Рішення

від 09.10.2023 по справі 739/1004/22

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 739/1004/22

Провадження № 2/739/54/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Кочура О.О.,

за участі: секретаря судового засідання Головня І.І.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивачки - ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданніупорядку спрощеного позовногопровадження,цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивачка), діючи через свого представника, адвоката Костюченка Владислава Костянтиновича, звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 08 червня по 31 серпня 2022 року та поновлення на роботі на посаді чергової по гуртожитку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що вона працювала у відповідача на посаді чергової по гуртожитку. Наказом №19 від 31 серпня 2022 року її було звільнено з роботи на підставі пункту 1статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників. У наказі міститься посилання на наказ №52 від 07 червня 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису», письмове попередження про звільнення від 07 червня 2022 року. При цьому перед звільненням з 12 червня 2022 року її було відправлено у відпустку без збереження заробітної плати за заявою, яку вона написала під примусом, що слід вважати незаконним відстороненням від роботи. 31 серпня 2022 року їй зателефонували та запросили до відповідача, при прибутті їй під розписку був вручений наказ про звільнення. Посилаючись на положеннястатті 26 Закону України «Про відпустки»,статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»вказує, що відпустка без збереження заробітної плати без обмеження її строку може надаватися лише на прохання працівника, при цьому примусове відправлення працівника у відпустку є безпідставним відстороненням від роботи. Оскільки вона із заявою про надання такої відпустки не зверталася, то період перебування в цій відпустці є вимушеним прогулом, який має бути оплачений їй. Також позивачка вказує, що не володіє інформацією про зміни в організації та виробництві відповідача, внаслідок чого її було звільнено, з наказом про внесення змін до штатного розпису її не знайомили, документів, які б підтверджували факт дотримання роботодавцем передбаченихКЗпП Українигарантій у неї немає. У зв`язку з цим просить поновити її на посаді чергового по гуртожитку.

Відповідачем поданий відзив на позов, з якого вбачається, що позовні вимоги відповідачем не визнаються. Зазначається, що у зв`язку з виробничою необхідністю (відсутністю попиту на проживання в гуртожитку серед студентів внаслідок воєнного стану) наказом №52 від 07 червня 2022 року були внесені зміни до штатного розпису КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради, якими передбачено скорочення з 01 вересня 2022 року двох посад чергового по гуртожитку. 07 червня 2022 року позивачці було вручено попередження про звільнення у встановлений законом термін. Звільнення позивачки здійснено з дотримання положень чинного законодавства, зокрема статей40,42, 47,166 КЗпП України.

Щодо звільнення позивачки під час її перебування у відпустці, у відзиві відповідач зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Відповідач зазначає, що він дотримався процедури звільнення працівників, посади яких і підлягали скороченню. Зокрема, 03 червня 2022 року було створено комісію, яка вирішила питання щодо переважного права одного з чергових по гуртожитку на залишення на посаді, виходячи з продуктивності праці працівників. Даною комісією було рекомендовано залишити на посаді ОСОБА_3 , як працівника, що має вищий рівень продуктивності праці порівняно з позивачкою та ще одним працівником. У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Звернули увагу на той факт, що відповідачем не заперечувався факт звільнення позивачки під час її перебування у відпустці, яка надавалася їй на весь період дії воєнного стану до його скасування, являється достатньою підставою для поновлення незаконно звільненого працівника на роботі.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, від в.о. директора Никифоренко Т. надійшла заява про розгляд справи без участі представників відповідача. Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши та оцінивши докази по справі, вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав:

Встановлено, що позивачка працювала в КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» на посаді вахтера по гуртожитку, назва якої була змінена на «чергова по гуртожитку» з 10 квітня 1993 року (а.с.7).

Станом на 01 січня 2022 року згідно штатного розпису в КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» було визначено 3,25 посади чергового по гуртожитку (а.с. 22), які обіймали позивачка, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.23).

03 червня 2022 року Управління охорони здоров`я Чернігівської ОДА погоджено зміни до штатного розпису КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж», зокрема й скорочення з 01 вересня 2022 року 2,25 посади чергового по гуртожитку (а.с.24).

03 червня 2022 року розпорядженням в.о. директора КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» було створено комісію для визначення переважного права на залишення на роботі працівників, які обіймають посади чергового по гуртожитку, у зв`язку із скороченням (а.с.27).

06 червня 2022 року вказана комісія на своєму засіданні ухвалила рекомендувати в.о. директора ОСОБА_5 визначити переважне право по залишенню на роботі чергової по гуртожитку ОСОБА_3 у зв`язку з вищим рівнем продуктивності її праці ніж у позивачки та іншої особи, які обіймали ці посади (а.с. 28-29).

10 червня 2022 року позивачка подала на ім`я в.о. директора КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 12 червня 2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування (а.с. 50).

Наказом в.о. директора КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» №32 від 10 червня 2022 року позивачці було надано відпустку без збереження заробітної плати з 12 червня 2022 року на весь період дії воєнного стану в Україні до його скасування (а.с.51).

28 червня 2022 року позивачка подала на ім`я в.о. директора КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» заяву, в якій просила вважати заяву про відпустку за власний рахунок відкликаною (а.с.52).

У відповідь на вказану заяву позивачці 11 липня 2022 року було повідомлено, що її заяви про надання відпустки за власний рахунок в навчальному закладі не зареєстровані (а.с.53).

31 серпня 2022 року наказом в.о. директора КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» №19 позивачку було звільнено з посади чергової по гуртожитку у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1статті 40 КЗпП України, бухгалтерії доручено провести розрахунок з позивачкою, виплативши їй вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку (а.с. 46). З зазначеним наказом позивачку, яка з`явилася до відповідача за телефонним викликом, повідомлено під підпис 31 серпня 2022 року.

З пояснень позивачки та відзиву відповідача на позов вбачається, що на день звільнення позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати і з цієї відпустки перед звільненням її не відкликали.

Вирішуючи питання щодо позовної вимоги позивачки про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 08 червня по 31 серпня 2022 року, суд враховує наступне.

Частиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки»визначено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

При цьому,Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженимЗаконом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України 573/2022 від 12 серпня 2022 року, затвердженимЗаконом України № 2500-ІХ від 15 серпня 2022 року, воєнний стан в черговий раз продовжено з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

24 березня 2022 року набрав чинностіЗакон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ(далі Закон України №2136-ІХ), який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану»(далі - Закон України №2136-ІХ).

Частиною третьоюстатті 12 Закону України №2136-ІХвизначено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки».

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що з 24 березня 2022 року роботодавець має право до закінчення дії воєнного стану надавати працівнику за його заявою відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, що визначенийЗаконом України «Про відпустки».

У ході судового розгляду встановлено, що позивачка подала на ім`я в.о. директора КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 12 червня 2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування, на підставі якої було видано наказ №32 від 10 червня 2022 року про надання позивачці такої відпустки.

Суд вважає, що надання позивачці за її заявою відпустки без збереження заробітної плати з 12 червня 2022 року на весь період дії воєнного стану в України до його скасування, здійснена у відповідності до чинного законодавства і не може розцінюватися як відсторонення від роботи, як це вважають позивачка та її представник. Суд також вважає, за фактичного перебування позивачки у відпустці подана нею заява про відкликання заяви про надання відпустки не зобов`язує роботодавця переривати відпустку позивачки, оскільки не містить відповідного прохання. У зв`язку цим підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування позивачки у відпустці без збереження заробітної плати відсутні, то в цій частині у позові слід відмовити.

Суд вважає, що вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню виходячи з наступного:.

Відповідно достатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною першоюстатті 42 КЗпП Українивизначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно частини другоїстатті 40 КЗпП Українизвільненняз підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини третьоїстатті 40 КЗпП Українине допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Водночас,статтею 5 Закону України №2136-ІХ, норми визначають особливості трудових відносин у період дії воєнного стану, визначено, що у період дії воєнного станудопускається звільнення працівника з ініціативи роботодавцяу період його тимчасової непрацездатності, а такожу період перебування працівника у відпустці(крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку)із зазначенням дати звільнення, яка єпершим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, абопершим робочим днем після закінчення відпустки.

Аналіз наведених положень трудового законодавства свідчить, що у період дії воєнного стану в Україні працівник може бути звільнений під час його перебування у відпустці, при цьому датою звільнення може бути лише перший робочий день після закінчення відпустки.

У ході судового розгляду встановлено, що відповідачем було прийнято рішення про скорочення двох посад чергового по гуртожитку, одну з яких обіймала позивачка. При цьому з 12 червня 2022 року за заявою позивачки останній було надано відпустку без збереження заробітної плати на весь період дії воєнного стану в Україні до його скасування, який безперервно діяв на території України з 24 лютого 2022 року і продовжує діяти на час розгляду справи судом.

31 серпня 2022 року відповідачем видано наказ про звільнення позивачки з посади чергового по гуртожитку з 31 серпня 2022 року. Водночас,на день звільнення позивачка продовжувала перебувати у відпустці без збереження заробітної плати, яка не закінчилася і з якої вона не відкликалася.

Це у свою чергу свідчить, що звільнення позивачки було здійснене з порушенням вимогстатті 5 Закону України №2136-ІХ, відповідно до яких датою звільнення має бути перший робочий день після закінчення відпустки. Отже, суд вважає звільнення є незаконним.

Частиною першоюстатті 235 КЗпП Українипередбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України "Про запобігання корупції"іншою особою, працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на вказане, за умови встановлення незаконності звільнення позивачки та наявності підстав для її поновлення на роботі,суд вважає недоцільним досліджувати питання дотримання відповідачем вимог ч. 1 статті 42 КЗпП України щодо правильності визначення відповідачем наявності переважного права залишення на роботі у працівників, які обіймали посади чергових по гуртожитку,

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду обставини справи суд приходить до висновку про необхідність поновити позивачку на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради з 31 серпня 2022 року.

Частиною другоюстатті 235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець не пов`язує право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з тим, чи перебуває особа на день звільнення на роботі та виконувала відповідну трудову функцію, або ж перебувала у відпустці, зокрема й без збереження заробітної плати.

Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 08 лютого 2022 року, винесеній у справі №755/12623/19, згідно якого середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 зазначила, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою КабінетуМіністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100),і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою кабінету міністрів України від 08 лютого 2012 р. № 100 середньомісячна заробітна плата з метою виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З огляду на чисельні неявки в призначені судові засідання всіх учасників справи, в тому числі і позивачки та його представника (а.с. 66,77, 83, 84) суд вважає за можливе обмежити стягнення середнього заробітку одним роком.

Згідно з довідкою про доходи (а.с.26) за два останні повні місяці роботи заробітна плата позивачки становила;

Січень 2022 року 7128,41 грн. при кількості робочих днів 19

Лютий 2022 року 7064,14 грн. при кількості робочих днів 20

Середньоденна заробітна плата - (7128,41+7064,14)/39 = 363,91 грн.

Кількість робочих днів за час прострочення розрахунку при звільненні з 01 вересня 2022 р. по 01 вересня 2023 р. 259 робочих днів

Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2022 по 01 вересня 2023 р. - 259*363,91 = 94252,69 грн.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить з правила ч. 1ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачку зазакономзвільнено від сплати судового збору за поданим позовом, що містить три позовні вимоги, зокрема одну вимогу немайнового характеру - про поновлення на роботі, та дві вимоги майнового характеру - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним відстороненням від роботи та в зв`язку з незаконним звільненням

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір з розрахунку задоволення двох вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, тобто у розмірі (992, 40 *2)=1984 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 83,141,247,258-259,263-268,273,352,354,430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради з 31 серпня 2022 року.

Стягнути на з Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 94252,69 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради.

Стягнути з Комунального закладу «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 1984,80 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи в разі закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Комунальний заклад «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради, ЄДРПОУ: 02011735, місцезнаходження: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Захисників України, 29.

Суддя Кочура О.О.