Рішення

від 04.10.2023 по справі 916/362/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/362/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до відповідача-1- Приватного підприємства "СКБ-ЮГ"

відповідача-2 - ОСОБА_1

про стягнення 1009103,94 грн.

за участю представників

від позивача - Пучкова Л.А.

від відповідача-1 - не прибули

від відповідача-2 - не прибули

До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до відповідачів: Приватного підприємства "СКБ-ЮГ" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 1009103,94 грн заборгованості за кредитним договором №36838756-КД-1 від 01.03.2021, з яких - 914625,40 грн заборгованості за кредитом та 94478,54 грн заборгованості по процентам за користування кредитом.

Ухвалою від 01.02.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 01.03.2023.

Суд 02.02.2023 направив ухвалу на електронну пошту відповідача-2 dianabordo94@gmail.com.

Враховуючи, що ОСОБА_1 (відповідач-2 ) є фізичною особою, то суд відповідно до ст. 176 ГПК України направив запит від 02.02.2023 до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС в Одеській області, але відповіді не було отримано.

З огляду на викладене, суд повторно 06.03.2023 надіслав запит.

На запит суду відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС в Одеській області повідомив суд 10.03.2023, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 (відповідач-2) АДРЕСА_1 .

Відповідач-2, 17.02.2023 у встановлений строк, подала відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову. Одночасно нею подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 01.03.2023 розгляд справи відкладено за клопотанням відповідача-2.

Ухвалою від 29.03.2023 строк підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів, відкладено розгляд справи та задоволено клопотання відповідача-2 про витребування доказів, а саме - зобов"язано позивача - терміново надати суду (разом з доказами направлення відповідачам):

-деталізований розгорнутий розрахунок заборгованості з урахуванням тіла кредиту, відсотків по кредитному договору № 36838756-КД-1 4 від 01.03.2021 року;

-розгорнутий розрахунок погашень відповідачем кредитних зобов`язань за кредитним договором №№ 36838756-КД-1 4 від 01.03.2021 року.

Але позивач не надав суду витребуваних доказів, тому ухвалою від 26.04.2023 судом було постановлено провести підготовче засідання у справі впродовж розумного строку, відкладено розгляд справи на 31.05.2023 та повторно зобов`язано позивача подати докази.

Ухвалою від 26.05.2023 задоволено заяву представника відповідача-2 про участь в засіданнях в режимі відеоконференції власними засобами.

Ухвалою від 31.05.2023 за клопотанням позивача розгляд справи відкладено на 28.06.2023 для подання витребуваних судом доказів.

27.06.2023 позивач подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду та просить розглянути справу без його участі .

З метою надання можливості відповідачу ознайомитись з поясненнями позивача, суд ухвалою від 28.06.2023 відклав розгляд справи на 30.08.2023, враховуючи перебування судді у відпустці.

Ухвалою від 30.08.2023 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 04.10.2023. Крім того, ухвалою від 30.08.2023 суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача-2 про призначення судової економічної експертизи.

Ухвали, надіслані судом на адресу відповідача-1, зазначену в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань м. Херсон вул. Перекопська 20, повернулись до суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з п. 5 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_1 (відповідач-2) є керівником і засновником відповідача-1. Суд направляв ухвали їй на електронну пошту dianabordo94@gmail.com.

Ця сама електронна пошта зазначена відповідачем-1для листування у п. А.11 кредитного договору №36838756-КД-1 від 01.03.2021.

Отже, відповідач-1 вважається належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Відзиву від відповідача-1 до суду не надходило.

Відповідач-2 в засідання не прибув, направивши до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на перебування адвоката у відпустці за межами країни. Суд відхиляє зазначене клопотання, оскільки адвокат Бєлова Р.В. була присутня в минулому засіданні 30.08.2023 і суд узгоджував з нею наступну дату засідання. До того ж, суд дійшов висновку, що неявка відповідача-2 не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

01.03.2021 року між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач) та Приватним підприємством "СКБ-ЮГ" (відповідач-1) було укладено кредитний договір № 36838756-КД-1 (надалі - Договір) шляхом підписання електронними підписами, що підтверджується протоколом їх перевірки (а.с. 25). За умовами договору Відповідачу-1 було надано кредит у розмірі 1318348,12 грн. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами Договору.

Сторони узгодили, що за користування кредитними коштами Відповідач-1 сплачує відсотки у розмірі 14 ( чотирнадцять ) % річних (пункти А.6. Договору), а термін повернення кредитних коштів 29.02.2024 року (пункт А.З. Договору).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 559 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України закріплено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

В порушення відповідних умов Договору та приписів законодавства Відповідач-1 не повернув кредитні кошти у передбачений Договором термін, не сплатив відсотки та винагороду.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання та сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом А.7. Договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів сплати кредиту, позичальник сплачує відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 28 ( двадцять вісім ) % річних.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Виписками по рахункам, доданими до позову, які прошиті і скріплені підписом представника позивача адвоката Будьоного В.С. та печаткою позивача, підтверджується, що позивач надав відповідачу-1 04.03.2021 кредитні кошти в сумі 1313750грн.

Така сума надана відповідачу-1, тому що згідно з п. А.9 банк відразу забрав собі 1% від загальної суми кредиту 1318348,12 грн як винагороду за фінансовий кредит.

Відповідач-1 до січня 2022 року своєчасно сплачував кошти на виконання кредитного договору, але надалі має місце прострочення сплати. По рахунку 20637052222510 відображено всі погашення по тілу кредиту, а по рахунку НОМЕР_1 - погашення процентів по кредиту. Виписки в матеріалах справи надані розширені, тобто в "підставі платежу" зазначеного згідно якого кредиту здійснювали погашення.

Починаючи з січня 2022 року відповідач допустив порушення умов кредитного договору - 1478,24 грн тіла кредиту стали простроченими (це видно в розрахунку заборгованості, датовано 05.01.2022). Однак, вже до кінця місяця відповідач-1 поновив свою платіжну дисципліну - погасив прострочену суму.

Але вже в наступному місяці - лютому 2022 року відповідач-1 здійснив останнє погашення по кредиту - 01.02.2022.

Враховуючи воєнний стан, до липня 2022 року банк оголосив кредитні канікули, жодних нарахувань по кредиту не проводив, сплати обов`язкових платежів не вимагав.

Але відповідач-1 не здійснював платежів відповідно до графіку, який є додатком до кредитного договору, з якого вбачається, що кожного місяця 1 числа відповідач-1 мав платити по 36493,06 грн суми кредиту, всього за період з 01.04.2021 по 29.02.2024 1313750 грн, а 01.03.2022 та 01.03.2023 ще по 2299,06 грн суми страхового платежу. Таким чином загальна сума 1318348,12 грн. Крім того, в цьому графіку зазначено, що позичальник сплачує проценти згідно з п. А.6-А.8 договору.

Починаючи з 01.07.2022 позивач припинив дію кредитних канікул, поновив нарахування відповідачу-1.

З огляду на викладене станом на 22.11.2022 у відповідача-1 утворилась основна заборгованість в сумі 330736,60грн (тіло кредиту 36493,06*9місяців=328437,54грн+2299,06 грн сума страхового платежу до погашення, яка мала бути сплачена відповідачем-1 01.03.2023, всього 330736,60грн.

Відповідачі не надали суду доказів сплати 330736,60грн кредиту, тому позовні вимоги щодо стягнення кредитних коштів підлягають частковому задоволенню в сумі 330736,60 грн.

Щодо решти тіла кредиту в сумі 583888,80 грн, які позивач просить стягнути, то суд відмовляє в цій частині, оскільки станом на день розрахунку позивача 22.11.2022 строк сплати їх ще не настав.

Так суд звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 року у справі № 911/3728/20.

В той же час, за вимогами Цивільного кодексу України строк договору є його істотною умовою.

Так, за умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторони, зокрема у п. п.А.3 погодили, що термін повернення кредиту - 29.02.2024 року.

Водночас за вимогами п. 6.2., 6.3. спірного кредитного договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань. Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї із сторін у встановленому законом та цим договором порядку.

Відтак, з огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що зміна умови договору щодо повернення позичених клієнтом у Банку коштів у повному обсязі у даному випадку має відбуватися по - перше, у відповідності до чинного законодавства, а по - друге, у порядку встановленому договором.

Так, за умовами п.2.3.2 кредитного договору передбачено, що при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, Банк, на свій розсуд, має право: а) змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором.

При цьому, Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених п.2.3.2 цього договору (п.2.3.8 кредитного договору).

Тобто, зважаючи на вказані, погоджені між позичальником та Банком умови, сторони за кредитним договором знову ж таки, погодили між собою умови настання підстав та умов для дострокового виконання відповідачем господарських зобов`язань.

Так, за позицією Верховного Суду повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (ст. 257, 259 Цивільного кодексу України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, недотримання яких може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд.

Проте, ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

А тому, аналізуючи умови спірного кредитного договору, суд дійшов висновку про те, що сторони узгодили між собою порядок зміни істотної умови договору - строку повернення позичальником кредитних коштів, який фактично регламентує по - перше, право Банку вимагати дострокового погашення кредитних зобов`язань, а по - друге, передумови для такої зміни строку погашення, пов`язані з обов`язком Банку направити позичальнику відповідне повідомлення.

Іншими словами, сторони договору не визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а визнали обов`язковою умовою для дострокового виконання зобов`язань направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, з огляду на що, така зміна умов договору не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному Цивільним кодексом України без направлення боржнику відповідного повідомлення.

За матеріалами господарської справи вбачається, що Банком на адресу позичальника не надсилалося жодного повідомлення з вимогою дострокового погашення кредиту, з огляду на що, суд дійшов висновку, що у позичальника не настав строк на дострокове погашення кредиту у повному обсязі.

Відтак, зважаючи на те, що строк спірного кредитного договору не закінчився, а Банк не позбавлений можливості неодноразового направлення відповідного повідомлення щодо дострокового погашення кредитної заборгованості відповідачу то суд дійшов висновку, що в даному випадку вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом є не просто звичайними заходами досудового врегулювання спору, додержання яких є необов`язковими для сторін до звернення до суду, а умовами укладеного договору, відповідно до яких у сторін виникають інші зобов`язання з іншими строками виконання та наслідками і недоведеність позивачем дотримання ним таких умов договору є підставою для відмови у його позовних вимогах.

Щодо вимоги про стягнення 94478,54 грн процентів, то суд дійшов висновку про часткове задоволення в сумі 14079,23грн - це проценти, нараховані банком на прострочену заборгованість (зазначено самим позивачем у розрахунку заборгованості), оскільки враховуючи воєнний стан банк оголосив кредитні канікули до липня 2022 року і жодних нарахувань не проводив.

Так, після початку війни та запровадження воєнного стану законодавець змінив правове регулювання сфери кредитування шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2120-IX. Цим законом були внесені зміни до Цивільного кодексу України та Закону «Про споживче кредитування». А Національним банком України прийнято «Правила роботи банків у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану», затверджені постановою правління НБУ від 25.03.2022 р. №23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп»

До того ж, 30.06.2022 від відповідача-1 надійшла сума 10068,59 грн, що зайшла як погашення процентів та відображена у виписці по рахунку НОМЕР_1 .

Таким чином, станом на 22.11.2022 проценти, нараховані банком на прострочену заборгованість становила 14079,23грн.

При цьому, позивач нараховував проценти за відсотковою ставкою 14%, як передбачено в п. А.6 договору, тобто підвищеної ставки 28%за прострочення оплати відповідно до п. А.7 договору позивач не застосовував.

Також позивач не нараховував інфляційних, штрафних санкцій, пені, оскільки враховано воєнний стан.

Таким чином, відхиляються посилання відповідача-2 на те, що до кредитного договору не було внесено змін процентної ставки на 28%, а також на те, що враховуючи воєнний стан не повинні нараховуватись штрафні санкції та виплати відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України").

Відповідач у відзиві посилається на те, що термін повернення кредиту за договором - 29.02.2024, тому позивач не має права вимагати дострокове повернення кредиту, оскільки ним не направлялось повідомлення про дострокове повернення кредиту, чим порушено вимоги Закону України "Про споживче кредитування" і посилається на правові позиції Верховного Суду у справі № 638/13683/15-ц від 26.05.2020.

Однак, суд зауважує, що правові позиції щодо споживчого кредитування не можуть бути застосовані до неспоживчого кредиту.

Так, згідно з ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В даному випадку, сторонами укладено неспоживчий кредитний договір, оскільки відповідач-1 є суб`єктом господарювання.

Також до даних правовідносин не застосовується і Закон України "Про захист прав споживачів", на який також посилається відповідач-2.

01.03.2021 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 (далі Відповідач-2), яка є керівником і засновником відповідача-1, було укладено договір поруки № 36838756-ДП-1/l (далі Договір поруки), шляхом підписання електронними підписами, що підтверджується протоколом їх перевірки (а.с. 29), предметом якого є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язань Відповідача- 1, які випливають з Договору (п. 1.1. Договору поруки).

За змістом частин 1 та 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За таких обставин Позивач вважає за необхідне захистити свої права та інтереси шляхом солідарного стягнення з Відповідача-1 та Відповідача-2 суми заборгованості за Договором.

Доказів сплати позивачу заборгованості за кредитним договором та процентів суду не надано, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково - в сумі 330736,60 грн простроченого тіла кредиту та процентів, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом в сумі 14079,23 грн, всього - 344815,83грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "СКБ-ЮГ" (код 36838756, м. Херсон вул. Перекопська 20) та ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код 14360570, м. Київ вул. Грушевського 1Д, адреса для листування - м. Дніпро вул. Набережна Перемоги 50) 344815,83грн заборгованості за кредитним договором №36838756-КД-1 від 01.03.2021 та 5172,24 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04 жовтня 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова