Рішення

від 06.10.2023 по справі 369/3812/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3812/23

Провадження № 2/369/3472/23

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі судового засідання Бугайовій М.В., Житар А.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому попросив суд стягнути з відповідача на його користь 30033823 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з 01.08.2014 він працював лікарем загальної практики сімейної медицини в Комунальному закладі «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» в м. Боярка Київської області, правонаступником якого у 2018 році стало спочатку комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинського району», а наразі правонаступником є відповідач.

Зі слів позивача, станом на 17.11.2017 він вирішив звільнитись з роботи в К3 «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» за власним бажанням, про що подав письмову заяву на ім`я головного лікаря КЗ «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ткаченко О.А., котрий і в даний час є керівником відповідача.

Як вказує позивач, у звільненні головним лікарем КЗ «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ткаченко О.А. було категорично відмовлено, а трудові права позивача грубо порушено.

Посилаючись на законодавство, позивач звертає увагу, що відповідач був зобов`язаний 01.12.2017 видати працівнику, тобто позивачу, належно оформлену трудову книжку і копію наказу про звільнення та обов`язково провести з ним розрахунок по заробітній платі у визначені законом строки. Зі слів позивача, цього зроблено не було.

Для захисту своїх прав позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, рішенням суду від 04.12.2019 його позов про відновлення порушених відповідачем трудових прав було задоволено.

Позивач вказує, що у ході виконавчого провадження щодо виконання вказаного рішення суду, котре вступило у законну силу, 04.02.2023 він отримав кошти:

5000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

126174,50 грн. середнього заробітку за затримку з вини роботодавця видачі трудової книжки та за затримку розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 01.12.2017 по 14.06.2019;

1802,48 грн., як грошову компенсацію заробітної плати за 8 днів невикористаної відпустки.

Як зазначає позивач, 09.02.2023 працівник відділу кадрів відповідача надала позивачу копію наказу від 31.01.2023 про звільнення з роботи за власним бажанням з 01.12.2017.

Разом з цим, зі слів позивача, того ж дня, 09.02.2023 позивач там же отримав трудову книжку із записом про звільнення з роботи за власним бажанням за вказаним наказом від 31.01.2023, внаслідок чого його вимушений по вині роботодавця прогул нарешті припинився.

Як зазначає позивач, на виконання судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2019 він отримав трудову книжку від відповідача 09.02.2023, то відповідач зобов`язаний, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України виплатити позивачу середній заробіток по 09.02.2023 включно, за період з 14.06.2019 по 09.02.2023, приймаючи до уваги те, що вказаним рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили згідно з постановою Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 369/1906/18, з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за період з 01.12.2017 по 14.06.2019, тобто суд зобов`язав виплатити відповідача позивачу середній заробіток лише за певну частину його вимушеного прогулу внаслідок протиправної затримки з вини роботодавця видачі трудової книжки працівника ОСОБА_1 згідно з позовними вимогами в редакції від 14.06.2019.

Питання полягає у підрахунку календарних днів за період з 14.06.2019 по 09.02.2023, як часу, впродовж якого з боку відповідача, з його вини, відбувалася затримка видачі трудової книжки позивачу і відповідно його вимушений прогул.

Як зазначає позивач, календарний обрахунок свідчить, що з 14.06.2019 по 31.12.2019 налічується 198 днів. 2020-2022 роки налічують разом 1095 днів. (365 дн. х 3 -1095). У 2023 році до 09.02 2023 включно налічується 40 днів.

Як стверджує позивач, 09.02.2023 відповідачем було видано позивачу трудову книжку працівникові ОСОБА_1 та копію наказу про звільнення, внаслідок чого порушення його трудових прав припинилося і з?явилася можливість точного підрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На думку позивача, разом строк порушення його прав станом на 09.02.2023 складає 1333 календарних днів. (198 дн. + 1095 дн. +40 дн. = 1333 дн.).

Як зазначає позивач, середньоденний заробіток його, як лікаря, встановлений вказаними судовими рішеннями, по розрахунку згідно з положеннями Порядку обчислення середньо заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, склав 225 грн.31 коп.

Позивач вказав, що розрахунок розміру виплати йому середнього заробітку за час затримки з вини відповідача, як роботодавця, видачі трудової книжки після 14.06.2019 станом на 09.02.2023, тобто за весь час вимушеного прогулу складає суму 300338,23 грн. за формулою: 1333 календарних днів х на середньоденний заробіток позивача в сумі 225,31грн. = 300338,23 грн.

Зі слів позивача, під час отримання трудової книжки і наказу про звільнення 09.02.2023 в селі Білогородка Бучанського району він запропонував керівнику відповідача ОСОБА_4 в добровільному порядку, не доводячи справу до судового розгляду, провести з ним повний розрахунок за вимушений прогул у розмірі 300338,23 грн. за 1333 календарні дні, від чого відповідач відмовився, мовляв, що може виплатити ці кошти лише за рішенням суду.

Викладені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 21.03.2023 було відкрито позовне провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

28.04.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що вимоги позивача є необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову.

27.04.2023 представником позивача було подано до суду заяву про долучення до справи копії інформації відповідача № 75 від 02.03.2023 щодо дати видачі лікарю ОСОБА_1 трудової книжки та копії наказу про звільнення з роботи.

У судове засідання 08.08.2023 учасники справи не з`явилися.

Позивач та представник позивача подали через канцелярію суду заяву про проведення розгляду справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 01.08.2014 позивач працював лікарем загальної практики сімейної медицини в Комунальному закладі «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» в м. Боярка Київської області, правонаступником якого у 2018 році стало комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинського району», а наразі правонаступником є комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.

Станом на 17.11.2017 позивачем на ім`я головного лікаря «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ткаченко О.А. було подано заяву про звільнення за власним бажанням.

Позивач для захисту своїх прав звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, рішенням суду від 04.12.2019 його позов було задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, у порядку примусового виконання вказаного рішення суду позивач отримав:

5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

126174,50 грн. середнього заробітку за затримку з вини роботодавця видачі трудової книжки та за затримку розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 01.12.2017 по 14.06.2019;

1802,48 грн., як грошову компенсацію заробітної плати за 8 днів невикористаної відпустки.

09.02.2023 працівник відділу кадрів відповідача надала позивачу копію наказу від 31.01.2023 про звільнення з роботи за власним бажанням з 01.12.2017.

Того ж дня, 09.02.2023 позивач отримав трудову книжку із записом про звільнення з роботи за власним бажанням за вказаним наказом від 31.01.2023.

Судом встановлено, що строк порушення прав позивача станом на 09.02.2023 складає 1333 календарних днів. (198 дн. + 1095 дн. +40 дн.).

Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по розрахунку згідно з положеннями Порядку обчислення середньо заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньоденний заробіток позивача склав 225 грн.31 коп.

Розрахунок розміру виплати позивачу за весь час вимушеного прогулу, тобто з 14.06.2019 по 09.02.2023, складає 300338,23 грн., а саме: 1333 календарних днів х на середньоденний заробіток позивача 225,31 грн. = 300338,23 грн.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми та правові висновки Верховного Суду.

У відповідності до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

За ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ст. 24 КЗпП України вказано, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993:

2.4. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

4.1. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки подень фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи- невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП ( 322-08 ) оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

З огляду на ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77ЦПК Українивизначено,що належнимиє докази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно дост. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності з приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно зч.ч.1-5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням проаналізованих правових норм у розрізі встановлених обставин у справі суд приходить до висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими, обставини, на які він посилається у своєму позові знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому, з огляду на низку тверджень осіб, які брали участь у справі, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З огляду на викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 24, 36, 38, 47, 116, 117, 235 КЗпП України, ст.ст 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 23, 30, 76-82, 259,263-268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на користь ОСОБА_1 300338 грн. 23 коп. (триста тисяч триста тридцять вісім гривень 23 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, код ЄДРПОУ 38943382, адреса: 08140, Київська область, Бучанський район, с. Білогородка, вул. Володимирська, 17.

Суддя: Тетяна ДУБАС