Постанова

від 02.10.2023 по справі 910/7962/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2023 р. Справа №910/7962/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Корсака В.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі судового засідання Нікітенко А.В.

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 (повний текст складено 22.11.2021)

у справі №910/7962/21 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 15 272,87 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - Держрезерв), в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 15 272,87 грн, з яких: 14 768,43 - основний борг, 103,18 грн - три проценти річних, 401,26 грн - інфляційні втрати, а також зазначити в резолютивній частині наступне "Органу (особі), що буде здійснювати примусове виконання рішення, здійснювати нарахування трьох процентів річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 04.06.2008 №5/13 в частині плати за зберігання матеріальних цінностей, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 14 768,43 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 401,26 грн інфляційних втрат та 103,18 грн трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 позов задоволено. Стягнуто з Держрезерву на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" 14 768,43 грн основного боргу, 103,18 грн трьох процентів річних, 401,26 грн інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування позову, строк позовної давності не пропущено, а тому позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 14 768,43 грн підлягають задоволенню в повному обсязі. Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за період прострочення відповідача суд визнав його арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення суми боргу з урахуванням компенсаційних виплат підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Держрезерв звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом проігноровано, що Держрезервом не погоджені звіти та не підписані акти, які є підставою для проведення розрахунків. Також суд першої інстанції не надав оцінки доказам пред`явлення позивачем першої грошової вимоги від 06.04.2018, а не 22.01.2021 як встановлено судом у рішенні, та застосування у зв`язку з цим позовної давності, враховуючи складання позову 14.05.2021.

Також апелянт вказує, що позивач безпосередньо в позові посилався на неодноразове направлення вимог до відповідача щодо виконання ним своїх зобов`язань. Крім того, у відповіді на відзив позивач підтвердив, що на вимогу від 06.04.2018 про відшкодування витрат за 2016 та 2017 роки отримано відповідь від 04.05.2018 №1233/0/4-18 про вирішення питання оплати після отримання відповідного фінансування. Що свідчить про те, що позивач знав про своє порушене право значно раніше ніж датувалася його вимога від 22.01.2021 чи складання позову від 14.05.2021 і підтверджує, що оплата залежить від фінансування, яке бюджетом виділяється на кожний календарний рік, і по його закінченню настає термін оплати.

Крім того, в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 апеляційну скаргу Держрезерву у справі №910/7962/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Андрієнко В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7962/21, апеляційну скаргу Держрезерву на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 залишено без руху та надано відповідачу строк на усунення її недоліків.

04.01.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги.

Матеріали справи №910/7962/21 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.01.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Держрезерву на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 10.02.2023. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.02.2022 о 10 год 30 хв.

01.02.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ДП "НАЕК "Енергоатом" на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу Держрезерву залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте місцевим господарським судом у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки належних і допустимих доказів.

У своєму відзиві, позивач, зокрема зазначає, що розмір коштів на відшкодування витрат ВП ЗАЕС на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за спірним договором на кожний рік погоджено сторонами, в тому числі і Держрезервом, у відповідних кошторисах та, у відповідних додаткових угодах по договору. Фактичні витрати, які поніс ВП ЗАЕС, в межах погоджених Держрезервом кошторисів витрат, підтверджені звітами про витрати на зберігання та актами на відшкодування витрат, які були належним чином оформлені та направлені Держрезерву. В матеріалах справи не містяться докази пред`явлення Держрезервом будь-яких зауважень щодо розміру (суми) фактичних витрат на зберігання, понесених ВП ЗАЕС за договором у зазначений період та підтверджених вказаними звітами і актами, та заперечень щодо їх підписання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 заяву представника ДП "НАЕК "Енергоатом" про участь в судовому засіданні 24.02.2022 о 10 год 30 хв. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні.

Наказом Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Наказом Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

У періоди з 04.04.2020 по 08.04.2022 та з 11.04.2022 по 15.04.2022 суддя Владимиренко С.В. перебувала у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2022 справу №910/7962/21 за апеляційною скаргою Держрезерву на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 призначено до розгляду на 09.06.2022 о 10 год 40 хв.

20.05.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 задоволено клопотання ДП "НАЕК "Енергоатом" про відкладення судового засідання. Розгляд справи №910/7962/21 відкладено на 18.08.2022 о 10 год 00 хв.

10.08.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява ДП "НАЕК "Енергоатом" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2022 задоволено клопотання ДП "НАЕК "Енергоатом" про відкладення судового засідання. Розгляд справи №910/7962/21 відкладено на 28.09.2022 о 12 год 00 хв.

30.08.2022 та 08.09.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

28.09.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 задоволено клопотання позивача та відповідача про відкладення судового засідання у справі №910/7962/21. Розгляд справи №910/7962/21 відкладено на 30.11.2022 о 10 год 00 хв.

21.11.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява ДП "НАЕК "Енергоатом" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 відкладено розгляд справи №910/7962/21 до закінчення воєнного стану в Україні на 20.02.2023 о 09 год 40 хв.

Судове засідання 20.02.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді - Владимиренко С.В. з 20.02.2023 по 24.02.2023 у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 апеляційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.05.2023 о 09 год 50 хв.

Судове засідання 22.05.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді - Владимиренко С.В. з 20.05.2023 по 27.05.2023 у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 апеляційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2023 о 10 год 00 хв.

06.09.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ДП "НАЕК "Енергоатом" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 розгляд справи №910/7962/21 відкладено на 02.10.2023 о 09 год 45 хв.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2023 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 02.10.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.06.2008 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Держрезерв, та ДП "НАЕК "Енергоатом" (зберігач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/13, за умовами якого комітет передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву.

Згідно з пунктом 1.1 договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Відповідно до пункту 1.2 договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

За умовами пункту 2.7 договору зберігач зобов`язаний щороку подавати комітету:

- станом на 1 січня - звіт форми №12мр до 20 січня наступного за звітним року;

- станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом до 10 серпня кожного року.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зі зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акта виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акта звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

У разі коли комітет визначає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (пункт 7.3 договору).

Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору виконав взяті на себе зобов`язання зі зберігання матеріальних цінностей, у зв`язку з чим поніс витрати у розмірі 14 768,43 грн, а Держрезерв, у свою чергу, не виконав взяті на себе зобов`язання з відшкодування фактичних витрат із зберігання матеріальних цінностей у вказаному розмірі за зазначений у позові період, чим порушив права ДП "НАЕК "Енергоатом".

22.01.2021 позивачем на адресу Держрезерву направлена вимога від 22.01.2021 №28-22/1613 про відшкодування (сплату) витрат на зберігання матеріальних цінностей за договором в сумі 14 768,43 грн, яка отримана останнім 26.01.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 22.01.2021.

Проте вищенаведена вимога, за твердженнями позивача, залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення ДП "НАЕК "Енергоатом" з даним позовом до суду про стягнення з Держрезерву заборгованості у розмірі 14 768,43 грн. Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, позивачем нараховано 401,26 грн інфляційних втрат та 103,18 трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (частина 1 статті 946 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 04.06.2008 №5/13 Держрезервом було передано на відповідальне зберігання ДП "НАЕК "Енергоатом" майно.

Згідно з кошторисами витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в окремому приміщенні, що знаходиться в приміщенні №155 об`єднаного допоміжного корпусу на території промислового майданчика ДП "НАЕК "Енергоатом" за період 2016 - 1-3 квартали 2020 року Держрезервом та позивачем узгоджені наступні суми витрат, які підлягають відшкодуванню за зберігання матеріальних цінностей, а саме: 2016 рік - 1 551,30 грн; 2017 рік - 2 038,06 грн; 2018 рік - 2 554,96 грн; 2019 рік - 4 198,96 грн; 2020 рік (1-3 квартали) - 4 425,16 грн.

Крім того, додатково розмір вищевказаних витрат зберігача узгоджувався сторонами договору у додаткових угодах до нього.

Так, за період з 2016 року по 2020 рік до договору були оформлені наступні додаткові угоди:

- №9 від 12.12.2016 (підписана обома сторонами договору);

- б/н та без дати на 2017, 2018, 2020 роки - додаткові угоди у 2-х примірниках оформлені з боку позивача та направлені на адресу Держрезерву (докази направлення додаються до даної позовної заяви). Як стверджує позивач, примірники додаткових угод, оформлені з боку Держрезерву, на адресу ДП "НАЕК "Енергоатом" не повертались.

За період з 2016 року по 1-3 квартали 2020 року, позивач поніс витрати зі зберігання матеріальних цінностей за договором в розмірі 14 768,43 грн, що підтверджується відповідними звітами про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в окремому приміщенні, що знаходиться в приміщенні №155 об`єднаного допоміжного корпусу на території промислового майданчика ВП "Запорізька АЕС" та актами на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по ВП "Запорізька АЕС", які були належним чином оформлені з боку ВП ЗАЕС та направлені на адресу Держрезерву, зокрема:

1) За 2016 рік - на загальну суму 1 551,30 грн:

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 1 півріччя 2016 року на суму 863,86 грн (лист про направлення Держрезерву від 01.08.2016 №29-31/18029);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 3 квартал 2016 року на суму 471,46 грн (лист про направлення Держрезерву від 11.11.2016 №29-31/26543);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 4 квартал 2016 року на суму 215,98 грн (лист про направлення Держрезерву від 06.02.2017 №29-27/2758).

2) За 2017 рік - на загальну суму 2 038,05 грн:

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 1 квартал 2017 року на суму 477,46 грн (лист про направлення Держрезерву від 19.04.2017 №29-27/7997);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 2 квартал 2017 року на суму 527,40 грн (лист про направлення Держрезерву від 18.07.2017 №29-27/14540);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 3 квартал 2017 року на суму 493,66 грн (лист про направлення Держрезерву від 12.12.2017 №29-27/27272);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 4 квартал 2017 року на суму 539,54 грн (лист про направлення Держрезерву від 29.01.2018 №29-27/2340).

3) За 2018 рік - на загальну суму 2 554,96 грн:

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 1 квартал 2018 року на суму 535,50 грн (лист про направлення Держрезерву від 25.05.2018 №29-27/11743);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 2 квартал 2018 року на суму 642,46 грн (лист про направлення Держрезерву від 18.07.2018 №29-27/15835);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 3 квартал 2018 року на суму 752,70 грн (лист про направлення Держрезерву від 05.11.2018 №29-27/24874;

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 4 квартал 2018 року на суму 624,30 грн (лист про направлення Держрезерву від 30.01.2019 №29-27/2299.

4) За 2019 рік - на загальну суму 4 198,96 грн:

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 1 півріччя 2019 року на суму 1 958,40 грн (лист про направлення Держрезерву від 12.12.2019 №929-27/27145;

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 3 квартал 2019 року на суму 1 042,20 грн (листи про направлення Держрезерву від 12.12.2019 та №29-27/8930 від 27.04.2020);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 4 квартал 2019 року на суму 1 198,36 грн (лист про направлення Держрезерву від 20.01.2020 №29-27/1214.

5) За 2020 рік - на загальну суму 4 425,16 грн:

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 1 квартал 2020 року на суму 1 300,36 грн (лист про направлення Держрезерву від 27.04.2020 №29-27/8930). Повторно - акт від 30.09.2020 №2 за 1 квартал 2020 року на суму 1 300,36 грн (лист про направлення акта Держрезерву від 24.09.2020 №75-58/20653);

- звіт про витрати та акт на відшкодування витрат за 2 квартал 2020 року на суму 1 516,50 грн (лист про направлення Держрезерву від 30.07.2020 №29-27/16301). Повторно - акт від 30.09.2020 №3 за 2 квартал 2020 року на суму 1 516,50 грн на відшкодування витрат за 2 квартал 2020 року на суму 1 516,50 грн (лист про направлення акта Держрезерву від 15.01.2021 №75-45/934);

- звіт про витрати та акт від 31.10.2020 №4 на відшкодування витрат за 3 квартал 2020 року на суму 1 608,30 грн (лист про направлення Держрезерву від 11.11.2020 №75- 48/24332).

6) За період з 2016 по 2019:

- акт №91 на відшкодування витрат за 2016-2019 на загальну суму 10 343,27 грн (лист про направлення акта Держрезерву від 24.09.2020 №975-58/20653).

Вказані акти отримані відповідачем у періодах за які такі акти складені, про що свідчать наявні у справі рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, зважаючи на непідписання та несплату відповідачем коштів по вказаних актах та наданих розрахунках, позивач, листом від 22.01.2021 №28-22/1613 направив вимогу про відшкодування витрат на зберігання в розмірі 14 768,43 грн.

Відповідно до пункту 1 "Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532 (далі - Порядок), сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку сплачується за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що відшкодування витрат, пов`язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 3.1 договору Держрезерв зобов`язаний відшкодувати ДП "НАЕК "Енергоатом" витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з пунктом 4.1 договору вартість зберігання цінностей визначається відповідно до Порядку.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акта звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

У додатку 2 до Порядку передбачено включення до витрат податку на додану вартість.

Як вбачається з тексту кошторисів, до витрат зі зберігання матеріальних цінностей держмобрезерву включений, у тому числі, податок на додану вартість, що відповідає вищевказаним вимогам Порядку.

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що розмір коштів на відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей держмобрезерву за договором на кожний рік погоджено сторонами, в тому числі і Держрезервом, у відповідних кошторисах та сторонами в додаткових угодах.

Будь-яких зауважень, заперечень щодо розміру (сум) фактичних витрат на зберігання, понесених позивачем за договором та підтверджених звітами й актами з боку Держрезерву до ДП "НАЕК "Енергоатом" не пред`являлося.

Водночас відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, відповідно до якої зауважує, що вимоги позивача про відшкодування витрат за відповідальне зберігання за період до 14.05.2018 не підлягають задоволенню, оскільки заявлені після спливу строку позовної давності.

Судом першої інстанції встановлено, що у спірному договорі строк здійснення оплати на користь позивача щодо відшкодування за зберігання матеріальних цінностей не встановлений.

За приписами частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайно не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom").

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або ви особу, яка його порушила.

Разом з тим, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За приписами частин 3-5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено судом першої інстанції, строк оплати заявленої суми боргу настав з урахуванням отримання 26.01.2021 відповідачем вимоги від 22.01.2021 у порядку частини 2 статті 530 ЦК України та настав 02.02.2021.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки сам позивач у позовній заяві вказував про те, що неодноразово звертався до Держрезерву з листами про виконання ним своїх договірних зобов`язань, зокрема з листом від 06.04.2018 №29-27/8010. Крім того, у відповіді на відзив позивач підтвердив, що на вимогу від 06.04.2018 про відшкодування витрат за 2016 та 2017 роки отримано відповідь Держрезерву від 04.05.2018 №1233/0/4-18 про вирішення питання оплати після отримання відповідного фінансування.

Таким чином, наведене вище свідчить про те, що позивач знав про своє порушене право значно раніше ніж датувалася його вимога від 22.01.2021 чи складання позову від 14.05.2021.

Враховуючи викладене вище, судова колегія дійшла висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності та погоджується з доводами відповідача, що вимоги позивача щодо відшкодування витрат за відповідальне зберігання матцінностей мобрезерву за період до 14.05.2018 не підлягають задоволенню оскільки заявлені після спливу позовної давності.

На переконання колегії суддів, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 10 643,58 грн, з яких: 2 019,46 грн (2-4 квартали 2018 року); 4 198,96 грн (1 півріччя, 3, 4 квартали 2019 року); 4 425,16 грн (1-3 квартали 2020 року).

Також позивачем заявлено до стягнення три проценти річних у розмірі 103,18 грн та інфляційні втрати у сумі 401,26 грн, нарахованих за період з 03.02.2021 по 28.04.2021 на суму основного боргу у розмірі 14 768,43 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок компенсаційних виплат, дійшла висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 365,72 грн інфляційних втрат та 74,36 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 03.02.2021 по 28.04.2021 на суму основного боргу 10 643,58 грн. Разом із тим у задоволенні решти нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Позовні вимоги про зазначення в резолютивній частині рішення: "Органу (особі), що буде здійснювати примусове виконання рішення, здійснювати нарахування трьох процентів річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення за наступною формулою:

Сума 3% річних + С х 3 х Д/365/100, де:

С - сума основного боргу

Д - кількість днів прострочення", не підлягають задоволенню з огляду на таке.

За приписами частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вищенаведена позовна вимога ДП "НАЕК "Енергоатом" не підлягає задоволенню через невідповідність встановленим законодавцем вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи та вимоги сторін, із застосуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини 1 цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Держрезерву, скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 в частині стягнення 4 124,85 грн основного боргу, 28,82 грн трьох процентів річних та 35,54 грн інфляційних втрат, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 в частині стягнення з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 4 124,85 грн основного боргу, 28,82 грн трьох процентів річних та 35,54 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі №910/7962/21 викласти у наступній редакції:

"Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" задовольнити частково.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71503, Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Промислова, 133; ідентифікаційний код 19355964) 10 643 (десять тисяч шістсот сорок три) грн 58 коп основного боргу, 74 (сімдесят чотири) грн 36 коп трьох процентів річних, 365 (триста шістдесят п`ять) грн 72 коп інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 647 (одна тисяча шістсот сорок сім) грн 36 коп. В решті позовних вимог відмовити.".

4. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71503, Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Промислова, 133; ідентифікаційний код 19355964) на користь Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28; ідентифікаційний код 37472392) 933 (дев`ятсот тридцять три) грн 96 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/7962/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 02.10.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді В.А. Корсак

В.В. Андрієнко