Постанова

від 04.10.2023 по справі 130/3523/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/3523/21

Провадження № 22-ц/801/1814/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 рокуСправа № 130/3523/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участісекретаря судовогозасідання Різник Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» адвокатаКришталя ОлександраОлександровича на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», третя особа Товариство з обмеженою «Агротал», державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк Сергій Анатолійович, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,-

в с т а н о в и в:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Поділля Агропродукт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Агротал», ПП «Агротал», державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк С.А. про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації, мотивуючи тим, що йому на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.11.2018 року № 144087498 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521083800:02:003:0267 площею 1,3242 га та на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.11.2018 року № 144087382 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521083800:02:003:0268 площею 2,2601 га, які розташовані на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В 2014 році ним було укладено договір оренди землі з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років. Потім він дізнався, що обробіток його земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт», з яким він жодних договорів щодо передачі йому в оренду земельних ділянок не підписував, згоду на обробіток не надавав. Згідно з витягом, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:02:003:0267 площею 1,3242 га за ТОВ «Поділля Агропродукт» зареєстровано на підставі договору б/н від 30.10.2018 року державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького райорну Вінницької області Фаренюком С.А. індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 43864848 від 05.11.2018 року, а право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:02:003:0268 площею 2,2601 га за ТОВ «Поділля Агропродукт» зареєстровано на підставі договору б/н від 02.01.2018 року державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького райорну Вінницької області Фаренюком С.А. індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 43865148 від 05.11.2018 року. Стверджує, що договору оренди з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписував, а також не бажав продовжувати договір з ТОВ «Агротал». Ввважає, що його підписи підроблені.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року позов задоволено.

Витребувано у Товариства зобмеженою відповідальністю«Поділля Агропродукт»з чужогонезаконного користуванняземельну ділянку,що належить ОСОБА_1 напідставі витягуз державногореєстру речовихправ нанерухоме майнопро реєстраціюправа власностівід 06.11.2018року №144087498з кадастровимномером 0521083800:02:003:0267площею 1,3242га таземельну ділянку,що належить ОСОБА_1 напідставі витягуз державногореєстру речовихправ нанерухоме майнопро реєстраціюправа власностівід 06.11.2018року №144087382з кадастровимномером 0521083800:02:003:0268площею 2,2601га,які розташованіна територіїЛюдавської сільськоїради Жмеринськогорайону Вінницькоїобласті.

Скасовано рішення державногореєстратора Чечельницькоїселищної радиЧечельницького районуВінницької областіФаренюка СергіяАнатолійовича продержавну реєстраціюправ таїх обтяжень№ 43864848від 05.11.2018року та№ 43865148від 05.11.2018року.

Стягнуто з Товаристваз обмеженоювідповідальністю "ПоділляАгропродукт"(вул.Заводська,7смт.Браїлів,Жмеринського району,Вінницької області,код ЄДРПОУ41104967)на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ідн. НОМЕР_1 ,мешканки АДРЕСА_1 сплачену сумусудового зборув сумі3632грн,витрати запроведення експертизив сумі5663,10грн та10000грн витратза наданняпрофесійної правничоїдопомоги.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ТОВ «ПоділляАгропродукт» -адвокат Кришталь О.О. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також просив зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу до 3000 грн.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з`явились,а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:02:003:0267 площею 1,3242 га та земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:02:003:0268 площею 2,2601 га, які розташовані на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (т. 1 а.с. 12-13).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С.А. зареєстровано право оренди за договорами оренди зазначених земельних ділянок за індексними номерами 43864848 від 05.11.2018 року та номер 43865148 від 05.11.2018 року (т. 1 а.с.14-17).

Згідно з висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 6562 від 06.04.2023 року підпис від імені ОСОБА_1 у договорі укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с.149-153).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договірє неукладеним,однак здійсненняйого державноїреєстрації порушуєправо позивачана користуванняземельною ділянкою власником якої він є, а тому державна реєстрація цього договору підлягає скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів частково не погоджується з огляду на таке.

Відповідно доч.1ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Частиною 1 ст.93ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено у ст. 13 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із ч. 1 ст. 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актівцивільного законодавства,звичаїв діловогообороту,вимог розумностіта справедливості(ч.1ст.627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо вінпідписаний йогостороною (сторонами)(ч.2ст.207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22.01.2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що оскільки він не підписував договори оренди землі, тому вони є неукладеними, отже, такі земельні ділянки безпідставно перебувають у фактичному користуванні відповідача, тому мають бути повернуті їх власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просив витребувати земельні ділянки.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26.10.2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не підписував договори оренди, тобто не виявив свою волю до вчинення цих договорів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі договори є неукладеними, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції припустився помилки та невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

У постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: "Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок." (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Суд першої інстанції неправильно визнав ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: "При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини".

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосовувати для вирішення спору.

Задовольняючи позов на підставі обраного позивачем неефективного способу захисту, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовував фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем, при цьому просив усунути перешкоди у користуванні його власністю, хоча і посилалася на положення ст. 387 ЦК України.

Однак саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельних ділянок, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення таких земельних ділянок.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича за індексним номером 43864848 від 05.11.2018 та індексним номером 43865148 від 05.11.2018 року.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.09.2021 рокуу справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній із 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки договори між позивачем та відповідачем є неукладеними, то здійснення їх державної реєстрації порушує право позивача на користування земельними ділянками.

Однак, розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16.11.2022 року у справі № 144/1346/21, від 05.04.2023 року у справі № 125/788/21, від 19.04.2023 року у справі № 138/3665/21.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 3000 грн витрат на правничу допомогу з огляду на таке.

Звертаючись досуду першоїінстанції, ОСОБА_1 сплатив 10 000 грн за надання правничої допомоги. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача адвокат Бурко В.Р. надав Договір про надання правничої допомоги від 01.11.2021 року та акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 01.11.2021 року, згідно з якиими загальна вартість наданих адвокатських послуг позивачу ОСОБА_1 склала 10 000 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «Поділля Агропродукт» заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000 грн з тих підстав, що визначений позивачем розмір відшкодування витрат на правничу допомогу є завищеним, а надані докази не підтверджують фактичних витрат позивача на правничу допомогу, оскільки в них не відображено всього комплексу дій, здійснених представником позивача в ході судового процесу (відсутня інформація з приводу чого надавались консультації за договором, які саме готувались заяви, клопотання). Розмір витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з огляду також на розумну необхідність таких витрат. Час витрачений адвокат на виконання відповідних робіт (надання послуг) не відповідає дійсності.

Зважаючи на викладене вище, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, в клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу відповідачем визнається розмір витрат 3000 грн, суд апеляційної інстанції вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 3000 грн витрат на правничу допомогу, з урахуванням того, що до задоволення підлягає одна з двох заявлених позивачем вимог, та такий розмір витрат відповідатиме загальним засадам справедливості, розумності та співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з позивача належить стягнути на користь відповідача різницю судового збору, який підлягає стягненню зі сторін пропорційно до задоволених вимог, в сумі 1 092 грн (розрахунок 2724 грн (пропорційна частина задоволення вимог апеляційної скарги) 1816 грн (задоволена частина позовних вимог) = 1092 грн).

Окрім цього, позивачем понесено витрати на експертизу в сумі 5 664,10 грн, відтак з відповідача слід стягнути на користь позивача також половину вартості експертизи, що становить 2831, 55 грн (розрахунок 5 664,10 грн : 2 (часткове задоволення позовних вимог 50 %) = 2 831,55 грн) пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України,апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» - адвоката Кришталя Олександра Олександровича задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ПоділляАгропродукт»,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору:Товариство зобмеженою відповідальністю«Агротал»,Приватне підприємство«Агротал»,державний реєстраторЧечельницької селищноїради Гайсинськогорайону Вінницькоїобласті ФаренюкСергій Анатолійовичпро витребуванняземельної ділянкиз чужогонезаконного користуваннята скасуваннядержавної реєстрації задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 1,3242 га, кадастровий номер 0521083800:02:003:0267, та земельною ділянкою площею 2,2601 га, кадастровий номер 0521083800:02:003:0268, які розташовані на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення йому вказаних земельних ділянок від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Рішення цього ж суду в частині розміру стягнутих судових витрат змінити.

Стягнути судові витрати на проведення експертизи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 831, 55 грн.

Стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 3000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) судовий збір в розмірі 1 092 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко