Постанова

від 26.02.2024 по справі 916/362/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/362/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Представники сторін в судове засідання не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023

по справі №916/362/23

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до відповідачів:

1) Приватного підприємства "СКБ-ЮГ";

2) ОСОБА_1

про солідарне стягнення 1 009 103,94 грн. заборгованості за кредитним Договором №36838756-КД-1 від 01.03.2021, з яких 914 625,40 грн. заборгованості за кредитом та 94 478,54 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом,

(суддя першої інстанції: Литвинова В.В., дата та місце ухвалення рішення: 04.10.2023 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У січні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "СКБ-ЮГ" (далі ПП «СКБ-ЮГ») та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 1 009 103,94 грн. заборгованості за Кредитним договором №36838756-КД-1 від 01.03.2021, з яких 914 625,40 грн. заборгованості за кредитом та 94 478,54 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на порушення відповідачем-1 умов укладеного між сторонами Договору та неналежне виконання обов`язку щодо повернення кредиту, а також не сплату відсотків та винагороди, передбачених умовами Договору.

Крім того, враховуючи укладання 01.03.2021 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , яка є керівником і засновником відповідача-1, Договору поруки № 36838756-ДП-1/l (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з Договору (п. 1.1. Договору поруки), позивачем було заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення суми заборгованості за Договором з відповідача-1 та відповідача-2.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто солідарно з Приватного підприємства "СКБ-ЮГ" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 344 815,83 грн. заборгованості за Кредитним договором №36838756-КД-1 від 01.03.2021 та 5172,24 грн. витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

У своєму рішенні суд зазначив, що станом на 22.11.2022 у відповідача-1 утворилась основна заборгованість в сумі 330736,60 грн. (тіло кредиту 36493,06*9 місяців=328437,54 грн.+2299,06 грн. сума страхового платежу до погашення, яка мала бути сплачена відповідачем-1 01.03.2023, всього 330736,60 грн. Оскільки відповідачі не надали суду доказів сплати 330736,60 грн. кредиту, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення кредитних коштів підлягають частковому задоволенню в сумі 330736, 60 грн.

Щодо решти тіла кредиту в сумі 583 888,80 грн., які позивач просив стягнути з відповідачів, суд відмовив, оскільки станом на день розрахунку позивача 22.11.2022 строк сплати їх ще не настав.

Суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні, що Банком на адресу позичальника не надсилалося жодного повідомлення з вимогою дострокового погашення кредиту, з огляду на що, суд дійшов висновку, що у позичальника не настав строк на дострокове погашення кредиту у повному обсязі.

Відтак, зважаючи на те, що строк спірного Кредитного договору не закінчився, а Банк не позбавлений можливості неодноразового направлення відповідного повідомлення щодо дострокового погашення кредитної заборгованості відповідачу, суд дійшов висновку, що в даному випадку вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом є не просто звичайними заходами досудового врегулювання спору, додержання яких є необов`язковими для сторін до звернення до суду, а умовами укладеного договору, відповідно до яких у сторін виникають інші зобов`язання з іншими строками виконання та наслідками і недоведеність позивачем дотримання ним таких умов договору є підставою для відмови у його позовних вимогах.

Щодо вимоги про стягнення 94478,54 грн процентів, то суд дійшов висновку про часткове їх задоволення в сумі 14079,23грн - це проценти, нараховані банком на прострочену заборгованість (зазначено самим позивачем у розрахунку заборгованості), оскільки, враховуючи воєнний стан, банк оголосив кредитні канікули до липня 2022 року і жодних нарахувань не проводив.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково - в сумі 330736,60 грн. простроченого тіла кредиту та процентів, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом в сумі 14079,23 грн., всього - 344815,83грн.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 583 888,80 грн. тіла кредиту та 80399,31 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити в повному обсязі.

На переконання апелянта, рішення в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні частини вимог щодо стягнення тіла кредиту в сумі 583888,80 грн., не врахував положення ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку про те, що станом на 22.11.2022 строк сплати цієї частини ще не настав, тому кредитор не має право на дострокове повернення цієї частини позики.

Позивач не погоджується з рішенням в частині висновків суду, що у відповідача не виникло обов`язку щодо дострокового виконання господарських зобов`язань, оскільки Банком не було направлено відповідне повідомлення.

В обґрунтування своєї позиції, позивач вказує, що законом не передбачений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору щодо погашення заборгованості за неспоживчим кредитним договором; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків (ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України); умовами кредитного договору передбачено один із способів зміни строку виконання зобов`язань (за певних обставин) шляхом надання права кредитору відправлення повідомлення боржнику із зазначенням нової дати зазначеної у повідомленні. Зазначене не замінює права кредитора викладені в ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, а надає додаткові альтернативні права на зміну строку виконання зобов`язань з метою стимулювання боржника до належного виконання своїх зобов`язань. Умови кредитного договору містять додаткові підстави та способи зміни зобов`язань сторін на ряду з вже передбаченими нормами законодавства іншими підставами та способами; кредитний договір не містить умов, що сторони бажають відступити від застосування ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, як і не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування; свобода договору не є абсолютною; частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України не допускається встановлення договором умов, які не відповідають закону (в даному випадку обмеження прав кредитора передбачених ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України); сторони не можуть відступити від положень акта цивільного законодавства, якщо він прямо вказує на це, а також якщо обов`язковість для сторін положень закону випливає з його змісту або із суті відносин між сторонами; сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини не будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором (в даному випадку ч.2 ст.1050 ЦК України).

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції поставив право на судовий захист в залежність від здійснення досудового регулювання спору, що є недопустимим та суперечить ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає у своїй скарзі, що умови кредитного договору не замінюють права кредитора викладені в ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, а надають додаткові альтернативні права на зміну строку виконання зобов`язань шляхом направлення повідомлення із зазначенням певної дати повернення кредиту з метою стимулювання боржника до належного виконання своїх зобов`язань.

На переконання заявника, посилаючись на принцип свободи договору судом першої інстанції також не враховано, що свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини у випадках, коли така домовленість обмежує права сторін визначені нормативно-правовими актами (в даному випадку - на звернення до суду за захистом своїх прав шляхом дострокового стягнення суми позики).

Апелянт також не погоджується з рішенням суду першої інстанції стосовно посилання суду на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 (пункти 80-87) та у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 року у справі № 911/3728/20, оскільки на переконання позивача, таке посилання є помилковим адже зазначені правові висновки стосувались зовсім інших правовідносин.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення частини процентів нарахованих на поточну заборгованість за кредитним договором, суд зазначив, що враховуючи воєнний стан банк оголосив кредитні канікули до липня 2022 року, тому жодних нарахувань не проводив. Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, який долучався до позову, проценти нараховувалось з моменту видачі кредиту по день складання цього розрахунку 22.11.2022 року. А отже, на думку позивача, звільнення судом першої інстанції боржника від виконання зобов`язання в частині сплати процентів нарахованих на поточну заборгованість за кредитним договором не ґрунтується на нормах законодавства та є безпідставним.

Отже, враховуючи зазначене, апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні стягнення 583 888,80 грн. тіла кредиту та 80399,31 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз`яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто апелянту.

31.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №916/362/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/362/23.

13.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/362/23.

20.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві ОСОБА_1 вважає, що рішення першої інстанції цілком обґрунтоване та відповідає вимогам чинного законодавства, просить суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 розгляд справи призначено на 30.01.2024 року о 14-00 год.

10.01.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/362/23 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/362/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 призначено на 30.01.2024 року о 14-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

В судовому засіданні, яке відбулось 30.01.2024, оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/362/23 до: 26.02.2024 року о 15-00 год., розгляд справи №916/362/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 призначено на: 26.02.2024 року о 15-00 год.

В судове засідання 26.02.2024 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників, які не з`явились, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2021 року між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" та Приватним підприємством "СКБ-ЮГ" було укладено Кредитний договір № 36838756-КД-1 шляхом підписання електронними підписами, що підтверджується протоколом їх перевірки. За умовами договору відповідачу-1 було надано кредит у розмірі 1318348,12 грн. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами Договору.

Сторони узгодили, що за користування кредитними коштами Відповідач-1 сплачує відсотки у розмірі 14 (чотирнадцять) % річних (пункти А.6. Договору), а термін повернення кредитних коштів 29.02.2024 року (пункт А.З. Договору).

Пунктом А.7. Договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів сплати кредиту, позичальник сплачує відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 28 (двадцять вісім) % річних.

Виписками по рахункам, доданими до позову, які прошиті і скріплені підписом представника позивача адвоката Будьоного В.С. та печаткою позивача, підтверджується, що позивач надав відповідачу-1 04.03.2021 кредитні кошти в сумі 1313750грн.

Така сума надана відповідачу-1, тому що згідно з п. А.9 банк відразу забрав собі 1% від загальної суми кредиту 1318348,12 грн як винагороду за фінансовий кредит.

Відповідач-1 до січня 2022 року своєчасно сплачував кошти на виконання кредитного договору, але надалі має місце прострочення сплати. По рахунку 20637052222510 відображено всі погашення по тілу кредиту, а по рахунку НОМЕР_1 - погашення процентів по кредиту. Виписки в матеріалах справи надані розширені, тобто в "підставі платежу" зазначеного згідно якого кредиту здійснювали погашення. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.

Починаючи з січня 2022 року відповідач допустив порушення умов кредитного договору - 1478,24 грн. тіла кредиту стали простроченими (це видно в розрахунку заборгованості, датовано 05.01.2022).

Однак, вже до кінця місяця відповідач-1 поновив свою платіжну дисципліну - погасив прострочену суму.

Але вже в наступному місяці - лютому 2022 року відповідач-1 здійснив останнє погашення по кредиту - 01.02.2022.

Враховуючи воєнний стан, до липня 2022 року банк оголосив кредитні канікули, жодних нарахувань по кредиту не проводив, сплати обов`язкових платежів не вимагав, що підтверджено і представником Банку в судовому засіданні.

В свою чергу відповідач-1 не здійснював платежів відповідно до графіку, який є додатком до кредитного договору, з якого вбачається, що кожного місяця 1 числа відповідач-1 мав платити по 36493,06 грн. суми кредиту, всього за період з 01.04.2021 по 29.02.2024 1313750 грн., а 01.03.2022 та 01.03.2023 ще по 2299,06 грн. суми страхового платежу.

Крім того, в цьому графіку зазначено, що позичальник сплачує проценти згідно з п. А.6-А.8 договору.

Починаючи з 01.07.2022 позивач припинив дію кредитних канікул, поновив нарахування відповідачу-1.

За умовами укладеного між сторонами Кредитного договору сторони, зокрема у п. п.А.3 погодили, що термін повернення кредиту - 29.02.2024 року.

Водночас за вимогами п. 6.2., 6.3. спірного Кредитного договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань. Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї із сторін у встановленому законом та цим договором порядку.

За умовами п.2.3.2 Кредитного договору передбачено, що при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, Банк, на свій розсуд, має право: а) змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором.

При цьому, Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених п.2.3.2 цього Договору (п.2.3.8 Кредитного договору).

Тобто, зважаючи на вказані, погоджені між позичальником та Банком умови, сторони за Кредитним договором знову ж таки, погодили між собою умови настання підстав та умов для дострокового виконання відповідачем господарських зобов`язань.

В подальшому, 01.03.2021 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 (Відповідач-2), яка є керівником і засновником відповідача-1, було укладено Договір поруки № 36838756-ДП-1/l (Договір поруки), шляхом підписання електронними підписами, що підтверджується протоколом їх перевірки, предметом якого є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язань Відповідача- 1, які випливають з Договору (п. 1.1. Договору поруки).

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є кредитним договором.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами абзацу 2 частини 1 статті 1048 Кодексу, який застосовується до кредитного договору на підставі частини 2 статті 1054 Кодексу, за загальним правилом проценти як плату за користування грошовими коштами виплачують щомісяця до дня повернення позики, якщо сторони в договорі не досягли іншої домовленості. При цьому позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування позиченої грошової суми на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 22.11.2022 у відповідача-1 утворилась основна заборгованість в сумі 330736,60 грн. (тіло кредиту 36493,06*9 місяців = 328437,54грн+2299,06 грн. сума страхового платежу до погашення, яка мала бути сплачена відповідачем-1 01.03.2023, всього 330736,60 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати 330736,60 грн. кредиту.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що відповідач-1 не здійснював платежів відповідно до графіку, який є додатком до кредитного договору, з якого вбачається, що кожного місяця 1 числа відповідач-1 мав платити по 36493,06 грн. суми кредиту, всього за період з 01.04.2021 по 29.02.2024 1313750 грн., а 01.03.2022 та 01.03.2023 ще по 2299,06 грн. суми страхового платежу. Таким чином загальна сума становить 1318348,12 грн.

Так, відповідачі не надали суду доказів сплати 330736,60 грн. кредиту, тому позовні вимоги щодо стягнення кредитних коштів в сумі 330736,60 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо решти тіла кредиту в сумі 583888,80 грн., які позивач просить стягнути, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що станом на день розрахунку позивача 22.11.2022 строк сплати їх ще не настав.

Так суд звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 року у справі № 911/3728/20.

В той же час, за вимогами Цивільного кодексу України строк договору є його істотною умовою.

Так, за умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторони, зокрема у п. п.А.3 погодили, що термін повернення кредиту 29.02.2024 року.

Водночас за вимогами п. 6.2., 6.3. кредитного договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань. Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї із сторін у встановленому законом та цим договором порядку.

Таким чином, зміна умови договору щодо повернення позичених клієнтом у Банку коштів у повному обсязі у даному випадку має відбуватися по - перше, у відповідності до чинного законодавства, а по - друге, у порядку встановленому договором.

За умовами п.2.3.2 кредитного договору передбачено, що при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, Банк, на свій розсуд, має право: а) змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором.

При цьому, Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених п.2.3.2 цього договору (п.2.3.8 кредитного договору).

Тобто, зважаючи на вказані, погоджені між позичальником та Банком умови, сторони за кредитним договором знову ж таки, погодили між собою умови настання підстав та умов для дострокового виконання відповідачем господарських зобов`язань.

Так, за позицією Верховного Суду повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (ст. 257, 259 Цивільного кодексу України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, недотримання яких може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

А тому, аналізуючи умови спірного кредитного договору, суд дійшов правомірного висновку про те, що сторони узгодили між собою порядок зміни істотної умови договору строку повернення позичальником кредитних коштів, який фактично регламентує по перше, право Банку вимагати дострокового погашення кредитних зобов`язань, а по друге, передумови для такої зміни строку погашення, пов`язані з обов`язком Банку направити позичальнику відповідне повідомлення.

Іншими словами, сторони договору не визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а визнали обов`язковою умовою для дострокового виконання зобов`язань направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, з огляду на що, така зміна умов договору не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному Цивільним кодексом України без направлення боржнику відповідного повідомлення.

За матеріалами господарської справи вбачається та не заперечується сторонами, що Банком на адресу позичальника не надсилалося жодного повідомлення з вимогою дострокового погашення кредиту, з огляду на що, суд дійшов висновку, що у позичальника не настав строк на дострокове погашення кредиту у повному обсязі.

Відтак, зважаючи на те, що строк спірного кредитного договору не закінчився, а Банк не позбавлений можливості неодноразового направлення відповідного повідомлення щодо дострокового погашення кредитної заборгованості відповідачу то суд дійшов висновку, що в даному випадку вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом є не просто звичайними заходами досудового врегулювання спору, додержання яких є необов`язковими для сторін до звернення до суду, а умовами укладеного договору, відповідно до яких у сторін виникають інші зобов`язання з іншими строками виконання та наслідками і недоведеність позивачем дотримання ним таких умов договору є підставою для відмови у його позовних вимогах.

У зв`язку з вищевикладеним, доводи банку в частині необхідності стягнення всієї суми кредиту судовою колегією не приймаються до уваги.

Стосовно висновків місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідачів 94478,54 грн. процентів, судова колегія зазначає наступне.

Так, після початку війни та запровадження воєнного стану законодавець змінив правове регулювання сфери кредитування шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2120-IX. Цим законом були внесені зміни до Цивільного кодексу України та Закону «Про споживче кредитування». А Національним банком України прийнято «Правила роботи банків у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану», затверджені постановою правління НБУ від 25.03.2022 р. №23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп»

30.06.2022 від відповідача-1 надійшла сума 10068,59 грн., що зайшла як погашення процентів та відображена у виписці по рахунку.

З огляду на наявну виписку по рахунку та розрахунок заборгованості банку, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів в сумі 14079,23 (з 02.07.2022)- це проценти, нараховані банком на прострочену заборгованість (зазначено самим позивачем у розрахунку заборгованості), оскільки враховуючи воєнний стан банк оголосив кредитні канікули до липня 2022 року і жодних нарахувань не проводив.

Щодо відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами у сумі 80399,31 грн., судова колегія зазначає наступне.

Сторони узгодили, що за користування кредитними коштами Відповідач-1 сплачує відсотки у розмірі 14 (чотирнадцять) % річних (пункти А.6. Договору), а термін повернення кредитних коштів 29.02.2024 року (пункт А.З. Договору).

Пунктом А.7 передбачено, що у випадку порушення позичальником грошового зобов`язання по сплаті кредиту позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 28% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Проценти нараховуються та сплачуються щомісячно, починаючи з дати підписання цього Договору, відповідно до Графіку, який є невід`ємною частиною Договору, якщо інше не передбачено п.7.3 цього Договору. У випадку несплату процентів вони вважаються простроченими. (п.А.8)

Відтак, при укладенні Договору сторони погодили, що позичальник сплачує, як проценти за користування кредитними коштами, так і проценти за прострочення оплати кредитних коштів.

Як вже зазначалося позивачем дійсно було оголошено кредитні канікули у зв`язку із запровадженням воєнного стану та зміною правового регулювання сфери кредитування шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX.

З огляду на зазначене, Банк дійсно не проводив нарахування процентів за прострочення оплати кредитних коштів згідно графіку платежів (тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами).

Під кредитними канікулами прийнято розуміти тимчасову відстрочку від сплати платежів за кредитом, яка надається кредитором позичальнику з власної ініціативи, зі збереженням зобов`язань щодо їх погашення в майбутньому. Інакше кажучи, банк може відтермінувати, «поставити на паузу» на певний період сплату позичальниками основної суми кредиту та/або відсотків за користування таким кредитом.

Національним банком України прийнято «Правила роботи банків у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану», затверджені постановою правління НБУ від 25.03.2022 р. №23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп».

Зазначеними нормативно-правовими актами запроваджено такі умови виконання позичальниками зобов`язань за кредитними договорами:

-у разі прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит позичальник звільняється від відповідальності перед кредитодавцем, тобто до позичальника не можуть застосовуватись будь-які санкції за невиконання умов кредитного договору;

-якщо позичальником прострочено внесення щомісячних обов`язкових платежів за кредитним договором, він звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором;

-щодо споживчих кредитів забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом у разі невиконання зобов`язань за договором.

Таким чином, законодавець передбачив обов`язок банків не провадити нарахування за прострочення платежів на період кредитних канікул, проте не звільнив боржників від виконання зобов`язання за кредитним договором, до якого входять і сплата процентів за користування кредитними коштами. Звільнення від сплати процентів за користування кредитними коштами є правом, а не обов`язком банку і в даному випадку у цій справі банк здійснював нарахування відсотків за користування коштами, звільнивши відповідача від сплати процентів за прострочення. Зазначене вбачається з розрахунку Банку, доданого до позовної заяви. (а.с. 30)

За таких обставин, помилковим є висновок суду, що Банком не проводилося нарахування під час дії кредитних канікул процентів за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами у період з 01.02.2022 по 22.11.2022 у розмірі 80399,31 грн. підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню.

В силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 по справі №916/362/23 підлягає частковому скасуванню в частині відмови у стягненні 80399,31 грн., з прийняттям нового рішення в цій частині - про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 по справі №916/362/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 по справі №916/362/23 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 по справі №916/362/23в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути солідарно з Приватного підприємства "СКБ-ЮГ" (код 36838756, м. Херсон вул. Перекопська 20) та ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код 14360570, м. Київ вул. Грушевського 1Д, адреса для листування - м. Дніпро вул. Набережна Перемоги 50) 425215,14 грн. заборгованості за кредитним договором №36838756-КД-1 від 01.03.2021 та 5172,24 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.»

Стягнути солідарно з Приватного підприємства "СКБ-ЮГ" (код 36838756, м. Херсон вул. Перекопська 20) та ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код 14360570, м. Київ вул. Грушевського 1Д, адреса для листування - м. Дніпро вул. Набережна Перемоги 50) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1492,11 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.02.2024 року.

Головуючий суддя:Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош