Постанова

від 25.09.2023 по справі 910/9096/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2023 р. Справа№ 910/9096/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судових засідань : Новосельцева О.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Кирієнко В.В.;

від відповідача: Приказчикова О.В., Шеїн К.О.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023

у справі №910/9096/22 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Олії Груп"

до Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни

про стягнення 269 745,76 грн,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові Олії Груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості в розмірі 278 841,41 грн, з яких: 228 600,00 грн - основний борг, 43 631,29 грн - інфляційні втрати, 6 610,12 грн - штраф, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов`язань за договором про надання бухгалтерських послуг від 14.03.2019 № 14/03.

12 січня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви Товариства від 05.01.2023 про зміну предмета позову.

У підготовчому засіданні представник Товариства зазначив, що заява від 05.01.2023 про зміну предмета позову є також заявою про відмову від частини позовних вимог щодо стягнення 6 610,12 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 січня 2023 року прийнято відмову Товариства від позову в частині стягнення 6 610,12 грн штрафу та закрито провадження у справі у відповідній частині.

10.02.2023 на адресу суду від Товариства надійшла заява, у якій останній в порядку частини 8 статті 129 ГПК України повідомив, що докази, які підтверджують розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення.

У судовому засіданні суду першої інстанції 16.02.2023 Товариство підтримало вимоги, викладені у його позовній заяві в редакції від 05.01.2023 та наполягало на їх задоволенні.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Олії Груп" 228 600,00 грн та 3 429,00 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд послався на те, що матеріали справи взагалі не містять ні оригіналів, ні належним чином засвідчених копій відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, а також доказів їх направлення відповідачкою на адресу Товариства, що свідчить про неналежне надання нею Товариству бухгалтерських послуг за цим договором.

Крім того, на момент укладення договору, загальний розмір винагороди відповідачки за надання нею обумовлених вказаною угодою послуг становив 10 900,00 грн. Додатковою угодою від 1 серпня 2019 року № 1 зазначений розмір було збільшено до 16 800,00 грн. Проте, незважаючи на зміст та умови договору, позивач на підставі виставлених відповідачкою рахунків у січні та лютому 2021 року перерахував останній по 16 800,00 грн, а з березня 2021 року по грудень 2021 року на підставі відповідних рахунків відповідачки щомісячно сплачував останній кошти, які не передбачені договором та додатковими угодами до нього в сумі 19 500,00 грн.

Тому, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання відповідачкою, обумовлених договором бухгалтерських послуг, а також, враховуючи встановлений судом факт сплати позивачем грошових коштів, які значно перевищують ціну вказаної угоди, суд дійшов висновку про те, що грошові кошти в загальному розмірі 228 600,00 грн підлягають поверненню Товариству на підставі ст. 1212 ЦК Цкраїни, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Крім того, враховуючи те, що позивачем не надано доказів, на підставі яких суд міг би встановити, коли саме відповідачка отримала претензію чи відмовилася від її отримання, беручи до уваги те, що вона була направлена лише 09.08.2022, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги Товариства щодо нарахування 41 145,76 грн інфляційних втрат та відмовив у цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Приказчикова Оксана Володимирівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі №910/9096/22 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що предметом судового розгляду у дані справі була повнота та якість надання відповідачкою послуг бухгалтерського обліку, проте не дивлячись на те, що питання безпідставно отриманих грошових коштів (ст.1212 ЦК України) не було підставою звернення позивача до суду, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, обрав неналежний спосіб захисту прав позивача, чим, на думку відповідача, порушив ст.ст. 14, 237 ГПК України. При цьому, жодна зі сторін не заперечувала факт наявності між сторонами господарських правовідносин, тобто підстава для отримання грошових коштів все ж таки існувала. Натомість, суд першої інстанції на власний розсуд вирішив, що цінність наданих послуг дорівнює нулю та вирішив, що всі грошові кошти, отримані відповідачкою на підставі договірних відносин, є безпідставно набутими.

Також, апелянт зазначає, що відмовляючи у проведенні бухгалтерської експертизи, суд фактично позбавив відповідачку можливості надати суду докази в обґрунтування своїх заперечень, не з`ясував обставини у повній мірі, не дав реалізувати відповідачці своє право на належний судовий розгляд, порушивши принцип змагальності.

Апелянт також звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні описуються обставини, які суд не з`ясовував, а саме обставина, що з березня 2021 року по грудень 2021 року позивач на підставі відповідних рахунків відповідачки щомісячно сплачував останній кошти, сума яких взагалі не визначена договором та додатковими угодами - 19 500 грн. Однак, дана обставина не відповідає дійсності, оскільки 01.03.2021 між сторонами була укладена додаткова угода №5, якою розмір винагороди за надання бухгалтерських послуг збільшено до 19 500 грн.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що для встановлення об`єктивної дійсності, позивач повинен був довести факт належного виконання ним умов договору в частині своєчасної передачі документів відповідачці та неналежного виконання відповідачкою своїх зобов`язань з бухгалтерського обліку операцій, за якими їй було передано документи.

Скаржник зауважує, що умовами договору між сторонами визначено оплату послуг, яка здійснюється виключно після підписання актів приймання - передачі наданих послуг. З урахуванням умов договору та оплатою позивачем послуг протягом всього 2021 року, відповідачка стверджує, що позивач отримував від неї акти та не мав претензій щодо їх якості та обсягу наданих послуг.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, ТОВ «Нові Олії Груп» у своєму відзиві, наданому до суду 01.05.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно п.3.1 договору він оплачує відповідачці усі надані нею рахунки, на що відповідачка зобов`язується виконати послуги для позивача, які передбачені умовами підписаного договору. Проте, в порушення умов договору, відповідачка не надала такі послуги позивачу, а саме щодо ведення рахунків класу 0-7 в програмі 1С позивача, чим безпідставно набула його грошові кошти.

Стосовно твердження скаржника про визначення на власний розсуд судом вартості послуг, позивач вказує, що дійсно 01.03.2021 сторони уклали додаткову угоду №5, в якій змінили п.3.1 договору та визначили розмір винагороди відповідачки за надання бухгалтерських послуг. Проте, сторони жодним чином не визначали письмово відокремлення вартості послуг, що надавались відповідачкою, оскільки послуги надавались нею в сукупності до здійснених господарських операцій підприємства позивача.

Позивач також звертає увагу, що документами, які підтверджують виконання відповідачкою зобов`язань з надання послуг та прийняття їх позивачем, є підписані сторонами акти приймання-передачі наданих послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вищевказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій, та прийняття таких послуг. Акти прийому-передачі наданих послуг за 2021 рік позивачем не підписувались та не надавались відповідачкою. Твердження відповідачки, що позивач отримував від неї акти та не мав претензій до якості та обсягу наданих послуг є безпідставними та не підкріплені жодним доказом.

Позивач зауважує, що відповідачка не виконала свої зобов`язання та без пояснення причин позивачу не склала, та не подала фінансову звітність підприємства позивача за 2021 рік, чим порушила також п.1.3.2 договору, де відповідно приймає на себе зобов`язання складання та подачі бухгалтерської та податкової звітності.

Стосовно посилання відповідачки про те, що Меморандум не має доказової сили, позивач зауважує, що експертний висновок або акт не є єдиним документом, що підтверджує здійснення послуг аудитора щодо поставлених питань перед ним та для здійснення аналізу наданої документації. Для здійснення такого аналізу позивач надав аудитору всі необхідні для перевірки первинні документи за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2022 року, про що аудитор вказує у своєму Меморандумі. В свою чергу відповідачка не надала суду будь-яких доказів того, що аудиторський Меморандум не має такої ж доказової сили, як висновок бухгалтерської експертизи. Крім того, відповідачка не оскаржувала ухвалу Господарського суду міста Києва про відмову у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

Пояснення відповідачки на відзив на апеляційну скаргу

Відповідачка надала письмові пояснення на відзив на апеляційну скаргу 29.05.2023, в яких зазначає, що вона подала додаткові докази до апеляційної скарги, у зв`язку з неможливістю їх подання до суду першої інстанції, оскільки не могла усвідомити, що суд, при винесенні рішення вийде за межі позовних вимог.

Крім того, відповідачка зауважує, що предметом судового розгляду у суді першої інстанції була повнота та якість надання нею послуг бухгалтерського обліку. Зазначає, що позивач у даній справі діє недобросовісно, перекручує дійсні обставини справи на власну користь, зазначаючи неправдиві відомості стосовно отримання послуг. У правовідносинах між сторонами не було помилки та обману, характер дій позивача свідчить, що ним здійснювалась оплата послуг і у тому розмірі, який був обумовлений сторонами, що виключає можливість застосування судом ст. 1212 ЦК України для стягнення коштів з відповідачки, а отже, суд першої інстанції на власний розсуд визначив норми права, які не підлягають застосуванню до цих правовідносин, що свідчить про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Також, відповідачка наполягає, що протягом 2021 року вона надавала свої послуги, виходячи з фактично наданих позивачем документів; виконавцем послуг надавалися акти про виконання послуг замовника щомісячно із рук в руки, але жодного акту не було повернуто виконавцю; також не було отримано ні однієї аргументованої вимоги, тому, на думку відповідачки, послуги вважаються автоматично наданими за умовами договору. Факт оплати позивачем підтверджує те, що послуги відповідачкою були надані та прийняті позивачем без зауважень.

Відповідачка також звертає увагу, що додатковою угодою №5 від 01.03.2021, з 01.03.2021 замовник погодив збільшення вартості послуг, що підтверджує факт задоволення позивачем якістю послуг, наданих апелянтом.

Також, щодо неподання фінансової звітності відповідачкою за 2021 рік, вона зазначає, що відповідна звітність подається у січні-лютому 2022 року, а сторони вже не співпрацювали, та відповідачка фізично не могла подати таку звітність та не може нести відповідальність.

Отже, як зазначає відповідачка, у матеріалах справи наявні докази, що нею дійсно надавались належні бухгалтерські послуги позивачу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.03.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9096/22.

12.04.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/9096/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 та справу призначено до розгляду на 29.05.2023.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2023 у зв`язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 прийнято справу № 910/9096/22 до провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у складі колегії суддів : головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Корсак В.А. та призначено до розгляду на 21.08.2023.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2023 у зв`язку з відпусткою судді Корсака В.А. для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 прийнято справу № 910/9096/22 до провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у складі колегії суддів : головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 відкладено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 на 25.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідачки Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни про долучення документів, як доказів у справі у зв`язку з пропуском строку для їх подання.

Позиції учасників справи

Відповідачка та її представник в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.09.2023 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.09.2023 заперечувала проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

14.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові Олії Груп" та Фізичною особою - підприємцем Приказчиковою Оксаною Володимирівною укладено договір про надання бухгалтерських послуг № 14/03, за умовами якого останній прийняв на себе обов`язки по складанню бухгалтерської, податкової звітності, веденню бухгалтерського обліку замовника, а позивач зобов`язався приймати та оплачувати такі послуги (пункт 1.1. договору).

Даний правочин підписаний відповідачем та уповноваженим представником позивача, а також скріплений його печаткою.

У пункті 1.3. договору встановлено перелік послуг, які підприємець надає Товариству за умовами цієї угоди.

Згідно з пунктом 2.3.1. договору позивач зобов`язався сплачувати послуги відповідача у розмірі, порядку й терміни, які установлені цим правочином.

Пунктом 2.4.2. даного правочину передбачено право позивача відмовитися від цієї угоди, попередивши відповідача про це за десять календарних днів.

Відповідно до пункту 3.1. договору розмір винагороди (гонорару) Підприємця за надання бухгалтерських послуг, що вказані в пункті 1.3. даного правочину, становить 10 900,00 грн.

За умовами пунктів 3.2., 3.3. цієї угоди оплата наданих бухгалтерських послуг проводиться шляхом перерахування Товариством коштів на розрахунковий рахунок Підприємця після підписання сторонами акта прийому-передачі наданих послуг. По питаннях, визнаних сторонами особливо складними, розмір винагороди (гонорару) відповідача обумовлюється сторонами додатково, шляхом укладення додаткової угоди до договору, яка є його невід`ємною частиною.

Підставою для оплати бухгалтерських послуг є підписаний сторонами в порядку, передбаченому пунктом 3.5. даного правочину, акт прийому-передачі наданих бухгалтерських послуг, який надається Товариству Підприємцем. Позивач зобов`язався оплачувати вартість наданих відповідачем послуг не пізніше п`яти робочих днів з моменту погодження та підписання Товариством акта прийому-передачі. Сторони можуть узгодити інший порядок оплати бухгалтерських послуг, у тому числі на умовах попередньої оплати, шляхом укладання відповідної додаткової угоди (пункт 3.4. договору).

За пунктом 3.5. зазначеного правочину, у разі наявності зауважень до наданих послуг, позивач вправі не пізніше трьох робочих днів з моменту отримання акта прийому-передачі наданих бухгалтерських послуг письмово висловити та надіслати відповідачу свої мотивовані зауваження щодо вартості та/або переліку наданих бухгалтерських послуг тощо, які мають бути враховані Підприємцем у строки, узгоджені сторонами. Якщо Товариство не надасть мотивовані зауваження у визначені цим пунктом строки, акт прийому-передачі наданих бухгалтерських послуг вважається схваленим, а надані послуги прийнятими позивачем.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору по завершенню виконання послуг Підприємець надає Товариству акт здачі-приймання наданих послуг. Товариство приймає надані послуги та повертає другий примірник підписаного акта Підприємцю протягом трьох робочих днів з моменту його отримання.

Відповідно до пунктів 4.3., 4.4. цієї угоди, у випадку, коли надані послуги не відповідають умовам цього договору, Товариство протягом трьох робочих днів повинно надати аргументовану вимогу про доповнення наданих послуг. Якщо протягом трьох робочих днів Підприємець не отримує підписаний акт або аргументовану вимогу про доповнення наданих послуг, вони вважаються прийнятими з виконанням усіх умов договору.

Цей договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31.01.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим правочином. У випадку дострокового припинення дії договору, оплата вартості послуг виконавця проводиться Товариством, виходячи з обсягу фактично наданих послуг за договором (пункти 8.1., 8.2. договору).

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами було укладено ряд додаткових угод, зокрема: 01.08.2019 укладено додаткову угоду № 1, за якою сторони збільшили розмір винагороди до 16 800,00 грн, визначений в пункті 3.1. договору; додатковою угодою від 31.01.2020 № 2 сторони продовжили дію договору до 31.01.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань; додатковою угодою від 15.06.2020 № 3 сторони внесли зміни в розділ 11 договору, зазначивши актуальний розрахунковий рахунок відповідача; додатковою угодою від 31.01.2021 № 4 сторони продовжили термін дії договору до 31.01.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань; 01.03.2021 між сторонами була укладена додаткова угода №5, якою розмір винагороди за надання бухгалтерських послуг збільшено до 19 500 грн.

На виконання умов договору Підприємець сформував та виставив Товариству на підставі цього договору рахунки на оплату на загальну суму 228 600,00 грн (разом із ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: від 31.01.2021 № 1 на суму 16 800,00 грн, від 26.02.2021 № 2 на суму 16 800,00 грн, від 29.03.2021 № 3 на суму 19 500,00 грн, від 26.04.2021 № 4 на суму 19 500,00 грн, від 11.05.2021 № 5 на суму 19 500,00 грн, від 29.06.2021 № 6 на суму 19 500,00 грн, від 28.07.2021 № 7 на суму 19 500,00 грн, від 31.08.2021 № 8 на суму 19 500,00 грн, від 28.09.2021 № 9 на суму 19 500,00 грн, від 31.10.2021 № 10 на суму 19 500,00 грн, від 30.11.2021 № 11 на суму 19 500,00 грн, від 28.12.2021 № 12 на суму 19 500,00 грн.

На підставі вищезазначених рахунків Товариство перерахувало відповідачці 228 600,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями: від 29.01.2021 № 1491 на суму 16 800,00 грн, від 26.02.2021 № 1550 на суму 16 800,00 грн, від 29.03.2021 № 1604 на суму 19 500,00 грн, від 26.04.2021 № 1650 на суму 19 500,00 грн, від 11.05.2021 № 1666 на суму 19 500,00 грн, від 29.06.2021 № 1723 на суму 19 500,00 грн, від 28.07.2021 № 1754 на суму 19 500,00 грн, від 31.08.2021 № 1803 на суму 19 500,00 грн, від 28.09.2021 № 1837 на суму 19 500,00 грн, від 01.11.2021 № 1903 на суму 19 500,00 грн, від 30.11.2021 № 1940 на суму 19 500,00 грн, від 28.12.2021 № 1984 на суму 19 500,00 грн.

09.08.2022 позивач звернувся до відповідачки з претензією від цієї ж дати № 09/08, в якій Товариство просило останню надати належним чином обумовлені договором послуги з оформленням відповідних актів їх приймання-передачі, або здійснити повернення неналежно одержаних грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів з дня отримання цієї претензії. Однак, вказана претензія була залишена Підприємцем без відповіді та задоволення. У зв`язку з чим, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва про стягнення грошових коштів за неналежне виконання договору про надання бухгалтерських послуг №14/03 від 14.03.2019 у розмірі 228 600,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 41 145,76 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 528 Цивільного кодексу України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Предметом судового розгляду у даній справі є повнота та якість надання відповідачкою послуг бухгалтерського обліку, а підставою позову є неналежне виконання таких послуг відповідачкою.

При цьому, суд першої інстанції встановив, що в матеріалах цієї справи відсутні належні та допустимі докази надання відповідачкою обумовлених договором бухгалтерських послуг, а також, враховуючи встановлений судом факт сплати позивачем грошових коштів, які значно перевищують ціну вказаної угоди, дійшов висновку про те, що грошові кошти в загальному розмірі 228 600,00 грн підлягають поверненню Товариству на підставі ч.ч.1,2 ст. 1212 ЦК України, як безпідставно отримані кошти, незважаючи на те, що позивач не обирав такого способу захисту своїх прав.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

В свою чергу, положеннями ЦК України про надання послуг, не передбачено право замовника вимагати повернення сплаченої виконавцеві за домовленістю винагороди за виконану роботу, у разі невиконання або неналежного виконання виконавцем робіт.

Отже, вимоги щодо виконання грошового обов`язку сторони та стягнення безпідставно отриманих коштів мають різну правову природу, різний обсяг доказування та підпадають під різне нормативно-правове регулювання.

Оскільки в межах позову такої вимоги, як стягнення безпідставно отриманих коштів, а також клопотання про вихід за межи позовних вимог - не заявлено, то суд першої інстанції за власною ініціативою не може її розглядати.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Позивач самостійно обирає спосіб захисту порушеного права, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Так, змінивши предмет спору у даній справі за своєю ініціативою, суд при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, що суперечить ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до позиції КГС ВС, викладеної в постанові від 04.10.2022 у справі № 910/13391/20 «договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.»

Аналогічна позиція зазначена і у Постанові КГС ВС від 04.08.2021 у справі № 922/3507/20: «у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.».

Викладене вище виключає можливість застосування судом ст.1212 ЦК України для стягнення коштів з відповідача, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції змінивши предмет спору у даній справі, ухвалив рішення вийшовши за межі позовних вимог, що суперечить ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим, доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Спір у справі стосується виконання відповідачем умов договору про надання бухгалтерських послуг, який укладений між сторонами. Підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог статті 74 ГПК України обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, 14.03.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір про бухгалтерських послуг № 14/03, відповідно до п. 1.1 якого відповідач прийняв на себе обов`язки по складанню бухгалтерської, податкової звітності, веденню бухгалтерського обліку замовника, а позивач зобов`язався приймати та оплачувати такі послуги.

Даний договір підписаний відповідачем та уповноваженим представником позивача, та скріплений його печаткою.

Відповідно до пункту 3.1. договору розмір винагороди (гонорару) підприємця за надання бухгалтерських послуг, що вказані в пункті 1.3. даного правочину, становить 10 900,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 01.08.2019 до договору сторони переглянули ціну договору та встановили, що розмір винагороди становитиме 16 800,00 грн.

Також, додатковою угодою № 5 від 01.03.2021, яка наявна в матеріалах справи, розмір винагороди за надання бухгалтерських послуг збільшено до 19 500,00 грн, чим спростовується висновок суду першої інстанції про не існування даної додаткової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Приказчикова О.В. сформувала та виставила Товариству на підставі договору про надання бухгалтерських послуг № 14/03 від 14.03.2019 рахунки на оплату на загальну суму 228 600,00 грн (разом із ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: від 31.01.2021 № 1 на суму 16 800,00 грн, від 26.02.2021 № 2 на суму 16 800,00 грн, від 29.03.2021 № 3 на суму 19 500,00 грн, від 26.04.2021 № 4 на суму 19 500,00 грн, від 11.05.2021 № 5 на суму 19 500,00 грн, від 29.06.2021 № 6 на суму 19 500,00 грн, від 28.07.2021 № 7 на суму 19 500,00 грн, від 31.08.2021 № 8 на суму 19 500,00 грн, від 28.09.2021 № 9 на суму 19 500,00 грн, від 31.10.2021 № 10 на суму 19 500,00 грн, від 30.11.2021 № 11 на суму 19 500,00 грн, від 28.12.2021 № 12 на суму 19 500,00 грн.

На підставі вищезазначених рахунків Товариство перерахувало відповідачці 228 600,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями: від 29.01.2021 № 1491 на суму 16 800,00 грн, від 26.02.2021 № 1550 на суму 16 800,00 грн, від 29.03.2021 № 1604 на суму 19 500,00 грн, від 26.04.2021 № 1650 на суму 19 500,00 грн, від 11.05.2021 № 1666 на суму 19 500,00 грн, від 29.06.2021 № 1723 на суму 19 500,00 грн, від 28.07.2021 № 1754 на суму 19 500,00 грн, від 31.08.2021 № 1803 на суму 19 500,00 грн, від 28.09.2021 № 1837 на суму 19 500,00 грн, від 01.11.2021 № 1903 на суму 19 500,00 грн, від 30.11.2021 № 1940 на суму 19 500,00 грн, від 28.12.2021 № 1984 на суму 19 500,00 грн.

Таким чином, на виконання умов договору, позивач здійснив оплату бухгалтерських послуг ФОП Приказчикової О.В. у повному обсязі. Позивач не заперечує, що він перерахував кошти за надані відповідачкою послуги.

Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що характер дій позивача свідчить, що ним здійснювалась щомісячна оплата послуг і, у тому розмірі, який був обумовлений сторонами у договорі про надання бухгалтерських послуг № 14/03 та додатковими угодами до договору. Жодна зі сторін не заперечувала факт наявності правовідносин замовник-виконавець за договором, питання було лише в їх обсязі.

Позивач стверджував, що за період 2021 року відповідач ФОП Приказчикова О.В. не вела належним чином облік у програмному комплексі 1С позивача, про що свідчать не обліковані господарські операції, а також не подала річну звітність підприємства за 2021 рік.

Відповідно до п. 2.3.2 договору замовник зобов`язується вчасно надавати первинні документи, оформлені відповідним чином. Документи, включаючи усі відсутні документи за попередній місяць, передаються виконавцю два рази на місяць, у терміни, погоджені сторонами.

Такі документи повинні були надаватись відповідачці під час ведення бухгалтерського обслуговування фірми. На підставі них повинна була вестись документація в програмах « 1-С» та «MeDoc».

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивач надав відповідачці відповідно до п.2.3.2 договору бухгалтерські документи, на підставі яких мали б вноситись зміни у програмі « 1-С» тощо.

Враховуючи той факт, що відповідачка не була штатним працівником позивач, у неї був відсутній безпосередній доступ до первинної документації підприємства,тому, на переконання колегії суддів, позивач повинен був довести факт належного виконання ним умов договору в частині своєчасної передачі документів відповідачці, а в подальшому неналежне виконання нею своїх зобов`язань з бухгалтерських операцій, за якими їй було передано документи, що зроблено не було.

Так, відповідно до п.3.2 договору визначено, що оплата наданих бухгалтерських послуг проводиться шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий рахунок виконавця після підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.

Таким чином, умовами договору сторони встановили, що оплата наданих послуг здійснюється виключно після підписання вказаних вище актів. З урахуванням умов договору та підтвердженням факту оплати позивачем всіх послуг, наданих відповідачкою протягом всього 2021 року, колегія приходить до висновку, що позивач отримував від відповідачки акти та не мав претензій до якості та обсягу наданих послуг. Крім того, з 01.03.2021 замовник погодив збільшення вартості послуг, що свідчить про те, що позивача повністю задовольняла якість наданих відповідачкою послуг.

Отже, колегія суддів, зазначає, що відсутність підписаних сторонами актів приймання передачі наданих послуг не спростовує факт надання відповідачкою бухгалтерських послуг.

Також, колегія суддів зауважує, що позивач звернувся до відповідачки з претензією № 09/08 про надання належним чином обумовлених договором послуг з оформленням відповідних актів їх приймання-передачі, або здійснити повернення неналежно одержаних грошових коштів, тільки 09.08.2022, коли сторони вже не співпрацювали, що свідчить про те, що у 2021 році на час дії договору у позивача не було до відповідачки ніяких зауважень та претензій.

Стосовно неподання відповідачкою фінансової звітності за 2021 рік, колегія суддів зазначає, що згідно з Порядом подання фінансової звітності, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова звітність Товариства за 2021 рік складається і подається у 2022 році - до 28.02.2022. Для того, щоб скласти та подати відповідну звітність за 2021 рік потрібно працювати у січні-лютому 2022 року, проте період подання звіту припав на період, коли сторони вже не співпрацювали, отже відповідачка не мала можливості подати таку звітність.

Вказану обставину учасники процесу не заперечували в суді апеляційної інстанції.

Крім того, позивач на підтвердження того, що відповідачка надала неналежні бухгалтерські послуги, подав до суду першої інстанції аналіз аудитора у формі Меморандуму, підготовлений АФ ТОВ «Де Корт і Стіман».

Однак, даний доказ не приймається колегією суддів, оскільки незважаючи на те, що його підготувала аудиторська фірма, даний документ в розумінні чинного законодавства не є повноцінним аналізом роботи підприємства, не є аудиторським звітом у розумінні Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Також, такий Меморандум не має у розумінні господарського законодавства такої доказової сили як висновок експерта, оскільки аудитор не несе кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі.

Частина перша статті 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у частині другій статті 2, частині першій статті 13 ГПК України.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Законодавством покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Дослідивши обставини справи та наявні в ній докази з урахуванням критерію вірогідності доказів, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи відповідачки про надання бухгалтерських послуг, враховуючи при цьому, оплату таких послуг позивачем, збільшення винагороди за надання послуг, що спростовує доводи позивача про неякісне надання таких послуг, а також з огляду на відсутність заперечень позивача про оплату ним послуг відповідачки.

З огляду на вищевикладене, інші доводи сторін не знайшли свого підтвердження, тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, зроблені з невірним правозастосуванням, без врахування релевантної практики Верховного Суду та спростовуються викладеним вище.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення згідно з п. 1 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 271, ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/9096/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Олії Груп" (07301, Київська область, Вишгородський район, м.Вишгород, «Карат» промисловий майданчик, будинок 5-А, ЄДРПОУ 41871114) на користь Фізичної особи - підприємця Приказчикової Оксани Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6 274 (шість тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3.Видати наказ.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/9096/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 05.10.2023.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім