Окрема думка

від 12.09.2023 по справі 4/333

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І., Ткача І. В., Шевцової Н. В.

щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 4/333 (провадження № 12-13звг23) за позовом Закарпатської обласної спілки споживчих товариств (далі - Облспоживспілка) до Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Коопінвестбанк»; далі - Банк), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунального підприємства «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуж», про визнання договору недійсним

Короткий виклад історії справи

У грудні 2002 року Облспоживспілка звернулася з позовом до Банку, згідно з яким, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просила визнати недійсними договори купівлі-продажу частини будинку на АДРЕСА_1 від 04 березня 1996 року № 1 та від 02 грудня 1996 року № 1 на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР з поверненням сторін у попередній стан і визнати недійсним свідоцтво про право власності на 24/100 частки будинку, видане на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 1996 року № 1.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 11 листопада 2008 року прийняв до спільного розгляду з первісно заявленими вимогами вимогу Облспоживспілки про визнання права власності Облспоживспілки на адмінбудівлю, що розташована за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договори підписані головою правління Облспоживспілки Микайло Л. Л. з перевищенням наданих йому на те повноважень на порушення вимог Статуту Облспоживспілки,затвердженого другими зборами ради Облспоживспілки 10 скликання 04 серпня 1989 року, зареєстрованого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 26 грудня 1991 року № 272 (далі - Статут), та чинного на момент виникнення спірних правовідносинзаконодавства, що регулювало питання розпорядження майном споживчої кооперації.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 10 лютого 2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 липня 2009 року, у задоволенні позовних вимог Облспоживспілки до Банку про визнання права власності на 24/100 частки адмінбудівлі відмовив; у частині визнання права власності на 76/100 часток адмінбудівлі - провадження у справі припинив на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 04 березня 1996 року № 1 та від 02 грудня 1996 року № 1 з поверненням сторін у попередній стан, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на 24/100 частки цієї адмінбудівлі, яке видано на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 1996 року № 1, - відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що обмеження повноважень правління Облспоживспілки щодо укладення договорів чи угод Статутом не встановлені, тому твердження Облспоживспілки про відсутність у голови правління на момент укладання спірних договорів купівлі-продажу належних повноважень на їх вчинення є необґрунтованими.

Крім того, постановою правління Облспоживспілки від 12 грудня 1996 року № 199 було затверджено договір купівлі-продажу від 02 грудня 1996 року № 1, що також підтверджує наміри Облспоживспілки відчужити на користь Банку належне їй на праві власності майно.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо відсутності правових підстав для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними та повернення сторін у попередній стан, а також відмовили Облспоживспілці в задоволенні вимог про визнання за нею права власності на 24/100 частки спірного приміщення та визнання недійсним відповідного свідоцтва про право власності, яке видано на підставі спірного договору.

Крім того, врахувавши те, що Облспоживспілкою заявлено вимогу про визнання права власності на всю будівлю в АДРЕСА_1 , а вказаний спір виник щодо права власності останньої лише на 24/100 частки цього приміщення, власність позивача на 76/100 часток приміщення ніким у зазначеній справі не оспорюється, суди дійшли висновку про припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК.

Вищий господарський суд України постановою від 03 грудня 2009 року касаційну скаргу Облспоживспілки залишив без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 липня 2009 року у справі № 4/333 - без змін.

У жовтні 2010 року Облспоживспілка звернулася до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) із заявою № 65719/10, яку обґрунтовувала порушенням державою Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Облспоживспілка зазначила, що 29 грудня 2009 року вона подала до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України касаційну скаргу на постанову Вищого господарського суду України від 03 грудня 2009 року. 31 травня 2010 року Вищий господарський суд України повернув касаційну скаргу Облспоживспілки із зазначенням, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 встановив, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів. Отже, постанови (ухвали) вищого спеціалізованого суду касаційному оскарженню не підлягають.

15 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Закарпатська обласна спілка споживчих товариств та інші проти України» (за заявою № 65719/10 та 2 іншими заявами), яким оголосив прийнятною заяву № 65719/10 зокрема, постановив, що: було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом на доступ до Верховного Суду України організації-заявниці у заяві № 65719/10; не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованою тривалістю провадження у заяві № 65719/10; немає необхідності розглядати скаргу організації-заявниці за статтею 13 Конвенції у заяві № 65719/10;упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити 1 500 (одну тисячу п`ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися організації-заявниці у заяві № 65719/10, як компенсація судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді; відхилив решту вимог організації-заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Зазначене рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 15 грудня 2022 року.

09 березня 2023 року Облспоживспілка звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 03 грудня 2009 року у справі № 4/333 за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК.

Облспоживспілка просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 03 грудня 2009 року у справі № 4/333 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи наявність наведеної підстави для перегляду судового рішення, Облспоживспілка посилається на рішення ЄСПЛ, ухвалене 15 вересня 2022 року.

Ухвалою від 12 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду закрила провадження за заявою Облспоживспілки про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 03 грудня 2009 року у справі № 4/333.

Основні мотиви, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12 вересня 2023 року дійшла висновку про таке.

За змістом пункту 2 частини другої статті 321 ГПК з урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною третьою статті 320 ГПК, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

Оскільки рішення, про перегляд якого просить Облспоживспілка, набрало чинності 03 грудня 2009 року, заява про перегляд справи за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом (частина третя статті 320 ГПК) могла бути подана до 03 грудня 2019 року включно. А рішення ЄСПЛ ухвалив 15 вересня 2022 року.

Із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 03 грудня 2009 року у справі № 4/333 за виключними обставинами Облспоживспілка звернулася до Великої Палати Верховного Суду 09 березня 2023 року, після прийняття рішення ЄСПЛ у справі «Закарпатська обласна спілка споживчих товариств та інші проти України», тобто більше ніж через 13 років після набрання чинності зазначеною постановою.

Рішення ЄСПЛ, яке стало підставою для звернення Облспоживспілки із заявою про перегляд судових рішень, набуло статусу остаточного після спливу десятирічного строку з дня набрання постановою Вищого господарського суду України від 03 грудня 2009 року законної сили.

Сплив такого строку не пов`язаний з несвоєчасним вчиненням Облспоживспілкою дій щодо звернення до національного суду з відповідною заявою, а зумовлений тривалим розглядом справи в ЄСПЛ. Тому пропуск десятирічного строку для звернення із заявою про перегляд судових рішень не можна ставити у вину Облспоживспілці. Однак це не означає, що лише в силу цього перегляд судового рішення за виключними обставинами є можливим.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Згідно із частиною третьою статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

З висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалівід 12 вересня 2023 року, про закриття провадження за заявою Облспоживспілки не погоджуємось, зважаючи на таке.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює обов`язок кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.

У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Ратифікувавши у 1997 році Конвенцію, Україна визнала обов`язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві.

Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язалася виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Конвенція ратифікована Україною без будь-яких застережень.

Таке ж положення закріплене і в частині першій статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), до предмета регулювання якого віднесені, зокрема, питання, що виникають у зв`язку з обов`язком України виконати рішення ЄСПЛ у справі проти України та з необхідністю усунення причин порушення державою Конвенції і протоколів до неї.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, § 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення.

Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру. За змістом статті 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

При цьому Закон № 3477-IV не містить положень щодо строків давності за зобов`язаннями України виконати рішення ЄСПЛ, ухвалене у спорі, стороною якого є Україна, не містить таких строків і сама Конвенція. Отже, положення пункту 2 частини третьої статті 320 ГПК щодо можливості перегляду судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи національним судом мають застосовуватися з урахуванням винятку про те, що спеціальним процесуальним законом (Закон № 3477-ІV) не передбачено обмеження будь-якими строками зобов`язань України щодо виконання рішень ЄСПЛ.

Таке обмеження не буде обґрунтованим, якщо особа впродовж більше 10 років чекала розгляду її справи ЄСПЛ і порушення десятирічного строку мало місце внаслідок того, що ЄСПЛ розглянув заяву особи про порушення її конвенційних прав із перевищенням цього строку. Вважаємо, що у такому випадку Велика Палата Верховного Суду повинна була розглянути по суті заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, за наслідками чого дійти висновків щодо можливості відновлення конвенційних прав заявника з урахуванням висновків ЄСПЛ про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом на доступ до Верховного Суду України.

Зазначені приписи Закону № 3477-IV узгоджуються з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», у якій Комітет міністрів закликав Договірні Сторони забезпечити адекватні можливості повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: (i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні; (ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Велика Палата Верховного Суду належним чином не врахувала обставин щодо відсутності в заявника об`єктивної можливості подати заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами раніше встановленого строку, адже остаточне рішення ЄСПЛ було ухвалене лише 15 вересня 2022 року. Із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду від 03 грудня 2009 року Облспоживспілка звернулася 09 березня 2023 року, після прийняття ЄСПЛ рішення у справі «Закарпатська обласна спілка споживчих товариств та інші проти України», тобто минуло більше тринадцяти років після набрання чинності зазначеною постановою.

ГПК доповнено положенням щодо десятирічного строку для подання заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року. Однак на момент розгляду справи № 4/333 національними судами внутрішнє законодавство не обмежувало «граничними строками» право заявника на перегляд судових рішень у зв`язку з прийняттям ЄСПЛ рішення на його користь. Відповідно, заявник мав правомірне очікування на застосування процедури перегляду ухваленого у цій справі рішення у випадку задоволення його заяви ЄСПЛ без обмеження такими строками. Натомість з незалежних від позивача причин право на такий перегляд пізніше законодавець обмежив строком у десять років (пункт 2 частини другої статті 321 ГПК у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

На нашу думку, обставини розгляду ЄСПЛ заяви позивача мають застосовуватися з урахуванням Закону № 3477-IV як своєрідний виняток із загального правила щодо перегляду за виключними обставинами судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, зокрема ЄСПЛ, порушення Україною своїх міжнародних зобов`язань. Також обмеження національним законодавством можливості виконання судового рішення не можна вважати обмеженням способів виконання рішення ЄСПЛ, визначення яких є прерогативою національного законодавця.

Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання щодо застосування строків звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.

У постанові від 07 липня 2021 року в адміністративній справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21) Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сплив установленого КАС строку на звернення із заявою про перегляд не був пов`язаний із несвоєчасним вчиненням заявницею дій щодо звернення до національного суду з відповідною заявою, а був обумовлений тривалим розглядом справи ЄСПЛ.

Також Велика Палата Верховного Суду врахувала досвід держав - членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії і Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство та у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, незважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, - якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08, провадження № 11-41зва21).

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду сформувала неоднакові підходи до вирішення питання про можливість перегляду судових рішень за виключними обставинами, якщо внаслідок тривалого розгляду ЄСПЛ відповідна заява була подана після закінчення встановленого пунктом 2 частини другої статті 321 ГПК строку через набрання рішенням ЄСПЛ статусу остаточного після спливу десяти років з дня набрання законної сили рішеннями національних судів.

З урахуванням зазначених вище норм розмежування має відбуватися за критеріями, що враховують можливість усунення порушення конвенційних прав особи, на користь якої ЄСПЛ прийняв рішення, відновлення її попереднього юридичного стану, а також з огляду на те, чи матиме місце втручання у права третіх осіб у зв`язку зі здійсненням перегляду.

Так само вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала розглянути заяву Облспоживспілки відповідно до статті 325 ГПК із прийняттям відповідного рішення, дослідженням можливості надання заявнику відновлення його прав унаслідок порушення права на доступ до суду (пункт 1 статті 6 Конвенції), допущеного Україною у цій справі.

Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

І. В. Ткач

Н. В. Шевцова