Рішення

від 04.10.2023 по справі 910/8501/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2023Справа № 910/8501/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР "КАПІТАЛ-ІНВЕСТ" вул. Городецького,10/1, літ. А, м. Київ, 01001

до 1. Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32-А

2. Державної казначейської служби України вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601

3. Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 11-Б

про стягнення 166 916,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр "Капітал-Інвест" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України та Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення 166 916,00 грн., витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне стягнення державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 60498257 з примусового виконання постанови Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 34/17/073-3878 від 04.05.2017 року грошових коштів сумі 166 916,00 грн., оскільки вказана постанова скасована в судовому порядку в адміністративній справі № 826/6554/17, у зв`язку з чим вказані кошти підлягають поверненню згідно ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 23.06.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 12.06.2023 року надійшла заява б/н від 20.06.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8501/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/8501/23 Державна казначейська служба України та Печерський районний відділ ДВС у м. Києві повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення 03.07.2023 року поштового відправлення № 0105494815830 Печерському районному відділу ДВС у м. Києві та поштового відправлення №0105494815849 Державній казначейській службі України.

Разом з цим, через систему «Електронний суд» 13.07.2023 року від відповідача 1 -Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на позовну заяву б/н від 13.07.2023 року з доказами його надсилання іншим учасникам справи, відповідно до якого відповідач 1 проти позову заперечує та зазначає, що позивачем на підтвердження оплати штрафу у сумі 151 560,00 грн. за постановою Департаменту від 04.05.2017 року №34/17/073-3878, виконавчого збору у сумі 15 156,00 грн. та витрат на виконавче провадження у сумі 200,00 грн. була надана платіжна інструкція від 08.06.2022 року №M0608SI9IL на суму 166 916,00 грн., проте у призначенні платежу вказаної платіжної інструкції вказано номер виконавчого документа, а саме: постанова від 25.05.2017 року №36/17/073-4582, замість постанови від 04.05.2017 року №34/17/073-3878, у зв`язку з чим відповідач 1 вважає, що у даному випадку мало місце помилкове повторне стягнення з позивача грошових коштів на виконання саме постанови від 25.05.2017 року №36/17/073-4582 (та яка не була скасована у судовому порядку).

Відтак, відповідач 1 стверджує, що повернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 166 916,00 грн. має здійснюватися не на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 року № 787. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також через систему «Електронний суд» 13.07.2023 року від відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 13.07.2023 року про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому відповідач 1 заперечує щодо розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., посилаючись на те, що заявлений розмір витрат є недоведеним та документально не підтвердженим. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

Крім того, 28.07.2023 року через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 28.07.2023 року, в яких останній зазначає, що заявлена позивачем до стягнення з Державного бюджету України сума позовних вимог у розмірі 166 916,00 грн. складається з суми виконавчого збору у розмірі 15 156,00 грн., витрат на виконавче провадження у розмірі 200,00 грн. та суми штрафу 151 560,00 грн. При цьому, якщо сума виконавчого збору стягується з боржника та зараховується до Державного бюджету України, то сума штрафу після його стягнення з боржника та перерахування державним виконавцем на рахунок стягувача - Департаменту, автоматично зараховується у дохід місцевого бюджету м. Києва, а тому одночасне стягнення всієї суми у розмірі 166 916,00 грн. саме з Державного бюджету України є необґрунтованим та безпідставним. Додаткові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем 1 суду не надано.

Суд зауважує, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 28.06.2023 року, відповідачі 2, 3 мали подати відзиви на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 2, 3 не скористались наданими їм процесуальними правами, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 2, 3 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Частиною 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив відповідача 1 та від відповідачів 2, 3 - заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 165, 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив відповідача 1 на позовну заяву та відповідачами 2, 3 не надано відзивів на позовну заяву, а також зазначеними учасниками справи будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності в Україні регулюються Законом України «Про архітектурну діяльність», відповідно до статті 1 якого суб`єкти архітектурної діяльності - архітектори, інші особи, які беруть участь у підготовці і розробленні містобудівної документації, проектної документації для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будинків і споруд, благоустрою, ландшафтних та садово-паркових об`єктів, науково-дослідній і викладацькій роботі, замовники проектів та будівництва об`єктів архітектури, підрядники на виконання проектних і будівельних робіт, виробники будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, власники і користувачі об`єктів архітектури, а також органи влади, що реалізують свої повноваження у сфері містобудування.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

В свою чергу, правові та організаційні засади здійснення державного архітектурно- будівельного контролю визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року № 553 (далі - Порядок № 553).

Частиною 1, 3 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є органом місцевого самоврядування та у межах делегованих Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» державних повноважень здійснює державний архітектурно-будівельний контроль стосовно об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) класами наслідків (відповідальності) на території міста Києва; виконує дозвільні та реєстраційні функції у сфері містобудівної діяльності стосовно об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) класами наслідків (відповідальності); забезпечує реалізацію державної політики у сфері містобудівної діяльності.

Так, керуючись статтею 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком № 553 Департаментом було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єкті: «Реконструкція нежитлового приміщення (в літ. А) та нежитлових приміщень № 1, 1А, 2, 3, 4, 5, 6, 10, 11, 12, 13, 14, 15 (група приміщень № 27) з їх об`єднанням по вул. Архітектора Городецького, 10/1 в Печерському районі м. Києва», замовником будівництва якого виступало Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр «Капітал-Інвест».

За результатами проведеної перевірки Департаментом було складено акт перевірки від 19.04.2017 року дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, в якому зафіксовано порушення ч. 8 ст. 36, ч. 10 ст. 39, ст. 26, абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та враховуючи виявлені порушення стосовно ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 19.04.2017 року та складено протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 19.04.2017 року.

Суд зазначає, що відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб`єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності передбачена Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 року № 244 затверджено Порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - Порядок № 244).

Так, пунктом 22 Порядку № 244 передбачено, що за результатами розгляду справи посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якої належить розгляд справ, приймає одну з таких постанов: 1) постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - постанова про накладення штрафу); 2) постанову про закриття справи щодо накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - постанова про закриття справи).

Судом за матеріалами справи встановлено, що 04.05.2017 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва стосовно ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» було винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №34/17/073-3878, згідно з якою ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого з абз. 4 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 151 560,00 грн., а також винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №33/17/073-3877, згідно з якою ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 4 п. 4 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 151 560,00 грн.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.

Так, не погоджуючись з постановою Департаменту від 04.05.2017 року №34/17/073-3878 TOB «Центр «Капітал-Іввест» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування постанови від 04.05.2017року № 34/17/073-3878.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2020 року у справі №826/6554/17, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року у задоволенні позову ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» відмовлено.

Відповідно до пункту 31 Порядку № 244 постанова про накладення штрафу є виконавчим документом і підлягає виконанню в установленому законом порядку з дня набрання нею законної сили. У разі оскарження постанови про накладення штрафу та належного повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про її оскарження така постанова направляється до органу державної виконавчої служби для примусового виконання після набрання законної сили відповідним рішенням суду, крім випадків скасування її судом.

Враховуючи вищевикладене, Департамент направив постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 на примусове виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУ юстиції у м. Києві, за результатом розгляду якої Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Петрухно С.О. постановою від 05.11.2019 року було відкрито виконавче провадження № 60498257 з примусового виконання постанови Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 про стягнення на користь Департаменту 151 560,00 грн. штрафу.

Однак, в подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2021 року у справі № 826/6554/17 за результатами перегляду заяви ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2020 в адміністративній справі № 826/6554/17 останню судом задоволено; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2020 року в адміністративній справі № 826/6554/17 скасовано; ухвалено нове рішення, яким визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.05.2017 № 34/17/073-3878.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2021 року у справі № 826/6554/17 залишено без змін.

При цьому оскільки дію постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 04.05.2017 року №34/17/073-3878 не було зупинено, остання перебувала на примусовому виконанні в державній виконавчій службі та державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 60498257 вживались заходи примусового характеру щодо виконання вказаного виконавчого документа.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Зокрема, постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції від 10.06.2022 року виконавче провадження №60498257 з примусового виконання постанови Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 04.05.2017 року №34/17/073-3878 про стягнення з ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» штрафу у розмірі 151 560,00 грн. було закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням - сплатою боргу, виконавчого збору, витрат в повному обсязі.

Як зазначає позивач у позовній заяві, загальна сплачена ним сума за виконавчим провадженням №60498257 з примусового виконання постанови Департаменту від 04.05.2017 року №34/17/073-3878 становить 166 916,00 грн. та складається з суми штрафу у розмірі 151 560,00 грн., виконавчого збору у сумі 15 156,00 грн. та витрат на здійснення виконавчого провадження у сумі 200,00 грн.

Вказані кошти були сплачені позивачем на рахунок Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУЮ (м. Київ) платіжною інструкцією №М0608SI9IL від 08.06.2022 року на суму 166 916,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Оскільки, за твердженням позивача, підставою для списання з ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» грошових коштів у сумі 151 560,00 грн. була постанова Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 04.05.2017 року №34/17/073-3878 про накладення штрафу, яку, в свою чергу, було скасовано рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2021 року у справі № 826/6554/17, підстави для перерахування вказаних коштів відпали, а отримані грошові кошти є безпідставно набутими.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві, з огляду на те, що Печерським районним відділом державної виконавчої служби (м. Київ) здійснено нарахування та стягнення виконавчого збору та витрат на виконавче провадження з примусового виконання постанови Департаменту від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 в межах виконавчого провадження №60498257, тобто в силу своїх повноважень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у період, коли вказана постанова від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 була виконавчим документом та в судовому порядку не скасована, повернення виконавчого збору у сумі 15 156,00 грн. та витрат на здійснення виконавчого провадження у сумі 200,00 грн. має здійснюватися на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки підстава перерахування вказаних коштів до Державного бюджету після скасування цього виконавчого документа судовим рішенням відпала.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві з заявою №29 від 29.03.2023 року про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр «Капітал-Інвест» на вказаний у заяві поточний рахунок позивача грошових коштів у розмірі 166 916,00 грн. як безпідставно набутих та безпідставно стягнутих.

Вказана заява про повернення коштів 29.03.2023 року була направлена позивачем на офіційні електронні адреси Печерського районного відділу ДВС у м. Києві, а саме: vdvs.pech@gmail.com, vdvs.pech@ukr.net, info_pc@kv.dvs.gov.ua, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою про надсилання з електронної пошти позивача на електронну пошту відповідача 3 примірника підписаної за допомогою ЕЦП заяви від 29.03.2023 року.

Проте, відповідач 3 вказану заяву про повернення коштів від 29.03.2023 року залишив без відповіді та реагування.

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що державним виконавцем допущено протиправне безпідставне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр «Капітал-Інвест» в межах відкритого виконавчого провадження №60498257 суми штрафу у розмірі 151 560,00 грн., постанова про накладення якого була скасована судом в адміністративній справі, а також виконавчого збору у розмірі 15 156,00 грн. та витрат на здійснення виконавчого провадження у розмірі 200,00 грн.

Таким чином, враховуючи, що примусово стягнуті кошти повернуті позивачеві не були, останній зазначає про наявність підстав для стягнення у відповідності до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України вказаних коштів у сумі 166 916,00 грн. (151 560,00 грн. основного боргу, 15 156,00 грн. виконавчого збору та 200,00 грн. витрат виконавчого провадження) як безпідставно набутих з Державного бюджету України, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України та Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами не було надано суду доказів повернення позивачу стягнутих з нього у примусовому порядку грошових коштів у сумі 166 916,00 грн. або доказів наявності підстав для їх неповернення позивачеві.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Як зазначалось судом раніше, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради є органом місцевого самоврядування та в межах наданих йому повноважень Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» виносить постанови про застосування до суб`єктів господарювання адміністративно-господарських штрафів - постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Суд зазначає, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням.

Разом з цим, після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, тому, за висновками суду, на ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, а також від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21.

Крім того, як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21, після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанова від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій виконавців та є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державних та приватних виконавців.

За приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 цього Закону передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч.ч. 1 - 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Згідно зі статтею 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно із п. 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за № 1302/29432 витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Відповідно до частини 7 статті 27 вказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Таким чином, фактичні обставини в частині, що стосується скасування постанови Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 про накладення на ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» штрафу у розмірі 151 560,00 грн., як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2021 року у справі № 826/6554/17, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 року, що свідчить про те що кошти, які позивач сплатив на виконання постанови Департаменту від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 до бюджету як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави.

В свою чергу враховуючи той факт, що перерахування спірних коштів, до складу яких окрім основної суми штрафу також включені виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, здійснене позивачем єдиним платежем та саме на виконання постанови Департаменту від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 про накладення штрафу, наведене в сукупності наділяє позивача правом повернення вказаних грошових сум, враховуючи виконавчий збір та витрати виконавчого провадження як безпідставно зарахованих до державного бюджету згідно положень статті 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку із скасуванням судовим рішенням постанови від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 про накладення штрафу, що підлягало примусовому виконанню.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження сплати ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» штрафу за постановою Департаменту від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 у сумі 151 560,00 грн, а також виконавчого збору у сумі 15 156,00 грн. та інших витрат в сумі 200,00 грн. в межах виконавчого провадження №60498257 позивачем до позовної заяви долучено копію платіжної інструкції від 08.06.2022 року № M0608SI9IL на суму 166 916,00 грн..

Водночас, у призначені платежу вказаної платіжної інструкції від 08.06.2022 року №M0608SI9IL вказано номер виконавчого документа, відповідно до якого здійснюється переказ таких коштів, а саме: постанова №36/17/073-4582 від 25.05.2017 року.

Як зазначає позивач у позовній заяві, фактично кошти у сумі 166 916,00 грн., перераховані на підставі платіжної інструкції від 08.06.2022 року №M0608SI9I, в якій державний виконавець помилково зазначив невірну постанову Департаменту №36/17/073-4582 від 25.05.2017 року, були стягнуті з позивача згідно постанови Департаменту від 04.05.2017 року №34/17/073-3878, що, в свою чергу, зумовило закінчення виконавчого провадження №60498257 згідно з постановою державної виконавчої служби від 10.06.2022 року у зв`язку з фактичним виконанням згідно ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

В свою чергу, заперечуючи проти позову Департамент у відзиві на позовну заяву вказує про те, що 25.05.2017 року стосовно ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» Департаментом було розглянуто матеріали справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, за результатами чого винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 25.05.2017 року №36/17/073-4582, копія якої наявна в матеріалах справи, якою ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 4 пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у сумі 151 560,00 грн.

Враховуючи те, що постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 25.05.2017 року №36/17/073-4582 у встановленому законодавством порядку набрала законної сили, Департамент керуючись приписами Порядку № 244 направив останню на примусове виконання до Печерського відділу державної виконавчої служби м. Києві, за результатами розгляду якої державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 58848561.

В подальшому, 10.06.2022 року державним виконавцем Печерського ВДВС у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №58848561 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З урахуванням наведеного Департамент вважає, що кошти у сумі 166 916,00 грн. були перераховані ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» як боржником на підставі спірної платіжної інструкції від 08.06.2022 року №M0608SI9I на погашення заборгованості за виконавчим документом від 25.05.2017 року № 36/17/073-4582, а не за виконавчим документом від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878, у зв`язку з чим висновки ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» про безпідставне набуття вказаних коштів є хибним.

Суд зазначає, що загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні та загальні засади функціонування платіжних систем в Україні визначено Законом України «Про платіжні послуги».

Згідно з пунктом 54 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 року № 163 (далі - Інструкція №163), надавач платіжних послуг - надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника/отримувача/стягувача для виконання платіжних операцій (далі - надавач платіжних послуг платника/отримувача/стягувача). До надавачів платіжних послуг належать банки та небанківські надавачі платіжних послуг.

Пунктом 17 Інструкції №163 передбачено, що надавач платіжних послуг платника зобов`язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених Законом про платіжні послуги. Порядок надання згоди на виконання платіжної операції визначається договором між платником та надавачем платіжних послуг платника.

Положеннями пункту 37 Інструкції №163 встановлено, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов`язкові реквізити, зокрема, призначення платежу.

Платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками (пункт 41 Інструкції №163).

Отже, за загальним правилом, право визначати призначення платежу в платіжних документах (платіжній інструкції) згідно вказаних норм належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. При цьому, банки списують кошти з рахунків клієнтів банки лише за дорученнями власників цих рахунків.

Разом з цим, Розділом IV Інструкції №163 передбачено порядок виконання надавачами платіжних послуг дебетового переказу коштів без згоди платника.

Так, відповідно до пункту 60 Інструкції №163 ініціатором платіжної операції під час дебетового переказу коштів із рахунку платника без його згоди (далі - примусове списання (стягнення) коштів) є орган державної виконавчої служби (державні виконавці)/приватні виконавці та контролюючий орган (далі - стягувач).

Надавач платіжних послуг платника виконує примусове списання (стягнення) коштів із рахунків, відкритих платникам відповідно до нормативно-правового акта Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг (пункту 61 Інструкції №163).

Згідно з пунктом 1 пункту 62 Інструкції №163 стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів із рахунків платників - на підставі виконавчих документів, установлених законодавством України.

Платіжна інструкція на примусове списання (стягнення), оформлена стягувачем в електронній або паперовій формі, повинна містити, зокрема, призначення платежу (пункт 63 Інструкції №163).

Пунктом 64 Інструкції №163 передбачено, що стягувач у реквізиті "Призначення платежу" платіжної інструкції на примусове списання (стягнення) коштів (далі - платіжна інструкція) зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа або назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) судового рішення/рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу. Стягувач не подає надавачу платіжних послуг платника виконавчий документ або судове рішення/рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, на підставі якого оформлено платіжну інструкцію.

Банк стягувача приймає платіжні інструкції, оформлені стягувачем, протягом 10 календарних днів із дати їх складання та перевіряє заповнення реквізитів платіжної інструкції, визначених у підпунктах 6-10 пункту 63 розділу IV цієї Інструкції, на відповідність вимогам додатка до цієї Інструкції (пункт 65 Інструкції №163).

Таким чином, з наведених положень закону вбачається, що у разі примусового списання (стягнення) коштів із рахунку платника органами державної виконавчої служби на підставі виконавчих документів право визначати призначення платежу в платіжних документах надано саме стягувачу, а не платнику, яким є особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції.

Відтак, в наданій позивачем до матеріалів справи платіжній інструкції від 08.06.2022 року №M0608SI9I на суму 166 916,00 грн. призначення платежу було визначено саме державним виконавцем Печерського районного відділу ДВС у м. Києві, який здійснював примусове виконання постанов Департаменту від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 та від 25.05.2017 року № 36/17/073-4582, а не позивачем, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що штраф у сумі 151 560,00 грн. було помилково сплачено позивачем в рахунок повторної оплати заборгованості за виконавчим документом від 25.05.2017 року № 36/17/073-4582.

Доказів наявності інших оплат на виконання будь - яких постанов Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва в межах інших виконавчих проваджень, боржником за якими є позивач, матеріали справи на містять та сторонами суду не надано.

Наразі, обставини перерахування грошових коштів у сумі 166 916,00 грн. в межах виконавчого провадження № 60498257 Печерським районним відділом ДВС у м. Києві не заперечувались, та, окрім цього, постанова про закінчення виконавчого провадження №60498257 від 10.06.2022 року у зв`язку зі стягнення боргу, виконавчого збору та витрат у повному обсязі у сумі 166 916,00 грн. не скасована та є чинною.

Доказів на спростування фактичного стягнення з позивача в межах виконавчого провадження № 60498257 коштів у сумі 166 916,00 грн. Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва не надано.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням наведеного суд вважає, що надана позивачем платіжна інструкція від 08.06.2022 року №M0608SI9I на суму 166 916,00 грн. в сукупності з наявною постановою державного виконавця Печерського районного відділу ДВС у м. Києві від 10.06.2022 року про закінчення виконавчого провадження №60498257 з примусового виконання постанови від 04.05.2017 року №34/17/073-3878 у зв`язку з повною оплатою боргу, виконавчого збору та витрат, за відсутності інших доказів, в тому числі оплат за виконавчим провадженням №60498257, є належним доказом, що підтверджує списання Державною виконавчою службою коштів з позивача на погашення заборгованості за виконавчим документом від 04.05.2017 року № 34/17/073-3878 в межах виконавчого провадження №60498257.

Також суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787).

Згідно з п. 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Платник подає до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм статті 253 та частини другої статті 255 Цивільного кодексу України.

Міністерство юстиції є органом, який відповідно до пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» зобов`язаний забезпечувати відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків, зборів, платежів та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Отже, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, тобто органу державної виконавчої служби разом зі заявою про повернення коштів з бюджету.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Печерський районний відділ ДВС у м. Києві.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Відтак, виходячи з фактичних обставин справи наведене вище спростовує заперечення Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, з посиланням на помилковість застосування позивачем положень статті 1212 Цивільного кодексу України та необхідність повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету коштів, які ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» перерахував до Печерського ВДВС у м. Києві, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 року № 787.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зважаючи на стягнення з позивача державною виконавчою службою суми адміністративного штрафу, а також виконавчого збору та витрат виконавчого провадження після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема, у зв`язку із скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), оскільки доказів наявності повернення стягнутих коштів позивачеві матеріали справи не містять, у даному випадку наявні підстави для стягнення на користь ТОВ «Центр «Капітал-Інвест» згідно зі статтею 1212 ЦК України грошових коштів у сумі 166 916,00 грн. як таких, що утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Суд зазначає, що кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва та Печерський районний відділ ДВС у м. Києві.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до державного бюджету через єдиний рахунок, здійснюється Казначейством України за висновком податкових органів, поданим на дату формування реєстру платежів з єдиного рахунка в розрізі окремого платника у складі зведеного реєстру платежів з єдиного рахунка згідно з Податковим кодексом України (частина друга статті 45 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що на момент сплати адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження, тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Проте надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови відповідна юридична підстава відпала.

Таким чином, оскільки за висновками суду сума адміністративно-господарського штрафу, яка стягнута до бюджету з позивача, не є помилково чи надміру зарахованою, положення Порядку № 787 до спірних правовідносин не застосовуються.

Аналогічний висновок щодо порядку застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України та Порядку №787 містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21, в якій Верховний Суд також зазначив, що суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються. Наразі, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

Отже, заявлена до стягнення сума підлягає стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України.

З огляду на вищевикладене суд також не приймає до уваги посилання відповідача 1 на зарахування стягнутої з позивача суми штрафу у розмірі 151 560,00 грн. до бюджету м. Києва, оскільки дана обставина не спростовує вищенаведених висновків суду про необхідність повернення цих коштів з Державного бюджету України, оскільки саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Отже належним відповідачем у даній справі є держава як учасник цивільних відносин в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Поряд із цим суд зазначає з урахуванням правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 року у справі №910/23967/16, що норма статті 238 ГПК України не встановлює необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом за матеріалами справи встановлено, що підставою для стягнення з позивача коштів у сумі 166 916,00 грн., як наразі утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, стала постанова Департаменту про накладення штрафу, яка скасована за рішенням суду, та дії державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві щодо списання зазначених коштів в примусовому порядку, а також зважаючи на те, що під час розгляду судом даної справи відповідач 1 та відповідач 3 не вчинили жодних дій, спрямованих на повернення позивачу спірної суми з державного бюджету, суд вважає за можливе покласти судові витрати на відповідача 1 та відповідача 3.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Капітал-Інвест" (вул. Городецького, 10/1, літ. А, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 36426151) 151 560 (сто п`ятдесят одну тисячу п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп. штрафу, 15 156 (п`ятнадцять тисяч сто п`ятдесят шість) грн. 00 коп. виконавчого збору та 200 (двісті) грн. 00 коп. витрат на здійснення виконавчого провадження.

3. Стягнути з Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32-А, код ЄДРПОУ 40224921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Капітал-Інвест" (вул. Городецького, 10/1, літ. А, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 36426151) витрати по сплаті судового збору у сумі 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 11-Б, код ЄДРПОУ 34979022) витрати по сплаті судового збору у сумі 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 00 коп.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 04 жовтня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон