Рішення

від 20.09.2023 по справі 903/742/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 вересня 2023 року Справа № 903/742/23

за позовом Приватного акціонерного товариства Оріль-Лідер

до відповідача: Приватного підприємства "Алько"

про стягнення 449 237,78 грн.

Суддя Шум М.С.

Без виклику (повідомлення) представників сторін

встановив: Приватне акціонерне товариство Оріль-Лідер в позовній заяві від 11.07.2023 просить суд стягнути з Приватного підприємства "Алько" 449 237,78 грн. боргу, з яких: 297 555,09 грн. основного боргу, 9 918,50 грн. штрафу, 96 114,37 грн. 30% річних, 45 649,82 грн. інфляційних а також понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 6 738,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо умов договору поставки №БВ211221 від 13.01.2022 .

Ухвалою суду від 19.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

04.08.2023 на адресу суду від Приватного підприємства "Алько" надійшов відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та просить суд в їх задоволенні відмовити повністю. Додатково відповідач зазначає, що у зв`язку з введеним Указом Президента України від 24.02.2022 року №64 в Україні воєнним станом, останній не зможе виконати свої зобов`язання за укладеним Договором, а саме поставити погоджений Сторонами Товар у встановлений Договором строк і така поставка буде можлива лише після закінчення воєнного стану.

01.09.2023 на адресу суду від Приватного акціонерного товариства Оріль-Лідер надійшли письмові пояснення у справі, у яких просить суд провадження у справі №903/742/23 в частині стягнення 297 555,09 грн. основного боргу закрити та просить стягнути з Відповідача 9 918,50 грн. штрафу, 96 114,37 грн. 30% річних, 45 649,82 грн. інфляційних та судових витрат у справі.

Частинами 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд - встановив:

13.01.2022 між Приватним акціонерним товариством Оріль-Лідер (Позивач, Покупець) та Приватним підприємством Алько (Відповідач,Контрагент) укладено договір поставки за №БВ 211221 (надалі-Договір).

Відповідно до п.1.2 Договору невід`ємними частинами Договору, які визначають зобов`язання Сторін та регулюють його окремі положення, а саме:1.2.1.Додаток №1 - Умови, застосовані до договорів, укладених між МХП та Контрагентом, в яких МХП виступає платником за виконані Контрагентом зобов`язання (далі - Умови) в редакції від 01.06.2020 року і які обов`язкові до виконання Сторонами Договору. Дані Умови опубліковані у газеті Урядовий кур`єр, розміщені на сторінці офіційного сайту МХП https://www.mhp.com.ua/ulc/partners/vurvdvchna-informatsiva та діють у відповідності до вказаних у них Положень.

На виконання умов Договору сторонами було укладено Специфікацію №1 від 13.01.2022р. на поставку Машини мийної Lurea TSP 100 на загальну суму 991 850,29 грн.

Відповідно до умов Специфікації Відповідач взяв на себе зобов`язання щодо поставки Товару протягом 70 (сімдесяти) календарних днів з дати проведення передоплати за Товар.

Відповідно до п.З Специфікації Позивач зобов`язаний перерахувати попередню оплату в розмірі 30% від вартості Товару протягом 5 банківських днів з дати підписання Специфікації.

На виконання умов Договору та Специфікації Сторонами укладено Додаткову угоду від 13.01.2022 до Специфікації №1 від 13.01.2022 року, в якій Сторони у п. 1.4. погодили, зокрема здійснення Відповідачем монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання персоналу Позивача роботі на поставленому згідно Договору Товарі, а також визначили вартість таких робіт, яка склала - 43 200,00 грн.

01.02.2022 Позивачем здійснено перерахування, передбаченої Специфікацією передоплати в розмірі 297 555,09 грн., що підтверджується банківською випискою №20 від 01.02.2022 .

Відповідно до умов Договору, Товар, який є предметом даного Договору мав бути поставлений Покупцю до 13.04.2022.

Із матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «Алько» на підставі Договору №21В/2021 від 09.02.2021 уладеного з ТОВ «АГРОПІЩЕПРОМ» (республіка білорусь) здійснює постачання в Україну обладнання Торгової марки FELETI.

На виконання умов договору №БВ 211221 від 13.01.2022 Відповідач платіжним дорученням в іноземній валюті від 03.02.2022 за №69 здійснив виробнику Товару ТОВ «АГРОПІЩЕПРОМ» (республіка білорусь) попередню оплату (а.с. 69-70).

Однак, поставка Товару у встановлений Договором строк не відбулася, оскільки введення в Україні воєнного стану вплинуло на можливість виконання Відповідачем своїх зобов`язань за договором №БВ 211221 від 13.01.2022

Позивачем направлявся Відповідачу проект Додаткової угоди №170322 в, згідно якої Сторони добровільно розривають Договір з моменту підписання даної Угоди, а Відповідач зобов`язується повернути Позивачу авансовий платіж у розмірі 297 555,09 грн. протягом 5 банківських днів з дня підписання цієї Додаткової угоди.

В матеріалах справи наявний лист, щодо направлення Відповідачем Позивачу лист вих.№3 від 06.04.2022 року «щодо додаткової угоди від 17.03.2022 року», згідно якого Відповідач підтверджує факт перерахування йому попередньої оплати в розмірі 297 555,09 грн. та свої зобов`язання з приводу поставки Товару протягом 70 календарних днів, тобто до 13.04.2022 року, але посилаючись на Указ Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закон України від 24.02.2022 року №2102-1Х «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначає, що поставка Товару можлива у встановлений Договором строк лише після закінчення в Україні воєнного стану, при цьому проект запропонованої Додаткової у годи Відповідачем відхилено.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 6 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим, відповідно до платіжного доручення від 02.08.2023 за №868 Відповідач здійснив повернення предоплати Позивачу в сумі 297 500,09 грн., який є предметом спору.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що відповідач здійснив перерахунок суму боргу, що підтверджується відповідними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині стягнення основного боргу 297 500.09 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 918,50 грн. штрафу, 96 114,37 грн. 30% річних, 45 649,82 грн. інфляційних , суд зазначає наступне.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 96 114,37 грн. 30% річних., 45 649,82 грн. інфляційних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України та 9 918,50 грн. штрафу.

Водночас суд зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.19 у справах N 703/2718/16-ц та N 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі N 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення відсотків річних з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір заявлених 30% річних на 50 % до суми 48 057,18 грн. відповідно.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року N 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 року у справі N 910/488/21.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі N 902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір штрафу на 50 % з 9 918,50 грн. до 4 959,25 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Судом встановлено, що Відповідач не заперечував щодо наявності заборгованості та пояснює її виникнення запровадженням воєнного стану в Україні, додатково посилався на наявність форс-мажорних обставин, встановлених листом Волинської ТПП України від 26.07.2023 року №19-22/01-3/105.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача слід стягнути 48 057,18 грн. 30% річних,45 649,82 грн. інфляційних втрат та 4 959,25 грн. штрафу .

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині основної суми боргу в розмірі 297 500,09 грн., сплачений позивачем судовий збір в сумі 3 369,28 грн. підлягає поверненню на підставі заяви позивача

Згідно ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що за подання даної заяви позивачем згідно платіжної інструкції №9197800001 від 07.07.2023 було сплачено 6 738,57 грн судового збору.

Таким чином 50% ставки судового збору, сплаченого позивачем в сумі 3 369,28 грн., яка підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 130 ГПК України . .

Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження у справі №903/742/23 в частині стягнення 297 555,09 грн. основного боргу - закрити.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Алько" (43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Лідавська, 13 код ЄДРПОУ 32885378) на користь Приватного акціонерного товариства "ОРІЛЬ - ЛІДЕР" (51831, Дніпропетровська обл., Дніпровський район., с. Єлизаветівка, вул. Хмельницького, 1 код ЄДРПОУ 24426809) 98 666,25 грн., з яких: 48 057,18 грн. 30% річних, 4 959,25 грн.- штрафу, 45 649,82 грн. інфляційних втрат, а також 3 369,28 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. В позові в частині стягнення 48 057,18 грн. 30% річних та 4 959,25 грн.- штрафу відмовити.

5. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Приватному акціонерному товариству "ОРІЛЬ - ЛІДЕР" ( 51831, Дніпропетровська обл., Дніпровський район. с. Єлизаветівка, вул. Хмельницького, 1 код ЄДРПОУ 24426809) з Державного бюджету України 3 369,28 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №9197800001 від 07.07.2023 на суму 6 738,57 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

СуддяМ. С. Шум