Постанова

від 04.10.2023 по справі 208/7124/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 208/7124/13

провадження № 61-6241св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Кам`янської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Забара Богдан Іванович, та ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів:

Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 208/4041/13).

Позов обґрунтований тим, що 21 січня 2010 року АТ «Ощадбанк» та товариство з обмеженою відповідальністю «Магеллангрупп» (далі - ТОВ «Магеллангрупп») уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 156/1 з максимальним лімітом кредитування до 15 млн. грн, зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та остаточним терміном повернення не пізніше

20 січня 2013 року.

29 червня 2010 року між банком і ТОВ «Магеллангрупп» було укладено додатковий договір № 1 до договору від 21 січня 2010 року № 156/1, яким змінено із 01 липня 2010 року розмір процентної ставки за користування кредитом до 20,5 % річним, а 01 червня 2011 року - додатковий договір № 2 до договору від 21 січня 2010 року № 156/1, яким було збільшено максимальний кредитний ліміт до 30 млн. грн та встановлено процентну ставку за користування кредитом на рівні 18,5 % річних.

Для забезпечення виконання зобов`язань за договором від 21 січня

2010 року № 156/1 укладені, зокрема, наступні правочини:

- 29 червня 2010 року між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк» укладено договір поруки № 12/149/2, а 01 червня 2011 року додатковий договір від № 1 до цього договору;

- 01 червня 2011 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладено договір поруки № 12/156/1/3.

05 квітня 2013 року у зв`язку з невиконанням зобов`язань позичальника за договором від 21 січня 2010 року № 156/1 на адресу ТОВ «Магеллангрупп» і поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлені вимоги про дострокове погашення кредиту.

Посилаючись на вказане, остаточно сформулювавши позовні вимоги, банк просив суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 станом на 15 травня 2017 року у розмірі 47 452 488,97 грн, з яких:

29 419 708,04 грн - тіло кредиту, 2 179 214,94 грн - проценти за користування кредитом, 240 391,26 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 1 631 310,96 грн - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту,

1 901 952,63 грн - три проценти річних за несвоєчасне погашення тіла кредиту, 178 622,02 грн - три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів, 10 691 190,04 грн - інфляційні втрати на суму тіла кредиту,

1 210 099,08 грн - інфляційні втрати на суму процентів.

У вересні 2013 рокуПАТ «Ощадбанк», правонаступником якого

є АТ «Ощадбанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно (справа № 208/7124/13).

Позов обґрунтований тим, що 21 січня 2010 року для забезпечення виконання зобов`язань за договором від 21 січня 2010 року № 156/1 між

АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено договір застави обладнання

№ 12/156/1. У зв`язку з невиконанням ТОВ «Магеллангрупп» зобов`язань за договором від 21 січня 2010 року № 156/1 у передбачені договором строки, АТ «Ощадбанк» набуло право звернення стягнення на предмети застави.

Посилаючись на вказане та остаточно сформулювавши позовні вимоги, банк просив суд в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Магеллангрупп» за договором від 21 січня 2010 року № 156/1 звернути стягнення на предмет застави за договором застави обладнання від 21 січня 2010 року

№ 12/156/1, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме: насоси для перекачки нафтопродуктів КМ-80, СЦЛ-30 - 14 шт.; насос ручний - 1 шт., насос з колонки неробочий - 1 шт., лічильник показників нафтопродуктів ППО-40СУ - 9 шт., двигун для насосів - 11 шт., кабель (50 м) для забезпечення роботи електродвигуна - 1 шт., електролічильник 2 шт., ємність V-75 куб/м - 2 шт., ємність V-50 куб/м -14 шт., ємність V-20 куб/м - 5 шт., ємність V-10 куб/м - 3 шт., ємність V-5 куб/м - 3 шт., розподільча шафа - 2 шт., рубильник - 3 шт., автомати 16А, 25А - 10 шт., сейф металічний - 2 шт., ліхтар зовнішнього освітлення - 10 шт., ліхтар вибухозахисний - 5 шт., ворота автомат - 1 шт., редуктор до воріт, двигун до воріт, шестерні до воріт - 2 шт., ланцюг до воріт - 1 шт., ЕПСО 24 кВт - 1 шт., лічильник ППВ-100 - 1 шт., комп`ютер - 2 шт., лабораторні меблі - 1 шт., апарат АРНС-1М - 1 шт., апарат ДТ «ТВЗ» - 1 шт., дизель-генератор - 1 шт., клапан на ємності - 18 шт., касовий апарат Міні-500-01-АЗС - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонки - 2 шт., ємність для ППМ - 4 шт., трубопровід для ППМ - 4 шт., кондиціонер Веко - 1 шт.; касовий апарат Датекс ДАМП-500 - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Шельф» 200-4КЕД5-5 - 1 шт., ємність для ГСМ - 4 шт., трубопровід для ППМ - 1 шт., касовий апарат Мрія-ЛТ-МПМ-ПОС - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Шельф» 200 - 3 шт., ємність для ПММ - 4 шт., трубопровід для ПММ - 3 шт., бак водонагрівний - 1 шт.; касовий апарат Мрія ЛТ МТМ - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Gilbarco» - 3 шт., ємність для ПММ - 6 шт., трубопровід для ПММ - 1 шт.; касовий апарат Мрія ЛТ МТМ - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Шельф» 200-2КЕД5-15 - 1 шт., ємність для ПММ - 4 шт., трубопровід для ПММ - 1 шт.; касовий апарат Марія ЛТ МТМ - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Sheidtbachmann» - 5 шт., ємність для ПММ - 5 шт., трубопровід для ПММ - 1 шт., бак водонагрівний РОУНД - 1 шт., з наданням права АТ «Ощадбанк» продажу предмета застави від імені ОСОБА_2 шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем за початковою ціною, що буде визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом; надати позивачу право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях будь-яких документів, необхідних для продажу предмету застави.

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року позови АТ «Ощадбанк» у справах № 208/4041/13 та № 208/7124/13 об`єднано в одне провадження з присвоєнням єдиного номеру справи - 208/7124/13.

Інформація про рух справи в судах

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2017 рок у позовах відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що основне зобов`язання за договором кредитної лінії

від 21 січня 2010 року № 156/1 припинено у зв`язку з ліквідацією ТОВ «Магеллангрупп», що також є підставою для припинення застави та поруки відповідно до частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу

АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали від 07 квітня 2016 року про ліквідацію

ТОВ «Магеллангрупп» - боржника за основним зобов`язанням, його виключення 14 липня 2016 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не тягне за собою припинення поруки та застави, оскільки, банк ще у 2013 році звернувся до суду із вимогами про звернення стягнення на предмет застави та стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Магеллангрупп» взятих на себе зобов`язань.

Обмежившись встановленим судом першої інстанції фактом ліквідації юридичної особи-боржника, суд апеляційної інстанції не дослідив інші докази у справі, зокрема, не перевірив правильність розрахунку банку грошових вимог; не встановив момент, з якого повинен був обраховуватися строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів, чи пред`являв банк вимогу до поручителів в межах встановленого строку, та чи припинилась порука за окремими платежами або в цілому, зокрема з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України; не перевірив наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави.

Також суд апеляційної інстанції не надав оцінку направленню

АТ «Ощадбанк» досудової вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про погашення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 31 596 819 грн, не з'ясував, чи відбулось настання строку виконання договору в повному обсязі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залучено до участі у справі як правонаступників померлого ОСОБА_2 -

ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_5 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залучено до участі у справі як правонаступника померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов банку про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнутоз ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_5 , на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 станом на 20 січня 2013 року в розмірі 28 287 231,1 грн, з яких: 28 112 321,04 грн - заборгованість за тілом кредиту; 115 530,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту;

23 106,02 грн - три проценти річних за несвоєчасне погашення тіла кредиту; 36 273,96 грн - інфляційні втрати на суму тіла кредиту. В іншій частині вимог про стягнення заборгованості відмовлено.

Позов банку про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1, укладеним між АТ «Ощадбанк» та

ТОВ «Магеллангрупп», станом на 20 січня 2013 року в розмірі 28 287 231,1 грн, з яких: 28 112 321,04 грн - заборгованість за тілом кредиту; 115 530,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту; 23 106,02 грн - три проценти річних за несвоєчасне погашення тіла кредиту; 36 273,96 грн - інфляційні втрати на суму тіла кредиту, звернуто стягнення на предмет застави за договором застави обладнання від 21 січня 2010 року

№ 12/156/1, укладеним між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме: насоси для перекачки нафтопродуктів КМ-80, СЦЛ-30 - 14 шт.; насос ручний - 1 шт., насос

з колонки неробочий - 1 шт., лічильник показників нафтопродуктів

ППО-40СУ - 9 шт., двигун для насосів - 11 шт., кабель (50 м) для забезпечення роботи електродвигуна - 1 шт., електролічильник 2 шт., ємність V-75 куб/м - 2 шт., ємність V-50 куб/м - 14 шт., ємність

V-20 куб/м - 5 шт., ємність V-10 куб/м - 3 шт., ємність V-5 куб/м - 3 шт., розподільча шафа - 2 шт., рубильник - 3 шт., автомати 16А, 25А - 10 шт., сейф металічний - 2 шт., ліхтар зовнішнього освітлення - 10 шт., ліхтар вибухозахисний - 5 шт., ворота автомат - 1 шт., редуктор до воріт, двигун до воріт, шестерні до воріт - 2 шт., ланцюг до воріт - 1 шт., ЕПСО

24 кВт - 1 шт., лічильник ППВ-100 - 1 шт., комп`ютер - 2 шт., лабораторні меблі - 1 шт., апарат АРНС-1М - 1 шт., апарат ДТ «ТВЗ» - 1 шт.,

дизель-генератор - 1 шт., клапани на ємності - 18 шт., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; касовий апарат Міні-500-01-АЗС - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Schlumberger Schwelm» - 2 шт., ємність для ППМ - 4 шт., трубопровід для ППМ - 4 шт., кондиціонер Веко - 1 шт., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; касовий апарат Детекс ДАМП-500 - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Шельф» 200-4КЕД5-5 - 1 шт., ємність для ГСМ - 4 шт., трубопровід для ППМ - 1 шт., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; касовий апарат Мрія-ЛТ-МПМ-ПОС - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Шельф» 200 - 3 шт., ємність для ПММ - 4 шт., трубопровід для ПММ -

3 шт., бак водонагрівний - 1 шт., що розташоване за адресою:

АДРЕСА_4 ; касовий апарат Мрія ЛТ МТМ - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Gilbarco» - 3 шт., ємність для ПММ - 6 шт., трубопровід для ПММ - 1 шт., що розташоване за адресою:

АДРЕСА_5 ; касовий апарат Мрія ЛТ МТМ - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Шельф» 200-2КЕД5-15 - 1 шт., ємність для ПММ - 4 шт., трубопровід для ПММ - 1 шт., що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; касовий апарат Марія ЛТ МТМ - 1 шт., стела інформаційна - 1 шт., колонка «Sheidtbachmann» - 5 шт., ємність для ПММ - 5 шт., трубопровід для ПММ - 1 шт., бак водонагрівний РОУНД - 1 шт., що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 ; з наданням права АТ «Ощадбанк» продажу предмета застави від імені ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_5 , шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем за початковою ціною, що буде визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом. В іншій частині вимог про звернення стягнення на майно відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши частково позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд врахував наданий банком розрахунок заборгованості в межах строку кредитування, а саме до 20 січня 2013 року, вказавши, що правильність вказаного розрахунку відповідачі не спростували.

Нарахування інших сум поза межами строку кредитування суд визнав необгрунтованим та в цій частині позову відмовив.

Звернувши стягнення на предмет застави, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки існує непогашена заборгованість за договором

від 21 січня 2010 року № 156/1, станом на 20 січня 2013 року в сумі 28 287 231,1 грн, отже є підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що звернення стягнення на предмет застави шляхом встановлення у рішенні суду права заставодержателя від свого імені продати предмет застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», є належним способом захисту, оскільки сторони договору застави не передбачили цей спосіб задоволення вимог заставодержателем у договорі, як позасудовий.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині стягнення зі спадкоємців померлого поручителя ОСОБА_2 , а саме: дружини ОСОБА_4 ; малолітньої дочки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, а також звернення стягнення на предмет застави, і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині стягнення зі спадкоємців померлого поручителя ОСОБА_2 , а саме: дружини ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_3 , сина

ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, а також звернення стягнення на предмет застави і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України в іншій частині постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року Верховним Судом не переглядається.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

14 квітня 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Забара Б. І., подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 16 березня 2023 року.

23 травня 2023 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстації. У задоволенні клопотання про зупинення виконання та дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 ,в інтересах якої діє адвокат Забара Б. І. У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_4 зазначає, неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц,

у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9510/14-ц, від 17 травня 2021 року у справі № 761/14730/18,

від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що зобов`язання поручителя ОСОБА_2 за договором поруки

від 21 січня 2010 року № 12/149/2, додатковим договором № 1 до договору поруки від 21 січня 2010 року № 12/149/2 припинилися у зв`язку зі смертю поручителя, спадкоємці ОСОБА_2 згоди відповідати перед кредитором за зобов`язаннями боржника не надавали (зі спадкоємцями нові договори поруки чи інші зобов`язальні договори не укладалися), тому суд апеляційної інстанції повинен був закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 , в особі його спадкоємців кредитної заборгованості,

як з поручителя, застосувавши пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

На думку заявника поза увагою апеляційного суду залишилася та обставина, що позивач не надав доказів і матеріали справи не містять відомостей реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет застави за договором застави обладнання від 21 січня 2010 року № 12/156/1 за життя ОСОБА_2 , а також відомостей про повідомлення позивачем інших обтяжувачів про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Апеляційний суд не звернув уваги, що правовідносини між спадкоємцями заставодержателя та кредитором мають спеціальне регулювання

(статті 1281, 1282 ЦК України). У оспорюваній постанові апеляційного суду відсутні посилання на статті 1281, 1282 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, у тому числі, в частині вимог про звернення стягнення на предмет застави за договором застави обладнання від 21 січня 2010 року.

Суд апеляційної інстанції не досліджував питання, яке саме майно передано спадкоємцям заставодавця ОСОБА_2 в натурі, та чи можуть бути задоволені вимоги позивача за рахунок предмета застави за відсутності дотримання позивачем процедури, передбаченої статтями 1281, 1282 ЦК України.

Апеляційний суд незаконно стягнув зі спадкоємців померлого поручителя ОСОБА_2 та іншого поручителя ОСОБА_1 суму заборгованості

у розмірі 28 287 231, 1 грн, при цьому, не вказав у який спосіб має бути стягнута ця сума: солідарно чи особисто з кожного, що свідчить про правову невизначеність та унеможливить виконання судового рішення та призведе до нових судових спорів.

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц,

від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 639/9510/14-ц, від 17 травня 2021 року у справі № 761/14730/18, у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі

№ 6-206цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_3 аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_4 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року АТ «Ощадбанк»подало до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Доводи відзиву банку на касаційну скаргу ОСОБА_3 не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив в цій частині подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 . Підстав для продовження строку на подання відзиву колегією суддів не встановлено.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 , АТ «Ощадбанк», посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Звертає увагу, що позовні вимоги до ОСОБА_2 розглядаються судами з 2013 року, ґрунтуються на існуючій та непогашеній заборгованості. Банк звернувся із відповідним позовом до суду за життя поручителя ОСОБА_2 . Обсяг спадкового майна та його вартість перевищують розмір вимог

AT «Ощадбанк», крім того, частина спадкового майна вартістю майже 58 млн грн обтяжена заставою/іпотекою AT «Ощадбанк», оскільки померлий

ОСОБА_2 , будучи засновником ліквідованого ТОВ «Магеллангрупп», виступив не лише його фінансовим поручителем, а й майновим. Усе майно, яке знаходиться в заставі/іпотеці AT «Ощадбанк» за договором відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 не реалізовано ні в добровільному ні в примусовому порядку, державна реєстрація права власності на нього залишається за померлим ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 AT «Ощадбанк» через приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Прожуган М. А. пред`явив вимогу (претензію) № 103.20-12/1-120 до спадкоємців ОСОБА_2 , на підставі чого було заведено спадкову справу

№ 53/2021.

Вважає, що банк дотримався строків, визначених статтею 1282 ЦК України, проте, спадкоємці ОСОБА_2 , будучи обізнаними про борги спадкодавця перед банком, жодних дій спрямованих на їх погашення не здійснили.

Твердження ОСОБА_4 про відсутність в матеріалах справи доказів реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет застави за договором застави обладнання

від 21 січня 2010 року № 12/156/1, а також відомостей про повідомлення банком інших обтяжувачів про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави спростовані матеріалами справи. Інших обтяжувачів на користь яких встановлене зареєстроване обтяження предмета застави, на той момент не було.

Справа розглядалася судами із 2013 року за життя ОСОБА_2 , який

будь-яких заперечень щодо дійсності договорів поруки та застави не подавав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 січня 2010 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Магеллангрупп» укладено договір кредитної лінії № 156/1, згідно з яким ТОВ «Магеллангрупп» отримало кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом заборгованості за кредитною лінією в розмірі 15 млн. грн, зі сплатою 22 % річних та строком користування кредитом до 20 січня 2013 року.

29 червня 2010 року між банком та ТОВ «Магеллангрупп» укладено додатковий договір № 1 до договору від 21 січня 2010 року № 156/1, згідно з яким із 01 липня 2010 року проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 20,5 %.

01 червня 2011 року АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Магеллангрупп» уклали додатковий договір № 1 до договору від 21 січня 2010 року № 156/1, відповідно до якого погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 30 млн. грн.

Для забезпечення виконання зобов`язання за договором кредитної лінії

від 21 січня 2010 року № 156/1 було укладено: договір поруки від 21 січня 2010 року № 12/149/2 між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк»; додатковий договір № 1 до договору поруки від 21 січня 2010 року № 12/149/2; договір поруки від 01 червня 2011 року № 12/156/1/3 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 .

Згідно з договорами поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодилися солідарно відповідати із ТОВ «Магеллангрупп» за наслідки невиконання останнім зобов`язання за договором кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1.

Також виконання зобов`язання за договором кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 забезпечено договором застави обладнання від 21 січня 2010 року № 12/156/1, укладеним між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2

05 квітня 2013 року у зв`язку з невиконанням ТОВ «Магеллангрупп» зобов`язань за договором кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 поручителям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були направлені вимоги банку щодо дострокового погашення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07 квітня

2016 року у справі 904/1054/15, залишеною без змін постановою Дніпропетровського господарського апеляційного суду від 23 травня

2016 року затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано ТОВ «Магеллангрупп».

Банком станом на 15 травня 2017 року нарахована заборгованість за договором кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 в сумі

47 452 488,97 грн, з яких: 29 419 708,04 грн - тіло кредиту, 2 179 214,94 грн - проценти за користування кредитом, 240 391,26 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 1 631 310,96 грн - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту, 1 901 952,63 грн - три проценти річних за несвоєчасне погашення тіла кредиту, 178 622,02 грн - три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів, 10 691 190,04 грн - інфляційні втрати на суму тіла кредиту, 1 210 099,08 грн - інфляційні втрати на суму процентів.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним іобґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Предметом спору у розглядуваній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителів (спадкоємців одного з них) та звернення стягнення на предмет застави.

Згідно зі статтею 572 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» (далі - Закон)

(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно зі статтею 19 Закону за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання

(а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.(частина третя статті 3 Закону)

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки (та, відповідно, іпотеки як різновиду поруки), якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи боржника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 910/2815/19.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником

(у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики необхідно покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника.

Отже, ліквідація боржника не припиняє обов`язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Згідно зі статтею 28 Закону застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна;

в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Закон не передбачає такої підстави для припинення застави як ліквідація боржника за кредитним договором, після ліквідації позичальника відбувається заміна боржника у кредитному зобов`язанні на його правонаступників, тому основне зобов`язання не припинилося, як не припинилося і зобов`язання за договором застави.

Отже, сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Відповідні висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладені і у постановах Верховного Суду України

від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-245цс14.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали

від 07 квітня 2016 року про ліквідацію ТОВ «Магеллангрупп»- боржника за основним зобов`язанням, його виключення 14 липня 2016 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не тягне за собою припинення поруки та застави, оскільки до цього у 2013 році банк пред`явив відповідні вимоги в позовному провадженні про звернення стягнення на предмет застави та стягнення

з поручителів заборгованості за кредитним договором, у зв`язку

з неналежним виконанням ТОВ «Магеллангрупп» взятих на себе зобов`язань щодо погашення боргу.

Щодо попереднього врегулювання спору банком

Як підтверджується матеріалами справи, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк уклав низку договорів, зокрема, договори іпотеки, договір застави обладнання, договори поруки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09 липня 2013 року у справі № 904/3508/13 стягнуто в солідарному порядку

з ТОВ «Магеллангрупп», ТОВ «Нафта-Синтез-Термінал», ТОВ «НК Мартель ЛТД» заборгованість за кредитним договором в сумі 35 254 636,65 грн

(рішення суду не виконано через ліквідацію ТОВ «Магеллангрупп» і

ТОВ «Нафта-Синтез-Термінал», та відсутність у ТОВ «НК Мартель ЛТД» майна/доходів, на які можливо звернути стягнення);

Постановою Господарського суду суду Дніпропетровської області

від 07 квітня 2016 року у справі № 904/1054/15 про банкрутство

ТОВ «Магеллангрупп» останнє ліквідовано як юридичну особу та затверджено ліквідаційний баланс (вимоги банку як кредитора не погашено через відсутність у банкрута майна та доходів);

Постановою Господарського суду суду Дніпропетровської області

від 16 травня 2017 року у справі № 904/2050/15 про банкрутство

ТОВ «Нафта-Синтез-Термінал» останнє ліквідовано як юридична особа та затверджено ліквідаційний баланс (вимоги банку як кредитора не погашено через відсутність у банкрута майна та доходів);

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року у справі № 173/2047/13-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 37 429 050 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 21 січня 2010 року

№ 11/156/1 шляхом проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки за загальною ціною не менше 6 210 470,00 грн;

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 травня 2014 року у справі № 207/3450/13-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 824 764,34 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 01 червня 2011 року № 68/156/1 шляхом продажу банком від свого імені будь-якій особі-покупцеві в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», з правом отримання документів та здійснення повноважень, необхідних для продажу, за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, незалежним експертом.

На виконання останніх двох судових рішень банк неодноразово здійснював комплекс дій для продажу предметів іпотеки, однак відповідно до протоколів ДП «СЕТАМ», електронні торги з реалізації предметів іпотеки не відбулися.

Щодо факту повернення грошових коштів, отриманих від незаконної реалізації заставленого майна

Суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року АТ «Ощадбанк» у письмових поясненнях, які надійшли 11 серпня 2020 року, зазначило, що в рамках виконання рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року у справі

№ 173/2047/13-ц відбувалась незаконна реалізація майна, яке є предметом іпотеки за договором від 21 січня 2010 року № 11/156/1.

Так, 18 грудня 2015 року Товарна біржа «Придніпров`є» провела відкриті біржові торги з реалізації предметів іпотеки та визначила їх переможцем ОСОБА_7 , що оформлено протоколами про проведення відкритих біржових торгів з продажу майна № 12181 - Лот 1, № 12182 - Лот 2, № 12183 - Лот 3, № 12184 - Лот 4 від 18.12.2015 року за загальною ціною

4 125 000 грн. За період з 18 грудня 2015 року до 11 квітня 2016 року

ОСОБА_7 перерахувала на рахунок біржі грошові кошти в сумі

4 125 000 грн.

Після цього біржа, за вирахуванням власної комісійної винагороди за надані послуги в розмірі 123 750 грн, здійснила перерахування залишку грошових коштів в сумі 4 001 250 грн на рахунок філії банку № 3739590105 (код банку 305482) у такому порядку: 21 грудня 2015 року - 1 001 250 грн, 01 лютого 2016 року - 1 500 000 грн, 01 березня 2016 року - 1 000 000 грн, 28 липня 2016 року - 500 000 грн (том 32, а. с. 75-78).

Оскільки дії Товарної біржі «Придніпров`є» та ОСОБА_7 суперечили вимогам законодавства, порушили порядок виконання заочного рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області

від 28 листопада 2013 року у справі № 173/2347/13-ц та не відповідали інтересам банку, останній провів відповідну роботу щодо визнання торгів та договорів з реалізації предметів іпотеки недійсними, отримавши судові рішення у справах № 173/2240/16-ц та № 173/2213/16-ц, у зв`язку з чим було поновлено право власності ОСОБА_2 та право іпотеки банку.

У результаті чого приведено у відповідність до прийнятих судами рішень облік заборгованості за кредитом ТОВ «Магеллангрупп», а саме надходження від Товарної біржі «Придніпров`є» у сумі 4 001 250 грн, які були направлені в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, повернуто на транзитний рахунок банку.

На підставі листа Товарної біржі «Придніпров`є» № К-175/19 09 квітня

2019 року кошти у сумі 4 001 250 грн направлено на рахунок Товарної біржі «Придніпров`є» № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» для подальшого їх повернення переможцю торгів ОСОБА_7 .

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін

і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір

є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї

із сторін має бути досягнуто згоди.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або

в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише

у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 21 січня 2010 між АТ «Ощадбанк» (кредитор) та ТОВ «Магеллангрупп» (позичальник) укладений договір кредитної лінії № 156/1, згідно з пунктом 2.1 якого банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору кредит надасться у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами)

з остаточним терміном повернення не пізніше 20 січня 2013 року.

Згідно з пунктом 2.3.3 кредитного договору позичальник зобов`язується здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від Діючого ліміту кредитування.

Поняття відновлювальна кредитна лінія визначено підпунктом 3 пункту 1.1 кредитного договору, а саме - надання кредиту в майбутньому окремими частинами (траншами) в межах діючого ліміту кредитування за умови своєчасної сплати позичальником у повному обсязі всіх платежів, передбачених цим договором. У разі часткового або повного погашення кредиту позичальник може повторно отримати кредит або його частину межах діючого ліміту кредитування протягом строку дії цього Договору.

Діючий ліміт кредитування - встановлена цим договором максимальна сума кредитних коштів, якою може користуватися позичальник в кожний окремий банківський день цього договору згідно з його умовами.

Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його

в розмірі 15 000 000 грн.

Згідно з пунктом 2.3.2 кредитного договору сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно

з графіком.

01 червня 2011 року, між банком та позичальником укладено додатковий договір № 2 до договору кредитної лінії № 156/1, яким змінено пункт 2.3, а саме: «Сторони погодили суму Максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 30 000 000 (тридцять мільйонів) гривень».

Отже, з 01 червня 2011 року ліміт кредитування було збільшено до

30 млн. грн.

Крім того, додатковим договором № 2 до договору кредитної лінії № 156/1

в новій редакції було викладено підпункт 2.3.2 пункту 2.3 розділу 2 договору щодо строків погашення/зменшення кредитної лінії.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

У разі, якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, позичальник має право отримати наступний транш в межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором.

Таким чином, 01 червня 2011 року додатковим договором № 2 до договору кредитної лінії № 156/1 визначено новий графік зменшення встановленого ліміту кредитування шляхом здійснення погашення частини кредитних коштів, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

З 01 червня 2011 року до 30 листопада 2012 року (включно) діючий кредитний ліміт становив 30 млн. грн, яким позичальник мав право користуватися у зазначений період та розмір якого зменшується з 01 грудня 2012 року до 20 млн. грн, тобто в строк до 30 листопада 2012 року включно позичальник повинен був здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування у наступний період з 01 грудня 2012 року в розмірі 20 млн. грн.

Отже, зменшення/повернення кредитного ліміту в розмірі 30 млн. грн повинно було здійснюватися позичальником відповідно до графіку, визначеного пунктом 2.3.2 договору кредитної лінії (в редакції додаткового договору № 2 від 01 червня 2011 року) та погашення кожного отриманого траншу в межах кредитного ліміту здійснюється з урахуванням пункту 2.3.3 договору, а саме - не пізніше 365 календарних днів з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування.

Апеляційний суд, дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості за договором, витребуваний ухвалою суду від 09 липня 2020 року на виконання постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року, враховуючи те, що

01 грудня 2012 року та 02 грудня 2012 року були вихідними днями (субота та неділя), та позичальник не здійснив погашення частини кредитних коштів у сумі, що була необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування з

01 грудня 2012 року в розмірі 20 млн. грн, встановив, що із 03 грудня

2012 року у позичальника виникла прострочена заборгованість за першою частиною неповернутої суми основного боргу в розмірі 9 940 122,03 грн.

Також суд апеляційної інстанції, дослідивши виписки за рахунками, заяви та розпорядження з видачі траншів за кредитом та платіжні документи

з перерахування кредитних коштів, копію кредитної справи, яка була надана банком на виконання ухвали суду від 09 липня 2020 року, встановив, що до 03 грудня 2012 року прострочення з погашення основної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами не було.

Вказане не заперечував і представник банку у своїх письмових поясненнях.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачами, що

05 квітня 2013 року банк направив досудову вимогу поручителям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 31 596 819 грн.

Щодо моменту, з якого обраховується строк пред`явлення вимог до поручителів та відсутності підстав для припинення поруки та застави.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором

у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до пункту 2.2 договору відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1, сторони погодили, що кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами)

з остаточним терміном повернення не пізніше 20 січня 2013 року.

Згідно з пунктом 2.3.3 договору відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 позичальник зобов`язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування.

Проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунк у процентів не включається (пункт 2.7.2 договору відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1).

Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти повинні бути сплачені позичальником не пізніше 05 числа місяця наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 31 січня 2010 року (пункт 2.7.3 договору відновлюваної кредитної лінії

від 21 січня 2010 року № 156/1).

Суд апеляційної інстанції, дослідивши умови договору відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1, додаткового договору

від 29 червня 2010 року № 1, додаткового договору від 01 червня 2011 року № 2, договору поруки від 21 січня 2010 року № 12/149/2, додаткового договору № 1 до договору поруки, договору поруки від 01 червня 2011 року № 12/156/1/3, а також виписки з рахунків, за якими банк здійснював облік заборгованості позичальника за кредитом, нарахованими процентами та іншими платежами відповідно до вищевказаних положень договору, встановив, що строк виконання договору у повному обсязі настав 20 січня 2013 року, після чого банк пред`явив до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вимоги про сплату заборгованості за основним боргом, яка виникла з 03 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року, та вимоги про стягнення заборгованості за процентами, яка виникла у період з 01 лютого 2013 року до 05 травня 2017 року.

Оскільки, вимогу про усунення порушення зобов`язань банк направив поручителям 08 квітня 2013 року, а до суду звернувся 31 травня 2013 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги банку до поручителів/заставодавців пред`явлені в межах передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку та після настання терміну виконання зобов`язанні, яке не було виконано.

При визначенні суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів, апеляційний суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, згідно з яким після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 09 липня

2020 року банк надав розрахунок заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1, відповідно до якого розмір заборгованості станом на 15 травня 2017 року становить

47 452 488,97 грн, з яких: прострочений основний борг - 29 419 708,04 грн; прострочені проценти - 2 179 214,94 грн; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 240 391,26 грн; пеня за несвоєчасне погашення основного

боргу - 1 631 310,96 грн; три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 1 901 952,63 грн; три проценти річних за несвоєчасну сплату процентів - 178 622,02 грн; втрати від інфляції за прострочення основного боргу - 10 691 190,04 грн; втрати від інфляції за прострочення процентів - 1 210 099,08 грн.

Апеляційний суд встановивши, що наданий розрахунок здійснений банком поза межами строку кредитування, врахував заборгованість в межах строку кредитування до 20 січня 2013 року, - за тілом кредиту 28 112 321,04 грн, пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту - 115 530,09 грн, три проценти річних за несвоєчасне погашення тіла кредиту - 23 106,02 грн, інфляційні втрати на суму тіла кредиту - 36 273,96 грн.

Враховуючи доведеність позовних вимог банку в цій частині заборгованості, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , заборгованості в розмірі 28 287 231,10 грн.

Разом із тим, Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 є спадкоємцями померлого ОСОБА_2 , а отже з огляду на положення частини першої статті 1282 ЦК України їх відповідальність перед банком із повернення заборгованості за кредитним договором обмежена вартістю майна, одержаного ними у спадщину після смерті ОСОБА_2 .

За таких обставин постанову апеляційного суду необхідно змінити, шляхом доповнення її резолютивної частини відповідним положенням, яке б вказувало на межі відповідальності спадкоємців перед кредитором спадкодавця.

У частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором висновки апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржуються.

Щодо звернення стягнення на предмет застави

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» (далі - Закон) та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини першої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо

в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого заставою зобов`язання.

Договір про задоволення вимог заставодержателя, яким також вважається відповідне застереження в договорі застави, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог заставодержателя не перешкоджає заставодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет застави.

Договір про задоволення вимог заставодержателя або відповідне застереження в договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу заставодержателю права власності на предмет застави у рахунок виконання основного зобов`язання; право заставодержателя від свого імені продати предмет застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу заставодержателю права власності на предмет застави в позасудовому порядку, так і надання заставодержателю права від свого імені продати предмет застави як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог заставодержателя чи застереження в договорі застави на підставі договору купівлі-продажу.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Магеллангрупп» за договором кредитної лінії

від 21 січня 2010 року № 156/1 звернути стягнення на предмет застави за договором застави обладнання від 21 січня 2010 року

№ 12/156/1, що належить ОСОБА_2 на праві власності, з наданням права

АТ «Ощадбанк» продажу предмета застави від імені ОСОБА_2 шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем за початковою ціною, що буде визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом; надати позивачу право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях будь-яких документів, необхідних для продажу предметів застави.

Згідно з частинами першою, другою статті 24 Закону України

«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема: продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Отже, процедура продажу предмета застави, передбачена статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», може бути застосована як спосіб задоволення вимог заставодержателя під час звернення стягнення на предмет застави і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 25 Закону має вказати

у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог заставодержателя).

Звернення стягнення на предмет застави шляхом встановлення у рішенні суду права заставодержателя від свого імені продати предмет застави

будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 30 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору застави не передбачили цей спосіб задоволення вимог заставодержателя у договорі про задоволення вимог заставодержателя. Якщо ж сторони договору застави передбачили такий спосіб задоволення вимог заставодержателя у договорі про задоволення вимог заставодержателя, позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави шляхом встановлення у рішенні суду права заставодержателя від свого імені продати предмет застави

будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 30 Закону, є неналежним способом захисту (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 лютого 2021 року у справі

№ 640/7558/15-ц).

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц також зроблено висновок про можливість застосування звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі його у власність заставодержателя чи продажу третім особам.

В свою чергу, пунктом 6.4 договору застави обладнання, укладеного

21 січня 2010 року, передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса абр в позасудовому порядку згідно законодавства та цього договору.

Отже, з урахуванням вимог статей 24, 25, 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», пункту 6.4 договору застави обладнання від 21 січня 2010 року, звернення стягнення на предмет застави шляхом встановлення у рішенні суду права заставодержателя від свого імені продати предмет застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», є належним способом захисту, оскільки сторони договору застави не передбачили цей спосіб задоволення вимог заставодержателем у договорі про задоволення вимог заставодержателя.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний обтяжувачем спосіб звернення стягнення на заставлене майно -реалізація заставного майна шляхом продажу предмета застави обтяжувачем з правом укладення від імені заставодавця - ОСОБА_2 договору купівлі-продажу предмета застави з іншою особою-покупцем відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та може бути здійснений у судовому порядку.

Встановивши наявність у ТОВ «Магеллангрупп» кредитної заборгованості

у зв`язку з тим, що позичальник не виконав обов`язків з повернення кредитних коштів, апеляцяційний суд дійшов правильного висновку,

що у позивача виникло право звернення стягнення на предмет застави.

Оскільки, 21 січня 2010 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 між банком та ОСОБА_2 укладено договір застави обладнання № 12/156/1, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у заставу банку належне йому на праві власності майно, з урахуванням встановленої судом апеляційної інстанції заборгованості станом на 20 січня 2013 року за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 у розмірі 28 287 231,10 грн, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність банком позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави.

Невиконання обтяжувачем вимог статей 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження, не позбавляє права звернутися до суду та реалізувати в судовому порядку позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет, забезпечений заставою, у разі якщо сторонами договору застави не передбачено цей спосіб вимог як позасудовий, тому доводи касаційної скарги, в цій частині, є необґрунтованими.

Звернення стягнення на предмет застави не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17.

Отже, зазначення в рішенні суду про стягнення суми заборгованості, а також звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення цієї заборгованості не свідчить про подвійне стягнення.

Вочевидь сплата (стягнення) заборгованості будь-яким із відповідачів, а також реалізація заставного майна, буде врахована при зменшенні загальної суми боргу визначеного судом.

Помилковими є доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції мав закрити провадження у справи в частині вимог про стягнення

з ОСОБА_2 , в особі його спадкоємців кредитної заборгованості,

у зв`язку з тим, що зобов`язання ОСОБА_2 припинилися у зв`язку зі смертю.

Кредитор AT «Ощадбанк» дотримався строків, визначених статтею 1282 ЦК України, проте, спадкоємці ОСОБА_8 , будучи обізнаними про наявність боргу спадкодавця перед банком, дій спрямованих на погашення боргу, не здійснили.

Як встановлено судами, обов`язок поручителя ОСОБА_2 щодо виконання зобов`язань за кредитим договором виник до його смерті, а банк звернувся із відповідним позовом до суду за його життя.

Крім того, 22 липня 2021 року AT «Ощадбанк» через приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Прожуган М. А. пред`явив вимогу (претензію) № 103.20-12/1-120

від 22 липня 2021 до спадкоємців ОСОБА_2 . Листом № 118/02-14

від 26 липня 2021 приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Прожуган М. А. повідомила, що на підставі вищевказаної претензії АТ «Ощадбанк» заведено спадкову справу № 53/2021.

Доводи касаційних скарг щодо невстановлення судами факту реєстрації

в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а також факту надіслання іншим обтяжувачам повідомлення про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави спростовані матеріалами справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року, з урахуванням змін внесених постановою Верховного Суду від 26 липня 2023 року, в справі № 178/1252/13 задовлено позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої

ОСОБА_3 , звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 21 січня 2010 року, а саме склад нафтопродуктів, комплекс нежитлових будівель, автозаправні станції, в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 у розмірі 38 013 094,75 грн.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_4 та ОСОБА_3 посилаються на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц, від 16 травня 2018 року

у справі № 320/8269/15-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц, Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9510/14-ц, від 17 травня

2021 року у справі № 761/14730/18, у постанові Верховного Суду України

від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин

у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційних скарг знайли своє часткове підтвердження, оскільки апеляційним судом при вирішенні вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором зі спадкоємців ОСОБА_2 , не в повній мірі враховані положення статті 1282 ЦК України. Вказаний недолік оскарженої постанови можливо усунути шляхом доповнення її резолютивної частини.

В іншій частині наведені у касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбаченихстаттею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Забара Богдан Іванович, та ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року змінити, доповнивши абзац четвертий її резолютивної частини реченням наступного змісту: «Стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 січня 2010 року № 156/1 із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_5 , проводити в межах вартості майна одержаного ними у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ».

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович