Постанова

від 26.09.2023 по справі 752/2264/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

26 вересня 2023 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/9883/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Ратушного А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Українська державна база авіаційної охорони лісів"

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 11 квітня 2023 року

в складі судді Мазура Ю. Ю.

у цивільній справі №752/2264/22 Голосіївського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства "Українська державна база авіаційної охорони лісів"

про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів» (далі - ДП «Українська державна база авіаційної охорони лісів», Підприємство) про стягнення нарахованої, але не виплаченої при звільненні, заробітної плати, з урахуванням індексу інфляційних втрат.

13 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну позовних вимог, та з підстав, передбачених ст. 117 КЗпП України, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2016 по 12.12.2022 у розмірі 348 545,61 грн.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами викладеними у заяві про збільшення позовних вимог, подав відзив на позовну заяву. Вважав такі заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказав, що позивач, звертаючись до суду з новою позовною вимогою в грудні 2022 року, пропустив строк звернення, передбачений ст. 233 КЗпП України в редакції від 01.07.2022. Також звернув увагу на зміни законодавства до ст. 117 КЗпП України щодо обмеження періоду, за який позивач мав право заявити вимогу про стягнення компенсації за порушене право, передбачене ст. 116 КЗпП України, і такий період обмежено не більше як за шість місяців.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з січня по серпень 2016 року в розмірі 17 839,57 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11.08.2016 по 12.12.2022 у розмірі 256 943,61 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи відповідача, що на момент подання заяви про збільшення позовних, відбулася зміна законодавства у частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Зокрема, починаючи з 19.07.2022 змінена редакція ст. 233 КЗпП України, якою обмежено працівнику строк звернення до суду з позовом.

Суд першої інстанції не взяв до уваги покликання апелянта, що позовні вимоги щодо стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні без обмеження строку є необґрунтованими, оскільки чинне нормативно-правове регулювання надає підстави для висновку, що на момент звернення до суду з цим позовом (12.12.2022), у спорах, пов`язаних з такими виплатами, встановлюється тримісячний строк передбачений ст. 233 КЗпП України.

Також судом не враховано, що відповідно до ст. 117 КЗпП України в редакції, яка вже діяла на момент подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, допустимий період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не міг перевищувати шести місяців, тоді як судом стягнуто середній заробіток за період більше ніж шість років.

Вважав, що судом порушено норми процесуального права, оскільки невірно здійснено розподіл судових витрат.

За наведених обставин відповідач просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.04.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким позивачу буде задоволено позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 17 839,57 грн, а в решті позовних вимог - відмовлено.

Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не направив свого представника, належним чином уповноваженого на здійснення представництва Підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами наступні факти.

Відповідно до наказу Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів» № 82/к. від 27.08.2013 ОСОБА_1 01.08.2013 прийнято на посаду льотчика-спостерігача Полтавського авіавідділення, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

11.08.2016 ОСОБА_1 звільнено з посади льотчика-спостерігача за переведенням для подальшої роботи в Державному підприємстві «Лісогосподарчий іноваційно-аналітичний центр», згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується Наказом Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів» №48/к від 10.08.2016.

Пунктом 2 Наказу Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів» № 48/к. від 10.08.2016 встановлено, члену комісії з припинення ДП «Укравіабаза» ( ОСОБА_3 ) провести повний розрахунок з ОСОБА_1 , відповідно до чинного законодавства та виплатити йому грошову компенсацію за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01.08.2013 по 11.08.2016.

Відповідно до п. 1 наказу Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів» №222 від 29.04.2016 «Про припинення Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів» припинити ДП «Українська державна база авіаційної охорони лісів» шляхом реорганізації, а саме: приєднання до ДП «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр».

Наказом ДП «Українська державна база авіаційної охорони лісів» №17 від 29.06.2016 встановлено з 01.07.2016 до 30.12.2016 простій у роботі Державного підприємства «Українська державна база авіаційної охорони лісів».

Згідно довідки ДП «Українська державна база авіаційної охорони лісів» №290 від 23.12.2016, виданої ОСОБА_1 , вбачається, що останній працював у Державному підприємстві «Українська державна база авіаційної охорони лісів» на посаді льотчик-спостерігач. Посадовий оклад становить 2 784 грн і нарахована заробітна плата за останні вісім місяців становить 22 283,74 грн, а саме: за січень 2016 - 1 060,89 грн, лютий 2016 - 2748,79 грн, за березень 2016 - 2 784,00 грн, за квітень 2016 - 2 923,20 грн, за травень 2016 - 2 923,20 грн, за червень 2016 - 2 878,25 грн, за липень 2016 - 1 951,70 грн, за серпень 2016 - 5 013,71 грн.

Відповідно до бухгалтерських розрахунків, після утримання податків, зборів та обов`язкових платежів, позивачу належало до виплати - 17 839,57 грн, оскільки податок на дохід складав - 3 887,07 грн, профспілкові внески - 222,84 грн, військовий збір - 334,26 грн.

Суд першої інстанції встановивши, що в день звільнення позивача 11.08.2016, відповідач не здійснив виплати всіх належних йому від підприємства сум, дійшов вірного висновку про порушенням відповідачем вимог трудового законодавства, передбачених ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, з урахуванням індексу інфляційних втрат, і рішення суду в цій частині не оскаржувалося позивачем.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні даної позовної вимоги.

Судом встановлено та вбачаться з матеріалів справи, що з вимогою про стягнення середнього заробітної плати за час розрахунку позивач звернувся до суду 13 грудня 2022 року.

На час звернення ОСОБА_1 до суду з такими позовними вимогами діяли положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції застосував положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України в нечинній редакції, яка передбачала, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими, а тому рішення суду в цій частині, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Вирішуючи спір, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Українська державна база авіаційної охорони лісів» не проведено повного розрахунку з позивачем в день його звільнення або в подальшому до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення не виплаченої, але нарахованої заробітної плати, як і не доведено відсутність вини підприємства у не проведенні розрахунку у визначений законом строк. Той факт, що відповідачем не оскаржено рішення суду у даній справі в частині стягнення заробітної плати, додатково підтверджує факт невчасного проведення останнім розрахунку з ОСОБА_1 .

З аналізу ст. 117 КЗпП вбачається, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. А зазначення законодавцем в статті обмеженого строку, не більше як за шість місяців, свідчить про те, що оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2016 по 12.12.2022 в розмірі 348 545,61 грн.

Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі №759/1933/20 також вказав на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Надаючи оцінку встановленій позивачем сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 348 545 грн 61 коп., колегія суддів приходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, у порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.

Вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації позивачу, колегія суддів враховує, що компенсація у розмірі 348 545 грн 61 коп., яку просить стягнути ОСОБА_1 майже у 20 разів перевищує розмір недовиплаченої частини сум, які належали позивачу при звільненні, що загалом становить 17 839,57 грн, у чому полягає очевидна неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.

Також, вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації позивачу, колегія суддів враховує поведінку ОСОБА_1 , а саме те, що з роботи останній був звільнений з 11 серпня 2016 року, але з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення звернувся аж в грудні 2022 року, тобто більше ніж через шість років після звільнення.

Так, як вже вказувалося вище, наказом ДП "Українська державна база авіаційної охорони лісів" №48/к від 10.08.2016 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 11.08.2016.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом про стягнення невиплаченої, але нарахованої заробітної плати, з урахуванням індексу інфляційних втрат, ОСОБА_1 звернувся до суду в січні 2022 року. А 13 грудня 2022 року, тобто майже через рік після подання даного позову, подав заяву про зміну позовних вимог та з підстав, передбачених ст. 117 КЗпП України просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2016 по 12.12.2022, що за розрахунком позивача становить 348 545 грн 61 коп.

З наведеного слідує, що дії працівника призвели до значного збільшення розміру компенсаційної виплати - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, слід також враховувати, що на день звернення ОСОБА_1 до суду з даною вимогою (13.12.2022) діяла нова редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. А тому вимога позивача про стягнення даної компенсаційної виплати за період з дня звільнення і до дня пред`явлення вимоги, що становить більше шести з половиною років, є незаконною та не може бути задоволена.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що розмір компенсаційної виплати за затримку розрахунку при звільненні необхідно визначити у розмірі недовиплаченої заробітної плати, а саме в сумі 17 839,57 грн.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо не дотримання позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами, колегія суддів виходить з того, що спір про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Перебіг строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №204/3645/20 (провадження №61-2520св22).

З огляду на те, що відповідачем не здійснено фактичного розрахунку з позивачем, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковими.

Оскільки відповідач просив скасувати рішення суду в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та повністю відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги, а колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення даної позовної вимоги, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог закону, то сплачений ДП "Українська державна база авіаційної охорони лісів" судовий збір в сумі 3 586,56 грн компенсується за рахунок держави, а 356,93 грн судового збору підлягає стягненню з ДП "Українська державна база авіаційної охорони лісів" в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Українська державна база авіаційної охорони лісів" - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Стягнути з Державного підприємства "Українська державна база авіаційної охорони лісів" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17 785 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн 97 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Українська державна база авіаційної охорони лісів" в дохід держави судовий збір в сумі 356 (триста п`ятдеся шість) грн 93 коп.

Компенсувати Державному підприємству "Українська державна база авіаційної охорони лісів" за рахунок держави судовий збір в сумі 3 586 (три тисячі п`ятсот вісімдесят шість) грн 56 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство "Українська державна база авіаційної охорони лісів"; код ЄДРПОУ: 16392798; місцезнаходження: м. Київ, вул. Деревообробна, 1.

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2023 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська