Ухвала

від 20.02.2024 по справі 910/8501/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8501/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Пєскова В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2024

у справі №910/8501/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Капітал-Інвест"

до 1) Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Державної казначейської служби України, 3) Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)

про стягнення 166 916,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ТОВ "Центр "Капітал-Інвест" звернулось у Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України та Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) та просив суд стягнути на користь позивача 166 916,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставне стягнення державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 60498257 з примусового виконання постанови Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 34/17/073-3878 від 04.05.2017 грошових коштів в сумі 166 916,00 грн, оскільки вказана постанова скасована в судовому порядку в адміністративній справі № 826/6554/17, у зв`язку з чим вказані кошти підлягають поверненню згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023,залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Центр "Капітал-Інвест" 151 560, 00 грн штрафу, 15 156,00 грн виконавчого збору та 200,00 грн витрат на здійснення виконавчого провадження. Стягнуто з Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ТОВ "Центр "Капітал-Інвест" витрати зі сплати судового збору у сумі 1 342,00 грн. Стягнуто з Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1 342,00 грн.

До Верховного Суду від Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №910/8501/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/8501/23 визначено колегію суддів у складі: Жуков С.В. (головуючий), Білоус В.В., Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у справі №910/8501/23 був поданий у травні 2023 року.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у сумі 2684, 00 грн.

Предметом позову у справі № 910/8501/23 є стягнення 166 916,00 грн, що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент звернення з цим позовом (268 400,00 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа №910/8501/23 є малозначною.

При цьому, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), обґрунтовуючи наявність підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, посилається на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Суд зауважує, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї зі сторін у справі є звичайним передбаченим процесом.

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для су-спільства та держави, та не є "судом фактів".

До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводяться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст судових рішень, ухвалених місцевим та апеляційним господарськими судами, й у цілому до заперечення результату розгляду справи, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд, розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі не вбачає підстав передбачених пп. "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №910/8501/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка подана на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №910/8501/23.

2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

В.Г. Пєсков