Рішення

від 04.10.2023 по справі 755/7415/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/7415/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Більчук О.О. звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування.

Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд стягнути з МТСБУ на користь позивача 20 556,23 грн, з яких 5 008,55 грн - інфляційні втрати; 1 225,00 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 14 322,68 грн - пеня.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 03 березня 2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів «Шевроле», державний номерний знак НОМЕР_1 , та «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність винного в дорожньо-транспортній пригоді водія транспортного засобу «Шевроле», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0699334 страховою компанією ПрАТ «СК Україна». Представник позивача зазначає, що розмір завданого збитку для позивача становив 15 074,76 грн.

18 березня 2015 року до ПрАТ «СК Україна» була подана заяву про виплату страхового відшкодування, проте у строк, визначений п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПрАТ «СК Україна» не здійснило виплату страхового відшкодування. В позові зазначено, що з 16 червня 2015 року у ПрАТ «СК Україна», крім обов`язку виплатити страхове відшкодування, з`явився обов`язок виплати пені, інфляційних збитків і 3% річних. 02 березня 2018 року Господарським судом міста Києва було порушено справу про банкрутство ПрАТ «СК Україна» та 17 липня 2019 року вирішено ліквідувати ПрАТ «СК Україна». 10 жовтня

2019 року позивачем до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов`язання за договором страхування у розмірі 15 074,76 грн. Представник позивача зазначає, що в подальшому МТСБУ виконало частину зобов`язання за договором страхування в розмірі 15 182,78 грн, однак, на думку представника позивача, крім основної суми боргу (страхового відшкодування), МТСБУ має обов`язок здійснити виплату інфляційних втрат, пені та 3% річних. 08 серпня 2022 року позивачем було подано заяву, в якій просила МТСБУ виконати зобов`язання за договором страхування в повному обсязі, а саме здійснити оплату інфляційних втрат, 3% річних та пені. 10 серпня 2022 року МТСБУ повідомило позивача про те, що Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено покладення на МТСБУ обов`язку виконувати інші зобов`язання неплатоспроможного страховика та відмовилося виплачувати інфляційний збиток, 3% річних та пеню. Представник позивача вважає, що позиція МТСБУ про відсутність в останнього обов`язку в повному обсязі виконувати зобов`язання ліквідованого страховика за договором страхування є незаконною. На думку представника позивача, МТСБУ порушує право позивача, як потерпілої в дорожньо-транспортній пригоді особи на отримання всіх належних виплат за договором страхування.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.63-65).

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

07 вересня 2022 року від представника відповідача МТСБУ - адвоката Проца А.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову. У відзиві зазначено, що ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає виключний перелік регламентних виплат, що здійснюється МТСБУ, при цьому МТСБУ відшкодовує виключно шкоду на умовах, визначених цим законом. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі №910/842/18 визнано банкрутом та ліквідовано ПрАТ «СК «Україна», отже відповідальність за порушення грошового зобов`язання вважається погашеною, а МТСБУ не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», тому на відповідача не може бути покладено зобов`язань ПрАТ «СК «Україна». Представник відповідача зазначає, що МТСБУ при здійсненні регламентної виплати, передбаченої пп. ґ) п.41.1. ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має повноваження лише в частині відшкодування шкоди за договором обов`язкового страхування. Позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування у зв`язку з ліквідацією ПрАТ «СК «Україна». На підставі поданих позивачем документів МТСБУ відшкодувало шкоду в повному обсязі. Представник відповідача зазначає, що штрафні санкції у вигляді пені не можуть бути нараховані, оскільки МТСБУ не порушила 90-денний строк з дня отримання заяви про відшкодування. Таким чином, МТСБУ повністю виконало зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди відповідно до п. ґ) п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Представник відповідача вважає, що покладення на МТСБУ обов`язку з виплати пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат порушує принцип індивідуальності покарання. Також у відзиві заявлено про пропуск позивачем позовної давності. (а.с.74-80)

20 вересня 2022 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Більчука О.О. надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає, що починаючи з 17 липня 2019 року (визнання ПрАТ «СК «Україна» банкрутом) до МТСБУ перейшли зобов`язання за полісом ПрАТ «СК «Україна» в обсягах, що існували у останнього перед потерпілим, тому МТСБУ набуває зобов`язань не лише в розмірі заподіяної шкоди, але й з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені. Також наводить доводи щодо часу, з якого починається перебіг строку позовної давності в даній категорії справ. Крім того, зазначає про невідповідність долученого до відзиву висновку науково-правової експертизи положенням ст.114 ЦПК України. Також вказує на безпідставність тверджень відповідача щодо необхідності доведення позивачем звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки така заява долучена до позовної заяви. (а.с.92-97)

31 липня 2023 року до суду від представника відповідача МТСБУ - адвоката Гусєва П.В. надійшли пояснення (а.с.105-108), які не є заявою по суті справи в розумінні положень ст.174 ЦПК України, якою закріплено, що учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розглянувши подані до суду документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за

ОСОБА_1 (а.с.12-13)

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 березня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00грн. (а.с.10-11).

Цією постановою встановлено, що 03 березня 2015 року, о 18 годині 20 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Шевроле», державний номерний знак НОМЕР_1 , по Повітрофлотському шляхопроводу в м місті Києві, порушив п.10.3 Правил дорожнього руху, під час перестроювання не дав дорогу автомобілю марки «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись, в результаті чого відбулося зіткнення, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Шевроле», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована страховою компанією - приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна») на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів серія АІ/0699334 (а.с.14, 15).

12 березня 2015 року визначено вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2 , на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку, в розмірі 15 074,76 грн (а.с.16-37).

18 березня 2015 року ОСОБА_3 (особа, що керувала ТЗ під час ДТП) звернувся до ПрАТ «СК «Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.38), яка не була здійснена протягом строку, встановленого Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі № 910/842/18, серед іншого ухвалено: затвердити звіт ліквідатора; затвердити ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вважати погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів; ліквідувати банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 42-Г; ідентифікаційний код 30636550) як юридичну особу в зв`язку з банкрутством. (а.с.44-50)

08 серпня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 10651170036015351 про припинення ПрАТ СК «Україна».

Позивач звернулась до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.51-52).

Заявою від 08 серпня 2022 року представник позивача просив виконати зобов`язання ПрАТ СК «Україна» за договором АІ/0699334 в повному обсязі та здійснити доплату потерпілому ОСОБА_1 у розмірі 20 556,23 грн, з яких 5 008,55 грн - інфляційні втрати; 1 225,00 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 14 322,68 грн - пеня. (а.с.53)

За змістом цієї заяви МТСБУ прийняло рішення про виплату позивачу страхового відшкодування в сумі 15 182,78 грн.

Листом від 10 серпня 2022 року МТСБУ на звернення представника позивача від 08 серпня 2022 року щодо доплати відшкодування за зобов`язаннями ПрАТ СК «Україна» повідомлено, що МТСБУ при здійсненні регламентної виплати, передбаченої пп. ґ) п.41.1. ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», має повноваження лише в частині відшкодування шкоди за договором вказаного виду обов`язкового страхування та цей закон не передбачає покладання на МТСБУ обов`язку виконувати інші зобов`язання неплатоспроможного колишнього учасника МТСБУ, в тому числі тих, що виникли у зв`язку із не виконанням таким учасником свого обов`язку із своєчасного здійснення страхового відшкодування. (а.с.54-55)

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).

За положенням статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України «Про страхування» встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.

При цьому МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Бюро є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною сьомою статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Згідно з положеннями пункту 22.1 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Отже, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі

№ 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

Як вже зазначалось вище, судом установили, що МТСБУ прийнято рішення про виплату позивачу суми відшкодування шкоди і в цій частині спір між сторонами відсутній.

У цій справі позивачем до МТСБУ заявлені вимоги про стягнення 20 556,23 грн, з яких 5 008,55 грн - інфляційні втрати; 1 225,00 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 14 322,68 грн - пеня, нарахованих на суму страхового відшкодування, зобов`язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - ПрАТ «СК «Україна», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами страхування.

При цьому, за матеріалами справи відсутні відомості про те, що позивач звертався до суду в процедурі банкрутства із заявою про визнання його кредитором ПрАТ «СК «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на суму пені, трьох процентів річних за порушення грошового зобов`язання та інфляційних втрат та відповідно визнавався у встановленому законом порядку кредитором ПрАТ «СК «Україна» на такі виплати.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання,оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі

№ 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі

№ 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону № 1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов`язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.

МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов`язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов`язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконання зобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

З огляду на викладене, відсутні визначені законом підстави для стягнення з МТСБУ на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, зобов`язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - ПрАТ «СК «Україна», за період з 16 червня 2015 року станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 виходячи зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що підставою нарахування пені є невиконання саме ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

За таких обставин відсутні й визначені законом підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування в повному обсязі, через необґрунтованість позовних вимог.

Що стосується викладених у відзиві доводів щодо пропуску позивачем позовної давності, суд зазначає наступне.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14 серпня 2019 року в справі № 676/2934/16-ц.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості, суд не надає оцінки доводам відповідача стосовно позовної давності щодо заявлених вимог.

Згідно положень ч.1 ст.209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

З огляду на повну відмову у задоволенні позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Щодо стягнення на користь відповідача понесених судових витрат по оплаті правничої допомоги, які планує понести МТСБУ у зв`язку з розглядом справи, в розмірі 2 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частина 1 статті 137 ЦПК України вказує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим, згідно п. 6.51 правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 червня 2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня

2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі

№ 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, слід дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі

№ 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.

Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

За матеріалами справи встановлено, що 12 жовтня 2021 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладено договір №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, предметом якого є, серед іншого, супровід судових справ. (а.с.111-116).

28 грудня 2021 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладено додаткову угоду до договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, згідно підпункту 4.17 якої виконавець зобов`язаний щомісячно до 15 числа кожного місяця направляти замовнику погоджені Акти виконаних робіт, підписані в сервісі «Вчасно». (а.с.116-зворот - 117)

29 серпня 2022 року між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладено додаткову угоду №791 до договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права, згідно якої, відповідно до умов договору, замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справ, серед яких справа за позовом ОСОБА_1 до МТСБУ. Вартість послуг визначена в розмірі 2 000,00 грн. Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання сторонами Акту про виконані роботи. (а.с.118)

На підставі вищевказаного договору, МТСБУ 21 грудня 2021 року видало адвокату Проц А.В. довіреність на представництво інтересів МТСБУ, серед іншого, в судових органах. (а.с.81).

У даному випадку викладена в додатковій угоді №791 до договору №4.1/12-10/2021 домовленість містить відкладальну обставину щодо проведення оплати послуг адвоката.

При цьому, розділом 5 Договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права визначено порядок та розмір оплати. Відповідно до п. 5.3. оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, який складається виконавцем раз на місяць та передається замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах разом із матеріалами справи.

Крім того, за змістом додаткової угоди до договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права виконавець зобов`язаний щомісячно до 15 числа кожного місяця направити Замовнику погоджені Акти виконаних робіт підписані у Сервісі «Вчасно» (п.4.17).

Також сторони домовилися про те, що починаючи з 01 січня 2022 року при виконанні умов Договору, зобов`язані здійснювати формування та підписання Актів на закриття справи, Актів приймання-передачі наданих послуг та інших документів передбачених Договором з використанням програмних рішень Сервісу «Вчасно», якщо інше не визначено Договором або Додатком до цього договору (п.4.18).

Поряд з цим, п.4.19 закріплено, що недотримання вимог щодо підписання зазначених документів КЕП вважатиметься порушенням Договору та розцінюватиметься як неякісно надані послуги.

Матеріали справи не містять жодних Актів приймання-передачі виконаних робіт, підписаних у Сервісі «Вчасно» на підтвердження прийняття відповідачем наданих йому правових послуг.

При цьому, в наданих представником поясненнях зазначено, що МТСБУ вважає, що оскільки договором про надання правової допомоги визначено фіксовану суму гонорару, то вимога щодо надання Акту виконаних робіт є надмірним формалізмом.

Утім такі міркування відповідача суперечать умовам договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права та змісту додаткової угоди до вказаного договору.

Акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послугу в матеріалах справи відсутні, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. При суд ураховує, що наведений в договорі про надання правничої допомоги перелік послуг та їх вартість не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконаних робіт.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту надання послуг і виконання робіт, що могло б бути підставою для відшкодування відповідачеві таких судових витрат за рахунок позивача, що є підставою для відмови в їх стягненні з останнього.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 509-511, 526, 609, 625, 901, 979, 980, 999 Цивільного кодексу України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Моторного (транспортного) до Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЄДРПОУ: 21647131, місцезнаходження: м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8) про стягнення боргу за договором страхування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: