Рішення

від 21.09.2023 по справі 909/381/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/381/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Сегін І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА"

вул. Козацька, буд. 122, м. Київ, 03022

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сметаняка Андрія Остаповича

АДРЕСА_1

про стягнення 1 348 323,01 грн, з яких: 1 064 365,00 грн - основний борг, 113 494,82 грн - пеня, 16 956,73 грн - 3% річних, 153 506,46 грн - інфляційні втрати.

За участю:

від позивача: Тернова В. О. (поза межами суду);

від відповідача: Говзан М. М. (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сметаняк Андрія Остаповича про стягнення 1 348 323,01 грн, з яких: 1 064 365,00 грн - основний борг, 113 494,82 грн - пеня, 16 956,73 грн - 3% річних, 153 506,46 грн - інфляційні втрати за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу № 06112020-2 від 06.11.2020. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 525, 526, 611, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України та статей 193, 230-232, 265 Господарського кодексу України.

В судовому засіданні 06.09.2023 судом оголошено перерву до 21.09.2023.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та просила суд позов задовольнити. Заявлені позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА", що виникли з відносин договору купівлі-продажу, в частині проведення повної оплати, заборгованість по договору складає 1 064 365,00 грн (кисневі концентратори у кількості 36 штук). У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, позивачем нараховано пеню в сумі 113 494,82 грн, 3% річних в сумі 16 956,73 грн та інфляційні втрати в сумі 153 506,46 грн. А також просить стягнути з відповідача 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (без врахування витрат на відрядження та прибуття до суду).

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що письмовий договір Сметаняк А. О. та додаткові угоди до договору не укладав, товар не отримував. За отриманий товар (8 кисневих концентраторів) оплатив Товариству з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ" за усною домовленістю, решта кисневих концентраторів було придбано у іншого постачальника. Звернув увагу, що позивачем не підтверджено документальними доказами як отримання товару, так і отримання спірних видаткових накладних та рахунків-фактури саме Фізичною особою-підприємцем Сметаняком А. О. Вважає, що видаткові накладні оформлені з підробленим підписом, а тому не можуть свідчити про наявність у відповідача заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ". У відзиві також зазначено, що договір про відступлення права вимоги є недійсним, оскільки утворився з підроблених документів, водночас, у судовому засіданні представник відповідача ствердив, що питань щодо недійсності договору про відступлення права вимоги у нього немає. Також зазначено, що обсяг наданих послуг адвокатом позивачу не відповідає критерію реальності таких витрат, є необґрунтованим та неспівмірним заявленої до стягнення попередньої суми витрат на професійну правову допомогу з реальним обсягом такої допомоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що 16.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ" як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА" як новим кредитором укладено договір № 16022022-ВПВ про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1.2 договору відступлення права вимоги, станом на дату укладання цього договору заборгованість Фізичної особи-підприємця Сметаняка А. О. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ" за договором купівлі-продажу № 06112020-2 від 06.11.2020 склала 1 064 365,00 грн.

Згідно з умовами договору відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА" як новий кредитор придбало право вимоги до Фізичної особи-підприємця Сметаняка А. О. (РНОКПП НОМЕР_1 ) за договором купівлі-продажу № 06112020-2 від 06.11.2020 в обсягу, передбаченому договором.

Відповідно до умов п. п. 2.1-2.3 договору відступлення права вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА" придбало право вимоги на такі зобов`язання відповідача: сторони за вказаним договором домовились про перехід будь-яких прав вимоги, які маються у кредитора до боржника за договором купівлі-продажу, до нового кредитора. Кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника про виконання будь-яких зобов`язань боржника: - які покладені на боржника відповідно до договору купівлі-продажу, у тому числі, але не виключно, право вимоги виконання боржником грошових зобов`язань, сплати неустойки; - та/або покладені на боржника законодавством України, яке стосується регулювання правовідносин сторін за договором купівлі-продажу; - та/або які можуть виникнути на підставі договору купівлі-продажу у майбутньому. До нового кредитора переходить право вимоги зобов`язань, вказаних в п. 1.2, 2.2 цього договору, а також права вимоги, які виникли чи можуть виникнути у кредитора до боржника на підставі договору купівлі-продажу.

На виконання положень ст. 516 Цивільного кодексу України, 17.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА" повідомило Фізичну особу-підприємця Сметаняка А. О. про перехід прав вимоги з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ" за договором купівлі-продажу № 06112020-2 від 06.11.2020 до нового кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА", що підтверджується письмовим повідомленням № 17022022-1/1 від 17.02.2022 та поштовими документами про його відправлення (поштова накладна, квитанція, опис вкладення), які наявні у матеріалах справи.

Станом на дату укладання договору відступлення права вимоги зобов`язання за договором купівлі-продажу № 06112020-2 від 06.11.2020 не виконано.

Водночас, в матеріалах справи наявні договір купівлі-продажу № 06112020-2 від 06.11.2020 та додаткові угоди № 1-7 до договору за період з 06.11.2020 до 31.03.2021, відповідно до яких визначені партії товару, які постачаються по кожній угоді, умови і строки поставки, строки оплати за товар по вказаним додатковим угодам, зокрема, додаткова угода № 1 від 06.11.2020, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 4 штуки на суму 158 000,00 грн без ПДВ, строк поставки 30.11.2020, строк оплати на підставі рахунку № 8 від 25.11.2020; додаткова угода № 2 від 12.11.2020, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 4 штук на суму 164 500,00 грн, строк поставки 20.11.2020, строк оплати 31.12.2021 (на підставі рахунку № 59 від 31.12.2021); додаткова угода № 3 від 16.11.2020, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 1 штука на суму 41 000,00 грн, строк поставки 23.11.2020, строк оплати 31.12.2021 (на підставі рахунку № 60 від 31.12.2021; додаткова угода № 4 від 20.11.2020, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 1 штука на суму 45 000,00 грн, строк поставки 25.11.2020, строк оплати 31.12.2021 (на підставі рахунку № 61 від 31.12.2021); додаткова угода № 5 від 20.11.2020, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 4 штук на суму 145 900,00 грн, строк поставки 30.11.2020, строк оплати 31.12.2021 (на підставі рахунку № 63 від 31.12.2021; додаткова угода № 6 від 01.12.2020, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 17 штук на суму 188 665,00 грн, строк поставки 15.12.2020, строк оплати 31.12.2021 (на підставі рахунку № 76 від 31.12.2021); додаткова угода № 7 від 31.03.2021, кисневий концентратор KSOC-5(10 liter), в кількості 17 штук на суму 627 300,00 грн, строк поставки 20.04.2021, строк оплати 31.10.2021 (на підставі рахунку № 33 від 31.10.2021). Постачальником згідно договору купівлі-продажу та додаткових угод № 1-7 до договору зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "НАБЕЛЬ" та покупцем - Фізичну особу-підприємця Сметаняк А. О.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу постачальник взяв на себе зобов`язання поставити і передати у власність, а покупець взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити кисневий концентратор KSOC-5(10 liter) (далі - товар) на умовах та в порядку, визначеному в даному договорі та додаткових угодах до нього.

Кількість кожної конкретної партії товару, що має бути поставлена за даним договором, зазначається в додаткових угодах до договору (п. 2.2 договору купівлі-продажу).

Пунктом 7.3.2 договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов`язався сплатити кошти за товар на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього.

В підтвердження поставки товару позивачем надано суду видаткові накладні № 54 від 16.11.2020 на суму 158 000,00 грн, № 59 від 16.11.2020 на суму 164 500,00 грн, № 60 від 20.11.2020 на суму 41 000,00 грн, № 61 від 25.11.2020 на суму 45 000,00 грн, № 63 від 30.11.2020 на суму 145 900,00 грн, № 76 від 10.12.2020 на суму 188 665,00 грн, № 33 від 16.04.2021 на суму 627 300,00 грн підписані власноручним підписом, проте не вказано ПІБ особи, яка їх підписала/отримала, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У висновку судово-почеркознавчої експертизи № 741/23-08, № 1027-1033/23-28 від 14.06.2023 зазначено, що підписи в розділі покупець/отримав у договорі купівлі продажу, додаткових угодах до договору та видаткових накладних виконані не Фізичною особою-підприємцем Сметаняком А. О., водночас виконані однією і тією ж особою.

Платіжними дорученнями № 8 від 25.11.2020 та № 10 від 01.12.2020 Сметаняком А. О. оплачено 158 000,00 грн та 148 000,00 грн із зазначенням призначення платежу "оплата за кисневий концентратор KSOC-5 (10 liter) згідно рах № 48 від 24.11.2020 та № 51 від 30.11.2020 без ПДВ". Але, при цьому суд не може прийти до однозначного висновку, що відповідач отримав саме рахунки на оплату № 48 від 24.11.2020 та № 51 від 30.11.2020, які наявні у матеріалах справи та оплатив саме їх, оскільки таких доказів позивачем не подано та і встановити таке в судовому засіданні суд не зміг. Водночас, сплачені суми відповідають поставкам визначеним у додаткових угодах № 1 від 06.11.2020 (видаткова накладна № 54 від 16.11.2020) та № 5 від 20.11.2020 (видаткова накладна № 63 від 30.11.2020), що не заперечується позивачем.

Оплати за поставлений товар в період з 16.11.2020 по 16.04.2021 відповідно до договору купівлі-продажу та додаткових угод № 2, 3, 4, 6, 7 матеріали справи не містять.

Визначена позивачем як новим кредитором заборгованість за договором купівлі-продажу складає 1 064 365,00 грн.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (с. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов`язання визначається тими правами та обов`язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто правове значення для встановлення факту вчинення договору у письмовій формі має саме підпис сторони.

Враховуючи, що між сторонами виник спір щодо фактичного отримання Фізичною особою-підприємцем Сметаняком А. О. товару згідно долучених до матеріалів справи оригіналів договору купівлі продажу, додаткових угод № 1-7 до договору та видаткових накладних (т. 1, а.с. 191-208) наявності його підписів на них, судом призначено почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 741/23-08, № 1027-1033/23-28 від 14.06.2023, проведеної Івано-Франківським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підписи в розділі покупець/отримав у договорі купівлі продажу, додаткових угодах до договору та видаткових накладних виконані не Фізичною особою-підприємцем Сметаняком А. О., водночас виконані однією і тією ж особою.

За правилами статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

З огляду на статтю 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Для з`ясування правової природи як господарських операцій (спірних поставок), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цих операцій) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.3 та 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми документу, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до вимог частин 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем документально не підтверджено перед судом належними та допустимими доказами в розумінні статей 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України та не доведено належного виконання своїх зобов`язань щодо передачі товару саме Фізичній особі-підприємцю Сметаняку А. О. на суму 1 064 365,00 грн, як і не доведено, що відповідач - Фізична особа-підприємець Сметаняк А. О. отримав товар, в тому числі через уповноважену особу, а отже перед судом не доведено, що саме у відповідача Фізичної особи-підприємця Сметаняка А. О. виник обов`язок по оплаті товару на підставі договору купівлі-продажу та додаткових угод до нього.

Твердження представника позивача про продаж відповідачем кисневих концентраторів у кількості 15 штук згідно із випискою з АТ "Приват Банк" є лише припущенням, оскільки на підтвердження цих обставин ним не було надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, тоді як пояснення-припущення сторони не є джерелом доказів.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України").

Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів, що у відповідача виникли зобов`язання перед позивачем щодо оплати товару у сумі 1 064 365,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 1 064 365,00 грн та відповідно пені в сумі 113 494,82 грн, 3% річних в сумі 16 956,73 грн, інфляційних втрат в сумі 153 506,46 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в позові в повному обсязі, враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240-242, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС ФАРМА" до відповідача Фізичної особи-підприємця Сметаняка Андрія Остаповича про стягнення 1 348 323,01 грн, з яких: 1 064 365,00 грн - основний борг, 113 494,82 грн - пеня, 16 956,73 грн - 3% річних, 153 506,46 грн - інфляційні втрати відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.10.2023.

Суддя С. М. Кобецька