Рішення

від 25.09.2023 по справі 908/250/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/15/23-27/88/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2023 Справа № 908/250/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА (69006 м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, буд. 10; адреса адвоката Шибека Д.В.: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 15, кв. 33)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Рахімі Вахіда Рахмана ( АДРЕСА_1 )

про стягнення грошових коштів

за участю представників сторін:

від позивача: Шибеко Д.В., довіреність № 07/2023-2 від 23.01.2023 (в режимі відеоконференцзв`язку)

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА з позовом до Фізичної особи-підприємця Рахімі Вахіда Рахмана про стягнення 70 272 грн 47 коп., які складаються з: 50 361 грн 0 коп. основне зобов`язання, строк виконання якого настав, 1 436 грн 32 коп. грн 3% річних, 13 397 грн 66 коп. інфляційного збільшення та 5 077 грн 49 коп. пеня. Позов сформований в системі Електронний суд.

В обґрунтування підстави звернення з позовом до суду позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів (додаткова орендна плата) за січень 2022 року в рамках договору № 1 від 21.10.2017 (з наступними змінами та доповненнями). У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи положення ст. 625 ЦК України та умови договору, нарахував до стягнення 3% річних, пеню та інфляційні втрати та 50 361 грн 00 коп. суму основного зобов`язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.01.2023 позовну заяву ТОВ КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення виявлених недоліків. Ухвала надіслана позивачу через систему Електронний суд.

31.01.2023 (в установлений законом строк) на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (документ сформований в системі Електронний суд.

Ухвалою суду від 02.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/15/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023, в зв`язку з відрахуванням судді Федорової О.В. зі складу суду, судову справу № 908/250/23 визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 07.03.2023 прийнято справу № 908/250/23 до свого провадження суддею Дроздовою С.С., присвоїти справі номер провадження 28/15/23-27/88/23, призначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

09.05.2023 відповідач надіслав електронну адресу суду відзив на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

17.05.2023 позивач сформував в системі Електронний суд клопотання про доручення доказів, а саме договору поруки та договору № 41423189/ПЕ/06/2020 від 09.06.2020 про постачання електричної енергії.

Ухвалою суду від 15.06.2023 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 10.07.2023.

Ухвалою суду від 10.07.2023 відкладено підготовче провадження на 09.08.2023.

Ухвалою суду від 08.08.2023 задоволена заява Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА про проведення судового засідання 09.08.2023 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/250/23 поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 09.08.2023 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 28.08.2023.

У судовому засіданні 28.08.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 25.09.2023.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв`язку власними засобами позивача, повноваження перевірені.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

25.09.2023 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 50 361 грн 00 коп. основного зобов`язання, строк виконання якого настав, 1 436 грн 32 коп. грн 3% річних, 13 397 грн 66 коп. інфляційного збільшення та 5 077 грн 49 коп. пені.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі, у зв`язку із відрядженням адвоката Непомнящого Я.В. до міста Дніпро, позовні вимоги не визнає, просить відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача,відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Обґрунтував заперечення наступним. За весь час дії договору відповідачем належним чином та у повному обсязі виконувались його умови, у тому числі, в частині оплати орендної плати за січень 2022 року та додаткової орендної плати за січень 2022 року, що підтверджується платіжними інструкціями. Що стосується суми 50 361,00 грн., яка вказується Позивачем як заборгованість з додаткової орендної плати за січень 2022 року, та на підтвердження дійсності якої позивачем надані: рахунок за постачання теплової енергії № 72206361 за січень 2022 року, на суму 10000,49 грн., акт купівлі-продажу електричної енергії № 42 від 31.01.2022 року на суму 37 711,11 грн. відповідач не визнає вказану заборгованість у якості додаткової орендної плати за січень 2022 року, оскільки, надані позивачем документи жодним чином не стосуються правовідносин сторін за договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 21.10.2017. Рахунок за постачання теплової енергії № 72206361 за січень 2022 року, виставлений Концерном "Міські Теплові Мережі" на ім`я фізичної особи - Сахно О.А. (з приміткою "офіс"), а Акт купівлі-продажу електричної енергії № 42 від 31.01.2022 року не містить ані підписів ані печаток сторін, тому взагалі не є доказом. Отже, такі документи жодним чином не можуть встановлювати зобов`язання відповідача за договором оренди та не можуть вважатися належними та допустимими доказами його заборгованості. Оскільки, у відповідача відсутня основна заборгованість за договором не підлягають задоволенню й вимоги щодо стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат.

У судовому засіданні 25.09.2023, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів ст. 218 ГПК України.

Судові дебати частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

21.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Рахімі Вахідом Рахмановичем (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування (оперативну оренду) нежитлове приміщення: V підпалу загальною площею 80,2 кв.м та VIII першого поверху загальною площею 216,4 кв. м (літ. А-5) (надалі в тексті "Об`єкт оренди"), яке належить Орендодавцю на підставі права користування майновим правом на цей Об`єкт оренди внесеного до статутного капіталу ТОВ «КП «АЛЕКСА» його учасником (власником) Сахно О.А. Право приватної власності належить Сахно О.А. на підставі договору купівлі-продажу № 146 від 10.01.1999 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко НТ., що підтверджується реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам серія БГ № 012000 видане Орендним підприємством Запорізьке міжміське БТІ 23.06.2000.

Згідно п. 1.1.1 договору адреса об`єкту оренди: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, буд. 8.

Відповідно до п. 3.2 договору при передачі та поверненні Об`єкта оренди складаються Акти приймання - передачі, які підписуються уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до акту приймання-передачі від 21.10.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення V підпалу загальною площею 80,2 кв.м та VIII першого поверху загальною площею 216,4 кв. м (літ. А-5).

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 29.11.2021 строк дії договору продовжено до 31.01.2022.

Крім того, з 01.12.2021 змінено розмір плати за один календарний місяць користування об`єктом оренди та встановлено у розмірі 38 240 грн 00 коп.

31.01.2022 між позивачем та відповідачем укладено акт повернення з оренди нежитлового приміщення.

Позивач у позові зазначив, що пунктом 3 Додаткової угоди від 21 жовтня 2017 року до Договору оренди сторони домовилися доповнити договір оренди п. 4.1.2 наступного змісту: щомісячно (не пізніше 10-ого числа) Орендарем сплачується додаткова орендна плата у розмірі 5 (п`яти) відсотків від суми орендної плати визначеної п. 4.1 договору за минулий місяць та суми відшкодування комунальних витрат перерахованих Орендарем згідно п.п 4.2.1 цього ж договору за минулий місяць, а також 10,5 відсотків податку на дивіденди від отриманого доходу з орендної плати по договору.

Позивач зазначив, що Орендар повернув Об`єкт оренди позивачу у визначений договором оренди строк, однак не здійснив повний розрахунок зі сплати додаткової орендної плати, а саме: не здійснив оплату додаткової орендної плати за січень 2022 року в розмірі 50 361 грн 00 коп. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення до суду склала 50 361 грн. 00 коп., що послугувало для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 50 361 грн 00 коп. основного зобов`язання, строк виконання якого настав, 1 436 грн 32 коп. грн 3% річних, 13 397 грн 66 коп. інфляційного збільшення та 5 077 грн 49 коп. пені.

Вирішуючи спір у цій справі по суті суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором оренди нежитлового приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 283, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

У позовній заяві позивач посилається на п. 3 додаткової угоди від 21.10.2017.

Так додатковою угодою від 21.10.2017 до договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 21.10.2017.сторони погодили доповнити пункт 4.1 розділу 4 договору «Орендна плата та розрахунки за договором» підпунктом 4.1.2:

«Щомісячно (не пізніше 10-ого числа) Орендарем сплачується додаткова орендна плата у розмірі 5 (п`яти) відсотків від суми орендної плати, яка перерахована на розрахунковий рахунок Орендодавця за минулий місяць та суми відшкодування комунальних витрат перерахованих Орендарем згідно п.п. 4.2.1 цього ж договору за минулий місяць, а також 10,5 відсотків податку на дивіденди від отриманого доходу з орендної плати по договору».

Відповідно до п. 4.2 договору сума орендної плати сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця до 10-го числа поточного місяця за наданими рахунками.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем у повному обсязі виконано умови договору в частині оплати орендної плати за січень 2022 року, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.02.2022 №№ 3694, 3703, в призначенні платежу яких зазначено «оренда нежитлового приміщення за січень 2022, згідно договору № 1 від 21.10.2017, додат.угода № 4 від 29.11.2021, без ПДВ», « «оренда нежитлового приміщення за січень 2022, згідно договору № 1 від 21.10.2017, рах. № 1д/1 від 01.02.2022р. Без ПДВ».

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач виконав умови договору по оплаті орендної плати та повернув приміщення позивачу за актом повернення з оренди нежитлового приміщення 31.01.2022.

Судом встановлено, що в тексті позову позивач зазначав про наявність заборгованості зі сплати додаткової орендної плати за січень 2022 рік у розмірі 50 361 грн 00 коп., яка виникла під час дії договору оренди нежитлового приміщення №1 від 21.10.2017. У зв`язку з закінченням терміну його дії 31.01.2022 сторони підписали Акт повернення орендованого нежитлового приміщення орендодавцю.

В обґрунтування своїх доводів позивач до позову додав Акт купівлі-продажу електричної енергії № 42 від 31.01.2022 на суму 37 711 грн 11 коп., який містить посилання, що сальдо по договору № 41423189/ПЕ/06/2020 від 09.06.2020 станом на 01.02.2022 становить 85 620 грн ,51 грн та рахунки-фактури на суму 10 764 грн 00 коп. (додаткова орендна плата за приміщення у січні 2021 року) та на суму 39 597 грн 00 коп. (додаткова орендна плата за приміщення за січень 2022 року).

Також позовні матеріали містять лист № 01 від 22.12.2022, відповідно до якого позивач просив відповідача сплатити додаткову орендну плату (відшкодування вартості комунальних послуг) за січень 2022 року в розмірі 50 361 грн 16 коп.

В ухвалі суду від 30.01.2023 про залишення позовної заяви без руху суддею Федоровою О.В. зазначалося, що позивачем не зазначено будь-яких пояснень щодо визначення суми боргу в позові.

Так само не конкретизована юридична природа суми боргу (додаткова орендна плата за приміщення або відшкодування вартості комунальних послуг).

Тобто, позивач документально не підтвердив наявність заборгованості в заявленому в позові розмірі.

Правовідносини з надання/споживання/ оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку позадоговірний. Тобто, за відсутності доказів факту надання/ отримання та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати не виникає.

Отже, для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді послуги (послуг) у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги.

Відповідно до ч.1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, стверджуванні позивачем обставини щодо споживання відповідачем відповідних послуг в орендованому приміщенні на заявлену суму покладають на позивача тягар доказування (обов`язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах.

У клопотанні, яке сформоване позивачем 30.01.2023 в системі «Електронний суд» позивач зазначив, що зобов`язання відповідача за договором оренди окрім іншого, складались з: оплати орендної плати та оплати додаткової орендної плати.

Розмір орендної плати визначений п. 4.1 договору оренди та п. 1 Додаткової угоди № 1 від 21 жовтня 2017 року (змінений Додатковою угодою № 3 від 01.12.2018 та № 4 від 29.11.2021.

Розмір додаткової орендної плати визначений п. 3 Додаткової угоди від 21.10.2017 до договору оренди (доповнити договір оренди п. 4.1.2), а саме: щомісячно (не пізніше 10-ого числа) Орендарем сплачується додаткова орендна плата у розмірі 5 (п`яти) відсотків від суми орендної плати визначеної п. 4.1 договору за минулий місяць та суми відшкодування комунальних витрат перерахованих Орендарем згідно п.п 4.2.1 цього ж договору за минулий місяць, а також 10,5 відсотків податку на дивіденди від отриманого доходу з орендної плати по договору.

Позивач зазначив, що відповідачем не було сплачено додаткову орендну плату за січень 2022 року і що предметом позову є стягнення з відповідача додаткової орендної плати за договором оренди за січень 2022 року.

Позивач зазначив, що розмір додаткової орендної плати складається з: компенсації комунальних витрат + 5% від отриманого доходу з орендної плати по договору та надав розрахунок додаткової орендної плати: 10000,00 грн. (послуга з постачання теплової енергії) + 251,09 грн. (постачання холодної води) + 37711,11 грн. (електрична енергія за січень 2022 року) + 5% = 50 360,31 грн.

Суд звертає увагу позивача на те, що у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 50 361 грн 00 коп. основного зобов`язання, строк виконання якого настав, у клопотанні від 30.01.2023 позивач зазначав про стягнення з відповідача 50 360 грн 31 коп., а згідно листа вих. № 01 від 22.12.2022 повідомляв відповідача про те, що останнім не виконано зобов`язання із оплати додаткової орендної плати (відшкодування вартості комунальних послуг) за січень 2022 року в загальній суму 50 361 грн 16 коп.

Отже, позивачем некоректно зазначено ціну позову та не визначено, яка саме сума заборгованості заявлена до стягнення.

Крім того, розмірі пені, 3 % річних та інфляційного збільшення позивач розраховував на суму заборгованості 50 361 грн 00 коп.

Судом встановлено, що пунктом 3 Додаткової угоди від 21.10.2017 до договору оренди сторони доповнили договір оренди п. 4.1.2, а саме: щомісячно (не пізніше 10-ого числа) Орендарем сплачується додаткова орендна плата у розмірі 5 (п`яти) відсотків від суми орендної плати визначеної п. 4.1 договору за минулий місяць та суми відшкодування комунальних витрат перерахованих Орендарем згідно п.п 4.2.1 цього ж договору за минулий місяць, а також 10,5 відсотків податку на дивіденди від отриманого доходу з орендної плати по договору.

Отже, сторони самі визначили, що Орендарем окремо сплачується додаткова орендна плата та суми відшкодування комунальних витрат.

Тоді, як позивач у позовній заяві просить суд стягнути 50 361 грн 00 коп. основного зобов`язання, строк виконання якого настав, у клопотанні від 30.01.2023 позивач зазначав про стягнення з відповідача 50 360 грн 31 коп., яка включає 10000,00 грн. (послуга з постачання теплової енергії) + 251,09 грн. (постачання холодної води) + 37711,11 грн. (електрична енергія за січень 2022 року) + 5%, під технічну фіксацію судового процесу позивач у судовому засіданні 28.08.2023 у вступному слові позивач просив суд стягнути з відповідача додаткову орендну плату в розмірі 50 361 грн 00 коп., яка складається з послуг з постачання теплової енергії, постачання холодно води, електрична енергія за січень 2022 року.

Однак, згідно змін до договору оренди (п. 4.1.2) сторонами визначено, що додаткова орендна плата (5 (п`яти) відсотків від суми орендної плати визначеної п. 4.1 договору за минулий місяць) та суми відшкодування комунальних витрат (послуга з постачання теплової енергії, постачання холодно води, електрична енергія за січень 2022 року) є окремими самостійними складовими орендної плати.

Щодо відшкодування комунальних витрат, суд зазначає наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до п. 4.2.1 витрати за воду, каналізацію, електроенергію сплачуються орендарем на підставі виставлених рахунків згідно з показаннями лічильників, а при їх відсутності відповідно до норм та тарифів Постачальників цих послуг, в наступному порядку: до 15-го числа поточного місяця Орендар сплачує витрати за електроенергію за попередній місяць та аванс у розмірі 90 % вартості фактично використаної електроенергії за такий місяць на підставі наданих Орендодавцем до 7-го числа поточного місяця рахунків; інші витрати не пізніше останнього числа поточного місяця.

Як докази споживання відповідачем комунальних послуг позивач надав суду копії: рахунку за постачання теплової енергія № 72206361 за січень 2022 року, відповідно до якого розмір послуги з постачання теплової енергії (умовно-змінена частина тарифу) складає 7 242 грн 45 коп., абонентське обслуговування (послуга постачання теплової енергії склала 15 грн 00 коп., послуга з постачання теплової енергії (умовно-постійна частина тарифу) склала 1 076 грн 28 коп., всього без ПДВ 8 333 грн 74 коп., з ПДВ 10 000 грн 49 коп.; рахунку-фактури (який немає ані номеру ані дати) на суму 39 597 грн 00 коп. додаткова орендна плата за приміщення за січень 2022 р.; рахунок-фактура № 1 д/3 від 21.02.2022 на суму 10 764 грн 00 коп. додаткова орендна плата за приміщення у січні 2021 р. та акт купівлі-продажу електричної енергії № 42 від 31.01.2022 на суму з ПДВ 37 711 грн. 11 коп. (сальдо по дог. № 41423189/ПЕ06/2020 від 09.06.2020 на 01.02.2022 85 620 грн 51 коп.).

Слід зазначити, що рахунок за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 № 915/641/19).

Крім того, суд зазначає, що суми, вказані у наданих позивачем акті купівлі-продажу електричної енергії № 42 від 31.01.2022 та рахунку за постачання теплової енергії № 72206361 за січень 2022 року не співвідносять із сумами, вказаними позивачем у позовній заяві та клопотанні, яке сформоване в системі «Електронний суд» 30.01.2023.

В даному клопотанні крім 10 000 грн 00 коп. за послугу з постачання теплової енергії, 37 711 грн 11 коп. за електричну енергію зазначено ще 251 грн 09 коп. за постачання холодної води, доказів споживання холодної води Орендарем саме на цю суму та за заявлений спірний період позивач не надав.

Слід зазначити, що у доданому до позовної заяви рахунку за постачання теплової енергія № 72206361 за січень 2022 року взагалі зазначено у якості платника Сахно О.А. ( ОСОБА_1 , офіс), що не може бути прийнято судом, як доказ, який підтверджує споживання теплової енергії відповідачем по справі № 908/250/23 Фізичною особою-підприємцем Рахімі В.Р.

Суд наголошує, що згідно відповідно до п. 4.2.1 витрати за воду, каналізацію, електроенергію сплачуються орендарем на підставі виставлених рахунків згідно з показаннями лічильників, а при їх відсутності відповідно до норм та тарифів Постачальників цих послуг, в наступному порядку: до 15-го числа поточного місяця Орендар сплачує витрати за електроенергію за попередній місяць та аванс у розмірі 90 % вартості фактично використаної електроенергії за такий місяць на підставі наданих Орендодавцем до 7-го числа поточного місяця рахунків; інші витрати не пізніше останнього числа поточного місяця.

Тобто умовами договору сторони визначили порядок сплати комунальних послуг, а саме на підставі виставлених рахунків згідно з показаннями лічильників, а при їх відсутності відповідно до норм та тарифів Постачальників цих послуг.

Крім того, ненадання позивачем формули розрахунку компенсації комунальних послуг, а також відсутність вихідних даних з урахуванням площі орендованого відповідачем приміщення, позбавляє суд можливості визначити належні до сплати (компенсації) комунальних послуг, до того ж акт та рахунки надані позивачем містять протилежні суми.

Господарський суд зазначає, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

Суд не знаходить законних підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 50 360 грн 00 коп. додаткової орендної плати (як стверджує позивач заборгованості з комунальних послуг), оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження нарахування комунальних послуг саме відповідачу за користування нежитловим приміщенням V підпалу загальною площею 80,2 кв.м та VIII першого поверху загальною площею 216,4 кв. м (літ. А-5) за адресою м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, буд. 8 за січень 2022 року та надання відповідачу відповідних рахунків, а також відсутні документальні докази, відповідно до яких заборгованість за комунальні платежі погашено позивачем самостійно.

Проаналізувавши встановлені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 50 361 грн 00 коп. не підлягають задоволенню, так як недоведені позивачем належними, допустимими та достатніми доказами.

Разом із тим, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення пені, інфляційного збільшення та 3 % річних за прострочення оплати додаткової орендної плати також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від вимог про стягнення додаткової орендної плати, у задоволенні якої було відмовлено.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Дослідивши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА до Фізичної особи-підприємця Рахімі Вахіда Рахмана відмовити.

Рішення оформлено та підписано 05.10.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.