Рішення

від 25.09.2023 по справі 922/3225/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2023м. ХарківСправа № 922/3225/23

Господарський суд Харківської області у складі

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Татаурова В.А.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Харківська, буд. 7, адреса для листування: 63601, Харківська область, Куп`янський район, смт. Шевченкове, буд. 9а) в інтересах держави, в особі 1. Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під, 10 пов, ідентифікаційний код 40478572) 2. Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр. Конституції, буд. 3, ідентифікаційний код 44758728) 3. Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (63702, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Заосколянська, буд. 184, ідентифікаційний код 42734789) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, буд. 62, ідентифікаційний код 38194448) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 244 810,80 грн за участю представників учасників справи:

прокурора - Хряка О.О.

1-го та 2-го позивачів - не з`явився

3-го позивача - адвоката Курила М.І.

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави, в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-1), Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області (далі - позивач-2), Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (далі - позивач-3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (далі - відповідач), в якій просить:

1. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 06.04.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

2. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 14.05.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

3. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 08.07.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

4. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 01.09.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

5. Визнати недійсною додаткову угоду №7 від 06.10.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

6. Визнати недійсною додаткову угоду №8 від 26.10.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

7. Визнати недійсною додаткову угоду №9 від 02.11.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладену між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть -АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС- Україна" (код ЄДРПОУ 38194448) на користь Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської (код ЄДРПОУ 42734789) надмірно сплачені кошти у сумі 244 810,80 грн.

Прокурор також просить стягнути з відповідача судові витрати на користь Харківської обласної прокуратури.

Позовні вимоги обгрунтовані зокрема тим, що укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (учасником) та Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (замовником) Додаткових угод № 1 від 06.04.2021, №2 від 14.05.2021, №3 від 08.07.2021, №6 від 01.09.2021, №7 від 06.10.2021 №8 від 26.10.2021 та №9 від 02.11.2021 відбулося без належного підтвердження факту коливання ціни товару на ринку, тобто в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та всупереч положень п. 10.1 Договору про постачання №37-6030 від 05.03.2021, якими збільшена ціна за 1 літр Бензину А-92 з 23,46 грн до 31,20 грн, тобто майже на 33 % від первинної ціни та збільшена ціна за 1 літр палива дизельного з 23,46 грн до 28,32 грн, тобто майже на 21 % від первинної ціни, що є підставою для визнання вказаних Додаткових угод до Договору недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України (далі ЦК України) та стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області надмірно сплачених коштів за Договором у розмірі 244 810,80 грн за непоставлений товар на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3225/22. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21 серпня 2023 року об 11:00. Задоволено клопотання прокурора про витребування доказів. Витребувано у Харківської торгово-промислової палати (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 122Б) належним чином завірені копії довідок, які надавалися Товариству з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" у період з 05.03.2021 - 02.11.2021. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Звернуто увагу відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 178 ГПК України) (далі ГПК України).

17.08.2023 за вх.№21969 до суду надійшли витребувані судом у Харківської торгово-промислової палати належним чином завірені копії довідок, які надавалися Товариству з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" у період з 05.03.2021 - 02.11.2021.

В підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 21.08.2023 про відкладення підготовчого засідання у справі на 11 вересня 2023 року о 12:00год.

В підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 11.09.2023 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25 вересня 2023 року о 14:40 год.

Присутні в судовому засіданні прокурор та представник 3-го позивача просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд зазначає, що 05.10.2022 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: "Електронний кабінет", "Електронний суд" підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС визначено, що особам, які зареєстрували електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з п. 37 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.

Як убачається з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" 1-й позивач зареєстрував "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.

З довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвала" від 11.09.2023 у справі №922/3225/23 (суддя Чистякова І.О.) про повідомлення 1-го позивача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25 вересня 2023 року о 14:40 год. була надіслана одержувачу Північно-східному офісу Держаудитслужби в його Електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 12.09.2023 о 13:27.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отож, датою вручення 1-му позивачу ухвали суду від 11.09.2023 про повідомлення його закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25 вересня 2023 року о 14:40 год - є 12.09.2023.

З урахуванням викладеного, 1-й позивач повідомлений про дату, час і місце цього засідання.

У наданих через підсистему "Електронний суд" письмових поясненнях (вх.№ 22523 від 23.08.2023) 1-й позивач просив суд розглянути справу без участі представника 1-го позивача та зазначив, що відповідно до частини першої ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII в редакції чинній станом від 19.04.2020 (далі Закон) моніторинг процедури закупівлі здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. Аналізом зазначеної у позові закупівлі встановлено, що згідно інформації розміщеній в електронній системі публічних закупівель Замовником опубліковано звіт про виконання договору від 21.01.2022. Отже, укладений за результатами проведення закупівлі договір виконаний в повному обсязі, а тому підстави для проведення моніторингу, зазначеної у позові закупівлі, передбачені статтею 8 Закону та для вжиття заходів цивільноправового характеру у Північно-східного офісу Держаудитслужби відсутні. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що перевірка закупівель та моніторинг процедури, зазначеної у позові закупівлі КП "Комунальник" Куп`янської міської ради, Північно-східним офісом Держаудитслужби не проводились, надати ґрунтовні пояснення з приводу порушень, виявлених Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області та зазначених в позовній заяві по справі № 922/3225/23 не вбачається за можливе.

Представник 2-го позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлений ухвалою суду від 11.09.2023 в порядку ст. 120-121 ГПК України, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 6102272599679.

У наданих до суду письмових поясненнях (вх.№ 21069 від 08.08.2023) позивач-2 просить суд задовольнити позовну заяву, покласти на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи та провести підготовче засідання, призначене на 21.08.2023, без участі представника 2-го позивача.

Крім того, у наданому до суду клопотанні (вх.№25759 від 22.09.2023) 2-й позивач просив суд розглянути справу без участі представника 2-го позивача.

Розглянувши зазначені клопотання 1-го та 2-го позивача про розгляд справи без участі їх представників, ураховуючи, що відповідно до вимог ст. 120, 121 ГПК України суд не визнавав явку позивачів обов`язковою та не викликав їх у судове засідання, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд вважає за необхідне задовольнити вказані клопотання, оскільки нез`явлення представників 1-го та 2-го позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 21.08.2023, 11.09.2023 та 25.09.2023 не забезпечив, про дату, час і місце цього засідання повідомлений ухвалою суду від 11.09.2023 в порядку ст. 120-121 ГПК України, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 6102272600030.

Крім того, судом установлено, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 24.07.2023 було отримано відповідачем - 31.07.2023, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 6102272532337.

Отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву не пізніше 15.08.2023.

Втім відповідач в установлений судом строк своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позовну заяву та інших документів до суду не надав.

Відповідно до ч.9 ст. 165, ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин та ураховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представника відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши прокурора та представника позивача-3, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 25.01.2021 на веб-сайті електронної системи публічних закупівель "Рrоzоrrо" (режим доступу: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-01-25-004620-c) Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (Замовник) оприлюднено оголошення № UА-2021-01-25-004620-с про проведення відкритих торгів на закупівлю бензину А-92, палива дизельного, масла дизельного з очікуваною вартістю 1 106 775,00 гривень з терміном постачання до 31.12.2021.

За результатами проведення процедури закупівлі переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Татнєфть - АЗС - Україна.

05.03.2021 між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Татнєфть - АЗС - Україна (Учасник) було укладено Договір постачання № 37-6030 від 05.03.2021 (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Договору Учасник зобов`язується поставити Замовникові товари зазначені в Документації електронних торгів, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари, а саме: бензин А-92, паливо дизельне, масло дизельне (код ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти). Кількість товару: бензин А-92 - 23 120 літрів; паливо дизельне - 23 120 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна цього Договору становить 1 106 690,40 грн, у тому числі ПДВ 184 448,40 гривень.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що ціна (з ПДВ) за одиницю (літр) товару становить:

- бензин А-92 - 23,46 грн./л.;

- паливо дизельне - 23,46 грн./л.;

- масло дизельне - 30,00 грн./л.

Прокурором у позові зазначено, що зазначена ціна відповідає ціновій пропозиції переможця відкритих торгів.

В подальшому було укладено низку Додаткових угод до Договору, якими за твердженням прокурора суттєво збільшено первісну ціну товару в Договорі у порівнянні з визначеною за результатами відкритих торгів.

Зокрема, прокурором зазначено, що за Договором від 05.03.2021 первісна ціна бензин А-92 становила 23,46 грн./л.; палива дизельного - 26,46 грн./л.; масла дизельного - 30,00 грн./л. (з ПДВ).

Натомість, прокурор зазначає, що Додатковою угодою №1 від 06.04.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 25,46 грн./л.; паливо дизельне - 26,46 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання зменшено до: бензин А-92 - 20 560 літрів; паливо дизельне - 20 570 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №2 від 14.05.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 27,84 грн./л.; паливо дизельне - 28,38 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання зменшено до: бензин А-92 - 19 250 літрів; паливо дизельне - 19 660 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №3 від 08.07.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 28,92 грн./л.; паливо дизельне - 28,02 грн./л,; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання зменшено до: бензин А-92 - 18 960 літрів; паливо дизельне - 19 460 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №4 від 01.09.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 28,86 грн./л.; паливо дизельне - 27,84 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання змінено на: бензин А-92 - 18 990 літрів; паливо дизельне - 19 520 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №5 від 01.09.2021 до Договору внаслідок помилки щодо реальних фактів та обставин, що мають істотне значення, а саме факту можливості виконання всіх необхідних дій, передбачених договором, додаткову угоду №4 від 01.09.2021 визнано недійсною.

Додатковою угодою №6 від 01.09.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 28,86 грн./л.; паливо дизельне - 27,84 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л.

Додатковою угодою №7 від 06.10.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 29,34 грн./л.; паливо дизельне - 28,32 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання зменшено до: бензин А-92 - 18 730 літрів; паливо дизельне - 19 450 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №8 від 26.10.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 30,72 грн./л.; паливо дизельне - 28,32 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання зменшено до: бензин А-92 - 18 320 літрів; паливо дизельне - 19 400 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №9 від 02.11.2021 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: бензин А-92 - 31,20 грн./л.; паливо дизельне - 28,32 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л. Обсяг постачання зменшено до: бензин А-92 - 18 180 літрів; паливо дизельне - 19 400 літрів; масло дизельне - 730 літрів.

Додатковою угодою №10 від 31.12.2021 продовжено строк дії Договору в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в початковому Договорі. Вартість додаткової угоди складає 220 364,40 грн. Відповідно до специфікації поставці підлягає 7 260 л. дизельного палива по ціні 29,94 грн./л (з ПДВ) та 100 масла дизельного по ціні 30 грн./л (з ПДВ).

Додатковою угодою №11 від 12.01.2022 до Договору ціна Договору викладена в наступній редакції: паливо дизельне - 28,82 грн./л.; масло дизельне - 30,00 грн./л.

Звертаючись до суду з позовом прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що укладення між 3-м позивачем та відповідачем вказаних вище Додаткових угод № 1 від 06.04.2021, №2 від 14.05.2021, №3 від 08.07.2021, №6 від 01.09.2021, №7 від 06.10.2021 №8 від 26.10.2021 та №9 від 02.11.2021 до Договору відбулося без належного підтвердження факту коливання ціни товару на ринку, тобто в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та всупереч положень п. 10.1 Договору про постачання №37-6030 від 05.03.2021, якими збільшена ціна за 1 літр Бензину А-92 з 23,46 грн до 31,20 грн, тобто майже на 33 % від первинної ціни та збільшена ціна за 1 літр палива дизельного з 23,46 грн до 28,32 грн, тобто майже на 21 % від первинної ціни, що на думку прокурора є підставою для визнання вказаних Додаткових угод до Договору недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України та стягнення з відповідача на користь 3-го позивача надмірно сплачених коштів за Договором у розмірі 244 810,80 грн за непоставлений товар на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби, Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області та Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1, 3 частини 3 статті статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави.

Позов у цій справі прокурором подано в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби, Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області та Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в недопущенні порушень законодавства в сфері публічних закупівель.

Проте суд вважає, що Комунальне підприємство "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області не може бути належним позивачем у цьому спорі з наступних підстав.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області прокурором у позовній заяві зазначено, що Комунальне підприємство "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України, а тому є органом, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про стягнення зайво сплачених бюджетних коштів, у зв`язку з чим і визначений позивачем за цим позовом, яким не було вжито відповідних заходів, направлених на захист майнових інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах, що підтверджується відповідним листом від 29.05.2023 № 58.

Втім вказані доводи прокурора суд вважає хибними з огляду на наступне.

Згідно ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з частин 1-6 ст. 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України) комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Згідно з п.1.1. Статуту Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області, який затверджено рішенням Куп`янської міської ради Харківської області №1023-VІІ від 21.12.2018 (далі - Статут), Комунальне підприємство "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (далі - Підприємство) є суб`єктом господарювання у формі комунального унітарного підприємства, було створено рішенням IV сесії VII скликання Куп`янської міської ради Харківської області від 21.12.2008 №1023-VII "Про створення Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області".

Згідно п. 1.2. Статуту засновником Підприємства є Куп`янська міська рада Харківської області.

Органом управління Підприємства є Засновник (п.4.1 Розділу 4 Статуту).

Джерелами формування майна Підприємства є в т.ч. кошти, одержані з місцевого бюджету на виконання державних або комунальних програм, затверджених Куп`янською міською радою Харківської області (п.5.3 Розділу 5 Статуту).

Отже, засновником Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області є Куп`янська міська рада Харківської області.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати Замовником поставлених товарів згідно виставленого рахунку та видаткової накладної за наявності бюджетного призначення, на розрахунковий рахунок Учасника.

Згідно даних веб-сайту електронної системи публічних закупівель "Рrоzоrrо" закупівля № UА-2021-01-25-004620-с проведена за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до пунктів 4, 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Згідно з висновками щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 БК України).

Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, Комунальне підприємство "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі товару за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є Замовником обумовленого у вказаному Договорі товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У даному випадку головним розпорядником бюджетних коштів є Куп`янська міська рада Куп`янського району Харківської області.

Водночас слід зазначити, що Комунальне підприємство "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області є суб`єктом господарювання, а метою його діяльності як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до частини 2 статті 3 ГК України.

Отже, Комунальне підприємство "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області у спірних правовідносинах, які виникли щодо розрахунків за вказаним Договором, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

Оскільки комунальне підприємство не є суб`єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області є безпідставним.

Подібні висновки щодо недопустимості представництва прокурором інтересів держави в особі державного чи комунального підприємства/закладу, яке не є суб`єктом владних повноважень, але є самостійним суб`єктом права, та безпідставності звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі таких підприємств викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.08.2023 у справі №918/337/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2023 у справі № 924/996/21.

При цьому, в контексті спірних правовідносин, суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.12.2021 у справі № 917/565/21 та від 21.12.2021 у справі № 917/764/21, відповідно до якої наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинно реагувати комунальне підприємство як суб`єкт господарських відносин.

Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункти 8.33-8.41).

Пунктом 2 частини 1 статті 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області, а тому суд залишає позов, поданий прокурором в інтересах держави, в особі Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" про стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської надмірно сплачених коштів у розмірі 244 810,80 грн без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

При цьому, суд погоджується з прокурором, що належними позивачами у цій справі є Північно-східний офіс Держаудитслужби та Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, з огляду на наступне.

Згідно ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають, зокрема, в ефективному та результативному використанні бюджетних коштів (п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Як установлено судом вище, у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі товару за Договором, головним розпорядником бюджетних коштів є Куп`янська міська рада Куп`янського району Харківської області.

Разом з тим, суд зазначає, що указом Президента України від 27.10.2022 № 737/2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області" на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" було утворено Куп`янську міську військову адміністрацію Куп`янського району Харківської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про правовий режим військового стану" військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Пунктами 2, 5, 10 частини 2 статті 15 Закону України "Про правовий режим військового стану" визначено, що військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із: забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

З огляду на викладене, наразі органом місцевого самоврядування на території Куп`янської територіальної громади є Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області.

Оскільки засновником Комунального підприємства "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області та власником її майна є Куп`янська територіальна громада в особі Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області коштів цього бюджету за вказаним Договором, суд дійшов висновку, що Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі та відповідно наділена повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про стягнення зайво сплачених бюджетних коштів за вказаним Договором (схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

Судом установлено, що прокурором в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру в Україні" було направлено на адресу Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області лист за №60-1175вих-23 від 09.05.2023 щодо виявлених прокуратурою порушень законодавства та необхідність вжити заходів з метою поновлення інтересів держави.

У відповіді за №1149 від 17.05.2023 Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області повідомлено прокурора, що заходи щодо усунення виявлених порушень Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області не вживались та не плануються.

Беручи до уваги наведене, суд вважає правомірним та обгрунтованим звернення прокурора в інтересах держави, в особі Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, яка наразі є уповноваженим органом на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, однак якою не було вжито відповідних заходів, направлених на захист майнових інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суд також зазначає, що звертаючись з позовом у цій справі прокурор посилався на порушення законодавства про публічні закупівлі.

Відповідно до частин 1, 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 8 цього Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями частини 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З урахуванням викладеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2023 у справі № 924/996/21.

Судом установлено, що прокурором в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" було направлено лист на адресу Північно-східного офісу Держаудитслужби за № 60-848вих-22 від 17.11.2022.

У відповіді за №202031-17/3376-2022 від 29.11.2022 Північно-східним офісом Держаудитслужби повідомлено прокурора про те, що Держаудитслужбою заходи щодо усунення виявлених порушень не вживались.

Беручи до уваги наведене, суд вважає правомірним та обгрунтованим звернення прокурора в інтересах держави, в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби, яким не було вжито відповідних заходів, направлених на захист майнових інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо ефективного способу захисту, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг (з урахуванням особливостей, передбачених законодавством щодо проведення відкритих торгів) вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Водночас, частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте, згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (таку правову позицію викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Водночас, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

При цьому Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Застосовуючи вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та уточнюючи висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила таке:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.08.2023 у справі №905/1014/21.

Приймаючи до уваги вищенаведене та те, що у цій справі позов прокурора про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 244 810,80 грн на користь позивача - 3 залишено без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а прокурором не заявлено окремо вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 244 810,80 грн на користь належного позивача - Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, тобто особі якій належить право такої вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними Додаткових угод № 1 від 06.04.2021, №2 від 14.05.2021, №3 від 08.07.2021, №6 від 01.09.2021, №7 від 06.10.2021 №8 від 26.10.2021 та №9 від 02.11.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021 не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, бо не призводить до поновлення майнових прав цього позивача, а лише створює преюдиційну обставину та доказ для іншого судового провадження, що суперечить завданням господарського судочинства, а тому є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Прокурором за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у загальному розмірі 22 460,16 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1305 від 19.06.2023, з яких: за вимоги немайнового характеру про визнання недійсними Додаткових угод до Договору сплачено 18 788,00 грн судового збору, за вимогу майнового характеру про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 244 810,80 грн сплачено 3 672,16 грн судового збору.

Сума судового збору у розмірі 18 788,00 грн, сплаченого за подання позову до суду за вимогою про визнання недійсними Додаткових угод до Договору, відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладається на прокурора, оскільки в цій частині позову відмовлено.

Решта суми судового збору у розмірі 3 672,16 грн, сплаченого за подання позову за вимогою про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 244 810,80 грн, може бути повернута в разі звернення прокурора із відповідним клопотанням на підставі положень п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", оскільки в цій частині позов залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 7, 8, 19, 124, 129, 131-1, 140, 143 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 6, 16, 60, 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 7, 8, 44 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 15 Закону України "Про правовий режим військового стану", ст. 3, 20, 78 Господарського кодексу України, ст. 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та ст. 4, 20, 53, 73-74, 77, 129, п. 2 ч. 1 ст. 226, ст. 233, 236-240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області частково щодо визнання недійсними додаткових угод, а саме:

- додаткової угоди №1 від 06.04.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448);

- додаткової угоди №2 від 14.05.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448);

- додаткової угоди №3 від 08.07.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448);

- додаткової угоди №6 від 01.09.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448);

- додаткової угоди №7 від 06.10.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448);

- додаткової угоди №8 від 26.10.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448);

- додаткової угоди №9 від 02.11.2021 до Договору постачання №37-6030 від 05.03.2021, укладеної між Комунальним підприємством "Комунальник" Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 42734789) та ТОВ "Татнєфть -АЗС-Україна" (код ЄДРПОУ 38194448).

В іншій частині позов Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 244 810,80 грн - залишити без розгляду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "04" жовтня 2023 р.

СуддяІ.О. Чистякова