений 19.06.2009 у ОСОБА_4 , а 01.02.2016 Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області розірвав вищезазначений шлюб, у рішенні вказано, що ОСОБА_1 належним чином повідомлена про день та час розгляду справи. Тому позивачка знала, що він звернувся до суду про розірвання їх шлюбу ще у 2016 році.

Вважає, що трирічний перебіг строку позовної давності у цій справі розпочався 9 березня 2016 року та був пропущений позивачкою без поважних причин.

Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Савка В.І. також подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 травня 2022 року, у якій просить скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог до нього, як приватного нотаріуса, про визнання договорів недійсними.

Посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що, як вказано у оскаржуваному рішенні суду, позовні вимоги пред`явлено до 3-х осіб, однією з яких є він - приватний нотаріус. Задовольняючи позов, суд фактично визнав порушення ним, як приватним нотаріусом, прав позивача та здійснив їх захист, всупереч ч. 1 ст. 42 ЦПК України. Однак, судом не було встановлено, що приватний нотаріус допустив порушення норм законодавства при посвідченні укладених договорів, оскільки посвідчення спірних договорів іпотеки було здійснене ним відповідно до норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про іпотеку» та інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Вважає, що позов ОСОБА_1 поданий до нього, як неналежного відповідача у даній справі.

ОСОБА_1 , діючи через адвоката Пересоляка О.С., подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 липня 2022 року, у якій просить скасувати додаткове рішення та вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що суд першої інстанції без відповідного клопотання відповідачів, поданого у суді першої інстанції, на порушення принципу диспозитивності, самостійно зменшив розмір витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції. Зазначає, що з оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідачі заявляли окремо вимоги про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Суд не врахував розміру частки у праві власності позивача, яка не визнавалась відповідачем має вартість 8,2 млн грн. Таким чином, розмір витрат на правову допомогу у першій інстанції складає 3,85%, а тому заявлена до відшкодування сума 315800 грн витрат на правничу допомогу є співмірною із ціною позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 адвокат Пересоляк О.С. просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилається на те, що суд правильно дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки спірне нерухоме майно, яке передавалось ОСОБА_2 в іпотеку, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як колишнього подружжя, і, враховучи відсутність письмової нотаріально засвідченої згоди позивача ОСОБА_1 , на укладення договорів іпотеки, як угод щодо розпорядження спільним майном подружжя, такі правочин є недійсними, оскільки суперечать ч.3 ст. 65 СК України.

Також вважає, що твердження в апеляційній скарзі, що позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав є безпідставними. Так, про порушення своїх прав, як співвласника нерухомого майна, вона дізналась у вересні 2020 року, ознайомившись із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою належне їй нерухоме майно, яке є предметом оспорюваних договорів іпотек, перебувало в іпотеці, на що вона згоди не давала та у визначений законом строк, 29.07.2021 року, звернулась до суду за захистом порушених прав.

Доводи відповідача, що позивачка дізналась про розірвання шлюбу ще у 2016 році спростовуються матеріалами справи та не мають правового значення для предмета доказування.

Зазначає, що саме із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №224728942 від 20.09.2020 року їй стало відомо про наявність спірних договорів іпотеки.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ Кредобанк, представник ОСОБА_1 адвокат Пересоляк О.С. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається, що доводи апеляційної скарги, що договори іпотеки укладені з дотриманням вимог чинного законодавства, є надуманими.

Вказує на те, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірне нерухоме майно, яке передавалось ОСОБА_2 в іпотеку, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, враховуючи відсутність письмової нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_1 на укладення договорів іпотеки, такий правочин є недійсним, оскільки суперечить положенням закону, зокрема ч.3 ст. 65 СК України.

Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Зазначає, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

У відзиві на апеляційну скаргу приватного нотаріуса Савки В.І. адвокат Пересоляк О.С. в інтересах ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи апеляційної скарги, що посвідчення договорів відбулось відповідно до Закону України Про іпотеку, Закону України Про нотаріат є помилковими. Відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою для визнання правочину недійсним.

Також вважає помилковим доводи апеляційної скарги, що у справі про визнання договорів іпотеки недійсними нотаріус не може бути відповідачем. Визнання недійсним іпотечного договору буде мати юридичні наслідки для приватного нотаріуса, який посвідчував такий договір в силу ч.1 ст.216 ЦК України.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Пересоляк О.С. підтримав апеляційну скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 липня 2023 року, зіславшись на викладені у ній доводи. Апеляційні скарги АТ КРЕДОБАНК та ОСОБА_2 просить залишити без задоволення, а апеляційну скаргу приватного нотаріуса - задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог до приватного нотаріуса, оскільки нотаріус у даній справі не є належним відповідачем, а в іншій частині рішення суду від 31 травня 2022 року просить залишити без змін.

Інші учасники справи до суду не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Згідно із ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

11 липня 2023 року від АТ Кредобанк надійшла заява про закриття провадження у даній справі №607/13370/21 з підстав відсутності предмету спору щодо оскарження договорів іпотеки. В обґрунтування вимог посилається на те, що зобов`язання по кредитних договорах від 01.02.2013 року за №79, 28 жовтня 2013 року за №1254, 20 вересня 2016 року за №1623, 26 грудня 2019 року за №3413, які є предметом спору у даній справі, виконані в повному обсязі, а тому відсутній предмет спору у даній справі.

Колегія суддів вважає вказане клопотання безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, на час пред`явлення позову та на час ухвалення судового рішення в суді першої інстанції, відповідачі не заявляли клопотання про закриття провадження у справі та жодних доказів на виконання кредитних зобов`язань не подавали. Сторона у своїй заяві не надала жодних належних доказів припинення спірних договорів іпотеки, а як вбачається з інформаційних довідок від 24 вересня 2023 року за №347767938 та за №34768151, які отримані із загальнодоступного джерела - Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявна інформація про обтяження спірного майна відповідно до оспорюваних договорів іпотеки. Отже, підстави для закриття провадження у справі з мотивів, наведених банком, відсутні.

Заслухавши доповідь судді, учасника справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги акціонерного товариства КРЕДОБАНК, ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 адвоката Пересоляка О.С. слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки В.І. задовольнити частково.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 19.06.2009 року уклали шлюб, про що зроблено запис № 5641/2009 від 19 червня 2009 року Муніципалітетом Теннер Королівства Данії.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2016 року у справі № 607/18886/15-ц даний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до акту від 14.09.2011 р. приймання-передачі приміщень згідно договору про інвестиційну діяльність (пайову участь) у реконструкції павільйону під адміністративно-торговий заклад від 21.08.2009 р. та правочину про внесення змін до договору від 21.08.2009 р., укладеним між генеральним директором «Тернопіль Вечірній» (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2), про те, що на підставі договору про інвестиційну діяльність (пайова участь) у реконструкції павільйону за адресою АДРЕСА_3 під адміністративно-торговий заклад та правочину, сторона 1 передала, а сторона 2 прийняла приміщення № 1 загальною площею 86,3 кв. м..

Як вбачається з копії рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08 грудня 2011 року № 2091 «Про оформлення права власності за ОСОБА_2 та ПАТ «Укртелеком»», вирішено оформити право власності за ОСОБА_2 на: приміщення №1 загальною площею 86,3 кв. м. адміністративно-торгового залу за адресою АДРЕСА_4 ; приміщення № 2 загальною площею 458,2 кв. м. адміністративно-торгового залу за адресою АДРЕСА_4 .

Згідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладку, загальною площею 86,3 кв.м., адреса об`єкта: АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладку, загальною площею 458,2 кв.м., адреса об`єкта: АДРЕСА_1 .

01 лютого 2013 року, з метою забезпечення зобов`язань, між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки. Відповідно до даного договору іпотеки, предметом іпотеки є об`єкт нерухомого майна нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 458,2 кв.м. Загальна заставна вартість предмету іпотеки визначається сторонами у сумі 2 460 348,30 гривень. Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В. І. від 01 лютого 2013 року, за реєстровано в реєстрі за № 79.

28 жовтня 2013 року ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 уклали договір наступної іпотеки. Цей договір наступної іпотеки забезпечує виконання зобов`язань ТОВ «ТАНФОРАН».

28 жовтня 2013 року для забезпечення виконання позичальником вимог іпотекодержателя за генеральним договором № 62/13 про здійснення кредитування, відповідно до якого позичальник передав банку в іпотеку нерухоме майно: нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать Іпотекодавцю - ОСОБА_2 , номер за ДРФОПП України - 2687819637, загальна площа приміщень 458,2 кв.м. Договір зареєстрований за № 1254.

20 жовтня 2016 року, з метою забезпечення зобов`язань, між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки. Відповідно до даного договору іпотеки, предметом іпотеки є об`єкт нерухомого майна нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 86,6 кв. м.; предметом наступної іпотеки є об`єкт нерухомого майна нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 458,2 кв.м. Загальна заставна вартість предмету іпотеки визначається сторонами у сумі 11 646 885,00 гривень. Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В.І. від 20 вересня 2016 року, за реєстровано в реєстрі за № 1623.

26 грудня 2019 року, з метою забезпечення зобов`язань, між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки. Відповідно до даного договору іпотеки, предметом іпотеки є об`єкт нерухомого майна нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 86,6 кв. м.; предметом наступної іпотеки є об`єкт нерухомого майна нежиле приміщення, адміністративно-торгового закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 458,2 кв. м. Загальна заставна вартість предмету іпотеки визначається сторонами у сумі 13 120 800,00 гривень. Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В. І. від 26 грудня 2016 року, за реєстровано в реєстрі за № 3413.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що спірне нерухоме майно, яке передавалось ОСОБА_2 в іпотеку, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , придбане за час перебування у шлюбі, та враховучи відсутність письмової нотаріально засвідченої згоди позивача ОСОБА_1 на укладення колишнім чоловіком, як подружжям, договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя, такий правочин є недійсним, оскільки суперечить положенням закону, зокрема ч.3 ст. 65 СК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін, слід дійти висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є належним способом захисту порушеного права згідно частини другої статті 16 ЦК України.

За приписами частин 1-3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії договору іпотеки. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, серед яких, зокрема, зазначено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору та визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1 ст. 355 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).

Тобто, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу.

Отже, враховуючи той факт, що спірне майно набуте ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з позивачкою, на нього поширюється статус спільного сумісного майна подружжя.

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 369 ЦК України).

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч. 4 ст. 369 ЦК України).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, можна дійти висновку, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 та постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12, відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Також Верховний Суд вказує, що поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідності до статті 63 Сімейного кодексу, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 65 СК чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого з подружжя згідно із пунктом 2 частини третьої статті 65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу частини другої статті 65 СК України.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та банком було укладено спірні договори іпотеки для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами. Спірне нерухоме майно, передане ОСОБА_2 в іпотеку без нотаріально посвідченої згоди позивачки, було набуто сторонами за час шлюбу.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що оскільки спірне нерухоме майно, яке передавалось ОСОБА_2 в іпотеку, набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому, враховучи відсутність письмової нотаріально засвідченої згоди позивача ОСОБА_1 на укладення спірних договорів іпотеки, як угод щодо розпорядження спільним майном подружжя, такі правочин є недійсними, оскільки суперечать ч.3 ст. 65 СК України.

За таких обставин, суд обґрунтовано визнав недійсними оспорювані договори іпотеки.

Колегія суддів не може погодитися із надуманими аргументами апеляційної скарги АТ Кредобанк, що спірні договори іпотеки укладені з дотриманням вимог чинного законодавства. Оскільки спірне нерухоме майно, яке передавалось ОСОБА_2 в іпотеку, набуте за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, враховуючи відсутність письмової нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_1 на укладення договорів іпотеки, такі правочини є недійсним, оскільки суперечить положенням закону, зокрема ч.3 ст. 65 СК України.

Доводи АТ Кредобанк, що на момент укладення оспорюваних правочинів іпотекодавець ОСОБА_2 був єдиним зареєстрованим власником спірного майна не мають правового значення при встановлених судом обставинах, що спірна нерухомість була набута за час шлюбу. Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України. Розірвання шлюбу не змінює правового статусу майна подружжя, яке залишається їх спільною сумісною власністю.

Твердження в апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Матвіяса А.Б. про пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності не заслуговують на увагу апеляційного суду.

Судом установлено, що про порушення своїх прав, як співвласника нерухомого майна, ОСОБА_1 дізналась у вересні 2020 року, ознайомившись із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою належне їй нерухоме майно, яке є предметом оспорюваних договорів іпотек, перебувало в іпотеці, на що вона згоди не давала та у визначений законом строк, 29.07.2021 року, звернулась до суду за захистом порушених прав. А тому доводи відповідача ОСОБА_2 , що позивачка дізналась про розірвання шлюбу ще у 2016 році, оскільки була належно оповіщена судом про розгляд справи про розірвання шлюбу, а тому перебіг трирічного строку позовної давності у цій справі розпочався 09.03.2016 часу набрання законної сили рішенням Тернопільського міськрайонного суду у справі про розлучення №607/18886/15-ц є безпідставними. Посилання відповідача ОСОБА_2 , що суд не врахував правову позицію Верховного Суду у справі №212/10842/19, висловлену у постанові від 12.05.2022 у справі з подібними правовідносинами є надуманими. Висновки суду не суперечать вказаній правовій позиції згідно із якою позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).

Інші доводи апеляційних скарг АТ Кредобанк та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Матвіяса А.Б. не спростовують висновків суду та не заслуговують на увагу апеляційного суду.

Щодо апеляційної скарги приватного нотаріуса Савки В.І., колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно із ч.1 ст.48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Позов - це звернена через суд матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу, яка розглядається у визначеному законом процесуальному порядку.

Відповідно до ст.51 ЦПК України, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що постановляючи рішення у даній справі, суд не встановив, чи було допущено приватним нотаріусам Савкою В.І. порушення норм законодавства при посвідченні спірних укладених договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, процедура нотаріального посвідчення договорів іпотеки не була порушена.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії:

- подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії;

- подала недійсні та/або підроблені документи;

- не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 р. в справі № 509/3995/15 зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача . ше від відповідача.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р., особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дн нотаріуса.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі № 199/669/20.

На зазначене суд першої інстанцій належної уваги не звернув, не врахував, що нотаріус не є відповідачем у справі про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у зв`язку із порушенням судом норм процесуального права щодо суб`єктного складу відповідачів, апеляційну скаргу приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки В.І. слід задовольнити частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки В.І. про визнання недійсними договорів іпотеки скасувати і відмовити в цій частині вимог.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 липня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи 30000 грн. понесених позивачкою витрат на оплату професійної правничої допомоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, та врахував заяви про зменшення розміру таких витрат, оскільки заявлені до відшкодування витрати - 315800 грн у даній справі є надмірно завищеними.

Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду.

Згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з статтею 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, згідно з додатком до якої витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження

Питання, пов`язані з відшкодуванням витрат на відрядження унормовані постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.

За змістом пунктів 7, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, окрім іншого, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), витрати на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях.

Як вбачається гранична сума добових витрат в Україні складає 300,00 грн., а витрат на проживання 900,00 грн. на день.

Відповідно до пунктів 6, 7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Пунктом 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 визначено, що підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та Податкового кодексу України.

У абзаці сімнадцятому статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку розрахункових операцій або заповнений вручну.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Акту від 03.06.2022р ДТ-03/06 здачі-приймання наданих послуг за договором ДТ № 01 про надання юридичних послуг від 24.11.2019р. адвокатом позивача для виграшу справи необхідно було витратити не менше 98,5 год. часу та взяти участь у 10-ти судових засіданнях.

Витрати часу, за підготовку позовної заяви про визнання недійсним договорів іпотеки, то витрати часу понад 26,00 годин, підтверджується Актом від 03.06. 2022р ДТ-03/06 здачі-приймання наданих послуг та властивостями документу «позовна заява про визнання недійсним іпотеки».

Загальна сума витрат на правничу допомогу складає 315 800,00 грн., детальний розрахунок яких міститься в Акті від 03.06. 2022р ДТ-03/06 здачі-приймання наданих послуг за договором ДТ № 01 про надання юридичних послуг від 24.11.2019.

З метою збору доказів у зазначеній справі, а саме: ознайомлення із матеріалами цивільної справи №607/18886/15-ц та ознайомлення у КП «Міське бюро технічної інвентаризації» інвентарної (реєстраційної) справи на нежитлове приміщення адміністративно-торгового закладу та прим.1 адвокат позивача Пересоляк О.С. 04.04.2021 року прибув до м. Тернополя.

Адвокат Пересоляк О.С. вказав, що особливості залізничного сполучення Ужгород-Тернопіль дозволяють прибувати у м.Тернопіль лише пізно в ночі о 00 год. 45 хв., що викликає необхідність здійснення витрат на проживання. Це підтверджується результати пошуку з офіційного сайту Укрзалізнці.

З метою збору доказів до подачі позовної заяви та з метою забезпечення участі представника в судових засіданнях позивачем було здійснено наступні витрати, а саме: 04.04.2021 р. транспортні витрати - 458,25 грн., 571,82 грн.; 29.09.2021 р. витрати на проживання 900,00 грн., транспортні витрати 438,87 грн., 970,80 грн.; 25.10.2021 р. транспортні витрати 450,00 грн., 450,73 грн., витрати на проживання 900 грн.; 18.11.2021р. витрати на проживання 900,00 грн. транспортні витрати 420,57 грн., 520,79 грн. ; 10.12.2021р. транспортні витрати 465,58 грн., 520,79, витрати на проживання 900 грн.; 21.01.2022р. транспортні витрати 485,80 грн., 520,79, витрати на проживання 900 грн.; 23.02.2022р. витрати на проживання 900,00 грн., транспортні витрати 520,79 грн., 443.1 грн.

Загальні транспортні витрати та витрати на проживання складають 12 638,59 грн. та підтверджуються, відповідними доказами, що додані до заяви.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень статті 137 ЦПК України.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Суд правильно виснував, що витрати на правничу допомогу в сумі 315800 гривень до відшкодування у повному обсязі не підлягають, оскільки є надмірно завищеними. А тому із урахуванням змісту заявлених позовних вимог та обставин, якими вони обґрунтовувались, характеру спірних відносин, суд справедливо визначив розмір відшкодування витрат на правничу допомогу 30000 гривень.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність заяв про зменшення витрат на правову допомогу спростовуються журналами судового засідання від 15.07.2022, 25.07.2022 року, з яких вбачається заперечення відповідачів щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу та необхідністю зменшення.

Колегія суддів не погоджується із доводами адвоката Пересоляка О.С. про невідповідність стягнутого розміру витрат на правову допомогу вартості іпотечного майна, оскільки спір у даній справі стосувався визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги акціонерного товариства КРЕДОБАНК; представника ОСОБА_2 адвоката Матвіяса Андрія Богдановича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки Володимира Ігоровича задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Савки Володимира Ігоровича про визнання недійсними договорів іпотеки скасувати і відмовити в цій частині вимог.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2022 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича залишити без задоволення.

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 2 жовтня 2023 року.

Головуюча С.І. Дикун

Судді: Бершадська Г.В.

Костів О.З.