Постанова

від 19.02.2024 по справі 739/1004/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 лютого 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/1004/22

Головуючий у першій інстанції Кочура О. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/172/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий

медичний коледж Чернігівської обласної ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області у складі судді Кочури О.О. від 09 жовтня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Новгород-Сіверський, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона працювала у відповідача на посаді чергової по гуртожитку. Наказом №19 від 31.08.2022 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників. Позивач стверджувала, що в даному наказі міститься посилання на наказ №52 від 07.06.2022 року Про внесення змін до штатного розпису, письмове попередження про звільнення від 07.06.2022 року. При цьому, перед звільненням, з 12.06.2022 року позивача без її згоди було відправлено у відпустку без збереження заробітної плати за заявою, яку позивач написала під примусом, тобто, як зазначає позивач, фактично відбулось її незаконне відсторонення від роботи. За доводами позивача, 31.08.2022 року їй зателефонували із адміністрації, з проханням прибути до адміністративної будівлі відповідача, де їй було вручено наказ про звільнення та трудова книжка. Посилаючись на статтю 26 Закону України Про відпустки, статтю 12 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, позивач вказувала, що відпустка без збереження заробітної плати без обмеження її строку, може надаватися лише на прохання працівника, при цьому, примусове відправлення працівника у відпустку є безпідставним відстороненням від роботи. Таким чином, оскільки позивач із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати не зверталася, то ОСОБА_1 стверджувала, що період її перебування в даній відпустці, з 08.06.2022 року до 31.08.2022 року, є вимушеним прогулом, який має бути оплачений відповідачем. Позивач зазначала, що вона не володіє інформацією про зміни в організації та виробництві відповідача, внаслідок чого її було звільнено, із наказом про внесення змін до штатного розпису її не ознайомлювали, документи, які б підтверджували факт дотримання роботодавцем передбачених КЗпП України гарантій, у позивача відсутні. За даних обставин, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 08.06.2022 року до 31.08.2022 року, поновити її на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 01.09.2022 року по дату ухвалення рішення у даній справі.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року позов ОСОБА_1 , було задоволено частково. Судом поновлено ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради з 31.08.2022 року. Стягнуто з Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 92 252 грн. 69 коп. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено. Судом допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради. Стягнуто з Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1 984 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку з 31.08.2022 року, стягнення з Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 94 252 грн. 69 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також в частині стягнення з Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради в дохід держави судового збору у розмірі 1 984 грн. 80 коп. Апелянт просить ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради. Доводи апеляційної скарги Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради вказують, що рішення суду першої інстанції від 09.10.2023 року, у оскаржуваній апелянтом частині, є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, із неправильним застосуванням судом норм матеріального права. В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради зазначає, що визнаючи незаконним звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність порушення відповідачем Закону під час звільнення, оскільки ч.1 статті 5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану надає роботодавцю право звільнити працівника під час його перебування у відпустці, при цьому, дата звільнення, зазначена у наказі про звільнення, вважається першим днем після закінчення відпустки. За доводами апелянта, дата звільнення позивача 31.08.2022 року і є першим робочим днем після закінчення відпустки. При цьому, апелянт Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради вважає, що якщо для правомірного звільнення необхідно відкликати працівника із відпустки, то таке звільнення вже не буде звільненням під час перебування у відпустці, і дана норма втрачає будь-який сенс. В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради зазначає, що на момент звільнення позивач за власним бажанням перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим, після поновлення її на роботі за рішенням суду, позивач продовжила перебувати у зазначеній відпустці, і тому стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в ситуації, коли позивач не виконувала свою трудову функцію за власним волевиявленням, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, та не сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів позивача. У доводах апеляційної скарги Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради вказує, що позивач не була позбавлена можливості працювати та отримувати винагороду за виконану роботу, оскільки і до звільнення цього не робила. Доводи апеляційної скарги Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради стверджують, що судом першої інстанції не було враховано факту отримання позивачем вихідної допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, і при цьому, суд першої інстанції не зменшив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму вже отриманих позивачем коштів.

Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги, що рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року в частині відмови у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову до Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради, у даній справі апелянтом не оскаржується, то відповідно до положень ч.1 статті 367 ЦПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції від 09.10.2023 року апеляційним судом не переглядається.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради - адвокат Ткаченко А.М. підтримала вимоги та доводи поданої апеляційної скарги Комунальним закладом Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилась. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що позивач працювала в Комунальному закладі Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж з 10.04.1993 року на посаді вахтера по гуртожитку, назва якої була змінена на черговий по гуртожитку (а.с.7).

Станом на 01.01.2022 року, згідно штатного розпису, у Комунальному закладі Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради було 3,25 посади чергового по гуртожитку (а.с.22), які обіймали позивач, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.23).

03.06.2022 року Управлінням охорони здоров`я Чернігівської ОДА було погоджено зміни до штатного розпису КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради, зокрема, і скорочення з 01.09.2022 року 2,25 посади чергового по гуртожитку (а.с.24).

03.06.2022 року розпорядженням в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради було створено комісію, з метою визначення переважного права по залишенню на роботі працівника, у зв`язку із скороченням чисельності працівників (а.с.27).

Згідно протоколу №1 від 06.06.2022 року засідання комісії по визначенню переважного права по залишенню на роботі чергових по гуртожитку (а.с.28-29), та відповідних додатків (а.с.30-44), було ухвалено: комісія рекомендує в.о. директора ОСОБА_4 визначити переважне право по залишенню на роботі чергової по гуртожитку ОСОБА_2 , у зв`язку з вищим рівнем продуктивності праці, ніж у ОСОБА_3 та ОСОБА_1

07.06.2022 року наказом в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради №52 було внесено зміни до штатного розпису, та відповідно, скорочено по спеціальному фонду до 01.09.2022 року ряд посад, в тому числі, і 2,25 штатної посади чергового по гуртожитку (а.с.20-21).

07.06.2022 року ОСОБА_1 було надано попередження про звільнення, у зв`язку із скороченням посади чергової по гуртожитку (а.с.45), яке позивач отримала 10.06.2022 року під особистий підпис.

10.06.2022 року позивач подала на ім`я в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради заяву про надання їй відпустки, без збереження заробітної плати з 12.06.2022 року на весь період дії воєнного стану, до його скасування (а.с.50).

Наказом в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради №32 від 10.06.2022 року позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати, з 12.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні (а.с.51).

28.06.2022 року відповідачем була зареєстрована заява від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на ім`я в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради, в якій вони просили вважати їх заяви про відпустки за свій рахунок, відкликаними (а.с.52).

У відповідь на вказану заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , листом відповідача від 11.07.2022 року було повідомлено, що …заяви про надання відпустки за свій рахунок в навчальному закладі не зареєстровано. (а.с.53).

31.08.2022 року наказом в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради №19 ОСОБА_1 було звільнено з посади чергової по гуртожитку, 31.08.2022 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Бухгалтерії доручено провести розрахунок із позивачем при звільненні, виплативши їй вихідну допомогу, згідно статті 44 КЗпП України та грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 10.04.2022 року по 31.08.2022 року (а.с.46). З даним наказом позивача було ознайомлено під підпис 31.08.2022 року.

Матеріали справи містять в собі розрахунок виплат при звільненні ОСОБА_1 на суму 7 357 грн. 73 коп. (а.с.47), платіжне доручення №479 від 22.08.2022 року (а.с.48), відомість розподілу виплат, згідно якої ОСОБА_1 належить виплатити заробітну плату в розмірі 7 357 грн. 73 коп. (а.с.49), з яких вбачається перерахування позивачу відповідних грошових сум.

Як вбачається із рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2022 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову в частині її поновлення на посаді чергового по гуртожитку, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що відповідачем було прийнято рішення про скорочення 2,25 посад чергового по гуртожитку, одну з яких обіймала позивач. При цьому, з 12.06.2022 року, за заявою позивача їй було надано відпустку без збереження заробітної плати, на весь період дії воєнного стану в Україні, до його скасування. 31.08.2022 року відповідачем було видано наказ про звільнення позивача з посади чергового по гуртожитку із даної дати. Водночас, на день звільнення позивач продовжувала перебувати у відпустці без збереження заробітної плати, яка не закінчилась, і з якої позивач не відкликалась. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначене свідчить про те, що звільнення позивача відбулось із порушенням вимог статті 5 Закону України Про правовий режим воєнного стану, відповідно до якої датою звільнення має бути перший робочий день після закінчення відпустки. Отже, як вказав суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 09.10.2023 року, звільнення позивача є незаконним. Із врахуванням положень ч.1 статті 235 КЗпП України та встановлених по справі обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідно поновити позивача на посаді чергового по гуртожитку Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради з 31.08.2022 року. Частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 01.09.2022 року по 01.09.2023 року, у розмірі 94 252 грн. 69 коп. При цьому, суд першої інстанції виходив із приписів ч.2 статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш, як за один рік. Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, з огляду на чисельні неявки в призначені судові засідання всіх учасників справи, в тому числі, і позивача та його представника (а.с.66,77,83,84), суд вважав за можливе обмежити стягнення середнього заробітку одним роком, тобто, за період з 01.09.2022 року по 01.09.2023 року. При цьому, суд першої інстанції вказав, що зі змісту ч.2 статті 235 КЗпП України, вбачається, що законодавець не пов`язує право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням з тим, чи перебувала особа на день звільнення на роботі та виконувала відповідну трудову функцію, або ж у відпустці, зокрема, і без збереження заробітної плати. Судом першої інстанції прийнято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, відповідно до якого середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію, із незалежних від нього причин. Даний висновок підтверджується також змістом ч.2 статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію, із незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що в ході судового розгляду даної справи встановлено, що 10.06.2022 року позивач подала на ім`я в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, з 12.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування, на підставі якої відповідачем було видано наказ №32 від 10.06.2022 року про надання позивачу такої відпустки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надання позивачу за її заявою відпустки без збереження заробітної плати з 12.06.2022 року, на весь період дії воєнного стану в Україні, до його скасування здійснено у відповідності до чинного законодавства, і не може розцінюватись, як відсторонення від роботи, на що вказують позивач та її представник. У зв`язку із даними обставинами, як вважав суд першої інстанції, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, і тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у вказаній частині, судом першої інстанції, відмовлено.

У вказаній частині рішення суду першої інстанції від 09.10.2023 року апелянтом не оскаржується.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року, у оскаржуваній апелянтом частині, а саме, щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового по гуртожитку з 31.08.2022 року, стягнення з Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 94 252 грн. 69 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відносно того, що даний висновок суду першої інстанції не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду від 09.10.2023 року, у вказаній частині, оскільки дані доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради зазначає, що визнаючи незаконним звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність порушення відповідачем Закону під час звільнення, оскільки ч.1 статті 5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану надає роботодавцю право звільнити працівника під час його перебування у відпустці, при цьому, дата звільнення, зазначена у наказі про звільнення, вважається першим днем після закінчення відпустки. За доводами апелянта, дата звільнення позивача 31.08.2022 року і є першим робочим днем після закінчення відпустки. При цьому, апелянт Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради вважає, що якщо для правомірного звільнення необхідно відкликати працівника із відпустки, то таке звільнення вже не буде звільненням під час перебування у відпустці, і дана норма втрачає будь-який сенс.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України Про відпустки).

Відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України Про відпустки одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 цього Закону.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (стаття 84 КЗпП України, стаття 26 Закону України Про відпустки).

Відповідно до статті 1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (із наступними змінами і доповненнями), цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Згідно ч.3 статті 12 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України Про відпустки.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 29.05.2023 року у справі №201/4759/22, провадження №61-3963св23. Як зазначив Верховний Суд у зазначеній постанові: ...Так, відповідно до статті 5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Убачається, що апеляційний суд установивши, що позивачку було звільнено в останній день її відпустки, змінив дату її звільнення, що не суперечить положенням статті 5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.06.2022 року позивач подала на ім`я в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради заяву про надання їй відпустки, без збереження заробітної плати з 12.06.2022 року на весь період дії воєнного стану, до його скасування (а.с.50).

Наказом в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради №32 від 10.06.2022 року позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати, з 12.06.2022 року на весь період дії воєнного стану до його скасування, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні (а.с.51).

Відповідної інформації щодо відкликання ОСОБА_1 із вищевказаної відпустки матеріали даної цивільної справи в собі не містять, і вказана обставина сторонами спору не оспорюється.

28.06.2022 року відповідачем була зареєстрована заява від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на ім`я в.о. директора КЗ Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради, в якій вони просили вважати їх заяви про відпустки за свій рахунок, відкликаними (а.с.52).

У відповідь на вказану заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , листом відповідача від 11.07.2022 року було повідомлено, що …заяви про надання відпустки за свій рахунок в навчальному закладі не зареєстровано. (а.с.53).

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, матеріали даної справи не містять в собі належних та достатніх, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, доказів на підтвердження наявності примусу чи неправомірного впливу на позивача, з метою змусити її подати відповідну заяву про надання вказаної відпустки.

За даних обставин, встановивши, що на день звільнення позивач продовжувала перебувати у відпустці без збереження заробітної плати, яка не закінчилась, і з якої ОСОБА_1 не відкликалась, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у оскаржуваному рішенні від 09.10.2023 року, що вказана обставина свідчить про звільнення позивача відповідачем із порушенням вимог статті 5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану №2136-ІХ, відповідно до якої, датою звільнення має бути перший робочий день після закінчення відпустки. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дане звільнення позивача ОСОБА_1 є незаконним.

Приймаючи до уваги вищенаведене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо безпідставного поновлення ОСОБА_1 на роботі з 31.08.2022 року, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради зазначає, що на момент звільнення позивач за власним бажанням перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим, після поновлення її на роботі за рішенням суду, позивач продовжила перебувати у зазначеній відпустці, і тому стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в ситуації, коли позивач не виконувала свою трудову функцію за власним волевиявленням, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, та не сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів позивача. У доводах апеляційної скарги Комунальний заклад Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради вказує, що позивач не була позбавлена можливості працювати та отримувати винагороду за виконану роботу, оскільки і до звільнення цього не робила.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами ч.2 статті 235 ЦПК України регламентовано, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За наведених обставин, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 року по 01.09.2023 року у розмірі 94 252 грн. 69 коп., суд першої інстанції обґрунтовано виходив із приписів ч.2 статті 235 КЗпП України, і з огляду на чисельні неявки у призначені судові засідання всіх учасників справи, в тому числі, і позивача та її представника, обмежив стягнення середнього заробітку на користь позивача, одним роком, тобто, за період з 01.09.2022 року по 01.09.2023 року. При цьому, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що зі змісту положень ч.2 статті 235 КЗпП України вбачається, що законодавець не пов`язує право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням з тим, чи перебувала особа на день звільнення на роботі та виконувала відповідну трудову функцію, або ж у відпустці, зокрема, і без збереження заробітної плати. Судом першої інстанції було прийнято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2022 року, у справі №755/12623/19, відповідно до якого, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію із незалежних від нього причин. Даний висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію із незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Доводи апеляційної скарги Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради стверджують, що судом першої інстанції не було враховано факту отримання позивачем вихідної допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, і при цьому, суд першої інстанції не зменшив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму вже отриманих позивачем коштів.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги відповідача не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.10.2023 року, виходячи із наступного.

Згідно з вимогами статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до приписів ч.1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи; 3) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а і тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Згідно ч.1 статті 1215 ЦК України, яка регламентує безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц, провадження № 14-445цс18 дійшла наступного висновку: ...у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем 10 142,33 грн. у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Відмовляючи у позові у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що: 1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суди вважали, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій ….

Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, незважаючи на те, що після поновлення особи на роботі, підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги, скасований рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03.03.2015 року), в силу вимог статті 1215 ЦК України, ці кошти поверненню не підлягають.

На підставі вищенаведеного, доводи апеляційної скарги Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради не містять в собі підстав для скасування рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року, у оскаржуваній частині, оскільки його висновки узгоджуються із приписами норм права, які регламентують спірні правовідносини, та із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи.

Враховуючи зазначене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року, необхідно залишити без задоволення. При цьому, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року, у оскаржуваній частині, необхідно залишити без змін.

Приймаючи до уваги, що рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09.10.2023 року, в частині відмови у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову до Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради, у даній справі апелянтом не оскаржується, то відповідно до положень ч.1 статті 367 ЦПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції від 09.10.2023 року апеляційним судом не переглядається.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального закладу Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради - залишити без задоволення.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2023 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: