Постанова

від 04.10.2023 по справі 521/21985/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 521/21985/20

провадження № 61-6418св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Центр обслуговування громадян», державний реєстратор Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» Шевчук Таїсія Олексіївна, державний реєстратор Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» Чернавська Інна Василівна,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку

«Запорізька 16»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2022 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Центр обслуговування громадян» (далі - ДП «Центр обслуговування громадян»), державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Шевчук Т. О., державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавської І. В., третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запорізька 16» (далі - ОСББ «Запорізька 16»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності та припинення права власності.

Позов обґрунтовано тим, що вона та її донька є співвласниками квартири

АДРЕСА_1 . Вказаний будинок та всі його допоміжні приміщення

і будівлі, у тому числі сараї, знаходяться на балансі ОСББ «Запорізька 16». Згідно

з рішенням загальних зборів співвласників будинку

АДРЕСА_1 від 18 листопада 2018 року у користуванні позивача та її родини знаходиться підсобне приміщення (сарай), загальною площею 6,0 кв. м, що обліковується на балансі ОСББ «Запорізька 16» за інвентарним № 3 і за який позивач здійснює щомісячно комунальні платежі.

Із жовтня 2018 року відповідач ОСОБА_2 , яка є власницею квартири

АДРЕСА_1 , почала вимагати від позивача звільнити вказаний сарай, а у жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, разом з яким надала витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 19 липня 2019 року із записом про право власності на нежитлове приміщення, площею 6,2 кв. м за адресою: приміщення АДРЕСА_1 , внесеним на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавської І. В., індексний номер: 47863703 від 19 липня 2019 року, видаючи цей витяг правовстановлюючим документом на сарай, площею 6,0 кв. м, що знаходиться у користуванні позивача та її родини.

Позивачка стверджує, що рішення державного реєстратора прийнято щодо об`єкта нерухомості, який фактично є окремим нежитловим приміщенням за цією

ж адресою у загальному дворі та знаходиться у користуванні позивачки згідно

з рішенням ОСББ, а право власності на спірне майно оформлено відповідачем свідомо та штучно, видаючи його за частину своєї реконструйованої квартири шляхом надання реєстратору недостовірних документів начебто при поділі майна, у зв`язку з чим спірне рішення про реєстрацію права власності є грубим порушенням закону та прав позивачки, тому остання звернулася до суду.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про залишення частини вимог без розгляду задоволено, позов в частині визнання протиправним рішення державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Шевчук Т.О. про внесення змін у запис про право власності, індексний номер: 43500461, від 16 жовтня 2018 року та скасування зробленого на його підставі запису із змінами, запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер: 14315225, згідно з яким загальна площа квартири

АДРЕСА_1 складає 67,8 кв. м, залишено без розгляду. Продовжено розгляд справи в частині інших позовних вимог.

Уточнивши вимоги позову, ОСОБА_1 остаточно просила визнати протиправним та скасувати рішення державного ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) індексний номер: 47863703 від 19 липня 2019 року щодо нежитлового приміщення загальною площею 6,2 кв. м за адресою: приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1876192251101); припинити право приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення загальною площею

6,2 кв. м за адресою: приміщення АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1876192251101).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавської І. В. задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47863703 від 19 липня 2019 року на нежитлове приміщення загальною площею 6,2 кв. м за адресою: приміщення АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 32470790, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1876192251101). Припинено речове право ОСОБА_2 на нежитлове приміщення загальною площею 6,2 кв. м за адресою: приміщення АДРЕСА_1 . В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Центр обслуговування громадян», державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Шевчук Т. О. відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачкою доведено, що оспорюване рішення державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) прийнято щодо об`єкта, який фактично розташований окремо від квартири, яка є власністю ОСОБА_2 , та який перебуває на балансі ОСББ «Запорізька 16» та знаходиться

у користуванні позивачки і порушує її право користування спірним майном. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року, яким усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням площею 6,2 кв. м шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити нежитлове приміщення площею 6,2 кв. м, не може бути підставою відмови у позові у правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Осадчою І. А., залишено без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня

2022 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом позову є скасування рішення державного реєстратора, яким зареєстровано право власності на спірне приміщення, як підсобне приміщення, яке входить до складу квартири належній ОСОБА_2 , як таке, що ґрунтується на документах, в яких містяться відомості, що не відповідають дійсності, що унеможливлювало реєстрацію права на спірне приміщення (сарай), який перебуває у користуванні позивачки на законних підставах, як на приміщення, яке входить до складу квартири ОСОБА_2 , тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вступ у законну силу рішення Малиновського районного суду

м. Одеси від 29 вересня 2020 року про усунення ОСОБА_2 перешкод

у користуванні нежитловим приміщенням, яке розташоване у її квартирі

АДРЕСА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 звільнити це нежитлове приміщення, не може бути підставою відмови у позові виходячи із встановлених у справі обставин та тих правовідносин, що склалися між сторонами справи. Будь-яких належних та достатніх доказів, зокрема висновку судово-будівельної експертизи, що спірне приміщення дійсно входить до складу квартири, яка належить відповідачці, як підсобне приміщення, документального підтвердження виникнення цього приміщення, доказів про те, що дане приміщення пов`язане безпосереднім входом до квартири позивачки і що демонтаж перегородок дійсно мав місце і ці перегородки не відносяться до несучих конструкцій, відповідачкою не надано ані районному, ані апеляційному суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що: апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та її представниці, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частина перша статті 411

ЦПК України); апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що відповідачку ОСОБА_2 в судах першої та апеляційної інстанцій представляла адвокатка

Осадча І. А., яка подавала апеляційну скаргу, та яку було належним чином повідомлено про призначення розгляду справи на 21 березня 2023 року о 14 год

00 хв., шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу. Будь-яких заяв про припинення повноважень адвокатки Осадчої І. А. із представництва ОСОБА_2 відповідно до частини четвертої статті 64 ЦПК України не подавалося, тому відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України та

частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення 22 листопада 2022 року представниці ОСОБА_2 - адвокатці Осадчій І. А. судової повістки із повідомленням про судове засідання із розгляду цієї справи, призначеної на

21 березня 2023 року о 14 год 00 хв, вважається датою вручення зазначеної повістки і самій ОСОБА_2 . Отже, доводи заявниці про розгляд справи судом апеляційної інстанції за її відсутності та відсутності її представниці

є безпідставними та необґрунтованими. Також безпідставними є доводи щодо встановлення судами обставин справи на підставі недопустимих доказів, оскільки проведення експертизи стало можливим лише після витребування копій реєстраційних справ, на підставі яких були прийняті оскаржувані рішення державних реєстраторів, тому висновок судової будівельно-технічної експертизи, який виконаний 14 квітня 2021 року, поданий після її проведення.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Згідно з договором купівлі-продажу від 20 квітня 2004 року № 1022 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 96,6 кв. м, житловою - 60,8 кв. м.

26 січня 2016 року між КП «ЖКС «Хмельницький» та матір`ю позивачки

ОСОБА_1 - ОСОБА_4 укладений договір користування сараєм № 158 площею 6,0 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 7 цього договору він діє до 26 січня 2019 року та вважається пролонгованим на наступний строк, якщо ніхто із сторін за місяць до спливу строку дії договору письмово не повідомить про його розірвання.

Рішенням Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року «Про передачу багатоквартирних жилих будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради в управління (на баланс) об`єднань співвласників багатоквартирних будинків» будинок

АДРЕСА_1 переданий із балансу КП «ЖКС «Хмельницький» на баланс ОСББ «Запорізька 16». Разом із будинком усі його допоміжні приміщення та будівлі, у тому числі сараї, які знаходились на балансі КП «ЖКС «Хмельницький» також перейшли на баланс ОСББ «Запорізька 16».

Зазначене підтверджується довідкою ОСББ «Запорізька 16» від 25 листопада

2019 року, що не оспорювалось сторонами у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 померла.

ОСОБА_1 отримала спадщину після смерті матері (свідоцтво про право на спадщину від 01 червня 2019 року, реєстровий номер 367, серія бланка

№ ННЕ832605).

Згідно з витягом державного реєстратора речових прав на нерухоме майно

від 01 червня 2019 року № 168894992 позивачці належить 1/3 частина квартири

АДРЕСА_1 .

Рішенням загальних зборів співвласників спірного будинку від 18 листопада

2018 року, яке є чинним, вирішено спірний сарай загальною площею 6,0 кв. м, який обліковується на балансі ОСББ «Запорізька 16» за інвентарним № 3 залишити в користуванні ОСОБА_1 .

Зазначене підтверджується протоколом ОСББ від 18 листопада 2018 року № 5, довідкою ОСББ від 25 листопада 2019 року.

Користування спірним сараєм оплачується позивачем (рахунок-повідомлення

від 05 грудня 2018 року № 2255, рахунок-повідомлення від 01 листопада 2019 року № 10, рахунок - повідомлення від 01 листопада 2018 року № 10, рахунок - повідомлення від 01 жовтня 2018 року № 9, квитанції від 02 листопада 2020 року

№ 859, від 02 грудня 2020 року № 877).

ОСОБА_2 є власником квартири під номером

АДРЕСА_1 , загальною площею 61,6 кв. м, житловою площею

38,6 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 14 червня

2002 року № 492 Іллічівської районної адміністрація Одеського міськвиконкому та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 жовтня 2018 року № 141348409.

Відповідно до технічного паспорту від 16 листопада 2001 року квартира

АДРЕСА_1 має загальну площу - 61,6 кв. м, житлову - 38,6 кв. м, складається із: кімнати 14,3 кв. м, кімнати 9,1 кв. м, кімнати 15,2 кв. м, кухні 6,6 кв. м, коридору 4,8 кв. м, коридору 4,6 кв. м, вбиральні 3,2 кв. м 1,5 кв. м, шафи 1,1 кв. м 1,2 кв. м.

Згідно з матеріалами реєстраційної справи та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 жовтня 2018 року № 161350913 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на реконструйовану кв. АДРЕСА_1 відповідно наданих нею документів, загальна площа квартири збільшилася до 67,8 кв. м.

Підставою реєстрації права власності на реконструйовану квартиру стало свідоцтво про право власності від 04 липня 2002 року Іллічівської районної адміністрації Одеського міськвиконкому та довідка від 10 жовтня 2018 року б/н інженера з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_6 .

Згідно з цією довідкою площа спірної квартири змінена у зв`язку зі збільшенням підсобної площі за рахунок демонтажу перегородок без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок за рахунок площ коридорів та допоміжних приміщень, влаштування перегородок в підсобних приміщеннях, що не належать до самочинного будівництва і не є реконструкцією згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року.

Відповідно до технічного паспорта ФОП ОСОБА_6 від 10 жовтня

2018 року спірна квартира має збільшену загальну площу 67,8 кв. м, житлову - 38,6 кв. м, та складається з трьох кімнат житловою площею 38,6 кв. м, кухні площею 6,6 кв. м, туалету 1,5 кв. м, ванної кімнати 3,2 кв. м, 2-ох коридорів 4,8

і 4,6 кв. м, вбудованої шафи 1,1 кв. м та новоутвореного підсобного приміщення площею 6.2 кв. м.

19 липня 2019 року державним реєстратором прийняті рішення № 4762799 та

№ 47863703 на підставі заяв ОСОБА_2 про реєстрацію права власності на дві окремі самостійні одиниці внаслідок поділу спірного нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,6 кв. м, житловою - 38,6 кв. м; нежитлове приміщення загальною площею 6,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності зазначені: свідоцтво про право власності від 04 липня 2002 року Іллічівської районної адміністрації Одеського міськвиконкому, висновок від 06 березня 2019 року експерта ОСОБА_7 ; довідка від 10 жовтня 2018 року інженера з інвентаризації нерухомого майна

ФОП ОСОБА_6 ; технічний паспорт від 06 березня 2019 року.

Це підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 липня 2019 року № 174489916; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 липня 2019 року № 174485306.

За висновком від 06 березня 2019 року спірне приміщення № 6 площею 6,2 кв. м є окремим об`єктом нерухомості, який не примикає до нерухомого майна - квартири, належної відповідачці.

Згідно з технічним паспортом ФОП ОСОБА_6 від 06 березня 2019 року спірна квартира відповідачки не має у своєму складі підсобного приміщення площею 6,2 кв. м.

Експертом у висновку від 14 квітня 2021 року № ЕD-2502/1-1752.21, який здійснено як на підставі письмових матеріалів, так і візуально-інструментальному обстежені, спірне нежитлове приміщення будинку АДРЕСА_1 , площею 6,2 кв. м, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 в складі належної відповідачці квартири в натурі не знаходиться.

Зазначене підтверджується фотокартками з висновку експерта від 14 квітня

2021 року № ЕО-2502-1-1752/21. Зокрема, згідно з фото № 2-3 замість виділеного нежитлового приміщення площею 6,2 кв. м до капітальної несучої стіни першого поверху квартири відповідачки № 6 у будинку АДРЕСА_1 у місці розташування її житлової кімнати площею 14,3 кв. м примикає сарай іншої конфігурації, який обліковується на балансі ОСББ «Запорізька 16» за інвентарним № 4, а наступним за цим сараєм є спірний сарай, який перебуває

у користуванні позивачки за інвентарним № 3, площею 6,0 кв. м.

Під час розгляду справи в судовому засіданні відповідачка пояснила суду, що добре усвідомлювала, що спірний сарай знаходиться в загальному дворі за спірною адресою, був виділений у користування матері позивачки, а після її смерті позивачці, проте вирішила зареєструвати право власності за принципом «хто перший встигне, того і право».

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) сформульовано висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають

у власності, не встановлені судом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються ЗакономУкраїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

Відповідно до статті 22 Закону № 1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

У статті 24 Закону № 1952-IV передбачені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що спірне нежитлове приміщення в складі належної ОСОБА_2 квартири в натурі (в дійсності) не знаходиться, зокрема має окремий вхід із двору та використовується

ОСОБА_1 , як сарай, який перебуває на балансі ОСББ «Запорізька 16», тож технічний паспорт наданий для державної реєстрації права власності не відповідає дійсним складовим об`єкта нерухомості, належного відповідачці на праві власності, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та припинення власності відповідачки на спірне нежитлове приміщення.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що документи, на підставі яких зареєстровано право власності на спірне майно за ОСОБА_2 , як на підсобне приміщення, що входить до складу квартири не відповідають дійсності, тому проведена державна реєстрація на підставі документів, які не відповідають вимогам, встановленим Законом № 1952-IV, підлягає скасуванню.

Верховний Суд в чергове підкреслює, що відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом пункту 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в тому числі на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Оскільки відповідачкою не доведено правомірності набуття права власності на спірне приміщення, тому вимоги позову є обґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права

Підставою касаційного оскарження є пункт 4 частини другої статті 389

ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме, що: апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та її представниці, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що справу в суді апеляційної інстанції розглянуто без її участі та її представниці - адвокатки Сачаєвої І. О.

у зв`язку з чим була позбавлена можливості надати пояснення та заперечення, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке не ґрунтується на повному та об`єктивному розгляді справи.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Згідно із частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

У постанові від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи,

у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення

у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128

ЦПК України).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14

ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час

і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційним судом встановлено, що інтереси ОСОБА_2 в суді першої інстанції,

а потім і в апеляційному суді представляла адвокатка Осадча І. А., повноваження якої підтверджено дорученням, виданим Одеським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги та ордером від 05 серпня 2022 року

№ ВН 1169767.

21 березня 2023 року електронною поштою до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 адвокатки Сачаєвої І. О. про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи через вступ у справу на підставі доручення про надання безоплатної вторинної правової допомоги від 16 березня 2023 року виданого Одеським місцевим центром з надання правової допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 64 ЦПК України про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.

Статтею 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» передбачено, що адвоката або працівника Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, може бути замінено у випадках та порядку, визначених законом. Адвоката або працівника Центру

з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, може бути замінено на адвоката або працівника такого центру за рішенням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у випадках, визначених цією статтею.

Під час заміни одного адвоката або працівника Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги іншим адвокатом або працівником Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечується безперервність надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Апеляційний суд, розглянувши клопотання представниці ОСОБА_2 адвокатки Сачаєвої І. О., не визнав повідомлені нею причини неявки поважними і ухвалив рішення про розгляд справи за відсутності осіб, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги щодо належного повідомлення відповідачки та її представниці про розгляд справи, є безпідставними.

Доводи заявниці про те, що висновок експерта був долучений до матеріалів справи після подання позовної заяви, без належного обґрунтування пропуску строку подання доказів, тобто наданий до суду з порушенням процесуальних норм, передбачених статтею 83 ЦПК України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У статті 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом

з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів

у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2021 року у справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано за клопотанням позивачки докази (реєстраційні справи) з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (т. 1, а. с. 68-70).

26 березня 2021 року ОСОБА_1 через представника - адвоката

Смирнова В. В. подала до суду першої інстанції клопотання про відкладення підготовчого судового засідання до отримання висновку експерта, обґрунтовуючи тим, що під час відкриття провадження у справі було витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірені копії реєстраційних справ, копії яких надійшли до суду 24 лютого 2021 року, та лише після ознайомлення з ними позивачка замовила проведення судової будівельно-технічної експертизи (т. 1, а. с. 177-182).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 29 квітня 2021 року (т. 1, а. с. 188-189).

21 квітня 2021 року ОСОБА_1 через представника - адвоката

Смирнова В. В. подала до суду клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта № ЕD-2502/1-1752.21 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Крім того, ОСОБА_2 , та її представниця - адвокатка Осадча І. А. були присутні

у підготовчому судовому засідання 31 травня 2021 року та мали можливість подати клопотання про проведення додаткової або повторної експертизи, проте таким правом не скористалася.

Верховний Суд звертає увагу на те, що повторна експертиза призначається, коли

є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

Наведені заявницею доводи у касаційній скарзі про те, що висновок експерта

від 14 квітня 2021 року № ЕD-2502/1-1752.21 є необ`єктивний, необґрунтований, зроблений на основі припущень, а тому є недопустимим доказом, фактично зводиться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів при перегляді справ у порядку касаційного провадження.

Доводи заявниці про те, що державний реєстратор ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавська І. В. є неналежним відповідачем у справі, є слушними, але у цій справі державний реєстратор ДП «Центр обслуговування громадян» Чернавська І. В. брала участь як співвідповідач, рішення судів не оскаржує, тому залучення державного реєстратора співвідповідачем у справі не призвело до неправильного вирішення спору по суті та не є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний