Постанова

від 04.10.2023 по справі 195/1393/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 195/1393/20

провадження № 61-4398св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ;

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ;

третя особа за зустрічним позовом - акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року у складі судді Кондус Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 17 червня 1988 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року у справі № 195/1201/17. В період шлюбу сторони спорудили житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на житловий будинок від 24 лютого 2000 року, виданим на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Томаківського району від 16 лютого 2000 року та зареєстрованим Марганецьким міжміським бюро технічної інвентаризації за № 13-173.

У 1999 році ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку загальною площею 0,52 га (присадибну земельну ділянку площею 0,15 га та земельну ділянку площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ДП № 000411 від 01 грудня 1999 року, виданим на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішень Виконавчого комітету Томаківської селищної ради від 13 січня 1999 року № 1, від 17 листопада 1999 року № 196.

Відповідно до звіту про незалежну експертну оцінку майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , вартість житлового будинку, що є об`єктом права спільної сумісної власності, складає 75 000 грн; земельних ділянок площею 0,15 га - 6 000 грн, площею 0,37 га - 14 800 грн.

Враховуючи викладене, оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо поділу у добровільному порядку спільно нажитого майна, то ОСОБА_1 просила:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно - домоволодіння та земельні ділянки загальною площею 0,52 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , набуті ними під час перебування у шлюбі;

- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частки житлового будинку літ. «А» загальною площею 179,1 кв. м, житловою площею 102,9 кв. м, з надвірними спорудами - літньою кухнею літ. «Б», погрібом літ. «В», гаражем літ. «Г», сараєм літ. «Д», 1/2 частки земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної земельної ділянки) та 1/2 частки земельної ділянки площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ;

- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на 1/2 частки житлового будинку літ. «А» загальною площею 179,1 кв. м, житловою площею 102,9 кв. м, з надвірними спорудами - літньою кухнею літ. «Б», погрібом літ. «В», гаражем літ. «Г», сараєм літ. «Д», 1/2 частки земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної земельної ділянки) та 1/2 частки земельної ділянки площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про поділ кредитних зобов`язань.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 10 квітня 2006 року між ним та акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено договір кредиту № 110/11-0076 (далі - Кредитний договір), за умовами якого він отримав на споживчі цілі кошти в розмірі 21 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 09 квітня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 10 квітня 2006 року між ним та банком було укладено договір іпотеки № 110/11-0076, посвідчений нотаріусом Томаківського нотаріального округу Корнієнко Ю. В., предметом якого є будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

24 січня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ним було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою було збільшено суму кредиту до 56 000 доларів США.

10 липня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ним було укладено додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, якою було збільшено суму кредиту до 57 737 доларів США з кінцевим терміном повернення до 09 квітня 2021 року.

В подальшому права вимоги за Кредитним договором та договором іпотеки, перейшли від АКБ «Укрсоцбанк» до АТ «Альфа-Банк».

Зі змісту Кредитного договору та додаткових угод до нього вбачається, що кредит було отримано та використано в інтересах сім`ї, на споживчі цілі, та ОСОБА_1 надала свою згоду на укладення цих договорів. Тому Кредитний договір створює обов`язки не лише для нього, але й для другого з подружжя.

За довідкою АТ «Альфа-Банк» від 10 листопада 2020 року № 95006-23.1 залишок боргу за Кредитним договором станом на 10 листопада 2020 року складає: прострочена заборгованість за кредитом - 33 995,10 доларів США; строкова заборгованість за кредитом - 2 220,34 доларів США; прострочені проценти - 38 235,39 доларів США; строкові проценти - 316,87 доларів США; пеня - 64 407,23 доларів США; пеня - 333 891,93 грн.

Оскільки Кредитний договір він уклав під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , то відповідно до положень статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сума отриманого кредиту підлягає розподілу між сторонами.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив розділити зобов`язання за Кредитним договором та додатковим угодам до нього, укладеним між ним та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і покласти їх в рівних частинах на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно - домоволодіння та земельні ділянки, загальною площею 0,52 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , набуті ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на 1/2 частки житлового будинку літ. «А» загальною площею 179,1 кв. м, житловою площею 102,9 кв. м, з надвірними спорудами - літньою кухнею літ. «Б», погрібом літ. «В», гаражем літ. «Г», сараєм літ. «Д», 1/2 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної земельної ділянки) площею 0,15 га та 1/2 частки земельної ділянки, наданої для ведення особистого селянського господарства площею 0,37 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на 11/2 частки житлового будинку літ. «А» загальною площею 179,1 кв. м, житловою площею 102,9 кв. м, з надвірними спорудами - літньою кухнею літ. «Б», погрібом літ. «В», гаражем літ. «Г», сараєм літ. «Д», 1/2 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної земельної ділянки) площею 0,15 га та 1/2 частки земельної ділянки, наданої для ведення особистого селянського господарства площею 0,37 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, тому спірне майно підлягає поділу. При цьому частки колишніх чоловіка та дружини у спірному майні є рівними. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд дійшов висновку про недоведеність використання ОСОБА_2 отриманих у кредит коштів в інтересах сім`ї. Водночас, посилаючись на норми статті 23 Закону України «Про іпотеку», суд зазначив, що внаслідок поділу майна між подружжям, ОСОБА_1 окрім 1/2 частини спірного майна отримує також 1/2 частину боргових зобов`язань ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , тому апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в цій частині. Після визнання за ОСОБА_1 права власності на частину майна, що перебуває в іпотеці, іпотека не припинилася, остання набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки. Тому доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушено права АТ «Альфа-Банк» є безпідставними. Будь-яких доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду в оскарженій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 березня 2023 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), яке є правонаступником акціонерного товариства «Альфа-Банк», подало до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 03 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15, від 20 травня 2019 року у справі № 461/12463/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 638/8669/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 500/4169/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 183/5223/16-ц, від 21 вересня 2021 року у справі № 161/5198/20-ц, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Томаківського районного суду Дніпропетровської області, а також зупинено виконання рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

01 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позов ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, що перебуває в іпотеці, спрямований не на захист нібито порушених прав та вирішення спору, а на уникнення сплати боргів з боку відповідача в цій справі, що прямо суперечить статтям 13, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до умов іпотечного договору банком було прийнято рішення про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, в порядку, передбаченому статті 37 Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого 22 грудня 2021 року за рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельник О. В, АТ «Альфа-Банк» набуло право власності на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2021 року № 292478447 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 лютого 2022 року № 299594595.

Отже, на час ухвалення рішення судом першої інстанції право власності на спірне майно належало АТ «Альфа-Банк» та не могло бути поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як не було предметом їх спільної сумісної власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шашликов Д. Г. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованим, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 17 червня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року у справі № 195/1201/17.

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 24 лютого 2000 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Томаківського району від 16 лютого 2000 року та зареєстрованим Марганецьким міжміським бюро технічної інвентаризації за № 13-173, ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

05 квітня 2006 року на ім`я власника ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт на домоволодіння індивідуального житлового фонду за вищевказаною адресою.

На підставі рішень Виконавчого комітету Томаківської селищної ради від 13 січня 1999 року № 1, від 17 листопада 1999 року № 196, на ім`я ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ДП № 000411 від 01 грудня 1999 року, а саме на земельну ділянку загальною площею 0,52 га (присадибну земельну ділянку площею 0,15 га та земельну ділянку площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено Кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав на споживчі цілі кредит в розмірі 21 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 09 квітня 2016 року.

24 січня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою було збільшено суму кредиту до 56 000 доларів США.

В пункті 1.3 вищевказаної додаткової угоди № 1 до Кредитного договору його сторони погодили, що в якості забезпечення позичальником виконання зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає в день укладення цього договору з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 353 500 грн. Іпотечний договір підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою - реєстрації в Державному реєстрі іпотек у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотаріусом накладається заборона. Вказана додаткова угода № 1 до Кредитного договору укладена за згодою дружини іпотекодавця - ОСОБА_1 , яка викладена у відповідній заяві.

10 липня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, якою було збільшено суму кредиту до 57 737 доларів США та визначено кінцевий термін повернення до 09 квітня 2021 року.

З витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2021 року № 292478447, від 15 лютого 2022 року № 299594595 та від 15 лютого 2022 року № 299597314 вбачається, що на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2006 року № 475, додаткової угоди від 24 січня 2008 року № 115 до іпотечного договору, договору про внесення змін від 10 липня 2008 року № 1, засвідчених приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Корнієнко Ю. В., були прийняті рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельника О. В.:

- від 24 грудня 2021 року, індексний номер 62564526, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 22 грудня 2021 року № 45909643 про право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 179,1 кв. м, житловою площею 102,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б», погріба літ. «В», гаража літ. «Г», сарая літ. «Д»;

- від 15 лютого 2022 року, індексний номер 63455348, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 10 лютого 2022 року № 46703234 про право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 1225455100:03:003:2001;

- від 15 лютого 2022 року, індексний номер 63457563, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 10 лютого 2022 року № 46703524 про право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на земельну ділянку площею 0,37 га, кадастровий номер 1225455100:03:003:2000.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа -АТ «Альфа-Банк», про поділ кредитних зобов`язань, не оскаржується, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається Верховним Судом в цій частині. При цьому рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку та переглядалося апеляційним судом лише в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, тому постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року переглядається лише в зазначеній частині.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі відсутності між подружжям шлюбного договору, правовий режим їхнього майна визначається положеннями сімейного законодавства, згідно з яким подружжя не може односторонньо змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Проте подружжя не позбавлене права вчиняти будь-які дії щодо придбаного за час шлюбу майна, у тому числі і поділити його між собою у будь-яких частках. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього майна, набутого за час шлюбу.

Зазначені висновки узгоджуються також із Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України.

У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» містить перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом.

Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника). Оскільки внаслідок поділу спільної сумісної власності, як у цій справі, зміни власника (переходу права власності) не відбулося, а спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову власність тих самих співвласників, тому відсутні підстави для застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Сторони у цивільному процесі - це особи, правовий спір яких вирішується у суді, які мають юридичну заінтересованість у результатах справи, наділені комплексом цивільних процесуальних прав та обов`язків, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів, а також для здійснення судової діяльності.

У справі, яка переглядається, виник спір між подружжям щодо поділу майна подружжя шляхом визнання права на частку в праві спільної власності на майно, унаслідок чого спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову із визначенням ідеальних часток. Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи.

Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем.

Разом з тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.

Застосування наведених вище норм Закону України «Про іпотеку» можливе за умови зміни суб`єктного складу матеріально-правового іпотечного правовідношення. До такого результату призводить припинення права спільної власності на набуте подружжям за час шлюбу майно шляхом його поділу - встановлюється частка кожного у спільному майні.

Верховний Суд зазначає, що хоча визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що є предметом іпотеки, не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зокрема, відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визначення часток у праві спільної сумісної власності чи їх зміни проводиться державна реєстрація таких змін. Цим, наприклад, може бути зумовлений процесуальний інтерес іпотекодержателя як обтяжувача речового права. Такий інтерес може бути зумовлений і необхідністю дотримання принципу добросовісності з боку подружжя при виконанні боргових зобов`язань та поділі майна, що передано в іпотеку.

Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільному судочинстві має на меті обстоювання такими особами власних (суб`єктивних) прав і законних інтересів, на які може вплинути судове рішення у справі. Цей інститут процесуального права покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, зокрема, як у справі, яка переглядається, але знаходяться із однією із сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінюватись у результаті ухваленого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21).

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

У справі, яка переглядається, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірне нерухоме майно домоволодіння та земельні ділянки, загальною площею 0,52 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки тим обставинам, що АТ «Альфа-Банк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», за рішеннями державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельника О. В. від 24 грудня 2021 року, індексний номер 62564526, набуло право приватної власності на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 179,1 кв. м, житловою площею 102,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б», погріба літ. «В», гаража літ. «Г», сарая літ. «Д».

На час розгляду справи Верховним Судом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться також записи про те, що АТ «Альфа-Банк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», за рішеннями державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельника О. В.: від 15 лютого 2022 року, індексний номер 63455348, набуло право приватної власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 1225455100:03:003:2001; від 15 лютого 2022 року, індексний номер 63457563, набуло право приватної власності на земельну ділянку площею 0,37 га, кадастровий номер 1225455100:03:003:2000.

Отже, право власності на спірне нерухоме майно належить АТ «Альфа-Банк», тому воно не могло бути поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як не є предметом їх спільної сумісної власності.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15, від 20 травня 2019 року у справі № 461/12463/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 638/8669/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 500/4169/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 183/5223/16-ц, від 21 вересня 2021 року у справі № 161/5198/20-ц, на які послався заявник в касаційній скарзі.

У справі, що переглядається, суди попередніх не врахували вищенаведених правових висновків Верховного Суду та положень Закону України «Про іпотеку», не дали належної оцінки тим обставинам, що спірне нерухоме майно на праві приватної власності належить АТ «Альфа-Банк» та не може бути поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як не є предметом їх спільної сумісної власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, а також судове рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаних первісних позовних вимог.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Оскільки Верховний Суд ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, то сплачений АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 260 грн, а також сплачений АТ «Сенс Банк» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» 2 941 (дві тисячі дев`ятсот сорок одну) грн 60 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович