Постанова

від 04.10.2023 по справі 466/9045/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 466/9045/20

провадження № 61-8597св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Луців-Шумської Н. Л. від 23 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,

Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., від 04 травня 2023 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У листопаді 2020 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, ОСОБА_2 , про демонтаж самочинно встановлених об`єктів будівництва, звільнення об`єкта благоустрою від будівельних матеріалів та відходів.

2. Свої вимоги Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради мотивувала тим, що житловий будинок

АДРЕСА_1 знаходився у приватній власності ОСОБА_3 , яка померла у лютому 2020 року . Відповідач ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ) проживає у зазначеному будинку без реєстрації. У зв`язку із зверненням ОСОБА_2 - мешканця будинку АДРЕСА_6 від 25 червня 2020 року № 3-Б-20707-24 з приводу самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 в межах червоних ліній та на виконання наказу департаменту містобудування проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності на цій вулиці. При обстеженні встановлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0474 га зайнята металевим приміщенням. На земельній ділянці знаходяться будівельні матеріали, дошки, залишки металевих конструкцій, будівельне сміття. Ділянка загороджена глухим парканом з бетонних блоків. Висота паркану становить від 2,40 м до 3,30 м. Доступ до земель комунальної власності обмежений. Паркан встановлено на землях загального користування в межах червоних ліній на вулиці Молодіжній . Відповідач ОСОБА_1 самовільно зайняв та фактично використовує земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0474 га та № 3 орієнтовною площею 0,0160 га (в тому числі в межах червоних ліній 0,0135 га) на АДРЕСА_1 за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради про їх передачу у власність або надання у постійне користування (оренду).

3. Зі слів ОСОБА_2 паркан споруджено особисто ОСОБА_1 та його сином п`ять років тому шляхом самовільного захоплення частини вулиці Молодіжної у м. Львові, чим створено незручності для мешканців цієї вулиці. За результатами обстеження відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради складено акт обстеження земельних ділянок від 12 серпня 2020 року № 76.

4. Позивач зазначав, що вимогою відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради від 25 серпня 2020 року № 76 відповідача зобов`язано до 10 вересня 2020 року повернути у попередній стан земельні ділянки комунальної власності № НОМЕР_1 площею 0,0474га та № 3 орієнтованою площею 0,0160 га (в тому числі в межах червоних ліній

0,0135 га) на АДРЕСА_1 та усунути перешкоди для використання земельних ділянок її власником шляхом демонтажу паркану з бетонних блоків і металевих воріт зі сторони вулиці Молодіжної , а також до вивезення будівельних матеріалів, дошок, залишків металевих конструкцій, будівельного сміття тощо. Цю вимогу відповідач не виконав, про що

29 жовтня 2020 року комісією Львівського комунального підприємства «Варшавське-407» складено акт. Документів на право користування самочинно огородженими земельними ділянками відповідач не надав.

5. Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, зобов`язати відповідача ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлені об`єкти будівництва, а саме: металеві ворота і паркан з бетонних блоків довжиною 30 м (зі сторони вул. Молодіжної в м. Львові ) та 40 м (зі сторони залізничної колії), самочинно встановлені на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0474 га на АДРЕСА_1 та на земельній ділянці № НОМЕР_2 орієнтовною площею 0,0160 га на АДРЕСА_1 , та вивезти з цих ділянок будівельні матеріали, дошки, залишки будівельних конструкцій, будівельне сміття.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня

2022 року позовні вимоги Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено.

7. Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати металеві ворота і паркан з бетонних блоків довжиною 30 м (зі сторони вулиці Молодіжної у м. Львові) та 40 м (зі сторони залізничної колії), самочинно встановлені на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0474 га на АДРЕСА_1 та на земельній ділянці № НОМЕР_2 орієнтовною площею 0,0160 га на АДРЕСА_1 , вивезти з цих ділянок будівельні матеріали, дошки, залишки будівельних конструкцій, будівельне сміття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідача свідчать про порушення правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2011 року № 376. Зведений

ОСОБА_1 паркан з бетонних блоків довжиною 70 м та металевих воріт зі сторони вул. Молодіжної-Поштової є самочинно встановленим у розумінні статті 376 ЦК України. Відповідач не звертався до Шевченківської районної адміністрації для отримання дозволу на встановлення огорожі. Жодних документів на право користування самочинно огородженими земельними ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 , які перебувають у комунальній власності, відповідач не надав.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 23 травня 2022 року - без змін.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскількивідповідач ОСОБА_1 самовільно зайняв земельні ділянки № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 площею 0,0474 га і площею 0,0160 га за відсутності права землекористування такими. На зазначених земельних ділянках відповідачем споруджено паркан і ворота без дотримання порядку влаштування огорож у місті Львові. Спір виник відносно використання земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, які самовільно зайняті ОСОБА_1 . Таким чином, спір має приватноправовий характер.

11. Посилання ОСОБА_4 на те, що за договором дарування

від 18 лютого 2022 року вона є власником будинку

АДРЕСА_1 і суд вирішив питання про її права визнані такими, що не підтверджені жодними доказами, оскільки такий договір у матеріалах справи відсутній. Суд не вирішував питання щодо будинку, а також щодо прав ОСОБА_4 . Спірні правовідносини виникли до 18 лютого 2022 року (позов подано до суду 18 листопада 2020 року).

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. 08 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в повному обсязі.

13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18 та у постановах Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 1.380.2019.002437, від 19 квітня 2022 року у справі № 360/3289/21, від 01 вересня 2022 року у справі

№ 640/3165/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Заявник стверджує, що позов був поданий до нього безпідставно, оскільки на момент складання позивачем вимоги від 25 серпня 2020 року, так і на час подання позовної заяви, він не був власником ні житлового будинку, ні земельної ділянки для його обслуговування. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують зведення саме ним спірного паркану та металевих воріт, що є визначальним в силу положень частини четвертої статті 376 ЦК України при вирішенні питання щодо зобов`язання його знести огорожу. Також вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що бетонний паркан та металеві ворота є самочинними. Спірний паркан та металеві ворота були зведені ще до 2011 року на земельній ділянці, яка перебувала у власності його матері, жодних дозволів на будівництво не було потрібно. Заявник вказує, що органом місцевого самоврядування не було дотримано правил благоустрою м. Львова при вирішенні питання про притягнення винної особи до відповідальності.

15. Також заявник зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме ним було побудовано бетонну огорожу. Доказів того, що металевий паркан розміщений на межі червоних ліній позивачем не надано.

16. Касаційна скарга містить доводи про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Застосування такої крайньої міри за обставин цієї справи вважає непропорційним.

17. Також заявник звертає увагу на те, що спри щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/9045/20.

19. Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзиви на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. Житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка НОМЕР_5 для його обслуговування площею 0,0364 га перебували у приватній власності ОСОБА_3 , яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

21. ОСОБА_3 14 лютого 2020 року склала заповіт, яким все своє майно заповіла синові - ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 06 червня 2021 року прийняв спадщину.

22. Згідно з копією свідоцтва № НОМЕР_3 про право на спадщину за заповітом

від 06 квітня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М. Ю., ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,0364 га.

23. Згідно з копією свідоцтва № НОМЕР_4 про право на спадщину за заповітом

від 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 також став власником земельної ділянки площею 0,0364 га, розташованої за цією ж адресою, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 4610137500:07:002:0068.

24. ОСОБА_1 проживає за адресою знаходження успадкованого ним майна, що підтверджено актом комісії Львівського комунального підприємства «Варшавське-407» від 29 жовтня 2020 року.

25. ОСОБА_3 ухвалою Львівської міської ради № 3593

від 16 березня 2006 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0364 га. Крім того, цією ж ухвалою ОСОБА_3 було надано земельну ділянку площею 0,0474 га в оренду строком на 5 років.

26. Згідно з висновком про наявність містобудівних обмежень щодо користування земельною ділянкою № 3-Є-737/20 від 26 січня 2001 року Управління архітектури і містобудування погодило надання в приватну власність земельної ділянки площею 0,0364 га та земельної ділянки площею 0,0474 га в тимчасове користування на умовах оренди терміном

на 5 років. Встановлено містобудівельні обмеження в користуванні земельною ділянкою, а саме обмеження щодо червоних ліній вулиці - частина земельної ділянки площею 0,0474 га, розміщеної в межах червоних ліній проектованої автомагістралі: на ній не дозволяється спорудження капітальних споруд та посадка багаторічних дерев.

27. Строк оренди земельної ділянки завершився у 2011 році. Докази, які підтверджують продовження строку оренди цієї земельної ділянки площею

0,0474 га, надання її у користування/власність як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 відсутні. Відтак, правові підстави володіння відповідачем земельною ділянкою площею 0, 0474 га відсутні.

28. Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради складено акт обстеження земельних ділянок на АДРЕСА_1 від 12 серпня 2020 року № 76, яким встановлено: 1) земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0474 га зайнята металевим приміщенням. На земельній ділянці знаходяться будівельні матеріали, дошки, залишки металевих конструкцій, будівельне сміття. Ділянка загороджена глухим парканом з бетонних блоків. Висота паркану становить від 2,40 м до 3,30 м. Доступ до земель комунальної власності обмежений; 2) на земельній ділянці № НОМЕР_2 орієнтовною площею 0,0160 га (в тому числі в межах червоних ліній 0,0135 га) на АДРЕСА_1 знаходяться металеві ворота та глухий паркан з бетонних блоків. Висота паркану становить

від 2,40 м до 3,30 м. Ділянка загороджена, доступ до земель комунальної власності є обмежений. Паркан встановлено на землях загального користування в межах червоних ліній вулиці Молодіжна у м. Львові;

3) ОСОБА_1 самовільно зайняв та фактично використовує земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0474 га та № 3 орієнтовною площею 0,0160 га (в тому числі в межах червоних ліній 0,0135 га) на АДРЕСА_1 за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради про їх передачу у власність або надання у постійне користування (оренду); 4) зі слів

ОСОБА_2 паркан споруджено особисто ОСОБА_1 та його сином п`ять років тому шляхом самовільного захоплення частини

вулиці Молодіжна у м. Львові , чим створено незручності для мешканців вулиці.

29. Вимогою відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради від 25 серпня 2020 року № 76 відповідача зобов`язано до

10 вересня 2020 року повернути у попередній стан земельні ділянки комунальної власності № НОМЕР_1 площею 0, 0474 га та НОМЕР_2 орієнтованою площею 0,0160 га (в тому числі в межах червоних ліній 0,0135 га) на

АДРЕСА_1 та усунути перешкоди для використання земельних ділянок їх власником шляхом демонтажу паркану з бетонних блоків і металевих воріт зі сторони вулиці Молодіжної , а також до вивезення будівельних матеріалів, дошок, залишків металевих конструкцій, будівельного сміття тощо.

30. 29 жовтня 2020 року комісією Львівського комунального підприємства «Варшавське-407» складено акт, яким зафіксовано невиконання вимоги щодо демонтажу паркану з бетонних блоків довжиною 70 м та металевих воріт зі сторони вулиці Молодіжної-Поштової.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

32. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

34. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

35. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

36. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

37. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

38. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

39. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

40. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

41. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

42. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

43. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

44. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

45. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

46. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

47. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

48. Разом з тим, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

49. Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

50. Аналогічні правові висновки щодо юрисдикції суду викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року

у справі № 583/2715/16-ц (провадження № 14-174цс18), від 20 березня

2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та

у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі

№ 147/483/19 (провадження № 61-13167св19), від 11 серпня 2020 року

у справі № 132/630/17 (провадження № К/9901/46308/18).

51. У справі, яка переглядається, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про демонтаж самочинно встановлених об`єктів будівництва (металеві ворота і паркан з бетонних блоків), звільнення об`єкта благоустрою від будівельних матеріалів та відходів, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 самовільно зайняв земельні ділянки комунальної власності в межах червоних ліній.

52. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

53. Подібна норма закріплена у статті 14 Закону України «Про основи містобудування». Відповідно до статті 7 вказаного Закону державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

54. Уповноваженими органами містобудування та архітектури є виконавчі органи міських рад з питань архітектури (частина перша статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність»). Виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад відносяться до органів державного архітектурно-будівельного контролю (частина третя статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

55. У силу статті 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

56. У відповідності до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким встановлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

57. Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

58. Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

59. У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту.

60. З огляду на викладене вище, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради наділена контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.

61. Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері містобудівної діяльності, благоустрою є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

62. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених переліченими вище Законами делегованих повноважень щодо здійснення державного та самоврядного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності та благоустрою. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

63. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

64. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

65. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

66. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

67. Статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

68. Звертаючись до суду з позовом про знесення самочинно збудованого паркану з бетонних блоків та металевих воріт і мотивуючи такий позов порушенням права на використання земель комунальної власності, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів.

69. Спір у цій справі не пов`язаний безпосередньо з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва, порушення порядку благоустрою населеного пункту та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування з метою захисту інтересів громади. Справа за позовом такого суб`єкта у спірних правовідносинах належить до компетенції адміністративних судів.

70. Вказані висновки, узгоджуються із висновками висловленими раніше Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року

у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18),

від 15 травня 2018 року у справі № 520/10754/14-ц (провадження

№ 14-108цс18),від 22 травня 2018 року у справі № 826/4089/16 (провадження № 11-213апп18),від 25 червня 2019 року у справі

№ 914/1092/18 (№ 12-31гс19), від 18 березня 2020 року у справі

№ 464/104/16-ц (провадження № 14-441цс19), а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 357/8343/16-ц (провадження № 61-19828св18), від 04 вересня 2019 року у справі

№ 1309/10788/12 (провадження № 61-34438св18), від 22 квітня 2020 року

у справі № 464/4087/17 (провадження № 61-10473св19).

71. Спори про знесення самочинного будівництва за позовом виконавчого органу місцевої ради вирішувалися по суті у адміністративних справах № 640/10429/19, 160/8552/18, № 400/2880/18, 420/3027/19, № 1.380.2019.001115.

72. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням норм процесуального права, а саме статті 19 ЦПК України.

73. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

74. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

75. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

76. Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи недостатнім чином встановили природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами спору, неправильно застосували норми процесуального права, а тому судові рішення щодо задоволення позовних вимог підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

77. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК Україниколегія суддів роз`яснює Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради, що розгляд справи за заявленими нею позовними вимогами віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Вказана норма передбачає право позивача протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до відповідного адміністративного суду.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, ОСОБА_2 , про демонтаж самочинно встановлених об`єктів будівництва, звільнення об`єкта благоустрою від будівельних матеріалів та відходів - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович