Постанова

від 25.09.2023 по справі 522/23372/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4894/23

Справа № 522/23372/21

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.09.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Долгової В.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2022 року, ухвалене судом у складі судді Федчишеної Т.Ю. у м. Одеса,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення виплати аліментів,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення виплати аліментів, в обґрунтування якого зазначив, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2016 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.12.2016 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання дружини у розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку, починаючи з 29.12.2015 року та безстроково.

Позивач зазначає, що починаючи з дати присудження аліментів добровільно виконує рішення суду та сплачує аліменти на користь колишньої дружини, проте наразі виникли обставини, які є підставою для припинення їх виплати. Посилається на те, що відповідач забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму на одну непрацездатну особу. Крім того відповідач отримує дохід внаслідок надання в оренду земельної ділянки.

Позивач не має можливості утримувати дружину, оскільки отримує дохід у розмірі мінімальної заробітної плати. Також посилався на те, що сторони є батьками повнолітньої доньки, яка не позбавлена обов`язку утримувати матір. Крім зазначеного у позивача є підстави вважати, що відповідач отримала довідку з інвалідності незаконним шляхом.

Позивач просив суд припинити стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання колишньої дружини ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 05 грудня 2022 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення виплати аліментів відмовив.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що позивачем відповідно до ст.12,81 ЦПК України, не доведено обставин, передбачених ч. 3ст. 82 СК України, з якими закон пов`язує можливість припинення стягнення аліментів, присуджених за рішенням суду, а саме що відповідач перестала потребувати матеріальної допомоги, або він неспроможний надавати таку матеріальну допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2022 року скасувати, та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення виплати аліментів задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині застосування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.06.2021 року у справі № 759/6629/19, оскільки правовідносини у вказаних справах не є тотожними.

Також зауважує, що один з подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія чи дохід від використання майна не забезпечує йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Посилається на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 року у справі № 428/7287/16-ц, від 11.10.2018 року у справі № 161/16931/16-ц, від 13.02.2019 року у справі № 130/1001/17. Вважає відповідача такою, що не потребує матеріальної допомоги. Та посилається на неспроможність надавали матеріальну допомогу.

(2) Позиція інших учасників справи

Протоколом автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 02.02.2023 року у вказаній справі визначено склад суду: Кутурланова О.В. головуючий суддя, судді: Бездрапко В.О., Приходько Л.А.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.03.2023 року відкрито провадження у справі, роз`яснено право подання до апеляційного суду відзиву.

Вища рада правосуддя рішенням від 30.05.2023 року № 567/0/15-23 вирішила достроково закінчити відрядження суддів Херсонського апеляційного суду до Одеського апеляційного суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2023 року в цій справі визначено головуючим суддю Коновалову В.А. у зв`язку з закінченням відрядження судді Кутурланової О.В.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.02.2023 року роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці обставин, встановлених судом першої інстанції. Зауважила, що у зв`язку з необхідність постійного вартісного лікування потребує матеріальної допомоги позивача, розмір її доходу є незначним.

Позивач та відповідач в судове засідання не з`явились про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, та у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Позивач про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до ч. 3 ст. 130 ЦПК та п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Представник позивача повідомлений про дату час та місце розгляду справи належним чином, судову повістку отримав 18.07.2023 року, що підтверджується розпискою.

Відповідач про дату час та місце розгляду справи повідомлена у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Представник відповідача судову повістку отримав 15.08.2023 року, шляхом доставки на електронну пошту, з якої здійснювалось спілкування з Одеським апеляційним судом, що підтверджується довідкою.

Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача надав заяву про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та її представника.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем відповідно до ст.12,81 ЦПК України, не доведено обставин, передбачених ч. 3ст. 82 СК України, з якими закон пов`язує можливість припинення стягнення аліментів, присуджених за рішенням суду, а саме що відповідач перестала потребувати матеріальної допомоги, або він неспроможний надавати таку матеріальну допомогу.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи,з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 75 Сімейного кодексу України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

За змістом частин 3, 4 статті 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З матеріалів цивільної справи вбачається та сторонами не заперечується, що сторони з 05.01.1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2015 року розірвано.

11.11.2015 року обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою серії 10 ААВ № 786847.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2016 року у справі № 522/26249/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітків (доходів) щомісячно, безстроково, починаючи з 29 грудня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.12.2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року змінено в частині стягнення аліментів та постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку, починаючи з 29.12.2015 року безстроково.

Частиною 1 статті 82 СК України визначено, що право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.

Відповідно до частини 3 статті 82 СК України право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач, як на підставу припинення стягнення аліментів послався на те, що відповідач не є особою, яка потребує матеріальної допомоги, оскільки отримує дохід, що перевищує розмір прожиткового мінімуму, отримує дохід від надання в оренду земельної ділянки та неодноразово виїздила за кордон, що також свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі. Також зазначив, що його доходом є мінімальна заробітна плата.

Апеляційний суд зазначає, що саме по собі отримання відповідачем доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що остання не потребує матеріальної допомоги.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач хоча і є непрацездатною, проте отримує пенсію у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому не потребує матеріальної допомоги, є безпідставними, оскільки положення СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов`язкової умови для припинення стягнення аліментів на утримання одного з подружжя, який є непрацездатним.

З довідки, виданої ГУ ПФУ України в Одеській області № 9512 5752 6167 1577 від 10.11.2021 року вбачається, що відповідач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області і отримує пенсію по інвалідності, розмір якої за період, зокрема з березня 2021 року по листопад 2021 року становив по 2200 грн на місяць.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.12.2016 року встановлено, що «… пенсія по інвалідності ОСОБА_2 у січні 2015 року становила 1049 грн, у листопаді 2016 року становила 1230 грн».

Дані обставини підтверджуються довідкою про доходи № 9512 5752 6167 1577 від 10.11.2021 року, виданої ГУ ПФУ в Одеській області.

Зазначене рішення сторонами у касаційному порядку не оскаржувалось.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність складає : з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Згідно довідки про доходи № 9512575261671577, Центрального об`єднаного управління ПФУ у м. Одесі пенсія по інвалідності ОСОБА_2 у січні 2015 року склала 1049 грн, у листопаді 2016 1230 грн.

Тобто, станом на час постановлення рішення про стягнення з позивача на користь відповідача аліментів розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_2 перевищував прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність.

Станом на час звернення до суду з позовом про припинення стягнення аліментів, відповідно до зазначеної довідки пенсія по інвалідності ОСОБА_2 складала 2200 грн, що відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», також перевищує прожитковий мінімум на одну особу встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки, як на час прийняття рішення про стягнення аліментів, так і на час звернення ОСОБА_1 з позовом про припинення стягнення аліментів розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_2 перевищував встановлений законом прожитковий мінімум на особу.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Богачовою Н. М. від 23.12.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1659, ОСОБА_2 отримала у спадщину земельну ділянку площею 4,64 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області, зареєстрована 09.11.2016 відділом Держгеокадастру у Кілійському районі Одеської області, належної спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю IV-ОД № 075970, виданого 03 грудня 2004 року Кілійською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження Кілійської районної державної адміністрації Кілійського району Одеської області від 07 жовтня 2004 року № 583 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010452200480, кадастровий номер 5122385900:01:003:0344.

Відповідно додоговору оренди землі № 966 від 15 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець), та СВК«Лад-Агро» (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільського сподарського виробництва, яка знаходиться на території Шевченківської сільської ради Кілійськогорайону Одеської області. Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата за умовами договору вноситься орендарем у натуральній формі: 1700 кг пшениці, 800 кг ячменю, 100 кг соняшника. За згодою сторін орендна плата може вноситись у грошовій формі на суму 1500 грн з урахуванням податків. Строк дії договору7 років.

Відповідно до довідки СВК «Лад-Агро» № 155 від 31.05.2022 року ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки № 966 від 15.08.2017 року отримувала на рік такі виплати: у 2017 році - 1207, 50 грн, у 2018 році - 3 300, 50 грн, у 2019 році - 3300,50 грн, у 2020 році виплати не здійснювалися у зв`язку з неврожаєм, у 2021 році - 3284,40 грн.

Із матеріалівсправи вбачається,що відповідачпотребує постійногонагляду таконсультацій успеціалістів талікарів. ОСОБА_2 на постійнійосновіпроходить різноманітну кількість обстежень та досліджень, що підтверджується результатами досліджень № 3002663736 від 03.10.2016 року, результатами лабораторних досліджень № 1000010809326 від 13.02.2018 року, результатами досліджень № 07/47 від 28.07.2020 року, № 1000039367531 від 13.05.2021 року, № 1000045676931 від 30.09.2021 року.

Вказані дослідження та консультації є дороговартісними та значно перевищують дохід, який отримує ОСОБА_2 , що позбавляє останню самостійно забезпечити себе якісним та своєчасним лікуванням, у зв`язку з цим відповідач потребує щомісячної фінансової допомоги від ОСОБА_1 .

З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, має велику кількість хронічних захворювань, які позбавляють її можливості не тільки самостійно себе утримувати, а й жити повноцінним життям, відповідач несе велику кількість витрат на проходження медичних оглядів та консультацій, медикаменти та лікарські препарати, у зв`язку з чим ОСОБА_2 потребує щомісячної фінансової допомоги з боку її колишнього чоловіка.

Права і свободи людини знаходяться під захистом міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому такі договори є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції України). Зокрема, невід`ємною частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 2 якої право кожного на життя охороняється законом.

Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права на Державах-підписантах лежить обов`язок створення умов, які забезпечували б усім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби. У свою чергу, Конвенція про права осіб з інвалідністю, визнаючи важливою доступність охорони здоров`я, зобов`язує Держави-учасниці вживати усіх належних заходів для забезпечення доступу осіб з інвалідністю до послуг у сфері охорони здоров`я (стаття 25 Конвенції).

Потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому спричиняють додаткові витрати на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.

Факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя.

Зазначений висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 року у справі № 759/6629/19.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.12.2016 року встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин і позивач і відповідач працювали, мали доходи, однак наявне у відповідаа захворювання потребує постійних значних витрат на лікування.

З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 , внаслідок наявності у неї інвалідності, обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування, які є значними зважаючи на розмір отримуваного сукупного доходу.

В цій частині доводи апеляційної скарги щодо неодноразового виїзду відповідача закордон не свідчать про те, що одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги. Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин виїзду ОСОБА_2 за кордон на відпочинок.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (стаття 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до довідки від 15.02.2022 № ЗА000000004, виданої ТОВ «ЗАРС», ОСОБА_1 станом на 15.02.2021 року працював в ТОВ «ЗАРС» з 12.01.2022 року, займав посаду інженера з технічного нагляду (будівництво). Дохід за період з 12.01.2022 року по 31.01.2022 року склав 5717,89 грн.

З довідки ГУ ДПС в Одеській області від 31.05.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 отримував дохід від ТОВ «Девелоперська компанія «Одеком Девелопмент» за період з січня 2021 року по листопад 2021 року у розмірі по 6800 грн на місяць, у грудні 2021 року позивачем отримано - 18600 грн від Одеського національного технологічного університету та 17410,55 грн від ТОВ «Девелоперська компанія «Одеком Девелопмент», у січні 2022 року - 5717,89 грн від ТОВ «ЗАРС», у лютому 2022 року у розмірі 7760 грн від ТОВ «ЗАРС».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження неможливості надавати фінансову допомогу ОСОБА_2 .

У свою чергу відповідач, будучи особою з інвалідністю, є непрацездатною, позбавлена можливості працювати, має право на утримання у відповідності до положень ст. 75 СК України та на підставі рішення суду.

Посилання скаржника на висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 року у справі № 428/7287/16-ц, від 11.10.2018 року у справі № 161/16931/16-ц, від 13.02.2019 року у справі № 130/1001/17 не можуть враховуватись під час розгляду вказаної справи, оскільки висновки у вказаних справах та встановлені фактичні обставини є іншими у порівнянні зі справою, яка переглядається. У кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, крім того, предметом позовів у вказаних справах було стягнення аліментів. У цій справі позивачем заявлено вимогу про припинення стягнення аліментів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційнійскарзі ненаведено ніякихнових обставинта ненадано новихдоказів,що давалиб апеляційномусуду підставидля проведенняпереоцінки обставинта доказів,зроблених судомпершої інстанціїу своємурішенні.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судоверішеннябез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судоверішенняз додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, щорішеннясуду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішеннясуду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2023 року.

Головуючий В.А.Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В.Назарова