Постанова

від 07.05.2024 по справі 369/3812/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №369/3812/23 Головуючий у 1 інстанції: Дубас Т.В.

Провадження №22-ц/824/1533/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

07 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

за участю секретаря Василенка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на рішення Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст обставин справи

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про стягнення з середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Просив стягнути з відповідача на його користь 300 338.23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуванні тим, що з 01 серпня 2014 року він працював лікарем загальної практики сімейної медицини в Комунальному закладі «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» в м. Боярка Київської області, правонаступником якого у 2018 році стало спочатку Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинського району», а наразі правонаступником є Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.

Позивач станом на 17 листопада 2017 року вирішив звільнитись з роботи в К3 «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» за власним бажанням, про що подав письмову заяву на ім`я головного лікаря КЗ «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2

У звільненні йому було відмовлено.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року позов про відновлення порушених відповідачем трудових прав було задоволено.

В ході примусового виконання рішення суду було виконано 09.02.2023.

Позивач зазначив, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року, відповідач зобов`язаний, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України виплатити позивачу середній заробіток по 09 лютого 2023 року включно, за період з 14 червня 2019 року по 09 лютого 2023 року.

Питання полягає у підрахунку календарних днів за період з 14 червня 2019 року по 09 лютого 2023, як часу, впродовж якого з боку відповідача, з його вини, відбувалася затримка видачі трудової книжки позивачу і відповідно його вимушений прогул.

На думку позивача, разом строк порушення його прав станом на 09 лютого 2023 року складав 1333 календарних днів. (198 дн. + 1095 дн. + 40 дн. = 1333 дн.), що складає у грошовому виразі 300 338,23 грн. за формулою: 1333 календарних днів х на середньоденний заробіток позивача в сумі 225,31грн. = 300 338,23 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні було задоволено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області 300 338 грн. 23 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023, Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області подало апеляційну скаргу. Просило скасувати рішення суд першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначило, що відповідач дізнався про існування судового рішення, яким його було зобов?язано звільнити позивача та видати йому трудову книжку тільки у лютому 2023 року.

Зазначає, що в діях або бездіяльності відповідача відсутня будь-яка вина в умисній затримці у видачі позивачу трудової книжки, оскільки позивач, діючи на власний розсуд, 09 лютого 2023 року з`явився за місцем знаходження відповідача і особисто отримав під розпис трудову книжку і наказ про звільнення з роботи.

Позивач, будучи обізнаним про завершення касаційного провадження, не звернувся до відповідача зі пропозицією щодо добровільного виконання судового рішення, а виконавчий лист отримав лише 28 жовтня 2022 року.

Вважає, що затримка у видачі трудової книжки відбулася саме внаслідок бездіяльності позивача, оскільки він звернувся до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення через три місяці після отримання виконавчого листа та не звернувся з ним до відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

15 квітня 2024 року від адвоката Гребеннікова Ю.Г. - представника ОСОБА_1 надійшов відзив. Просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

В судовому засіданні адвокат Бекіров С.Н. представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, та просив її задовольнити.

ОСОБА_1 та його адвокат Гребенніков Ю.Г. заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що з 01 серпня 2014 року позивач працював лікарем загальної практики сімейної медицини в Комунальному закладі «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» в м. Боярка Київської області, правонаступником якого у 2018 році стало комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинського району», а наразі правонаступником є комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.

Станом на 17 листопада 2017 року позивачем на ім`я головного лікаря «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 було подано заяву про звільнення за власним бажанням.

Позивач для захисту своїх прав звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, рішенням суду від 04 грудня 2019 року його позов було задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, у порядку примусового виконання вказаного рішення суду позивач отримав:

- 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- 126 174,50 грн. середнього заробітку за затримку з вини роботодавця видачі трудової книжки та за затримку розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 01 грудня 2017 року по 14 червня 2019 року;

- 1802,48 грн., як грошову компенсацію заробітної плати за 8 днів невикористаної відпустки.

09 лютого 2023 року працівник відділу кадрів відповідача надала позивачу копію наказу від 31 січня 2023 року про звільнення з роботи за власним бажанням з 01 грудня 2017 року.

Того ж дня, 09 лютого 2023 року позивач отримав трудову книжку із записом про звільнення з роботи за власним бажанням за вказаним наказом від 31 січня 2023 року.

Судом першої інстанції встановлено, що строк порушення прав позивача станом на 09 лютого 2023 року складає 1333 календарних днів. (198 дн. + 1095 дн. + 40 дн.).

Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по розрахунку згідно з положеннями Порядку обчислення середньо заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньоденний заробіток позивача склав 225 грн.31 коп.

Розрахунок розміру виплати позивачу за весь час вимушеного прогулу, тобто з 14 червня 2019 року по 09 лютого 2023 року, складає 300 338,23 грн., а саме: 1333 календарних днів х на середньоденний заробіток позивача 225,31 грн. = 300 338,23 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, обставини, на які він посилається у своєму позові знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно з п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 №100, він застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу та розрахунку затримки виконання рішення суду.

Середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи (абз.3 п.2 Порядку №100).

Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.5 розд. IV Порядку №100).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці на число робочих днів (п.8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку №100). Отримавши розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, множимо його на кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, установи, організації, та отримуємо визначений розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2019, по розрахунку згідно з положеннями Порядку обчислення середньо заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньоденний заробіток позивача склав 225 грн.31 коп.

Відповідно до Порядку №100 обрахування розрахунку здійснюється наступним чином розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, множиться на кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, установи, організації, та отримуємо визначений розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Позивач здійснюючи розрахунок середнього заробітку множив розмір середнього заробітку на календарні дні в результаті чого зазначив строк порушення прав позивача у розмірі 1333 календарних днів.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не перевірив доводи позивача та наданий ним розрахунок в результаті чого прийшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача 300 338,23 грн.

Колегія суддів перевіряючи розрахунок позивача та доводи апелянта встановила, що за період затримки належіть стягнути середній заробіток з урахуванням робочих, а не календарних днів за наступні періоди з 14.06.2019 по 31.12.19 - 140 робочих днів;

З 01.01.2020 по 31.12.2021 - 501 робочий день;

З 01.01.2022 по 30.06.2022 - 129 робочих днів.

З 01.07.22- по 31.12.22 - 130 робочих днів:

З 1.01.23 по 09.02.23 - 29 робочих днів;

Всього - 929 робочих днів.

929 робочих днів * 332,31 = 209 312.99 грн.

Колегія суддів враховує зміни внесені 01.07.2022 року в частину першу статті 117 КзПП України згідно з якими середній заробіток може виплачений за весь період прострочення, але не більше ніж за 6 місяців.

Тому останній період рахується тільки за 6 місяців з 01.08.2022 по 01.02.23.

152 робочих дня * 225.31 =34 247.12

Загальна сума 243 560.11 грн.

Колегія суддів вважає, що зазначена сума підлягає зменшенню до 770 робочих днів до сумі 173 488, 23 грн. з урахуванням наступного.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України колегія суддів зменшила суму середнього заробітку за 6 останніх місяців вважаючи це достатньою компенсаціє позивачу.

Інші доводи апелянта колегія суддів відхиляє враховуючи наступне.

Апелянт є учасником процесу і повинен цікавитись результатом його розгляду.

Рішення яке набрало законної сили є певним обов`язком апелянта для виконання.

Колегія суддів вважає, що апелянт мав цікавитись результатом судового розгляду і виконати рішення суду добровільно.

Відповідно до положень статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 рокув частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніскасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (вул. Володимирська, 17,Київська область, Бучанський район, с. Білогородка, 08140, код ЄДРПОУ 38943382),на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 173 488 грн. 70 коп. (сто сімдесят три тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень 70 копійки).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08 травня 2024 року

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко