Рішення

від 03.10.2023 по справі 910/9811/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2023Справа № 910/9811/23Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія-Сервіс"

про стягнення 482 369,36 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія-Сервіс" про стягнення 482 369,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонам укладено договір №1541009 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 18.10.2018.

Проте, відповідач не в повному обсязі вносив плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого з листопада 2021 року по березень 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 325 401,17 грн.

У зв`язку з чим позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 325 401,17 грн., пеню в розмірі 33 833,18 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 108 577,96 грн., 3% річних у розмірі 14 457,05 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 03.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №06 000 297 489 66.

20.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

01.08.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

08.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

18.10.2018 між комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (енергопостачальна організація) та товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія-Сервіс" (абонент) укладено договір №1541009 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).

За вказаним Договором енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону та гарячого водопостачання протягом року, а абонент, зокрема, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018, а також вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде припиненим за письмовою заявою однієї із сторін.

На підтвердження вчинення позивачем дій, спрямованих на виконання обов`язку по Договору щодо постачання теплової енергії, надано: акт №21/9-15 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи (на період з 2021-2022); корінець наряду №1741 від 18.11.2021 про включення; корінець наряду №6 від 27.02.2022 про відключення.

Додатком № 4 (порядок розрахунків за теплову енергію) до Договору передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового період, акт виконаних робіт.

Позивачем здійснювалось нарахування за поставлену теплову енергію відповідно до документів, що передбачені договором та додатками до нього. Вказані документи надані суду для обґрунтування суми, що підлягає стягненню за поставлену теплову енергію, а саме надано: акт №11/2021-1541009 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2021 на суму 98 957,44 грн. та облікову картку за листопад 2021 на суму 98 957,44 грн.; акт №12/2021-1541009 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2021 року на суму 91 788,90 грн. та облікову картку за грудень 2021 на суму 91 788,90 грн.; акт № 1/2022-1541009 приймання-передавання товарної продукції за січень 2022 року на суму 188 932,56 грн. та облікову картку за січень 2022 на суму 188 932,56 грн.; акт приймання-передавання товарної продукції за лютий 2022 року на суму 225 679,79 грн. та облікову картку за лютий 2022 на суму 225 679,79 грн.; акт № 3/2022-1541009 приймання-передавання товарної продукції за березень 2022 року на суму - 41 683,09 грн. (перерахунок) та облікову картку за березень 2022 року на суму -41 683,09 грн. (з поверненням); акт № 12/2022-1541009 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2022 року на суму - 98 274,43 грн. (перерахунок) та облікову картку за грудень 2022 на суму -98 274,43 (з поверненням).

Позивачем здійснювались коригування нарахувань за теплову енергію в бік зменшення за період з 01.11.2021 по 01.04.2023, що відображено в наданих довідках.

Для відображення розрахунків по договору №1541009 від 18.10.2018 надано довідку, з якої вбачається, що позивачем здійснено нарахування з листопада 2021 по березень 2023 за поставлену теплову енергію (фактичне постачання з листопада 2021 року по лютий 2022 року) у сумі 465 401,17 грн. (з урахуванням перерахунку), а відповідачем здійснено часткову оплату у розмірі 140 000,00 грн.

Відповідач, заперечуючи щодо позову, зазначає, що матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження надання і споживання послуг теплопостачання протягом спірного періоду, зокрема, не надані всі акти та довідки в межах спірного періоду та відсутні підписи відповідача на актах приймання-передавання товарної продукції.

Щодо відсутності всіх актів та довідок за спірний період позивач у відповіді на відзив повідомив суд, що відповідні документи були надані за розрахункові періоди в які здійснювалося нарахування заборгованості та її перерахування.

Щодо підписання актів однією стороною суд зазначає, що для встановлення належності доказу у вигляді акта, який фіксує передачу предмету договору, суд повинен встановити дотримання процедури отримання акту однією із сторін від іншої та наявність або відсутність відмови від підписання відповідного акта.

Зі змісту Договору та додатків до нього вбачається, що споживач (абонент) повинен самостійно вчиняти дії на отримання відповідних документів, які підтверджують обсяг отриманої теплової енергії та її вартості.

Постачальник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання споживача до підписання акта приймання-передавання товарної продукції, а лише зобов`язаний надати такий акт при зверненні споживача.

Отже, відсутність підпису зі сторони споживача (абонента) на акті приймання-передавання товарної продукції без надання вмотивованої письмової відмови, свідчить лише про погодження останнього з викладеною у відповідному акті інформацією.

При цьому, сам по собі факт відсутності підпису сторони в актах приймання-передавання товарної продукції не є визначальним для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань із постачання теплової енергії.

Також відповідач повідомляє суд, що укладений Договір не відповідає типовій формі, передбаченій законодавством України та постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, а тому окремі положення Договору не можуть бути застосовані для встановлення прав та обов`язків.

Суд зазначає, що дійсність договору або його положень встановлюється окремо в позовному провадженні, а в даній справі суд лише оцінює доказ, враховуючи його здатність підтвердити або спростувати відповідну обставину, а тому наданий договір досліджується судом тільки в розрізі підтвердження обставини наявності договірних відносин щодо постачання теплової енергії та їх умов.

Враховуючи наведене, надані докази позивача та ненадання відповідачем належних доказів на спростування, суд дійшов висновку про те, що обставина виконання позивачем свого зобов`язання по договору №1541009 від 18.10.2018 в частині постачання теплової енергії у воді відповідачу на загальну суму 465 401,17 грн. є доведеною.

Договором передбачено, що абонент зобов`язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії та відповідно до п. 2.3.2 Договору виконувати умови та порядок оплати, в обсязі і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до Договору.

Пунктом 2 Додатку №4 до Договору встановлено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленою у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Матеріали справи не містять доказів оплати в повному обсязі відповідачем поставленої теплової енергії.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі положенням ст. 526 ЦК України, відповідно до якого зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить звільнити його від відповідальності за невиконання зобов`язання, посилаючись на наявність обставин, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 6.4 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання свої зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов`язань за цим Договором в такому разі відкладається на період існування таких обставин. У випадку існування обставин непереборної сили більше трьох місяців кожна з сторін може письмово повідомити іншу сторону про розірвання договору, з обов`язковим проведенням розрахунків за спожиту теплову енергію.

Сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили повинна письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та про припинення дії таких обставин негайно, але не пізніше п`яти календарних днів (п. 6.4.2 Договору).

Згідно з ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні"910/14846/23 Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Відповідач зазначає, що тривале блокування його рахунків у банку у вигляді накладеного арешту повністю паралізувало його діяльність, позбавивши можливості виконувати грошові зобов`язання перед кредиторами.

Вказана обставина не підпадає під категорію обставин непереборної сили (форс-мажорних) та обставин для звільнення від відповідальності в розумінні цивільного законодавства.

Також не надано доказів щодо повідомлення відповідачем позивача щодо настання форс-мажорної обставини в порядку, передбаченому Договором та законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено наявність обставин для звільнення від відповідальності у договірних відносинах, а тому позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 325 401,17 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За прострочення виконання зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 33 833,18 грн. нараховану за період з 01.11.2021-01.04.2023.

Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який є спеціальним законом у спірних правовідносинах, у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Однак, Додатком №4 до Договору передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України, а тому нарахування пені повинно здійснюватися з урахуванням Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

В той же час, суд зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

На період нарахування штрафних санкцій на всій території України тривав карантин, який установлений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 та неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

Таким чином, нарахування пені за період з 01.11.2021 по 01.04.2023 є необґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 33 833,18 грн. не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 108 677,96 грн. та 3 % річних у розмірі 14 457,05 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, зміст яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційної складової боргу у розмірі 108 677,96 грн. та 3 % річних у розмірі 14 457,05 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно зі ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія-Сервіс" (03037, місто Київ, проспект Червонозоряний, будинок 4-А; ідентифікаційний код 35076047) на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) основний борг у розмірі 325 401 (триста двадцять п`ять тисяч чотириста один) грн. 17 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 108 677 (сто вісім тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 14 457 (чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 05 коп., та судовий збір у розмірі 6 728 (шість тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 04 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий