Постанова

від 02.10.2023 по справі 482/1521/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.10.23

22-ц/812/983/23

Єдиний унікальний номер судової справи 482/1521/20

Номер провадження 22-ц/812/983/23

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2023 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Голощаповою А.О.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргоюТовариства здодатковою відповідальністю«Малинівка» рішення, яке ухвалено Новоодеським районним судом Миколаївської області 04 липня 2023 року, під головуванням судді Сергієнка С.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Малинівка» про визнання додаткових угод недійсними,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Малинівка» (далі ТДВ«Малинівка») про визнання додаткових угод недійсними.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 4824884600:04:000:0060, площею 8.0300 га та 4824884600:05:000:0072, площею 1.4400 га, які розташовані в межах території Підлісненської сільської ради Новоодеського районуМиколаївської області,із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та ТДВ «Малинівка» булоукладено дваокремих договоріворенди землі№475/1та 475/2,за умовамияких позивачпередала товариствув користування вищевказані земельні ділянки строком на 10 років.

У січні 2020 року позивачу стало відомо, що 12 липня 2017 року від її імені з ТДВ «Малинівка» укладено дві додаткові угоди до договорів оренди землі №475/1 та 475/2, відповідно до яких строк дії договорів оренди землі продовжено на 16 років.

Між тим, позивач зазначає, що додаткові угоди від 12 липня 2017 року із відповідачем не укладала та не підписувала, тому відсутнє її волевиявлення на продовження строку оренди на 16 років, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсними додаткові угоди від 12 липня 2017 року до договорів оренди землі №475/1 та №475/2 від 07 квітня 2011 року, укладених між ОСОБА_1 і ТДВ«Малинівка».

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 04липня2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 12 липня 2017 року до договору про оренду землі №475/1 від 07 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТДВ «Малинівка» в особі Базилюка Олександра Андрійовича, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №21836743 від 19 липня 2017 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер 4824884600:05:000:0072, площею 1.44 га призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Визнано недійсною додаткову угоду від 12 липня 2017 року до договору про оренду землі №475/2 від 07 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТДВ «Малинівка» в особі Базилюка Олександра Андрійовича, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №21836230 від 19 липня 2017 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер 4824884600:04:000:0060, площею 8.03 га призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Стягнуто із ТДВ «Малинівка» на користь ОСОБА_1 8254 грн. 35коп. судових витрат.

У стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позивача на укладення спірних договорів представник відповідача суду не надав, а висновок судової почеркознавчої експертизи свідчить про те, що позивач не підписувала оскаржувані додаткові угоди, а тому факт відсутності волевиявлення позивача на укладання вказаних додаткових угод є доведеним, та такі додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

В апеляційній скарзі ТДВ «Малинівка», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підписання між сторонами додаткових угод від 12 липня 2017 року відбулось у повній відповідності до діючого законодавства та відповідало волевиявленню сторін. Факт волевиявлення позивача підтверджується тим, що вона добровільно передала відповідачу у користування належні їй на праві власності земельні ділянки, отримала орендну плату наперед у сумі 85000 грн., а відповідач сумлінно сплачував податок за використання земельних ділянок.

Крім того, в ході розгляду справи відповідач заявляв клопотання про проведення у справі додаткової почеркознавчої експертизи, оскільки первісний висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи і викликає сумніви в його правильності та відповідності, проте судом у задоволені вказаного клопотання було відмовлено.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в поновному обсязі.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №257122, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4824884600:05:000:0072 площею 1.4400 га, яка розташована в межах території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1 а.с.8).

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №257121, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4824884600:04:000:0060, площею 8.0300 га, яка розташовані в межах території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1 а.с.9).

07 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та ТДВ «Малинівка» у простій письмовій формі було укладено договір оренди землі №475/1 земельної ділянки загальною площею 1.44 га строком на 10 років, який зареєстровано у Новоодеському відділі Держкомзему про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2011 року за №4824800040001134 (том 1 а.с.10-11).

У цей же день, 07 квітня 2011 року, між ОСОБА_1 та ТДВ«Малинівка» у простій письмовій формі було укладено договір оренди землі №475/2 земельної ділянки загальною площею 8.03 га строком на 10 років, який зареєстровано у Новоодеському відділі Держкомзему про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2011 року за №4824800040001114 (том 1 а.с.12-13).

12 липня 2017 року від імені ОСОБА_1 укладено з ТДВ «Малинівка» дві окремі додаткові угоди до договорів про оренду землі №475/1 та №475/2 від 07 квітня 2011 року, за умовами яких змінено нормативну грошову оцінку земельних ділянок та продовжено строк дії договору на 16 років з дати державної реєстрації вказаних угод (том 1 а.с.15,17).

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що оспорювані додаткові угоди до договорів оренди землі вона не підписувала, підпис у них вчинено іншою особою.

Для з`ясування цих обставин у справі призначались судово-почеркознавча експертизи, проведення якої було доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до висновку експерта №21-1111 судово-почеркознавчої експертизи, складеного 07 квітня 2022 року судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені Панасенко В.П. у додаткових угодах до договору про оренду землі №475/1 та №475/2 (від 07 квітня 2011 року) від 12 липня 2017 року виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (том 2 а.с.2-8).

Вирішуючи справу по суті, відповідно до встановлених обставин справи висновки суду першої інстанції узагальнено зводяться до того, що ОСОБА_1 спірні додаткові угоди від 12 липня 2017 року не підписувала, отже, у цьому випадку відсутнє волевиявлення позивача на встановлення її цивільних прав та обов`язків щодо укладання додаткових угод щодо землі, яка перебуває у її власності. Оскільки оспорювані договори укладені без волевиявлення орендодавця, то це є підставою для визнання спірних договорів недійсними за приписами ст.ст.202,203,215 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі, що переглядається, між сторонами виник спір щодо недійсності додаткових угод до договорів оренди землі з підстав відсутності волевиявлення орендодавця на їх укладення, у зв`язку з чим позивач просив суд визнати оспорювані правочини недійсними.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису ч.1ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст.229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення додаткових угод) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За ст.15Закону України«Про орендуземлі» (вредакції,яка діялана часукладення додатковихугод)істотними умовамидоговору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом ст.ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) висловила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Враховуючи наведене, оспорюванні додаткові угоди до договорів оренди землі є неукладеними, тому у задоволенні позову про визнання їх недійсними необхідно відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

При цьому, натепер, власник земельних ділянок вправі захищати своє порушене право на користування землею, спростовуючи факт укладення ним спірних додаткових угод до договорів оренди у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням землі відповідачем.

За такого, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов.

Між тим, районний суд вказаних вимог законодавства не врахував, та дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим, апеляційну скаргу ТДВ «Малинівка» слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду справи з ОСОБА_1 на користь ТДВ «Малинівка» підлягає стягненню 2522 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого товариством за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Малинівка» задовольнити частково.

Рішення Новоодеськогорайонного судуМиколаївської областівід 04липня2023року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Малинівка» про визнання додаткових угод недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства здодатковою відповідальністю«Малинівка» (код ЄДРПОУ 03763922) 2 522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 04 жовтня 2023 року