Постанова

від 05.10.2023 по справі 131/543/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/543/23

Провадження № 22-ц/801/1982/2023

Категорія: 49

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коваль А. М.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 рокуСправа № 131/543/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Медвецького С. К.,

суддів: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.,

учасники справи:

позивач керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 131/543/23 за апеляційною скаргою адвоката Гончара О. І. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Коваля А. М. у залі суду, дата складення повного тексту якого не зазначена,

встановив:

Короткий зміствимог

У травні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу незаконним виловом водних живих біоресурсів.

Позов мотивований тим, що 17 листопада 2021 року головним спеціалістом відділу державного екологічного нагляду (контролю) тваринного світу та біоресурсів Лісовим Д. О. складено протокол про адміністративне правопорушення № 014275 відповідно до якого, 17 листопада 2021 року о 14:28 год ОСОБА_1 за допомогою заборонених знарядь лову однієї сітки, здійснив на ставку «Кар`єрний», поблизу урочища «Дашівська дача» Гайсинського району Вінницької області, вилов риби, а саме: товстолоба в кількості 4 штуки, коропа в кількості 4 штуки, чим заподіяв шкоду державі.

По факту вчинення цих дій відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 85 КУпАП.

Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області, з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1209 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів», обчислено розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконного добування цінних видів водних біоресурсів, який складає 29 376 грн.

15 серпня 2022 року відповідачу направлено претензію № 2376/22 щодо добровільного відшкодування збитків завданих державі внаслідок незаконного добування цінних видів водних біоресурсів у розмірі 29 376 грн.

Відповідачем у добровільному порядку завдані збитки не відшкодовані.

Указує, що не зважаючи на тривалий час з моменту заподіяння шкоди Державна екологічна інспекція у Вінницькій області жодних заходів представницького характеру не вживала, що свідчить про бездіяльність органу та його пасивну позицію щодо захисту порушених законних інтересів держави.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області збитки завдані незаконним виловом цінних видів водних біоресурсів у розмірі 29 376 грн та 2684 грн судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 серпня 2023 року позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

суб`єкт владних повноважень, який виконує відповідні функції у спірних правовідносинах і має право на подання до суду позовної заяви про відшкодування шкоди, не вжив відповідних заходів для захисту інтересів держави і не звернувся до суду в розумний строк після того, як прокуратура розпочала перевірку з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, прокурор попередньо повідомив суб`єкта владних повноважень про намір звернення до суду, прокурор має право на звернення до суду з цим позовом з метою захисту інтересів держави;

Гайсинською окружною прокуратурою доведено наявність підстав для представництва інтересів держави, а саме: в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, а не інших органів та дотримано вимог законодавства щодо підсудності спору;

матеріалами справи доведена вина ОСОБА_1 у незаконному вилові риби та розмір завданої його діями шкоди, у наданий для добровільного відшкодування збитків строк останнім шкоду не сплачено, відтак позовні вимоги є доведеними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У вересні 2023 року адвокат Гончар О. І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2023 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до розгляду на 05 жовтня 2023 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи;

участь у справі керівника Гайсинської окружної прокуратури Володимира Гирби є необґрунтованою, а підписана ним позовна заява подана з порушенням територіальної юрисдикції;

суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо органу, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах;

додаток № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 1209 від 21 листопада 2011 року «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів» не містить такого цінного виду водних біоресурсів як «короп», тому внесення його до розрахунку шкоди є неправомірним.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу Державна екологічна інспекція у Вінницькій області указує, що:

рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;

оскільки фіксування правопорушення та розрахунок розміру шкоди здійснювалось посадовими особами Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, а не органу рибоохорони, тому інспекція є державним органом до компетенції якого віднесено звернення з позовною заявою до ОСОБА_2 в інтересах держави у цій справі;

наявність у користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» лісових земель, зайнятих водами, не дає йому право здійснювати функції інспекції, визначені чинним законодавством;

згідно з роз`ясненнями наданими інститутом рибного господарства Національної академії аграрних наук України, Державним агентством меліорації та рибного господарства України «сазан» і «короп» є ідентичними назвами одного і того ж виду водних біоресурсів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 17 листопада 2021 року головним спеціалістом відділу державного екологічного нагляду (контролю) тваринного світу та біоресурсів Лісовим Д. О. щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 014275 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 85 КУпАП, а саме за грубе порушення правил рибальства рибальство із застосуванням заборонених знарядь лову, вилов водних живих ресурсів у розмірах, що перевищують встановлені ліміти або встановлену правилами любительського і спортивного рибальства добову норму вилову.

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 січня 2022 року у справі № 131/1341/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 85 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Указаною постановою встановлено, що 17 листопада 2021 року о 14:18 год на ставу «Кар`єрний» поблизу урочища «Дашівська дача» Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_1 здійснив незаконний вилов риби забороненим сіткоснастевим знаряддям лову «сіткою», а саме: «товстолоба» у кількості 4 штуки, «коропа» у кількості 4 штуки, чим заподіяв шкоду державі.

Згідно з розрахунком шкоди заподіяної державі за незаконне добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів, проведеним Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області у відповідності з додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1209 «Про затвердження такс та обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів», загальна сума шкоди становить 29 376 грн.

15 серпня 2022 року інспекцією на адресу відповідача направлено претензію № 2376/7/22 про добровільне відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

У наданий для добровільного відшкодування збитків строк відповідачем шкоду не сплачено, претензія залишилась без виконання.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справи, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 19 ЦПК України встановлено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з правовідносин стосовно відшкодування шкоди та ціна позову складає 29 376 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Між сторонами виник спір з приводу відшкодування шкоди, спричиненої порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Конституції України, статті 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» встановлено, що водні біоресурси, що знаходяться у внутрішніх водних об`єктах, територіальному морі, у виключній (морській) економічній зоні України, на континентальному шельфі, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника на ці ресурси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України та законами України.

Порядок здійснення державного контролю за охороною, використанням і відтворенням тваринного світу визначається Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про тваринний світ», Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», Законом України «Про мисливське господарство та полювання», іншими законодавчими актами.

Статтею 27 Закону України «Про тваринний світ» та статтею 26 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» встановлено, що у порядку загального використання об`єктів тваринного світу громадянам дозволяється безоплатне любительське і спортивне рибальство для особистого споживання (без права реалізації) у визначених відповідно до законодавства водних об`єктах загального користування у межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування.

Відповідно до статті 521 Закону України «Про тваринний світ» для добування об`єктів тваринного світу забороняються виготовлення, збут, застосування, зберігання отруйних принад, колючих, давлячих та капканоподібних знарядь лову, електроловильних систем (електровудок), електрогону, петель, самоловів, самострілів, вибухових речовин, пташиного клею та монониткових (волосінних) сіток (крім тих, що призначені для промислового лову), а також інших засобів, заборонених законом.

Згідно з пунктом 3.15. Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 року № 19 забороняється лов водних живих ресурсів: із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих знарядь лову, вогнепальної та пневматичної зброї (за винятком гарпунних рушниць для підводного полювання), промислових та інших знарядь лову, виготовлених із сіткоснастевих чи інших матеріалів усіх видів і найменувань, а також способом багріння, спорудження гаток, запруд та спускання води з рибогосподарських водойм.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про тваринний світ» порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу несуть особи, винні в порушенні правил використання об`єктів тваринного світу.

Згідно з частиною 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах встановлених законодавством України.

Пунктом 17 Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року № 1126 встановлено, що застосування заходів адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від відшкодування у повному обсязі збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (частина перша статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені у статті 1166 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто діє презумпція вини завдавача шкоди.

Відповідно до пункту 6.2. Правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 року № 19 шкода, заподіяна громадянами України, іноземцями та особами без громадянства незаконним (з порушенням Правил рибальства) виловом, добуванням або знищенням цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин у рибогосподарських водоймах, відшкодовується порушниками відповідно до такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1209.

Статтею 10 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» встановлено, що посадові особи органів рибоохорони мають повноваження визначати розмір збитків, завданих рибному господарству, за затвердженими таксами та методиками.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Саме потерпіла сторона позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Матеріалами справи встановлено, що 17 листопада 2021 року о 14:18 год на ставку «Кар`єрний» поблизу урочища «Дашівська дача» Гайсинського району Вінницької області, відповідач здійснив незаконний вилов риби забороненим сіткоснастевим знаряддям лову «сіткою», а саме: «товстолоба» у кількості 4 штуки, «коропа» у кількості 4 штуки.

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 січня 2022 року у справі № 131/1341/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 85 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Указана постанова набрала чинності 28 січня 2022 року.

Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної державі за незаконне добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів, проведеним Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області у відповідності з додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1209 «Про затвердження такс та обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів», загальний розмір шкоди заподіяної відповідачем становить 29 376 грн.

Указані обставини відповідачем не спростовані.

Відтак, доведеним є факт незаконного вилову риби та вина відповідача у вчиненні таких дій.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у суді є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статей 3-5 Закону України «Про тваринний світ» та статті 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» об`єкти тваринного світу (у тому числі риби, ссавці, членистоногі, молюски тощо) знаходяться під охороною держави та належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Частиною першою статті 63 Закону України «Про тваринний світ» встановлено, що порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про тваринний світ» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Державний нагляд (контроль) за додержанням, зокрема громадянами України, порядку та умов здійснення промислового, любительського спортивного, наукового рибальства на водних об`єктах України здійснюється Державною екологічною інспекцією України та її територіальними органами.

Згідно з підпунктом 8 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція України відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Відповідно до пункту 7 Положення, Державна екологічна інспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені у встановленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року № 230, Державна екологічна інспекція у Вінницькій області є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Пунктом 10 указаного Положення встановлено, що інспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Отже, саме Державна екологічна інспекція у Вінницькій області є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18 зроблено висновок, що:

«нездійснення суб`єктом владних повноважень упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом є підставою для подання прокурором до суду позову в інтересах держави».

У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 359/6970/18 (провадження № 61-2833св23) зроблено висновок, що:

«інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), зроблено висновок про те, що:

«невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

Ураховуючи викладене, керівник Гайсинської окружної прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області та подав позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про необґрунтованість участі у цій справі керівника Гайсинської окружної прокуратури Володимира Гирби та підписання ним позовної заяви із порушенням територіальної юрисдикції з таких міркувань.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами, перелік посад яких указано в статті 15 цього Закону.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року роз`яснив, що:

«представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації».

Отже, прокурор у цій діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави (постанова Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №704/1233/17).

Відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, згідно якого утворено Гайсинську окружну прокуратуру, сфера діяльності якої поширюється на територію Гайсинського району Вінницької області.

Згідно наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №40 «Про день початку роботи окружних прокуратур», який є загальнодоступним, Гайсинська окружна прокуратура Вінницької області розпочала діяльність з 15 березня 2021 року.

Відповідно до статті 90 ЦК України, юридична особа повинна мати найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Гайсинська окружна прокуратура не має статусу юридичної особи, діє без коду ЄДРПОУ, оскільки відноситься до штату Вінницької обласної прокуратури.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що керівники окружних прокуратур, їх перші заступники та заступники наділені правом подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства.

Пунктом 6.5 Наказу Генерального прокурора України № 389 від 21 серпня 2020 року передбачено право прокурора звертатись із позовом (заявою) до суду не за місцем розташування органу прокуратури.

Ураховуючи викладене, повноваження прокурора щодо звернення до суду під час реалізації конституційної функції представництва інтересів держави у суді не обмежені районом, на території якого розташована прокуратура.

Матеріалами справи встановлено, що місцем вчинення адміністративного правопорушення є став «Кар`єрний» поблизу Урочища «Дашівська дача» Гайсинського району Вінницької області.

Відтак позов у цій справі правомірно подано керівником Гайсинської окружної прокуратури.

Крім того, окружною прокуратурою дотримано вимог законодавства щодо підсудності спору та, у відповідності до статті 27 ЦПК України, подано позов саме до Іллінецького районного суду Вінницької області, оскільки відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що додаток № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 1209 від 21 листопада 2011 року не містить такого цінного виду водних біоресурсів як «короп», тому внесення його до розрахунку шкоди є неправомірним не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №1209 від 21 листопада 2011 року затверджено такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів (далі - такси).

Так, Додаток 1 до вказаної постанови містить такий вид водних біоресурсів як «сазан».

Відповідно до роз`яснень Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України № 547-06/23 від 30 червня 2023 року та Державного агенства меліорації та рибного господарства України від 27 червня 2023 року сазан та короп належать до одного виду «Cyprinus cагріо (L)», при цьому короп представляє собою доместиковану форму сазана, яка може вільно схрещуватися з дикою формою.

Використання такси виду «сазан» для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування виду «короп» (тобто 218 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) є допустимим як природоохоронної, так і з рибоохоронної точки зору (т. 1 а.с.183, 192).

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Гончара О. І. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 серпня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК