Постанова

від 02.10.2023 по справі 675/1391/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 675/1391/21

Провадження № 22-ц/4820/1555/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., ТалалайО.І.,

секретар судового засідання Цугель А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд», про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2023 року (суддя Пашкевич Р. В.).

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації.

В обґрунтування позову зазначалось, що 27 грудня 2013 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, площею 2,8826 га строком оренди на 10 років. Право оренди позивача зареєстровано 19 лютого 2014 року.

У вересні 2019 року ТОВ «Фармгейт Україна» стало відомо, що 10 серпня 2015 року виконавчий директор ТОВ «Фармгейт Україна» Домбровський О.Р. уклав із ОСОБА_2 угоду про розірвання договору оренди, на підставі якої у подальшому 26 жовтня 2015 року державним реєстратором зареєстровано припинення права оренди позивача на земельну ділянку.

13 серпня 2015 року ОСОБА_1 , діючи як фізична особа, уклав із ОСОБА_2 договір орендина вказану земельну ділянку та 26 жовтня 2015 року зареєстрував своє право оренди на неї.

Таким чином, оспорювана угода про розірваннядоговору оренди земельної ділянки від 10 серпня 2015 року укладена представником ТОВ «Фармгейт Україна» Домбровським О.Р. всупереч інтересам самого товариства, зміст угоди не відповідає справжньому волевиявленню останнього як суб`єкта господарювання та була спрямована на задоволення особистих інтересів представника, який діяв у власних інтересах, що вказує на наявність умислу та зловмисної домовленості між представником ТОВ «Фармгейт Україна» Домбровським О.Р. та ОСОБА_2 під час укладення спірної угоди.

Звертаючись до суду, ТОВ «Фармгейт Україна» просить суд визнати недійсною угоду від 10 серпня 2015 року про розірвання договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, від 27 грудня 2013 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 , а також скасувати її державну реєстрацію.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд».

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» до ОСОБА_2 про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації задоволено. Визнано недійсною угоду від 10 серпня 2015 року про розірвання договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, від 27 грудня 2013 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію припинення речового права (права оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 жовтня 2015 року державним реєстратором Ізяславського районного управління юстиції Хмельницької області, індексний номер рішення: 25645199. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» судовий збір у розмірі 4540 грн. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» до ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, посилається на порушення норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції помилково посилається на недобросовісність дій скаржника при укладенні спірної угоди про розірвання договору оренди, вчинення її у власних інтересах та всупереч інтересам ТОВ «Фармгейт Україна». Оскільки ні установчими документами, ні діючим законодавством він, як директор товариства, не був обмежений в повноваженнях щодо розірвання договорів оренди земельних ділянок від імені товариства. На розірванні договору оренди землі з ТОВ «Фармгейт Україна» наполягав сам ОСОБА_2 , який був налаштований на припиненні орендних відносин з товариством. Зазначає, що судом першої інстанції не вірно визначено початок перебігу строку позовної давності, а саме вересень 2019 року. Адже, припинення права оренди ТОВ «Фармгейт Україна» на земельну ділянку, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, підлягало державній реєстрації, і така реєстрація була проведена 26.10.2015 шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відтак, оскільки інформація про зареєстроване речове право є вільною, саме з цього дня позивач мав змогу довідатись про порушення його права. А отже, позивач звернувся до суду поза межами визначеного законом трирічного строку, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими.

Учасники справита їхпредставники всудове засіданняне з`явились,про день,місце ічас слуханнясправи повідомленіналежним чином.Доапеляційного судупредставником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 подано клопотанняпро відкладеннярозгляду справиу зв`язкуз йогозайнятістю вінших справах.При цьому,доказів того,що КучерукТ.М..як представник(захисник)бере участьу справі №669/701/23 у Білогірському районному суді до клопотання не надано. Разом з тим, враховуючи, що вимогами цивільного процесуального законодавства встановлені строки розгляду справи в апеляційній інстанції 60 днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження і клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи надійшло поза межами цього строку, колегія суддів поважності причин неявки в судове засідання не встановила, і, відповідно, підстав для відкладення розгляду справи та вважала за можливе слухати справу за відсутності представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 . При цьому, колегія суддів виходила з того, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, не відкладаючи розгляду справи, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасника справи або його представника, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Європейський судз правлюдини врішенні від07.07.1989у справі«Юніон Аліментаріа СандерсС.А.проти Іспанії»зазначав,що заявникзобов`язаний демонструватиготовність братиучасть навсіх етапахрозгляду,що стосуютьсябезпосередньо його,утримуватися відвикористання прийомів,які пов`язанііз зволіканняму розглядісправи,а такожмаксимально використовувативсі засобивнутрішнього законодавствадля прискоренняпроцедури слухання.

В силу ч. 2 ст.247ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 грудня 2013 року між ТОВ «Фармгейт Україна» в особі директора Домбровського О.Р. та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_2 передав позивачу в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, площею 2,8826 га, строком на 10 років.

Пунктом 37 вказаного договору передбачено право сторін на дострокове його розірвання за взаємною згодою.

19 лютого 2014 року зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ «Фармгейт Україна» (номер запису про інше речове право 4733566).

10 серпня 2015 року між ТОВ «Фармгейт Україна» в особі директора Домбровського О.Р. та ОСОБА_2 укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 27 грудня 2013 року. Припинення права оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 жовтня 2015 року (індексний номер рішення 25645199).

13 серпня 2015 року між ОСОБА_1 (орендарем) та ОСОБА_2 (орендодавцем) укладено договір оренди землі від 13 серпня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, площею 2,8826 га, строком на 49 років.

15 червня 2016 між ОСОБА_1 (емфітевтом) та ОСОБА_2 (власником земельної ділянки) укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6822188100:04:005:0003, площею 2,8806 га, та 26 вересня 2016 року внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису - 16652173).

У зв`язку з укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 15 червня 2016 року, вказаний договір оренди землі від 13 серпня 2015 року було припинено. Припинення права оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 вересня 2016 року.

25 жовтня 2018 року зареєстровано припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ОСОБА_1 на підставі угоди про розірвання від 30 липня 2018 року.

У той же день зареєстровано право ТОВ «Хостленд» на користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на підставі договору від 22 жовтня 2018 року (номер запису про інше речове право - 28586011).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 свідомо, за домовленістю із ОСОБА_2 уклав угоду про розірвання договору оренди землі. ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ «Фармгейт Україна», діючи від імені останнього, усвідомлюючи вчинення таких дій, уклав угоду про розірвання договору всупереч інтересам довірителя та на шкоду товариству, яке він представляв. Факт розірвання ОСОБА_2 договору оренди землі з ТОВ «Фармгейт Україна», в інтересах якого діяв директор ОСОБА_1 , та подальше укладення з ОСОБА_1 , як фізичною особою, договорів оренди, емфітевзису щодо цієї ж земельної ділянки, вказує на укладення угоди у власних інтересах ОСОБА_1 , чим порушено приписи ч. 3 ст. 238 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).

Згідно зчастинами першоюта другоюстатті 89ГК України(уредакції станомна часукладення оспорюваногодоговору), управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №911/2129/17 (провадження №12-45гс19) зроблено висновок про те, що за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому, орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Крім того, такі правовідносини мають довірчий характер між товариством і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

З урахуванням зазначених норм, правового висновку Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, положення частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 232 ЦК України, оскільки директор товариства є його представником, є обґрунтованим.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що директор ТОВ «Фармгейт Україна» Домбровський О.Р. не лише підписав угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки із ОСОБА_2 , а в подальшому уклав із ним новий договір оренди землі та договір емфітевзису на свою користь, що свідчить про системність дій ОСОБА_1 , спрямованих на реалізацію зловмисних домовленостей із власником земельної ділянки щодо позбавлення позивача права оренди та передачу земельної ділянки особі у користування, у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявлення повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Розірвання договору оренди з ТОВ «Фармгейт Україна», в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , та подальше укладення договорів оренди та емфітевзису безпосередньо з фізичною особою ОСОБА_2 , вказує на укладення відповідних угод у власних інтересах відповідача, чим порушено приписи пункту 3 статті 238 ЦК України.

Дії відповідача є недобросовісними, вчинені у власних інтересах та порушують права ТОВ «Фармгейт Україна» як первісного орендаря земельних ділянок, що є підставою для визнання недійсною оспорюваної угоди про розірвання договору та скасування відповідної державної реєстрації.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №911/2129/17, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №220/1588/18, постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що укладаючи оспорювану угоду, ОСОБА_1 діяв як представник ТОВ «Фармгейт Україна», будучи наділеним певним обсягом повноважень, спрямованих на реалізацію правосуб`єктності юридичної особи. Такі свої повноваження ним було використано у власних інтересах та всупереч інтересам довірителя, який не був обізнаним про таку недобросовісність зі сторони виконавчого директора до часу одержання відповідних відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ТОВ «Фармгейт Україна» не є стороною укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів оренди та емфітевзису щодо спірної земельної ділянки, відтак з об`єктивних причин не могло дізнатися про зловмисну домовленість сторін відповідного договору, про вчинення його на шкоду інтересам ТОВ «Фармгейт Україна».

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «Фармгейт Україна» дізналося про порушення своїх прав у вересні 2019 року, шляхом одержання відповідної інформації з даних, які містяться в Публічній кадастровій карті України та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк звернення до суду позивачем в даному випадку не пропущено. І доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є безпідставними.

Інші доводиапеляційної скарги ОСОБА_1 не містятьпосилання надокази,які бспростовували висновкисуду івпливали наїх законність,а зводяться допереоцінки доказіві незгодизаявника звисновками судущодо їхоцінки стосовновстановлення обставинсправи,містять посиланняна факти,що булипредметом дослідженняй оцінкисудом.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай