Рішення

від 28.09.2023 по справі 307/4981/22

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/4981/22

Провадження № 2/307/1023/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2023 року м. Тячів

Тячівський районнийсуд Закарпатськоїобласті вскладі головуючогоЧопик В.В.при секретаріГламазда О.М.,з участю позивача ОСОБА_1 ,його представника ОСОБА_2 ,представника відповідача ОСОБА_3 ,розглянувши у відкритомусудовому засіданнів залісуду містаТячів,цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ,Усть-Чорнянськоїселищної ради провизнання заповіту нікчемнимта недійсним.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08 лютого 2019 року секретарем виконкому Руськомокрянської сільської ради, Тячівського району, Закарпатської області Бігун М.С. було посвідчено заповіт, згідно якого його мама ОСОБА_5 заповіла все своє майно, в яке входить житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка яка закріплена за будинком, 1\2 частину йому ОСОБА_1 та 1\2 частину ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стверджує, що при складанні заповіту секретарем виконкому Руськомокрянської сільської ради Бігун М.С. не було враховано, що ОСОБА_5 мала 91 рік та хворіла хворобою «Альцгеймера», із-за якої не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, що вказує на недійсність заповіту.

Крім цього, стверджує, що при складанні заповіту секретарем виконкому Руськомокрянської сільської ради Бігун М.С. допущено ряд порушень щодо його форми, зокрема : на двох заповітах стоять лише два короткі підписи ОСОБА_5 , при цьому ці підписи різні; заповіт секретарем складено власноручно, що вбачається із тексту заповіту, і у цьому випадку він мав бути прочитаний секретарем в голос, про що мало бути зазначено в заповіті перед підписом ОСОБА_5 ; у посвідчуваному написі підпис виконаний секретарем ОСОБА_6 замість ОСОБА_5 . Таким чином, вважає, що заповіт є також і недійсним.

А також, звертає увагу суду на те, що в нього на руках наявний оригінал оскаржуваного заповіту, який по тексту відрізняється від оригіналу заповіту наданого селищною радою, однак в ньому суть заповідального розпорядження незмінено.

Тому просить суд визнати нікчемним та недійсним заповіт складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконкому Руськомокрянської сільської ради 8 лютого 2019 року за змістом якого все майно яке належало ОСОБА_5 вона заповіла 1\2 частину ОСОБА_4 та 1\2 частину ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити.

Представник відповідача адвоката Петрецький С.І. в судовому засіданні відносно позову заперечив.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо.

Стверджує, що із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.,

Таким чином, стверджує, що у даному випадку оскаржуваним правочином було оформлено дійсне волевиявлення спадкодавця на розпорядження належним їй майном на випадок її смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, секретар сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписаний заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту.

Оскільки за умови, що заповідач власноручно не писав текст заповіту, зачитування його вголос є єдиним способом переконатися, що заповідач повністю ознайомився зі своїм розпорядженням стосовно спадкового майна. Таким чином, стверлжує, що визнавати нікчемний договір недійсним необхідності немає.

Разом з цим, звертає увагу суду на те, що чинне законодавство, станом на день посвідчення заповіту, не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільської ради, в разі якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його уголос та підписання заповідачем, отже, не було правових підстав для висновків про порушення вимог щодо форми та посвідчення вказаного заповіту та встановлення його нікчемності.

При цьому, стверджує, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, а тому відсутні підстави для скасування законного та обгрунтованого заповіту. Позивачем не зазначено в чому полягає недотримання форми посвідчувального напису.

Контекстуальний аналіз ч. 1 ст. 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її ст. 1247-1249, 1253 ЦК України.

Також, зазанчає, згідно довідки №660 від 10.03.2021 року Усть-Чорнянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини заповідач страждала захворюванням. При цьому, звертає увагу нате, що ніким не зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, та не стверджується про те, що захворювання заповідача істотно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними.

Також, звертає увагу суду на те, що підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №6-1531це16 від 28 вересня 2016 року, №6-9цпсі2 від 29 лютого 2012 року.

Таким чином, стверджує, що позивачем належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які свідчили б про те, що посвідчення заповіту відбулося з порушенням вимог чинного законодавства не зазначено та не надано, матеріалами, доданими до позовної заяви позовна вимога не доводиться взагалі.

Також зазначає, що визнання нікчемним заповіту без належних правових підстав призведе до порушення останньої волі заповідача, без можливості виправити таку ситуацію, позбавить права власності спадкоємця і буде суперечити принципам «співмірності» та. «справедливості».

Нікчемний заповіт, як і будь-який нікчемний правочин не створює юридичних права та обов`язків, тому подання позову про визнання нікчемного заповіту недійсним чи нікчемним не буде належним способом захисту прав заінтересованих осіб.

У справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова від 20.05.2019 у справі №522/904/16-ц, постанова від 03.07.2019 у справі №725/2412/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм| матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача».

Тому просить в задволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Представник відповідача Усть-Чорнянської селищної ради в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просить справу розглянути у їх відсутності, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 ,його представника ОСОБА_2 ,представника відповідача ОСОБА_3 ,свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , мама позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 21.09.2020 р.

За життя ОСОБА_5 хворіла хворобою «Алцейгемера, що пітверджується Усть-Чорняської амбулаторії загальної практики сімейної медицини №660 від 10.03.2021 року та амбулаторною карткою №1765.

Восьмого лютого дві тисячі дев`ятнадцятого року заповідач ОСОБА_5 заповіла власний житловий будинок та земельну ділянку розміром 0,08 га, які належать їй на праві власності, і на які вона за Законом мала право, що розміщені за адресою : АДРЕСА_1 , в такому порядку: частина будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 - 1974 р.н. та частина будинку та земельної ділянки ОСОБА_1 - 1950 р.н., що підтверджується, витребуваним судом з Усть-Чорняської селищної ради, оригіналом заповіту від 08 лютого 2019 року, посвідченого секретарем Руськомокрянської сілької ради Бігун М.С.

Аналогічна суть заповідального розпорядження викладена і оригіналах оскаржуваного заповіту наданого позивачем, тобто і в цих оригінал зазначено, що ОСОБА_5 заповіла власний житловий будинок та земельну ділянку, які розміщені за адресою : АДРЕСА_1 , по частині ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Вказаний заповіт зареєстрований в журналі для реєстрації нотаріальних дій під №2, що підтверджується журналом для реєстрації нотаріальних дій Руськомокрянської сільської ради.

Згідно із статтею 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно достатті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особистерозпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповіднодо статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідност..1251ЦК Україниякщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Частиною першою, другою та третьою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Авідповідно дочастини першоїст..255ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особам, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено відсутність волевиявлення спадкодавця на складання заповіту на ім`я відповідачки.

З оглянутогов судовомузасіданні оригіналузаповіту від 08лютого 2019року,як з витребуваного судом з Усть-Чорняської селищноїради,так знаданого судупозивачем, вбачається, що оскаржуваний заповіт відповідає вимогам вище наведеним нормам Закону, тобто складаний у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання., підписаний заповідачем, посвідчений службовою особою, визначеною у ст. 1251 ЦК України, а також зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій під №2.

На час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової особи обов`язкового зазначення в заповіті, перед його підписом, про прочитання його уголос.

Також, твердження позивача та його представника про те, що оскаржуваний заповіт підписаний не заповідачем жодними доказами не підтверджено.

Отже, обставини на які посилають позивач та його представник, як на порушення вимог щодо форми та посвідчення оскаржуваного заповіту не вказують на не вільне волевиявлення заповідача, а також на не відповідність його волі.

Окрім цього, згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити,які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 рокув справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами»

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження №12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року в справі№ 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення цезовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

З огляду на викладене вимога позивача про визнання заповіту нікчемним не є ефективним способом захисту порушеного права і задоволенню не підлягає.

Також, позовна вимога про заповіту не дійсним також не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Згідно довідки Усть-Чорняської амбулаторії загальної практики сімейної медицини №660 від 10.03.2021 року та амбулаторною карткою №1765, за життя ОСОБА_5 хворіла хворобою «Алцейгемера, однак суду не надано доказів про те, що захворювання заповідача істотно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тобто суду не надано висновку експерта про абсолютну неспроможність останньої на момент вчинення оскаржуваного заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Цей фактне підтвердженонавіть показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки останні в судовому засіданні в категоричній формі не підтвердили, що ОСОБА_9 на час складання заповіту не розуміла значення своїх дій та не керувала ними.

Разом зцим,свідок ОСОБА_6 в судовомузасіданні показала, що ОСОБА_9 на час складання заповіту розуміла значення своїх дій та керувала ними. Також зазначила, що нею, як секретарем Русьмокрянської сільської ради, було посвідчено заповіт оригінал якого витребувано із Усть-Чорняської селищної ради, і їй невідомо ким були внесені виправлення в текст оригіналу заповіту, що наявний у позивача.

Отже,виходячи звище наведеного,суд вважає,в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Усть-Чорнянської селищної ради про визнання заповіту нікчемним та недійсним, слід відмовити.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем без відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 13, 141, 258, 259, 263- 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Усть-Чорнянської селищної ради про визнання заповіту нікчемним та недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днівз дня його проголошення до Закапатського апеляційного суду, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , мешканець АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , мешканка АДРЕСА_1 .

Відповідач: Усть-Чорнянська селищна рада, місце розташування: смт. Усть-Чорна, вул. Верховинська, 233, Тячівського району, Закарпатської області.

Повний текст рішення виготовлено 06.09.2023.

Суддя: В.В. Чопик