Рішення

від 04.10.2023 по справі 320/5306/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2023 року № 320/5306/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ФОП ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі також - ГУ ДПС у Київській області, відповідач), в якому позивач просила визнати протиправними та скасувати наступні рішення Головного управління ДФС у Київській області, прийняті 19 вересня 2019 року: податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0001291303 на суму 332 501, 24 грн, в т.ч. за основним платежем 221 667, 49 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 110 833, 75 грн; податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0001281303 на суму 4 035 015, 00 грн, в т.ч. за основним платежем 2 690 010, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 345 005, 00 грн; вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001321303, на суму 73 383, 35 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001301303 на суму штрафних санкцій 11 420, 30 грн; податкового повідомлення-рішення форми «Р» № 0001331303, на суму 4 927 449, 50 грн, в т.ч. за основним платежем 3 284 967, 00 грн, за штрафними(фінансовими) санкціями 1 642 482, 00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року касаційну скаргу ГУ ДПС у Київській області задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року прийнято до провадження адміністративну справу № 320/5306/19, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17 лютого 2023 року вирішено замінити відповідача у справі Головне управління ДПС у Київській області (юридична особа, код ЄДРПОУ 43141377), на його правонаступника Головне управління ДПС у Київській області (відокремлений підрозділ ДПС України, код ЄДРПОУ ВП 44096797).

У судовому засіданні 07 серпня 2023 року подальший розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не вчиняла податкових правопорушень, які зафіксовано в акті перевірки контролюючого органу. Позивач зазначає, що реальність господарських операцій з рядом контрагентів, за результатами яких ФОП ОСОБА_1 включала до складу податкового кредиту суми ПДВ та формувала витрати, підтверджена первинними та іншими обліковими документами. Вказує, що при укладенні та виконанні договорів з контрагентами, позивач діяла добросовісно, відповідно до ділової мети підприємницької діяльності, та не була обізнана про будь-які можливі правопорушення зі сторони контрагентів, а тому не повинна нести негативні наслідки за недотримання податкової дисципліни іншими платниками податків.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що ним правомірно прийнято оскаржувані рішення, тому відсутні підстави для їх скасування. Наголосив, що у ході проведення планової перевірки діяльності позивача за період 2017-2018 роки, встановлено завищення останнім валових витрат та податкового кредиту на за рахунок включення до їх складу штучно сформованих показників.

Пояснив, що у контрагентів-постачальників, які виписували на адресу ФОП ОСОБА_1 документацію по придбанню послуг, відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо, тому між контрагентами-постачальниками та ФОП ОСОБА_1 відсутня господарська діяльність.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 31 травня 2019 року № 1179 співробітниками ГУ ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт від 14 серпня 2019 року № 743/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , у розділі ІІІ «Висновок» якого зафіксовані наступні порушення позивача:

1) пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі ПК України) в частині заниження суми чистого доходу за період 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 14 777 833, 32 грн, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 2 690 010, 00 грн;

2) пункту 2 частини 1 статті 7, статті 8, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження доходу, з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну, суму 14 777 833, 32 грн, що призвело до заниження єдиного соціального внеску, який підлягає сплаті до відповідного цільового фонду, в розмірі 73 383, 35 грн;

3) пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України в частині заниження суми чистого доходу за 2017- 2018 року у розмірі 14 777 833, 32 грн, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 221 667, 49 грн;

4) пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України що призвело до завищення податкового кредиту у сумі ПДВ 3 284 967, 00 грн.

Твердження перевіряючих про допущення позивачем вказаних порушень податкового законодавства ґрунтуються на тій позиції, що за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач придбавала транспортні послуги у підприємств з ознаками фіктивності, які придбані та зареєстровані на підставних осіб, з метою ухилення від сплати податків.

На підставі висновків зазначеної перевірки відповідачем були прийняті наступні рішення від 19 вересня 2019 року:

1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001291303, яким позивачеві визначене зобов`язання із військового збору в сумі 332 501, 24 грн, в т.ч. за основним платежем 221 667, 49 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями -110 833, 76 грн;

2) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001281303, яким позивачеві визначене зобов`язання із ПДФО в сумі 4 035 015, 00 грн, в т.ч. за основним платежем - 2 690 010, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями -1 345 005, 00 грн;

3) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001301303, яким до позивача застосовані штрафні санкції з ЄСВ на суму 11 420, 30 грн;

4) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001331303, яким позивачеві визначене зобов`язання із ПДВ в сумі 4 927 449, 50 грн, в т.ч. за основним платежем - 3 284 967, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 642 482, 00 грн;

5) вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001321303, якою позивачеві визначене зобов`язання із ЄСВ в сумі 73 383, 35 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року (справа №160/3364/19), що підлягає врахуванню відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшла наступних висновків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Суд погоджується з таким висновком, не вбачає підстав для відступу від нього та зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання в його межах від посадової особи відомостей щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише відсутність у контрагентів платника податків матеріальних і трудових ресурсів - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

При цьому підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Так, проведеною відповідачем перевіркою виявлено взаємовідносини позивача із суб`єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, зокрема: ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД", ТОВ "ТРЕИДКЛОЗЕР", ТОВ "ІЗТЕРС", ТОВ "ЛАВЕРНА ТРЕИД І КО", ТОВ "РІЛЕИЗ", ТОВ "СІЗІОНТРЕИД", ТОВ "НЕОСТІЛ ЛТД", ТОВ "ЮБЕРТА", ТОВ "ДАРТРЕИДІНГ", ТОВ "БЦ ТРАНС-ГРУП", ТОВ "ГРІН ЕИР", ТОВ "БРУВЕР ТРЕИД", ТОВ "ТОРГМЕИК", ТОВ "ФІАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "МАКСОФТ ГРУП", ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД", ТОВ "ІНЖИНІРІНГ ПЛЮС", ТОВ "ЕТАЛОН", ТОВ "ІНБРІД1НГ", ТОВ "ДЕПР0ТРАФ1К", ТОВ "ТАЙГОР КОНСАЛТ", ТОВ "СІНК КОНСАЛТИНГ", ТОВ "АБАНДОН КОНСАЛТИНГ", TOB "ПЕНЬЯРОЛБ", TOB "ГЛОБАЛ БУДІНВЕСТ", ТОВ "СОЛ1ТРЕИД", ТОВ "ЗЕРОЛІС", ПП "ВІКТОРГ", ТОВ "СЕИЛЗПРОМОУШЕН", ТОВ "ІНФОФАЛ", ТОВ "ДЕРВЕИН", ТОВ "ЮТЕМ ЛТД", ТОВ "БЕТА СТОУН", ТОВ "ЕЛКРОФТ", ТОВ "ФЕМЕЛІ-ФУДС", ТОВ "БЛЕКРОК", ТОВ "ОРГАНІК", ТОВ "АДІТУМ 7", ТОВ "АРХБУД СТУДІО", ТОВ "АЛЬЯНС СТАР ЛТД", ТОВ"ЮДЖИН КОМПАНІ2018", ТОВ "Р0Л1СТАР-ГРУП", ТОВ "ПЕИМЕТ ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "ВЕЛЮ КОМПАНГ", ТОВ "1НКРМЕНТ", ТОВ "КОМБІКОР", ТОВ "ФОРТЛАИТС", ТОВ "ТРАНСКРОС", ТОВ "ЕСТАДО", ТОВ "СТАРЛІЗИНГ ЛТД".

З цього приводу, судом встановлено, що: господарські відносини позивача із переліченими суб`єктами господарювання у 2017-2018 роках, відбулись на підставі договорів на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом та договорів транспортно-експедиційних послуг; здійснення операцій з отримання послуг позивачем оформлено актами надання послуг; за результатами наданих послуг, виставлені відповідні рахунки на оплату; матеріали справи також містять окремі податкові накладні, виписані та зареєстровані в ЄРПН за фактом виникнення податкових зобов`язань у контрагентів позивача; про оплату послуг згідно договорів свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення, проведені банком.

Разом з тим, на чому було наголошено і Верховним Судом при перегляді даної справи в касаційному порядку, у матеріалах справи відсутні наступні первинні документи, у тому числі й первинні: договори - з ТОВ «ІЗТЕРС», ТОВ «СІЗІОНТРЕЙД», ТОВ «БЦ ТРАНС ГРУП», ТОВ «ГРІН ЕЙР», ТОВ «ІНЖИНІРИНГ ПЛЮС», ТОВ «ДЕПРОТРАФІК», ТОВ «АБАНДОН КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ДЕРВЕЙН», ТОВ «ФЕМЕЛІ-ФУДС», ТОВ «АРХБУД СТУДІО», ТОВ «ЕСТАДО», рахунки на оплату та акти надання послуг - з ТОВ «БЦ ТРАНС ГРУП», ТОВ «ГРІН ЕЙР», ТОВ «ІНЖИНІРИНГ ПЛЮС», ТОВ «ЮТЕМ ЛТД», ТОВ «АРХБУД СТУДІО», ПП «ВІКТОРГ» (наявний лише рахунок на оплату), податкові накладні - з ТОВ «ГРІН ЕЙР», ТОВ «АРХБУД СТУДІО», ТОВ «ТОРГМЕЙК», платіжні доручення - з ТОВ «НЕОСТІЛ ЛТД», ТОВ «ГРІН ЕЙР», ТОВ «БЦ ТРАНС ГРУП», ТОВ «ІНЖИНІРИНГ ПЛЮС», ТОВ «СЕЙЛЗПРОМОУШЕН», ТОВ «КОМБІКОР», ТОВ «ТРАНСКРОС».

Так, на виконання вимог суду позивачем було долучено до матеріалів справи договори з ТОВ «ГРІН ЕЙР» та ТОВ «АРХБУД СТУДІО», окремі рахунки на оплату, акти надання послуг, рахунки-фактури, акти здачі прийняття послуг, податкові накладні.

Водночас такі документи не охоплюють собою весь перелік, визначений як Верховним Судом при розгляді даної справи так і Київським окружним адміністративним судом при зобов`язанні позивача їх надати. Тобто позивачем не було виконано вимогу суду щодо надання підтверджуючих його господарські операції документів.

Більше того, надані позивачем первинні документи, зокрема всі рахунки на оплату та рахунки-фактури не відповідають вказаним вище обов`язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки вони не містять відомостей про місце їх складання, дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (прізвище, ім`я та по-батькові уповноваженої на підпис особи, її посада).

Оскільки зазначені реквізити в силу вимог чинного законодавства є обов`язковими, відсутність останніх у відповідних документах позбавляє можливості розцінювати їх як належні первинні документи у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на відсутність можливості ідентифікації особи-підписанта первинного документа зі сторони постачальника, суд критично оцінює надані позивачем докази у вигляді рахунків на оплату та рахунків-фактур, як підтвердження реального здійснення відповідних господарських операцій.

Аналогічну праву позицію щодо обов`язковості зазначення у первинних документах таких реквізитів, як посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, висловив Верховний Суд в постанові від 30 вересня 2020 року по справі № 1540/4936/18.

Також, в матеріалах справа міститься договори № 27017 від 27 січня 2017 року між позивачем та ТОВ «ЮБЕРТА», № 6057 від 06 травня 2017 року між позивачем та ТОВ «ТРЕЙДКЛОЗЕР», № 15047 від 11 квітня 2017 року між позивачем та ТОВ «ДАРКТРЕЙДІНГ», №20047 від 20 квітня 2017 року між позивачем та ТОВ «БРУВЕР ТРЕЙД», № 30271 від 03 лютого 2017 року між позивачем та ТОВ «ЛОВЕРНА ТРЕЙД І КО», № 5107 від 05 жовтня 2017 року між позивачем та ТОВ «РІЛЕЙЗ», № 23581 від 23 травня 2018 року між позивачем та ТОВ «БУДІВЕЛЬНІ ІННОВАЦІЇ «ЕТАЛОН»». Відповідно до аналізу даних договорів вбачається, що заявка на перевезення вантажів та товарно-транспортні накладні є їх невід`ємною складовою. Проте позивачем до матеріалів справи такі документи на підтвердження обставин реального характеру вказаних господарських операцій додано не було.

Таким чином суд констатує, що у матеріалах справи відсутні документи, обов`язковість яких передбачена самими наданими позивачем договорами.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до надаваних рахунків на оплату №17697 від 22 червня 2017 року, № 17717 від 24 червня 2017 року № 17747 від 30 червня 2017, №17677 від 17 червня 2017 року (ТОВ «НЕОСТІЛ ЛТД» (код ЄДРПОУ 40985458)), зазначено рахунок на оплату № 26002577001, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 20 липня 2017 року, тобто пізніше, ніж були надані рахунки на оплату та акти надання послуг.

Відповідно до надаваного рахунка фактури № УБ-0001042 від 08.02.2018 року (ТОВ «ПЕНЬЯРОЛЬ» (код ЄДРПОУ 41730927)), зазначено рахунок на оплату № 26003013065290, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок» , про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 16 лютого 2018 року, тобто пізніше, ніж були надані рахунки на оплату та акти надання послуг.

Відповідно до наданих актів наданих послуг від 30 вересня 2017 року, № 8 від 20 вересня 2017року , № 7 від 18 вересня 2017 року, № 10 від 17 вересня 2017 року, № 9 від 22 вересня 2017 року, № 6 від 14 вересня 2017 року, рахунків на оплату від 30 вересня 2017 року № 30/09-1, від 27 вересня 2017 року № 27/09-1, від 22 вересня 2017 року № 22/09-01, від 20 вересня 2017 року №20/09-1, від 18 вересня 2017 року № 18/09-1, від 14 вересня 2017 року № 14/09-1 (ТОВ «СІЗІОНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 41233979)) зазначено рахунок на оплату № 26008053003900, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 10 жовтня 2017 року, тобто пізніше, ніж були надані рахунки на оплату та акти надання послуг.

Відповідно до наданого рахунку на оплату від 14 квітня 2018 року № 10 (ТОВ «СІНК КОНСАЛТИНГ» (код ЄДРПОУ 41707995) зазначено рахунок на оплату № 26008053025881, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 16 квітня 2018 року, тобто пізніше, ніж були надані рахунки на оплату.

Відповідно до наданого Рахунку на оплату від 01 червня 2018 року № 58, акту надання послуг № 58 від 01 червня 2018 року (ТОВ «ЕТАЛОН» (код ЄДРПОУ 41491149)), зазначено рахунок на оплату № 26001455054969, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 05 червня 2018 року, тобто пізніше, ніж був наданий рахунок на оплату.

Відповідно до наданого акту надання послуг № 4 від 09 жовтня 2017 року та рахунків на оплату № 9/10-1 від 09 жовтня 2017 року, від 05 жовтня 2017 року № 5/10-1 (ТОВ «РІЛЕЙЗ» (код ЄДРПОУ 41127990)), зазначено рахунок на оплату № 26001053005778, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 12 жовтня 2017 року, тобто пізніше, ніж були надані рахунки на оплату.

Відповідно до наданих актів надання послуг № а22-11/9 від 22 листопада 2017 року, №а17/1186 від 17 листопада 2017 року, № а14-11/3 від 14 листопада 2017 року, № а11-11/2 від 11 листопада 2017 року, № а08-12/1 від 08 листопада 2017 року (ТОВ «ТРАНСЕТХОЛД» (код ЄДРПОУ 41326455), зазначено розрахунковий рахунок № 26002053006947, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 24 листопада 2017 року, тобто пізніше, ніж були надані рахунки на оплату.

Відповідно до надаваного до суду договору № 6057 на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06 травня 2017 року (ТОВ «ТРЕЙДКЛОЗЕР» (код ЄДРПОУ 41121364)), рахунком на оплату у даному договорі зазначено р/р № 26009053009657, проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 13 травня 2017 року, тобто пізніше, ніж укладений вказаний договір.

Відповідно до наданого договору транспортно-експедиційних послуг № 18121 від 18 грудня 2018 року (ТОВ «ФОРТЛАЙТС» (код ЄДРПОУ 42534827), зазначено розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , проте відповідно до даних АІС «Податковий блок», про що вказано відповідачем та не заперечено позивачем, даний рахунок було відкрито лише 26 грудня 2018 року, тобто пізніше, ніж укладений вказаний договір.

Таким чином, у вказаних документах зазначені номера розрахункових рахунків, які на дату підписання документів ще не були відкриті, тобто не могли бути відомі підписантам.

Жодних пояснень з цього приводу позивачем за час розгляду справи надано не було.

Крім того, у матеріалах справи міститься Акт № 6 від 07 серпня 2017 року, щодо взаємовідносин з ТОВ «ФЕМЕЛІ ФУДС», який підписано директором Вдовиченко Валентиною Анатолівною, проте ТОВ «ФЕМЕЛІ-ФУДС» (код ЄДРПОУ 41715807) було зареєстровано лише 08 листопада 2017 року, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій.

Також у матеріалах справи містяться акти № 19 від 13 серпня 2018 року, № 12 від 12 липня 2018 року, № 12 від 02 липня 2018 року, які підписані директором Янковий Вадимом Миколайовичем, проте дана особа, відповідно до відкритих даних та АІС «Податковий блок» директором даного ТОВ «АБАНДОН КОНСАЛТИНГ» не була. Доказів того, що дана особа мала право підписувати первинні документи у матеріалах справи не міститься (директором у період взаємовідносин був Сінабдєєв Артур Андрійович).

Таким чином вбачається, що вказані первинні документи підписані особами, які не мали повноважень на підписання первинних документів.

Окремо суд наголошує на доводах відповідача про відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів для виконання спірних господарських операцій. Зокрема в акті перевірки контролюючим органом зазначається, що контрагентами позивача інформація відповідно до пункту 63.3 статті 63 ПК України щодо рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадилась діяльність не подавалась.

У контексті наведеного суд зазначає, що Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Такі висновки були наведені і у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року (справа № 805/528/17-а).

Разом з тим, відповідач долучив до матеріалів справи відповіді на запити, що направлялись ГУ ДПС у Київській області суб`єктам господарювання, у власності яких перебували транспортні засоби, зазначені у представлених позивачем первинних документах, що складені за наслідками господарських операцій із спірними контрагентами. За повідомленими відповідачем відомостями ці транспортні засоби або не надавались у користування позивачу чи його контрагентам, або були залучені до здійснення інших господарських операцій.

Більше того, позивачем не було доказово підтверджено обставин оренди або лізингу відповідних транспортних засобів у третіх осіб.

Таким чином, суд вважає встановленими обставини відсутності у контрагентів позивача достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів для виконання спірних господарських операцій.

Отже реальний характер господарських операцій позивача з його контрагентами, не підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов`язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Сукупність наведених обставин не дає суду змогу встановити реальний характер господарських зобов`язань, що за словами позивача мали місце між ним та його контрагентами, обставин їх дійсного виконання.

Суд враховує те, що Верховний Суд при розгляді даної справи зазначив: «З акта перевірки (том 1 а.с. 25-129) слідує, що перевіркою виявлено взаємовідносини із 50 суб`єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності (підпункт 1.16 пункту 1 розділу II акта, том 1 а.с. 27). Водночас, у підпункті 2.1.2.2 підпункту 2.1,2 підпункту 2.1 пункту 2 розділу II акта (том 1 а.с. 31) контролюючий орган дійшов висновку, що у періоді 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_1 придбавала транспортні послуги у 43 суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, що призвело до завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, на 14 777 833, 32 грн. Згідно з висновками акта перевірки порушення, описане у підпункті 2.1.2.2 підпункту 2.1.2 підпункту 2.1 пункту 2 розділу II акта, слугувало підставою і для донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість, єдиного соціального внеску та військового збору. Разом з тим, відповідно до підпункту 2.6.2 підпункту 2.6 пункту 2 розділу II акта перевірки податковий кредит з ПДВ було знято по взаємовідносинам з усіма 50 контрагентами (том 1 а.с. 124)».

У контексті наведеного, враховуючи надані відповідачем пояснення з цього приводу, суд звертає увагу на те, що відповідно пп.16 п.1 розділу 2 акта перевірки відображена інформація щодо взаємовідносин з усіма суб`єктами господарювання.

Відповідно до підпункту 2.1.2.2 пункту 2 розділу 2 акта перевірки відображено інформацію щодо визначення витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу. В ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за період з 2017 по 2018 рік придбавала транспортні послуги у підприємств з ознаками фіктивності та віднесла до складу витрат в додатку 2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та 2018 рік по 43 контрагентам, проте в підпункті 2.1.2.2 пункту 2 розділу 2 акта перевірки описано 50 контрагентів, по яких встановлено фіктивні операції.

Відповідно до підпункту 2.6.2 пункту 2.6 розділу 2 акта перевірки відображено інформацію щодо віднесення ФОП сум податку до податкового кредиту, та в перевіряємому періоді встановлено віднесення до складу податкового кредиту сум , отриманих від підприємств з ознаками фіктивності у кількості 50 суб`єктів.

Відповідно до пункту 177.4 статті177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно), суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів; які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Отже, у зв`язку з цим в акті перевірки в підпункті 16 пункту 1 розділу 2, в підпункті 2.1.2.2 пункту 2 розділу 2 та підпункті 2.6.2 пункту 2.6 розділу 2 акта перевірки ФОП ОСОБА_1 обґрунтовано відображено різну кількість контрагентів.

Враховуючи все зазначене вище вбачається, що обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства у наведеній частині, що стосується його взаємовідносин з вказаними контрагентами та які були проаналізовані у даному рішенні. А тому обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Як наслідок, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, є оскаржувані рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5А; код ЄДРПОУ ВП 44096797) про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.