Постанова

від 23.01.2024 по справі 903/742/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року Справа № 903/742/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Захарова М.О.

за участю представників сторін:

позивача Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер" - не з`явився

відповідача Приватного підприємства "Алько" - дир. Ковтуновіч О.О., адв. Грицай І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер"

на рішення Господарського суду Волинської області від 20.09.2023 р.

у справі № 903/742/23 (суддя Шум М.С.)

постановлене у м. Луцьк

за позовом Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер"

до відповідача Приватного підприємства "Алько"

про стягнення 449237,78 грн. заборгованості з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 20.09.2023 р. у справі № 903/742/23 позов Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер" задоволено частково. Згідно із рішенням підлягає стягненню з Приватного підприємства "Алько" на користь Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер" 98666,25 грн, з яких: 48057,18 грн. 30% річних, 4959,25 грн. штрафу, 45649,82 грн. інфляційних втрат, а також 3369,28 грн. витрат на судовий збір. Відмовлено у позові в частині стягнення 48057,18 грн. 30 % річних та 4959,25 грн. штрафу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач Приватне акціонерне товариство "Оріль-Лідер" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 4959,25 грн. штрафу та 48057,18 грн. відсотків річних і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення вимог повністю.

Доводить, що суд першої інстанції, неправомірно посилаючись на ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18, безпідставно зменшив суми відсотків річних та штрафу.

Вважає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували підстави для зменшення судом розміру штрафних санкцій, не наведено жодних об`єктивних аргументів, які б надавали суду можливість розглядати питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій. Стверджує, що відповідачем навіть не заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій і таке зменшення ініційовано судом без клопотання сторони.

Доводить, що неповернення відповідачем здійсненої передоплати не є винятковим, оскільки відповідач допустив суттєве прострочення, відповідачем не вживалося жодних заходів щодо належного виконання своїх зобов`язань за договором. Зазначає, що відповідачем жодним чином не обґрунтував, що застосування правомірно нарахованих позивачем та підтверджених судом у рішенні штрафу та відсотків річних можуть значно погіршити фінансовий стан відповідача і є несправедливим та невиправдано обтяжливим для відповідача.

Пояснює також, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення в якості обґрунтування можливості зменшення процентів річних послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18. Водночас суд першої інстанції повно не дослідив та не з`ясував всі обставини даної справи, не надав належної оцінки доказам у справі і з порушенням ст. 625 ЦК України дійшов необґрунтованого висновку, що справи № 903/742/23 та № 902/417/18 є подібними.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив вимоги ч. 1 ст. 210 ГПК України, зокрема, не надав можливості позивачу викласти свою правову позицію з приводу зменшення розміру штрафних санкцій та компенсаційних втрат, та як результат не дослідив правову позицію позивача щодо «винятковості» обставин у даній справі, які за певних обставин можуть слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а тому просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні вимог Приватного акціонерного товариства «Оріль-Лідер» щодо стягнення штрафу в розмірі 4959,25 грн., 30% річних в розмірі 48057,18 грн., та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Оріль-Лідер» щодо стягнення штрафу в розмірі 4959,25 грн., 30% річних в розмірі 48057,18 грн. задовільнити в повному обсязі.

Відповідач подав письмові пояснення, у яких заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача.

Зазначив, що Приватне підприємство «Алько» на підставі договору № 21В/2021 від 09.02.2021 р., укладеного з ТОВ «Агропіщепром» (республіка білорусь) здійснює постачання в Україну обладнання торгової марки FELETI, і на виконання умов договору № БВ 211221 від 13.01.2022 р. відповідач платіжним дорученням в іноземній валюті від 03.02.2022 р. № 69 здійснив попередню оплату виробнику товару ТОВ «Агропіщепром». Однак поставка товару у встановлений договором строк не відбулася, і введення в Україні воєнного стану у зв`язку із вторгненням в Україну російської арміі вплинуло на можливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № БВ 211221 від 13.01.2022 р.

Пояснює, що не заперечував наявність заборгованості, виникнення якої пояснюється запровадженням воєнного стану в Україні та форс-мажорні обставини, встановлених сертифікатом Волинської ТПП України від 26.07.2023 р. № 19-22/01-3/105.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Оріль-Лідер» на рішення Господарського суду Волинської області від 20.09.2023 р. у справі № 903/742/23.

В судовому засіданні представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

До початку судового засідання позивач/скаржник подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника. Подану апеляційну скаргу підтримує.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

13.01.2022 р. Приватне акціонерне товариство Оріль-Лідер та Приватне підприємство Алько уклали договір поставки № БВ 211221 /а.с. 12 у т.1/.

Згідно з п. 1.1 договору контрагент/відповідач зобов`язується у встановлені строки, передати у власність позивача для подальшого використання в господарській діяльності товар, зазначений в додатку № 2 до договору, а позивач зобов`язаний прийняти та сплатити певну грошову суму за товар.

Відповідно до п.1.2 договору невід`ємними частинами договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення, є додаток № 1 - Умови, застосовані до договорів, укладених між МХП та контрагентом, в яких МХП виступає платником за виконані контрагентом зобов`язання в редакції від 01.06.2020 р. і які обов`язкові до виконання сторонами договору /а.с. 21-23 у т.1/.

Відповідно до п. 3.1 вказаних вище Умов /а.с.21 зв./ за умови дострокового припинення договору, відмови від виконання зобов`язання у випадках, передбачених законом чи даним договором, виявлення неякісного товару/робіт/послуг протягом гарантійних термінів, інших випадках, що призвели до появи надміру сплачених коштів по договору, контрагент зобов`язаний здійснити повернення сплачених МХП/позивачем грошових коштів, в т. ч. по неприйнятих зобов`язаннях, протягом 5 банківських днів з отримання письмової вимоги МХП/позивача про це. У випадку неповернення боргу у встановлений даним пунктом строк борг підлягає сплаті на користь МХП/позивача з урахуванням 30 % річних, що нараховуються до моменту сплати боргу.

Відповідно до п.п. 6.1-6.2 умов при настанні надзвичайних і невідворотних обставин, що призводять до неможливості часткового або повного виконання будь-якою зі сторін зобов`язань по цій угоді, сторони звільняються від відповідальності за договором. При настанні форс-мажорних обставин, сторона для якої вони наступили, сповіщає про факт настання іншу сторону протягом 7 робочих днів. Настання форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено будь-яким органом державної влади або Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до п. 6.2 договору у разі неналежного виконання зобов`язань, передбачених договором, контрагент за кожне зобов`язання виконане неналежним чином, зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов`язання більше ніж на 10 (десять) календарних днів, контрагент зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 1 % від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином та з 11 календарного дня ПАТ «Оріль-Лідер» має право відмовитися від договору, що не звільняє контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 6.4 договору у разі неналежного виконання зобов`язань передбачених додатком до договору, із строком виконання, що перевищує 15 календарних днів та/або по яким ПАТ «Оріль-Лідер» здійснює передплату, контрагент замість неустойки, передбаченої вище, у пункті 6.2 даного договору, зобов`язаний сплатити ПАТ «Оріль-Лідер» штраф у розмірі 5 % від загальної вартості зобов`язань, вказаної у додатку до договору, але у будь-якому випадку не менше 35000,00 грн.

На виконання умов договору сторонами було укладено специфікацію № 1 від 13.01.2022 р. на поставку машини мийної Lurea TSP 100 на загальну суму 991850,29 грн. /а.с. 14-15 у т.1/.

Відповідно до умов специфікації відповідач взяв на себе зобов`язання поставиити товар протягом 70 (сімдесяти) календарних днів з дати проведення передоплати за товар.

Відповідно до п. 3 специфікації позивач зобов`язаний перерахувати попередню оплату в розмірі 30% від вартості товару протягом 5 банківських днів з дати підписання специфікації.

На виконання умов договору та специфікації сторонами укладено додаткову угоду від 13.01.2022 р. до специфікації № 1 від 13.01.2022 р., в якій сторони у п. 1.4. погодили, зокрема здійснення відповідачем монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання персоналу позивача роботі на поставленому згідно договору товарі, а також визначили вартість таких робіт, яка склала - 43200,00 грн. /а.с. 16-17 у т.1/.

01.02.2022 р. позивач перерахував передбачену специфікацією передоплату в розмірі 297555,09 грн., що підтверджується банківською випискою № 20 від 01.02.2022 р. /а.с. 20 у т.1/. Товар мав бути поставлений покупцю до 13.04.2022 р.

Поставка товару у встановлений договором строк не відбулася, оскільки військова агресія рф проти України і ведення в Україні воєнного стану вплинуло на можливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № БВ 211221 від 13.01.2022 р., оскільки цей товар мав бути одержаний ним з Республіки Білорусь.

18.03.2023 р. позивач направив відповідачу проект додаткової угоди № 170322 про добровільне розірвання договору з моменту підписання даної угоди, а відповідач на умовах додаткової угоди зобов`язується повернути позивачу авансовий платіж у розмірі 297555,09 грн. протягом 5 банківських днів з дня підписання цієї додаткової угоди /а.с. 24-26 у т.1/.

У відповідь відповідач направив позивачу лист від 06.04.2022 р. № 3, за змістом якого відхилив запропонований проект додаткової угоди та зазначив, що на виконання умов договору № БВ 211221 від 13.01.2022 р. відповідач платіжним дорученням в іноземній валюті від 03.02.2022 р. за № 69 здійснив виробнику товару ТОВ «Агропіщепром» (Республіка Білорусь) попередню оплату товару; також відповідач підтвердив факт одержання ним від позивача попередньої оплати в розмірі 297555,09 грн. та свої зобов`язання з приводу поставки товару протягом 70 календарних днів, тобто - до 13.04.2022 р., але посилаючись на Указ Президента України від 24.02.2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закон України від 24.02.2022 р. № 2102-1Х «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», зазначив, що поставка товару можлива у встановлений договором строк лише після закінчення в Україні воєнного стану.

17.05.2022 р. позивач направив відповідачу претензію про повернення авансу та розірвання договору, у якій вимагав здійснити повернення сплаченого позивачем авансу в розмірі 297555,09 грн. протягом семи днів з дня отримання даної претензії.

Відповідач у відповідь на претензію позивача 02.05.2022 р. направив останньому лист № 5, у якому пояснив, що ним була перерахована передоплата в розмірі 297555,09 грн. виробнику товару ТОВ «Агропіщепром» (Республіка Білорусь), однак у зв`язку із постановою правління НБУ від 24.02.2022 р. № 18 будь-які фінансові операцію із юридичними особами, які зареєстровані в Республіці Білорусь заборонені.

Отже, на умовах договору № БВ 211221 від 13.01.2022 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які врегульовані нормами глави 54 ЦК України та главою 30 ГК України.

Господарський договір згідно зі ст.174 ГК України є однією із підстав виникнення господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст.1-4, 181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 265 ГК України, ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Як зазначено вище, 17.05.2022 р. позивач направив відповідачу претензію про повернення авансу та розірвання договору, у якій вимагав здійснити повернення сплаченого позивачем авансу в розмірі 297555,09 грн. протягом семи днів з дня отримання даної претензії. Така вимога відповідає умовам п. 3.1 Умов, застосованих до договорів, тому відповідач був зобов`язаний повернути аванс протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання претензіі. Відповідач отримав вказану претензію 30.05.2022 р. /а.с. 29 зв. у т.1/, тому прострочення щодо виконання грошового зобов`язання виникло у нього з 07.06.2022 р.

Оскільки відповідач у визначений договором строк поставку не виконав і одержану суму авансу не повернув, ПАТ «Оріль-Лідер» звернувся до Господарського суду Волинської області із позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства «Алько» 297555,09 грн. надміру сплачених коштів (авансу), 9918,50 грн. штрафу, 45649,82 грн. інфляційних втрат та 30 % річних - 96114,37 грн., обрахованих за період прострочення грошового зобов`язання з червня 2022 року по травень 2023 року.

Господарський суд Волинської області відкрив провадження у справі 19.07.2023 р.

Відповідач після порушення судом провадження у справі сплатив позивачеві 297555,09 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 02.08.2023 р. № 868, де призначенням платежу зазначено про повернення попередньої оплати згідно договору БВ 211221 /а.с. 85 у т.1/.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на неможливість повернення ним сплачених постачальнику в Республіці Білорусь коштів, оскільки відповідно до пп. 2 п. 17 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 р. № 18 уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в Республіці Білорусь. Пояснює, що з лютого 2022 року фінансово-господарська діяльність ПП «Алько» була фактично унеможливлена і грошові кошти, за рахунок яких могла б бути повернута передоплата позивачу, на рахунки відповідача не надходили. Доводить, що такі невідворотні обставини непереборної сили, які не залежать від волі відповідача, унеможливлювали виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Також відповідач надав сертифікат Волинської торгово-промислової палати від 26.07.2023 р. № 0700-23-3404, яким було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; обмеження, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади Приватному підприємству «Алько» щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: прийняти товар, який був виготовлений відповідно до замовлення та специфікації № 9 від 21.12.2021 р., а саме: Машини мийної Lurea TSP 100, що призначався для виконання договору поставки № БВ 211221 від 12.01.2022 р. укладеного з ПАТ «Оріль-Лідер».

Господарський суд Волинської області, ухвалюючи рішення у справі, взяв до уваги наведені відповідачем у відзиві обставини і зменшив наполовину належні до стягнення суми штрафу і відсотків річних.

Рішення переглядається відповідно до норм ст..269 ГПК України в межах доводів апеляційної скарги - в частині зменшення належних до стягнення суми штрафу і відсотків річних та відмови у зв`язку із цим у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 48057,18 грн. 30% річних та 4959,25 грн. штрафу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 233 ГК України ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір штрафних санкцій може бути зменшений за рішенням суду, якщо такі санкціі надмірно великі порівняно із збитками кредитора, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми відносять на розсуд суду вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого їх сума підлягає зменшенню. Тому відхиляються як безпідставні доводи скаржника, що суд першої інстанції неправомірно зменшив суму штрафних санкцій і відсотків річних без окремої заяви відповідача. Натомість відповідач, як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву докладно пояснив обставини невиконання ним поставки та причини виникнення боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України істотними обставинами, які суд повинен взяти до уваги, вирішуючи питання про розмір штрафних санкцій, є : ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 233 ГК України ч. 3 ст. 551 ЦК України, надав об`єктивну оцінку обставинам у справі.

Так, колегія суддів враховує підтверджені належними доказами причини неналежного виконання зобов`язання як форс-мажорні обставини, засвідчені сертифікатом Волинської торгово-промислової палати від 26.07.2023 р. № 0700-23-3404, а також те, що відповідач грошове зобов`язання з повернення авансу на вимогу позивача виконав повністю, а затримку виконання пояснює утрудненням виконання фінансових операцій з незалежних від нього причин.

У даному випадку колегія суддів відзначає, що поведінка відповідача є добросовісною. Зокрема, відповідач своєчасно перерахував передоплату в розмірі 297555,09 грн. виробнику товару ТОВ «Агропіщепром» (Республіка Білорусь), тобто - вчинив необхідні діі для виконання поставки та повідомляв позивача про неможливість виконання поставки до закінчення військового стану. Також відповідач пояснив, що будь-які фінансові операції із юридичними особами, які зареєстровані в Республіці Білорусь заборонені згідно із постановою правління НБУ від 24.02.2022 р. № 18, що унеможливлює термінове повернення грошових коштів відповідачу.

Виникнення конкретних форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах відповідач підтвердив сертифікатом ТПП, виданим відповідно до норм статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", і є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні.

Судом звертається увага, що відповідач порушив умови п.п. 6.1, 6.2 Умов застосованих до договорів, укладених між МХП та контрагентом, де визначено, що при настанні форс-мажорних обставин, сторона для якої вони наступили, сповіщає про це іншу сторону протягом 7 робочих днів. Натомість у визначений договором строк і в переписці, що передувала зверненню позивачем до суду, відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин будь-яким органом державної влади або Торгово-промисловою палатою України.

Разом з тим, такі доведені відповідачем на стадіі судового розгляду обставини суд взяв до уваги як такі, що мають юридичне значення у спорі.

Так, у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд зазначив щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката. Такі висновки Верховного Суду також враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Отже, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги, що форс-мажорні обставини для відповідача мають істотне значення, є доведеними як підстави для зменшення суми штрафу та 30 % річних, і такі висновки відповідають конкретним обставинам справи та нормам ст.233 ГК України, ч. 3 статті 551 ЦК України.

Колегія суддів враховує також, що крім штрафу та відсотків річних за прострочення виконання грошових зобов`язань, позивачем нараховано і судом вирішено стягнути борг з урахуванням індексу інфляції у загальній сумі 45649,82 грн. - таким чином задоволені вимоги позивача щодо відшкодування матеріальних втрат від знецінення коштів за час прострочення грошового зобов`язання як захист майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Верховний Суд неодноразово вказував, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру для забезпечення дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №902/538/18.

Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача і стягнення штрафних санкцій і відсотків річних у повному обсязі. Колегія суддів вважає, що зменшення наполовину належних до стягнення штрафних санкцій і відсотків річних за конкретних, вищенаведених обставин повною мірою відповідає балансу інтересів сторін. Враховано, що позивач жодним чином не доводить понесення ним збитків у конкретних умовах - в результаті дій відповідача з несвоєчасного виконання умов конкретного договору.

За результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не встановив підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Волинської області від 20.09.2023 р. у справі № 903/742/23. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської області від 20.09.2023 р. у справі № 903/742/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 903/742/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 02.02.2024 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.