Постанова

від 22.01.2024 по справі 908/250/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024 року м.Дніпро Справа № 908/250/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

суддів: Кощеєва І.М., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2023 (повний текст рішення складено 05.10.2023, суддя Дроздова С.С.) у справі №908/250/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА

до відповідача Фізичної особи-підприємця Рахімі Вахіда Рахмана

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА з позовом до Фізичної особи-підприємця Рахімі Вахіда Рахмана про стягнення 70 272 грн 47 коп., які складаються з: 50 361 грн 0 коп. основне зобов`язання, строк виконання якого настав, 1 436 грн 32 коп. грн 3% річних, 13 397 грн 66 коп. інфляційного збільшення та 5 077 грн 49 коп. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів (додаткова орендна плата) за січень 2022 року в рамках договору № 1 від 21.10.2017. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи положення ст. 625 ЦК України та умови договору, нарахував до стягнення 3% річних, пеню та інфляційні втрати та 50 361 грн 00 коп. суму основного зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023, у даній справі, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА до Фізичної особи-підприємця Рахімі Вахіда Рахмана відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Покласти на відповідача обов`язок нести всі витрати, пов`язані із розглядом даної справи в суді.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду, покладені в основу рішення не відповідають фактичним обставинам справи, що привело до неправомірної відмови в задоволенні позову;

- предметом позову є стягнення з відповідача додаткової орендної плати за договором за січень 2022, що складається з розміру спожитих комунальних послуг + 5% від отриманого доходу з орендної плати (10 000,00 грн. послуга з постачання теплової енергії + 251,09 грн. постачання холодної води + 37 711,11 грн. електрична енергія + 5% = 50 360,31 грн.), документи, що підтверджують споживання відповідачем комунальних послуг в січні 2022 наявні в матеріалах справи;

-доказами наявності заборгованості скаржник зазначає факт відсутності сплати відповідачем додаткової орендної плати за січень 2022.

Відповідно до протоколу автоматизованогорозподілу судової справи між суддямивід 18.10.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/250/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/250/23.

30.10.2023 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2023 у справі №908/250/23; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 21.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Рахімі Вахід Рахман (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування (оперативну оренду) нежитлове приміщення: V підвалу загальною площею 80,2 кв.м та VIII першого поверху загальною площею 216,4 кв. м (літ. А-5) (надалі в тексті "Об`єкт оренди"), яке належить Орендодавцю на підставі права користування майновим правом на цей Об`єкт оренди внесеного до статутного капіталу ТОВ КП АЛЕКСА його учасником (власником) Сахно О.А. Право приватної власності належить Сахно О.А. на підставі договору купівлі-продажу № 146 від 10.01.1999 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко Н.Г., що підтверджується реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам серія БГ № 012000 видане Орендним підприємством Запорізьке міжміське БТІ 23.06.2000.

Адреса об`єкту оренди: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, буд. 8 (п. 1.1.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору при передачі та поверненні Об`єкта оренди складаються Акти приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до акту приймання-передачі №1 від 21.10.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення V підвалу загальною площею 80,2 кв.м та VIII першого поверху загальною площею 216,4 кв. м (літ. А-5).

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 29.11.2021 строк дії договору продовжено до 31.01.2022.

Крім того, з 01.12.2021 змінено розмір плати за один календарний місяць користування об`єктом оренди та встановлено у розмірі 38 240 грн 00 коп.

31.01.2022 між позивачем та відповідачем укладено акт повернення з оренди нежитлового приміщення.

Позивач зазначив, що Орендар повернув Об`єкт оренди позивачу у визначений договором оренди строк, однак не здійснив повний розрахунок зі сплати додаткової орендної плати, а саме: не здійснив оплату додаткової орендної плати за січень 2022 року в розмірі 50 361 грн 00 коп. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення до суду склала 50 361 грн. 00 коп., що послугувало причиною звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 50 361 грн 00 коп. основного зобов`язання, строк виконання якого настав, 1 436 грн 32 коп. грн 3% річних, 13 397 грн 66 коп. інфляційного збільшення та 5 077 грн 49 коп. пені.

У позовній заяві позивач посилається на п. 3 додаткової угоди від 21.10.2017.

Так, додатковою угодою від 21.10.2017 до договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 21.10.2017.сторони погодили доповнити пункт 4.1 розділу 4 договору Орендна плата та розрахунки за договором підпунктом 4.1.2:

Щомісячно (не пізніше 10-ого числа) Орендарем сплачується додаткова орендна плата у розмірі 5 (п`яти) відсотків від суми орендної плати, яка перерахована на розрахунковий рахунок Орендодавця за минулий місяць та суми відшкодування комунальних витрат перерахованих Орендарем згідно п.п. 4.2.1 цього ж договору за минулий місяць, а також 10,5 відсотків податку на дивіденди від отриманого доходу з орендної плати по договору.

В обґрунтування своїх доводів позивач до позову додав Акт купівлі-продажу електричної енергії № 42 від 31.01.2022 на суму 37 711 грн 11 коп., який містить посилання, що сальдо по договору № 41423189/ПЕ/06/2020 від 09.06.2020 станом на 01.02.2022 становить 85 620 грн. 51 коп., рахунки-фактури на суму 10 764 грн 00 коп. (додаткова орендна плата за приміщення у січні 2021 року) та на суму 39 597 грн 00 коп. (додаткова орендна плата за приміщення за січень 2022 року), а також рахунок на постачання теплової енергії №72206361 за січень 2022 на суму 10 000,49 грн., акт-рахунок за водопостачання №900331 від 31.01.2022 на суму 700,39 грн.

Також позовні матеріали містять лист № 01 від 22.12.2022, відповідно до якого позивач просив відповідача сплатити додаткову орендну плату (відшкодування вартості комунальних послуг) за січень 2022 року в розмірі 50 361 грн 16 коп.

Відповідно до п. 4.2 договору сума орендної плати сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця до 10-го числа поточного місяця за наданими рахунками.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем виконано умови договору в частині оплати орендної плати за січень 2022 року, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.02.2022 №№ 3694, 3703, в призначенні платежу яких зазначено оренда нежитлового приміщення за січень 2022, згідно договору № 1 від 21.10.2017, додат.угода № 4 від 29.11.2021, без ПДВ, додаткова оренда нежитлового приміщення за січень 2022, згідно договору № 1 від 21.10.2017, рах. № 1д/1 від 01.02.2022р. Без ПДВ.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не зазначено будь-яких пояснень щодо визначення суми боргу; не конкретизована юридична природа суми боргу (додаткова орендна плата за приміщення або відшкодування вартості комунальних послуг); за відсутності доказів факту надання/ отримання та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної комунальної послуги обов`язок з її оплати не виникає, а отже, для встановлення вартості спожитих комунальних послуг визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір; таким чином, суд виснував, що позивачем документально не підтверджено наявність заборгованості в заявленому у позові розмірі, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність в матеріалах справи доказів, які підтверджують споживання відповідачем комунальних послуг в січні 2022 з огляду на те, що заявлена позивачем до стягнення сума 50 360,31 грн. не містить належних та допустимих доказів на підтвердження її складових, з яких би чітко вбачалося наступне: наявність, розмір заборгованості за конкретним видом комунальних послуг, факт надання (споживання) відповідних послуг саме відповідачем та розрахунок 5% від отриманого доходу з орендної плати.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що предметом позову є стягнення з відповідача додаткової орендної плати за договором за січень 2022, що складається з розміру спожитих комунальних послуг + 5% від отриманого доходу з орендної плати, з розрахунком суми боргу в розмірі 50 360,31 грн.:

10 000,00 грн. послуга з постачання теплової енергії +

+ 251,09 грн. постачання холодної води +

+ 37 711,11 грн. електрична енергія +

+ 5% від отриманого доходу з орендної плати.

Щодо складової по постачанню теплової енергії у розмірі 10 000,00 грн., на її підтвердження позивач надає копію рахунку за постачання теплової енергії №72206361 за січень 2022, з якого неможливо ідентифікувати конкретні приміщення, що отримали вказану кількість теплової енергії, а сам договір №72206361 на підставі якого був виставлений рахунок, відсутній у матеріалах справи, що унеможливлює встановлення факту спожитого об`єму теплової енергії саме відповідачем.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рахунок за постачання теплової енергія № 72206361 за січень 2022 року не може бути прийнято судом як доказ, що підтверджує споживання теплової енергії відповідачем.

Окрім цього, колегія суддів критично оцінює вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 10 000,00 грн. за теплову енергію за січень 2022 з огляду на те, що актом повернення з оренди нежитлового приміщення від 31.01.2022 сторони визначили стан об`єкта оренди та виявили, зокрема, відсутність радіаторів опалення.

Стосовно вимоги по стягненню 251,09 грн. за постачання холодної води, апеляційний господарський суд зазначає, що акт-рахунок №900331 від 31.01.2022, наданий позивачем на підтвердження цієї складової боргу, не свідчить про спожиту послугу відповідачем у заявленому розмірі.

Судова колегія зауважує, що відповідно до п.4.2., п.4.2.1 договору сума орендної плати сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця до 10-го числа поточного місяця за наданими рахунками. Рахунок надається Орендодавцем до 01-го числа поточного місяця; витрати за воду, каналізацію, електроенергію сплачуються орендарем на підставі виставлених рахунків згідно з показаннями лічильників, а при їх відсутності відповідно до норм та тарифів Постачальників цих послуг, в наступному порядку: до 15-го числа поточного місяця Орендар сплачує витрати за електроенергію за попередній місяць та аванс у розмірі 90 % вартості фактично використаної електроенергії за такий місяць на підставі наданих Орендодавцем до 7-го числа поточного місяця рахунків; інші витрати не пізніше останнього числа поточного місяця.

Матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем 38 240,00 грн. відповідно до платіжної інструкції від 07.02.2022 № 3694, у призначенні платежу якої зазначено оренда нежитлового приміщення за січень 2022, згідно договору № 1 від 21.10.2017, додат.угода № 4 від 29.11.2021, без ПДВ та сплата 5 927,00 грн. згідно з платіжною інструкцією від 07.02.2022 № 3703, у призначенні платежу якої зазначено додаткова оренда нежитлового приміщення за січень 2022, згідно договору № 1 від 21.10.2017, рах. № 1д/1 від 01.02.2022р. Без ПДВ.

Таким чином, додаткова оренда за січень 2022, що за твердженням позивача є предметом даного спору, була сплачена відповідачем на підставі рахунку № 1д/1 від 01.02.2022, який виставляється позивачем за умовами договору.

Однак, матеріали справи не містять рахунку № 1д/1 від 01.02.2022, відтак, у суду відсутня можливість дослідити вказаний доказ та встановити за що саме відповідачем було сплачено 5 927,00 грн. додаткової оренди за спірний період, у т.ч. перелік та обсяги (показники приладів обліку) спожитих комунальних послуг та яким чином сплачені кошти можна порівняти та віднести до заявлених позовних вимог.

Розрахунку суми боргу з урахуванням сплаченої відповідачем додаткової оренди за січень 2022 у розмірі 5 927,00 грн. позивачем не надано.

З наведених мотивів, Акт купівлі-продажу електричної енергії №42 від 31.01.2022 судом не береться до уваги як доказ заборгованості відповідача за спожиту електричну енергію за січень 2022 у заявленому позивачем розмірі 37 711,11 грн.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо неможливості визначити належні до сплати (компенсації) суми комунальних послуг через відсутність вихідних даних з урахуванням площі орендованого відповідачем приміщення та ненадання формули такого розрахунку позивачем.

За таких обставин та з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги по стягненню заборгованості у розмірі 50 360,31 грн. позивачем не доведено належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Окрім цього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у стягненні пені, інфляційного збільшення та 3% річних за прострочення оплати додаткової орендної плати, так як вони є похідними від вимоги про стягнення боргу.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно з вимогами ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЕКСА на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2023 у справі №908/250/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.09.2023 у справі №908/250/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв