Постанова

від 03.10.2023 по справі 461/4073/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/4073/22 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/1651/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

розглянувши впорядку письмовогопровадження,без повідомленняучасників справиза наявнимиу справіматеріалами,в приміщенніЛьвівського апеляційногосуду ум.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2022 року в складі судді Мироненко Л.Д. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт груп», про стягнення коштів,-

встановив:

У серпні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт груп», про стягнення коштів.

Вимоги обгрунтовує тим, що 28.02.2020 між ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлових приміщень відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 даного договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 17192,00 грн., що еквівалентно 700,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього договору.

26 лютого 2022 року ОСОБА_3 , як фізична особа передав ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» 86 030,00 грн. (3 500 дол. США) завдатку, що підтверджується відповідною розпискою. Зі сторони ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» розписку підписав директор ОСОБА_1

01 квітня 2020 року між сторонами підписано акт приймання - передачі нежитлових приміщень.

Однак, як вбачається з письмових пояснень наданих представником ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» в судовому засіданні в господарській справі №914/1399/21, колишній директор ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» ОСОБА_1 діяв із перевищенням повноважень, оскільки не був наділений повноваженнями на отримання завдатку в готівковій формі. У зв`язку з цим грошові кошти, як орендна плата за вказаним договором, в розмірі 86 030,00 грн. не поступали на рахунок ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп».

Враховуючи вищенаведене просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 122815 грн. 15 коп., з яких 86 030,00 грн. - безпідставно набуті грошові кошти, 30 759,54 грн. - інфляційні втрати та 6025,61 грн. - 3% річних.

Оскаржуваним заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2023 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 10 березня 2022 року про виправлення описки, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт груп» про стягнення коштів - задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 122815 грн. 15 коп., з яких 86 030,00 грн. - безпідставно набуті грошові кошти, 30 759,54 грн. - інфляційні втрати та 6025,61 грн. - 3% річних.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1228 гривень 15 коп.

Додатковим заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2022 року- залишено без задоволення.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року заяву представника позивача задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Заочне рішення суду оскаржила представник відповідача ОСОБА_2 , вважає рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що в осонову оскаржуваного рішення покладено обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 01.06.2022, справа № 914/1399/21, які суд вважав преюдиційними, а відтак керуючись ст. 82 ЦПК України такими, що не потребують доказування.

Поряд з цим, покликаючись на позицію касаційної інстанції зазначає, що якщо у справі беруть участь нові особи, преюдиційний характер рішення втрачається.

Звертає увагу, що відповідач не брав участі у справі № 914/1399/21, відтак не міг себе захистити.

Також зазначає, що отримані кошти згідно розписки від 26.02.2020, цього ж дня апелянт передав ОСОБА_4 , що підтверджується власноручно підписаним нею документом, при цьому, остання є рідною сестрою співзасновниці та кінцевим бенефіціарним власником ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп».

Просить скасувати заочне рішенняГалицького районногосуду м.Львова від10листопада 2022рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

25.09.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивача ОСОБА_5 у якому покликаючись на спірні правовідносини, просить апеляційну скрагу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про стягнення грошових коштів, сумарний розмір яких не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

Разом з цим, згідно із ч. 1ст. 8 ЦПК Україниніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем долучено до матеріалів справи копію розписки про завдаток від 26 лютого 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 завдаток у розмірі 86030 грн., що еквівалентно 3500,00 доларів США, як орендну плату за користування нежитловими приміщеннями, розписка підписана власноручно ОСОБА_1 , як орендодавцем та ОСОБА_3 , як орендарем.

При цьому, суд врахував преюдицію рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі № 914/1399/21, яке набрало законної, згідно якого грошові кошти, про які зазначено у розписці про завдаток від 26.02.2020, не поступали на рахунок Товариства, не було ні прибуткового касового ордеру, ні будь яких надходжень грошових коштів на банківський рахунок відповідача, при цьому, ОСОБА_1 діяв із перевищенням повноважень, оскільки не був наділений повноваженнями на вчинення такого правочину, а саме отримання завдатку у готівковій формі, що узгоджується із Статутом ТзОВ Компанія Ріел-Естейт Груп (у редакцій, чинній станом на 26 лютого 2020 року).

Враховуючи наведене, суд дійшов висноку, що питання повернення ОСОБА_1 позивачу отриманих ним, відповідно до розписки від 26 лютого 2020 року грошових коштів у сумі 86030 грн, регулюється статтею 1212 Цивільного кодексу України, тобто повернення безпідставно набутого майна.

Крім цього, врахувавши положення ст. 625, 1214 ЦК України, суд стягнув розраховану позивачем суму інфляційних втрат з 01 березня 2020 року по 01 липня 2022 року, а також 3% річних за вказаний період та вирішив питання розподілу судових витрат.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом встановлено, що28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м., яке являє собою частину нежитлового приміщення загальною площею 343,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Межі приміщення визначаються у додатку №1 до цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що орендодавець повинен передати приміщення орендарю в день підписання цього договору, а орендар у день підписання цього договору зобов`язаний прийняти приміщення і підписати акт приймання-передачі, в якому зазначається технічний стан приміщення. Акт приймання-передачі є невід`ємною частиною договору. Вступ орендаря у користування орендованим приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами акту приймання-передачі вказаного приміщення.

Відповідно до п. 5.1 договору строк дії цього договору становить 35 місяців з моменту його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором обчислюється з моменту підписання цього договору та закінчується в останній день строку дії цього договору чи його припинення (розірвання).

За умовами п. 4.1.2 договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 даного договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 17192,00 грн., що еквівалентно 700,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього договору.

28.02.2020 сторони підписали договір про внесення змін до договору оренди, яким виклали п. 3.1 договору в наступній редакції: «Розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 даного договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 85960,00 грн., що еквівалентно 3500,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього договору».

У зв`язку із пристосуванням приміщення під потреби орендаря орендна плата, вказана в п. 3.1 цього договору, сплачується орендарем з наступного календарного дня після спливу 10 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі по час належного повернення нежитлового приміщення орендодавцю. Оплата неповного місяця оренди здійснюється пропорційно кількості днів оренди, виходячи з вартості одного дня оренди (п. 3.6 договору).

Згідно із п. 3.7 договору сторони домовились, що в день підписання цього договору, орендар здійснить передоплату з орендної плати (гарантійний платіж) за повний перший та за останній місяці оренди в розмірі суми двомісячної орендної плати, визначеної відповідно до п. 3.1 цього договору.

Дана передоплата (гарантійний платіж) враховуватиметься у виконання зобов`язань орендаря зі сплати орендної плати, якщо іншого не передбачено умовами цього договору.

01.04.2020 сторони підписали акт приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду. Вказаний акт приймання-передачі нежитлових приміщень підписаний повноважними представниками сторін та долучений до матеріалів справи.

Відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове, платне користування нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м., яке являє собою частину нежитлового приміщення загальною площею 343,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем долучено до матеріалів справи копію розписки про завдаток від 26 лютого 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 завдаток у розмірі 86030 грн., що еквівалентно 3500,00 доларів США як орендну плату за користування нежитловими приміщеннями. Вказана розписка підписана власноручно ОСОБА_1 , як орендодавцем та ОСОБА_3 як орендарем.

В свою чергу, у межах розгляду справи № 914/1399/21 у Господарському суді Львівської області встановлено, що колишній директор ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» Молінський В.В. діяв із перевищенням повноважень, оскільки не був наділений повноваженнями на отримання завдатку в готівковій формі, у зв`язку з цим грошові кошти, як орендна плата за вказаним договором, в розмірі 86 030,00 грн. не поступали на рахунок ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп».

Звертаючись з позовними вимогами, позивач ОСОБА_3 зазначає, що передав ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» 86 030,00 грн. (3 500 дол. США) завдатку, що підтверджується відповідною розпискою, однак колишній директор ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» Молінський В.В. діяв із перевищенням повноважень, а отримані ним кошти не поступили на рахунок ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп», відтак були ним збережені без достатньої правової підстави, тому просить такі стягнути у примусовому порядку, а також інфляційні втрати та 3 % річних за період з 01 березня 2020 року по 01 липня 2022 року.

Колегія суддів виходить з того, що за змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому, на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі № 914/1399/21 не має преюдиційного значення для спірних правовідносин, оскільки відповідач ОСОБА_1 не брав участі у справі №914/1399/21, не заслуговують на увагу.

Таким чином, стосовно відповідних обставин, які входять у предмет доказування спірних правовідносин має місце судове рішення, яке набрало законної сили.

Зокрема, Господарським судом Львівської області встановлено факт передачі відповідачем ТзОВ Компанія Ріел-Естейт Груп нежитлового приміщення площею 42,0 кв.м. позивачу ОСОБА_3 , що підтверджується актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2020, який підписаний повноважними представниками сторін.

Питання дійсності Договору оренди № Г/28.02.20 від 28.02.2020 було предметом судового розгляду, однак такий є чинним.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №914/289/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп основний борг зі сплати орендної плати за договором оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28 лютого 2020 року у сумі 473 166,64 грн., 3% річних у сумі 9 848,67 грн., штраф у сумі 989 466,32 грн., заборгованість зі сплати комунальних платежів у сумі 15 669,26 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 22322,26 грн.

Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_3 здійснював певні платежі за користування орендованим приміщенням згідно укладеного договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28 лютого 2020 року.

Зокрема, 28.02.2020 відповідачем ОСОБА_3 було оплачено суму 17192,70 грн. (призначення платежу: оренда), що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (24,561 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 700 доларів США, після чого залишилась до сплати сума орендної плати, еквівалентна 6300,00 доларам США. Наступні платежі здійснено у такому порядку: 14.05.2020 оплачено суму 18756,30 грн. (призначення платежу: гарантійний платіж згідно з рахунком-фактурою №СФ-0009182 від 13.05.2020), що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (26,6897 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 702,75 доларів США; 17.06.2020 оплачено суму 5642,70 грн. (призначення платежу: оренда згідно з рахунком-фактурою №СФ-0009453 від 01.06.2020), що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (26,7424 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 211,00 доларів США; 03.07.2020 оплачено суму 18667,32 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (27,1801 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 686,80 доларів США.

Іншими словами, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 здійснював оплату орендної плати з порушенням встановлених строків та не в повному обсязі.

Поряд з цим, що стосується стягнення з відповідача завдатку в розмірі 86 030,00 грн., то Господарський суд Запорізької області у рішенні від 25.05.2021, справа № 914/289/21 зазначив, що колишній директор товариства ОСОБА_1 діяв із перевищенням повноважень, оскільки не був наділений повноваженнями на отримання завдатку у готівковій формі, що узгоджується із Статутом ТзОВ Компанія Ріел-Естейт Груп (у редакцій, чинній станом на 26 лютого 2020 року).

Таким чином, грошові кошти, про які зазначено у розписці про завдаток від 26.02.2020 не поступали на рахунок товариства, не було ні прибуткового касового ордеру, ні будь-яких надходжень грошових коштів на банківський рахунок відповідача.

Крім цього, укладений між сторонами договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28 лютого 2020 року не мав умов (положень) про зарахування наперед здійснених коштів.

Зазначені обставини, а не їх правова оцінка не потребують додаткового доказування у межах спірних правовідносин.

Колегія суддів виходить з того, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормамиглави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи зі змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобовязання повернути майно потерпілому.

Така правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, яка є обов`язковою для судів при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214 ЦПК України).

Враховуючи те, що відносини, які склалися між сторонами не є договірними, до цих правовідносин можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України, кошти можуть бути стягнуті, як безпідставно набуті.

Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

В свою чергу, статтею 1215 ЦК України передбачено, яке безпідставно набуте майно, не підлягає поверненню, а саме: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; та інше майно, якщо це встановлено законом.

При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

Згідно з пунктом першим частини першоїстатті 1215 ЦК Українине підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз статей 1212-1215 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений висновок міститься і в постанові Верховного Суду України, прийнятої у справі №6-91цс14 від 02 липня 2014 року.

Як зазначалося вище, директор ТзоВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» Молінський В.В. діяв із перевищенням повноважень, оскільки не був наділений повноваженнями на вчинення відповідного правочину, тобто діяв недобросовісно по відношенню до позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав, передбачених статею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідача 86 030,00 грн. - безпідставно набутих грошових коштів, що свідчить про законність оскаржуваного рішення та безпідставність доводів апеляційної скарги у цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536цього Кодексу).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних назаконіневигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення індексу інфляції та 3 % річних.

У постанові від 16 травня 2018 року, справа № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормамизакону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Беззаперечно встановивши, що відповідач безпідставно одержав грошові кошти позивача, колегія суддів погоджується з тим, що у останнього виникло право і на застосування наслідків такого порушення відповідно достатті 625 ЦК України

Враховуючи наведене і висновок суду про стягнення 30 759,54 грн. у якості інфляційних втрат та 6025,61 грн. - 3% річних, є також обґрунтованим.

Наданий стороною позивача розрахунок, як і період застосування відповідних санкцій, не спростований зі сторони відповідача, підстав не брати такий до уваги, колегією суддів не встановлено.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про під ставність позовних вимог,

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цап Оксани Романівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 03 жовтня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк