Рішення

від 18.09.2023 по справі 201/4103/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4103/23

Провадження № 2/201/1824/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

18 вересня 2023 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

за участю представника відповідача адвоката Зайця П.Л.,

представників третіх осіб адвокатів Орлової О.А., Хасіна І.Б., Зарубіна Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма «Мікомп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (треті особи ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Троїцька Зірка») про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

06.04.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма «Мікомп» (далі ТОВ ЗФ «Мікомп») в особі свого представника керівника Борисенка В.В. (діє на підставі Виписки з ЄДР а.с. 5 т. 1) звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації (а.с. 1-4 т. 1).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 12.04.2023 відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 62 т. 1).

До подання позову, а саме, 30.03.2023р. позивачем подана заява про забезпечення позову (а.с. 36 - 39 т. 1).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Батманової В.В. від 03.04.2023 забезпечено позов шляхом накладення заборони на відчуження будь-яким шляхом та будь-якими особами нерухомого майна - нежитлового приміщення № 100 в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576945712101 та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії із вказаним майном (а.с. 56 57 т. 1).

За наслідками апеляційного оскарження ОСОБА_3 хвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2023 скасовано, у задоволенні заяви ТОВ ЗФ «Мікомп» про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову відмовлено (а.с. 232 235 т. 1).

Ухвалами суду від 15.06.2023р., постановленими без виходу до нарадчої кімнати, у якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Троїцька Зірка» (а.с. 9 10 т. 2).

Ухвалами суду від 18.09.2023р., постановленими без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволені клопотань позивача та відповідача про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішенням у іншій справі, відмовлено у задоволені клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи Товариства зобмеженою відповідальністю«Інвест Клінік» (а.с. 55-58, 69-70, 86 т. 2).

Ухвалою суду від 18.09.2023 відмовлено представникові відповідача у задоволенні заяви про відвід головуючому (а.с. 93 т. 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ТОВ ЗФ «Мікомп» було власником нерухомого майна - нежитлового приміщення 100 у будинку АДРЕСА_1 . В ході проведення перевірки господарської діяльності встановлено, що нерухоме майно вибуло з власності ТОВ ЗФ «Мікомп», відчужене за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.02.2009, укладеним між ТОВ ЗФ «Мікомп» і ОСОБА_4 , зареєстрованим в реєстрі за №146.

У подальшому нерухоме майно подароване ОСОБА_2 на підставі договору дарування №456 від 14.06.2018.

При укладанні договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 25.02.2009 ТОВ ЗФ «Мікомп» не отримано згоди вищого органу управління - зборів учасників товариства, а також на користь товариства не сплачені кошти за майна, що вказує на недійсність договору внаслідок учинення його поза волею ТОВ ЗФ «Мікомп».

Відповідно до п. 8.1 статті 8, п. 9.1. Статуту ТОВ ЗФ «Мікомп» вищим органом управління є збори учасників. Згідно із пп. «м» п. 9.5.1 Статуту до виключної компетенції зборів учасників відноситься вирішення питання про затвердження угод, укладених на суму, що в еквіваленті складає більше 1000 доларів США та прийняття рішення про відчуження нерухомого майна, транспортних засобів, що належать Товариству.

Статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції на моент укладення правочину) передбачалось, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Згідно із умовами договору купівлі-продажу від 25.02.2009 нерухоме майно продане за 1500000 гривень, що відповідно до курсу долара станом на 25.02.2009 (100 доларів США/770 гривень) складає 194805 доларів США.

У договорі відсутнє посилання на будь-яке рішення учасників, відсутнє підтвердження повноважень директора на підписання цього договору. Отже директором ТОВ ЗФ «Мікомп» перевищено повноваження, незаконно укладено договір купівлі- продажу майна, що належало товариству.

Оскільки у подальшому, а саме, 14.06.2018 ОСОБА_1 уклала договір дарування №456 спірного нерухомого майна, яким подарувала його ОСОБА_2 (своєї матері), майно має бути витребувано з володіння останньої на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

На підставі викладеного, позивач просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.02.2009, зареєстрований в реєстрі за №146 укладений між ТОВ ЗФ «Мікомп» і ОСОБА_5 , витребувати нерухоме майно - нежитлового приміщення №100, у будинку АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 , припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_4 і на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.02.2009 і за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14.06.2018.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 правом на надання відзиву на позов не скористалися.

Віт представника третьої особи ОСОБА_3 (залученогосудом) адвоката Орлової О.А. (діє на підставі довіреності від 29.09.2021 а.с. 107 т. 1) 28.06.2023надійшов відзивна позовнузаяву (а.с. 15 20 т. 2), в якому представник третьої особи не погодився із доводами позивача про наявність підстав для витребування майна і припинення прав власності за відповідачами. Зазначив, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного приміщення укладений ще у 2009 році. При його укладенні нотаріусом перевірено повноваження сторін та їх представників, у преамбулі договору є посилання на протокол зборів учасників, на підставі якого діяв директор ТОВ ЗФ «Мікомп». Тому доводи позивача про перевищення директором повноважень безпідставні і спростовується змістом самого договору. У пункті 4 договору сторони підтвердили факт повного розрахунку за продане нежитлове приміщення своїми підписами на договорі.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Очевидно, прийнявши оплату за відчужене приміщення, сплативши з цієї суми до бюджету ПДВ у визначеному п. 3 договору розмірі 250000,00 грн., перереєструвавши в органах БТІ приміщення на покупця та відобразивши продаж у балансі та звітності, ТОВ ЗФ «Мікомп» схвалило договір. Навіть якби директор діяв з перевищенням повноважень, то схвалення виключає визнання договору недійсним.

На підтвердження перевищення повноважень директором при укладенні договору 25 02.2009 позивач надав копію змін до Статуту, датованих 01.03.2010. При цьому, зазначаючи в додатках до позову, що він надає «витяг зі Статуту», додав не витяг, а декілька окремих сторінок змін до Статуту, без останньої сторінки з підписом учасника. Це зроблено свідомо, адже з підпису видно, що учасником і бенефіціаром ТОВ ЗФ «Мікомп» був ОСОБА_6 - чоловік відповідачки ОСОБА_1 і зять відповідачки ОСОБА_2 .

Також позивач не надав суду копії протоколу, на який міститься посилання в преамбулі договору купівлі-продажу.

Покупцем приміщення є ОСОБА_5 , яка у подальшому, після одруження, взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_6 і стала ОСОБА_1 . Станом на дату укладення договору купівлі-продажу власником і бенефіціаром ТОВ ЗФ «Мікомп» був ОСОБА_6 (чоловік ОСОБА_5 ), а директором ТОВ ЗФ «Мікомп», який підписав договір - ОСОБА_7 - батько ОСОБА_5 й тесть ОСОБА_6 . В подальшому, у червні 2018 року ОСОБА_4 подарувала приміщення матері ОСОБА_2 , яка наразі єдиним учасником (бенефіціаром) ТОВ ЗФ «Мікомп». Таким чином, позов подано від імені ТОВ ЗФ «Мікомп», єдиним власником якого є ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким її чоловік - ОСОБА_7 від імені компанії, яка була у власності її зятя ОСОБА_6 продав приміщення її доньці - ОСОБА_8 ( ОСОБА_5 ), яка в подальшому подарувала його своїй матері - ОСОБА_2 .

З січня 2021 року і ОСОБА_2 і ОСОБА_1 були відповідачами у справі № 201/187/21 про визнання фіктивним фраудаторного правочину, за яким приміщення подароване ОСОБА_1 своїй матері ОСОБА_2 , їх представники брали участь в судових засіданнях, подавали апеляційну та касаційну скарги, категорично заперечували проти визнання договору дарування недійсним.

На тепер ОСОБА_2 , яка з 2018 року була власником приміщення, а з січня 2021 року відповідачем у справі № 201/187/21, у березні 2023 року раптом «в ході перевірки господарської діяльності», дізналася про те, що її чоловік у 2009 році перевищив повноваження, укладавши від імені компанії свого зятя договір купівлі-продажу з його дружиною та власною дочкою.

Отже, позов подано директором ТОВ ЗФ «Мікомп» Коптєвим О.В. до доньки ОСОБА_4 про припинення права власності доньки, яка вже уклала у 2018 році договір дарування цього приміщення. Очевидно, що позов, поданий до самої себе та своєї доньки є штучним та свідчить про зловживання процесуальними правами. Його подання спрямоване лише на отримання ухвали про забезпечення позову (яку постановлено судом в іншому складі у справі № 201/3841/23, але скасовано за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , з метою блокування примусової реалізації приміщення у межах виконавчого провадження з виконання рішення у справі № 187/998/16ц про стягнення боргу на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_6 і ОСОБА_1

ТОВ ЗФ «Мікомп», крім цього позову, подано одночасно ще три повністю ідентичних позови без сплати судового збору. Ухвалами від 05.04.2023 у справі № 201/4048/23, від 06.04.2023 у справі № 201/4121/23 Жовтневого районного суду подання цих позовів визнано зловживанням процесуальними правами і повернуто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 44 ЦПК України.

Крім того, позов подано одразу після оприлюднення постанови Верховного Суду від 08.03.23 у згаданій справі № 201/187/21, яким визнано недійсним договір дарування приміщення, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як фіктивний фраудаторний правочин, спрямований на виведення приміщення з-під примусового стягнення на користь ОСОБА_3 в межах виконання рішення у справі № 187/998/16ц. Обставини, встановлені остаточним рішенням у справі № 201/187/21, мають преюдиційну силу при розгляді даної справи.

У даному випадку очевидним є системне використання «права на зло» ОСОБА_6 та його родичами дружиною ОСОБА_9 , тещою ОСОБА_2 , які спочатку уклали фіктивний фраудаторний договір дарування приміщення, а потім, негайно після визнання його недійсним, ініціювали визнання недійсним попередньо укладеного договору купівлі-продажу з єдиною метою - уникнути звернення на приміщення примусового стягнення або хоча б створити штучні перешкоди для такого стягнення. Ця системність полягає в тому, що під час розгляду справ № 187/998/16ц та 187/789/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ОСОБА_6 , його родичі та представники постійно вчиняли процесуальні дії, які є зловживанням (подання відзиву у день засідання, неодноразове оскарження одних й тих самих ухвал, в т.ч. ухвал, що не підлягають оскарженню, постійна зміна позиції), вчиняли правочини, спрямовані на виведення власного майна з-під примусового стягнення. Так, ухвалою від 04.08.17р. у справі № 187/789/17 суд відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на корпоративні права, належні ОСОБА_6 , оскільки позивачем не додано до заяви доказів наявності у власності відповідача корпоративних прав у вигляді частки в статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія Мікомп» (ЄДРПОУ 25005406). Негайно, після отримання ОСОБА_6 копії ухвали про відмову в забезпеченні позову, він здійснив фіктивне відчуження зазначених корпоративних прав на користь сина - ОСОБА_10 , що підтверджується даними ЄДР. Так само він вчинив і з ТОВ ЗФ «Мікомп», здійснивши у 2018 році фіктивне їх відчуження на користь дочки ОСОБА_11 .

Наразі ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021100000000085 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, предметом якого є дії ОСОБА_6 та інших осіб, спрямовані на заволодіння коштами ОСОБА_3 , при відчуженні нерухомого майна ОСОБА_6 на користь його дітей та інших пов`язаних осіб в процесі примусового виконання виконавчого напису на підробленій копії неіснуючого договору позики 2010 року, який, начебто, вчинено приватним нотаріусом Курковською Я.Л., яка відбуває покарання у місцях позбавлення волі. Зазначені обставини викладено в ухвалі Голосіївського райсуду м. Києва від 27.05.21р. у справі № 752/8045/21 про накладення арешту на майно ОСОБА_6

15.05.2023 відбулися прилюдні торги, організовані приватним виконавцем в межах примусового виконання рішення у справі № 187/998/16ц, на яких приміщення реалізоване, здійснено перереєстрацію права власності. Тому позовні вимоги про припинення права власності за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 втратили актуальність.

Враховуючи викладене, просив відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача- адвокат Головко Ю.А. в судове засідання не з`явився. Як позивач так і представник про дату, місце і час розгляду справи неодноразово повідомлялися належним чином, обізнаний про розгляд справи, що також слідує із його заяв до суду від 29.08.2023 про відкладення розгляду справи, від 18.09.2023 про зупинення провадження по справі, про залучення третьої особи (а.с. 12, 43, 46, 57 58, 69 -70 т. 2). Заперечень на відзив третьої особи, які були направлені позивачеві 26.06.2023 (а.с. 24, 74 - 78 т. 2) не подавав. 12.07.2023 від представника позивача надходила заява про проведення підготовчого засідання без його участі. При цьому, представник позивача, який брав участь у розгляді справи, отримував ухвалу про відкриття провадження, не звернув увагу на те, що справа слухається у спрощеному провадження, у якому підготовче засідання не проводиться.

Стаття 223 ЦПК України, яка, зокрема, передбачає, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору, стосується розгляду справи по суті, у зв`язку з чим ця стаття не поширюється на випадок неявки позивача у підготовче засідання (постанова Верховного Суду у справі № 752/21845/19 від 19.05.2021).

Суд вважає, що нез`явлення позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки представник позивача брав участь у розгляді справи, у своїх заявах суду виказав свою позицію, з якої слідує, що позивач позов підтримує, заяв про залишення позову без розгляду не надав.

У заяві від 12.07.2023 представник позивача також просив не брати до уваги відзив третьої особи, оскільки це не пояснення у порядку 174 ЦПК України, а його подання суперечить правилам оформлення процесуальних документів третьої особи.

Розглядаючи заяву позивача про відхилення відзиву третьої особи, у зв`язку із тим, що даний процесуальний документ не відповідає вимогами ЦПК України, адже не є поясненнями, які має право подати третя особа, суд виходить із такого.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», Серії A № 333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви № 38366/97, № 38688/97, № 40777/98, № 40843/98, № 41015/98, № 41400/98, № 41446/98, № 41484/98, № 41487/98, № 41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pеrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява № 3256-57) Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд зазначає, що відзив третьої особи за змістом містить заперечення проти позову, у ньому викладена думка третьої особи, яка по суті є поясненнями до позову. Той факт, що третя особа назвала документ «відзив», у якому виклала свою позицію щодо суті спору, а не назвала їх «поясненнями», виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, не прийняття відзиву з формальних підстав унеможливило б доступ учасника справи до правосуддя для повного захисту прав та інтересів шляхом судового розгляду справи по суті.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Заєць П.Л. в судовому засіданні відніс позов на розсуд суду.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, місце та час розгляду справи судом повідомлялася неодноразово належним чином (а.с. 63, 65 т. 1, а.с. 13, 26 27, 47 48 т. 2).

Представник третьоїособи ОСОБА_3 адвокатОрлова О.А. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволені.

Представник третьої особи ТОВ «Троїцька Зірка» в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволені або застосувати строки позовної давності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25.02.2009 між ТОВ ЗФ «Мікомп» в особі генерального директора Коптєва О.В., який діяв на підставі статуту товариства, зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради зі змінами та доповненнями та протоколу № 25 зборів учасників товариства від 25.10.2007 (як продавцем), та ОСОБА_5 (як покупцем), укладено договір купівлі продажу нежитлового приміщення 100 у будинку АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Яловою О.М., за реєстровим номером 148.

Як посилався позивач у позові, перевіркою господарської діяльності встановлено, що нерухоме майно вибуло з власності ТОВ ЗФ «Мікомп» протиправно, з перевищенням директором повноважень, а саме, за відсутності рішення зборів учасників товариства - без сплати вартості майна, що вказує на його недійсність.

Згідно із п. 3, 4 договору продаж вчинено за погоджену сторонами суму: 1500000 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 250 000 грн. Така вартість нежитлового приміщення визначена сторонами за взаємною згодою, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на подібні нежитлові приміщення; за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цього нежитлового приміщення є справедливою і відповідає її дійсній вартості.

Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продане нежитлове приміщення своїми підписами на договорі

У п. 7 договору стороно у присутності нотаріуса підтвердили, що в них відсутні обставини, які примусили їх укласти договір на невигідних умовах, отримали від нотаріуса роз`яснення щодо умов договору, ніяких зауважень, доповнень не мають. Договір підписано добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст статей закону у договорі зрозумілий.

Позивач у своєму позові посилається на те, що директор ТОВ ЗФ «Мікомп» при укладенні договору діяв із порушенням умов 8.1 статті 8, пп. 9.5.1 п. 9.1. Статуту ТОВ ЗФ «Мікомп», у договорі відсутнє посилання на будь-яке рішення учасників, що надає повноваження директору на підписання договору.

Як видно з умов самого договору (преамбули), генеральний директор ТОВ ЗФ «Мікомп» діяв на підставі статуту товариства, зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради зі змінами та доповненнями та протоколу № 25 зборів учасників товариства від 25.10.2007.

До позову позивач долучив копії титульної сторінки та 3, 4, 9 сторінок Змін до статуту ТОВ ЗФ «Мікомп», які є невід`ємною частиною статут товариства від 27.12.2022 (реєстраційна справа № 040520Ю0010214). Державна реєстрація змін відбулася 01.03.2010 державним реєстратором Соколовою О.В. На титульний сторінці (внизу) зазначений 2010 рік (а.с. 11 14 т. 1).

Тобто, укладаючи договір 25.02.2009 року, директор не міг діяти на підставі цих змін, які зареєстровані у 2010 році, тому суд не може їх узяти до уваги як такі, на які посилається позивач у позові.

Окрім того, у договорі вказано, що директор діяв на підставі протоколу № 25 зборів учасників товариства від 25.10.2007, що спростовує доводи позивача про те, що у договорі таке посилання відсутнє.

Однак цього протоколу позивач взагалі не надав та не заявляв перед судом клопотання про його витребування у будь-кого, через неможливість надати самостійно.

Одними із основних засад цивільного судочинства є змагальність сторін (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимі докази). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, на які посилається позивач, ним не надано.

Взагалі до позову долучено лише копію оспорюваного договору, наведених вище змін до статут, роздруківко про курси валют та витяг з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно станом на 28.03.2023, згідно із яким власником приміщення станом не дату подання позову є ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Як видно зі змісту договору, сторони узгодили, що вартість майна була оплачена, з урахуванням податку. Позивач не посилається у позові на те, що ОСОБА_12 як покупець не прийняла приміщення у користування, або вчинила інші дії , якими не схвалила правочин.

Тому суд не приймає доводи позивача про те, що продавець не отримав оплати по договору.

Відповідно до ст. 203 ЦК України (у редакції на момент спірних правовідносин укладення договору 25.02.2009) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 92 ЦК України передбачені вимог до цивільної дієздатність юридичної особи. Так, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Як було вказано, позивачем не надано ані самого протоколу зборів учасників товариства № 25 від 25.10.2007, ані статуту товариства, з якого можна б було з`ясувати їх повноваження і повноваження директора.

Кім цього, жодних міркувань з приводу оскарження рішення загальних зборів, оформленого протоколом № 25 від 25.10.2007 учасниками товариства, які не були згодні із відчуженням майна з підстав перевищення директором повноважень, суду не надано.

Тому, виходячи з принципу презумпції правочину, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами укладення правочину поза волею власника, а тому вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним із цих підстав не підлягають задоволенню.

Правовою підставою позову про витребування майна позивач зазначив ч. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом із тим, під час розгляду справи судом було встановлено з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, що власником спірного приміщення 26.05.2023 стало ТОВ «Троїцька Зірка» на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

ТОВ «Троїцька Зірка» залучене судом до участі у справі у якості третьої особи, адже предметом спору є витребування майна із володіння добросовісного набувача.

Суд не вправі самостійно залучати відповідачів по справі. У зв`язку із цим позивачеві було роз`яснено право на залучення належного відповідача.

Таким правом позивач не скористався від початку залучення третьої особи (а.с. 9 т. 2) і упродовж всього розгляду справи.

У подальшому під час розгляду справи 18.09.2023 від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ТОВ «Інвест Клінік», яке стало власником спірного приміщення 23.06.2023 після ТОВ «Троїцька Зірка» (а.с. 60 т. 2).

Судом відмовлено у задоволенні цього клопотання, як і у задоволені клопотань обох сторін про зупинення провадження по справі до розгляду іншої (а.с. 86 - 87 т. 2), оскільки позивач у такий спосіб лише затягував розгляд справи, адже, заявляючи клопотання про зупинення провадження по справі, та не надаючи суду відомостей про предмет спору в іншій справі, заявляючи вимоги про витребування спірного приміщення від добросовісного набувача, будучи обізнаним і усвідомлюючи, що кінцевим набувачем не є відповідачка по справі ОСОБА_2 , адже був присутній у судовому засідлані, коли судом первісно залучалася третя особа - ТОВ «Троїцька Зірка», позивач не залучив належного відповідача у справі та не змінив в предмет позову.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що позивач звертався до суду двічі з аналогічним позовом.

Так, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2023 у справі № 201/4048/23 позовну заяву ТОВ ЗФ «Мікомп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі продажу та витребування майна - повернуто позивачеві на підставі п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України внаслідок зловживанням процесуальними правами.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2023 у справі № 201/4121/23 позовну заяву ТОВ ЗФ «Мікомп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, витребування майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності повернуто позивачеві на підставі п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України внаслідок зловживанням процесуальними правами.

У провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа № 201/187/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (третя особа ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар`яна Олександрівна) про визнання правочину недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2022 визнано недійсним договір дарування № 456 від 14 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіною Мар`яною Олександрівною, зареєстрований у реєстрі за № 456, стосовно нежитлового приміщення, реєстраційний номер 1576945712101, загальною площею 443,3 кв. м у житловому будинку літ А-10 за адресою: АДРЕСА_2 (цокольний поверх 1-3, 1 поверх 4-42 І-ІІ, а4 у загальному користуванні ганок).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.09.2022 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2022 скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_6 , Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар`яна Олександрівна про визнання правочину недійсним відмовлено.

Однак, поставною Верховного Суду від 08.08.2023 постанову Дніпровського апеляційного суду від 21.09.2022 скасовано, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2022 залишено в силі.

Постанова Верховного Суду оприлюднена 21.03.2023.

Даним судовим рішенням визнано недійсним договір дарування № 456 від 14.06.2018, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який укладений на шкоду кредиторові ОСОБА_3 , з метою уникнення від виконання рішення суду про стягнення боргу з метою.

Як зазначив касаційний суд, суди встановили, що оспорювані договори дарування укладено між близькими родичами та є безоплатними; суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди); а також правильно врахував, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї матері, маючи грошові зобов`язання перед позивачем-кредитором, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір дарування направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника; встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

Позов ТОВ ЗФ «Мікомп» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подано 06.04.2023 через 16 днів після оприлюднення рішення вищого суду. І предметом цього позову є теж саме нерухоме майно, щодо якого судом ухвалене рішення про недійсність правочину про його відчуження між родичами. Саме на майно, яке було предметом оспорюваного договору, позивач просить припинити право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Також судом встановлено, що ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021100000000085 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.05.2021 у справі № 752/8045/21 накладено арешт на десять об`єктів нерухомого майна, яке належить ОСОБА_6 з метою збереження речових доказів.

Слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт встановлено, що 01.04.2009 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 500 000 євро під 11% річних. 15.04.2009 р. ОСОБА_6 підписав нотаріально засвідчену заяву і отримав вказану суму коштів. Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018 частково задоволено позов ОСОБА_3 . Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 03.09.2015 у загальному розмірі 576 641,31 доларів США, що згідно з офіційного курсу Національного банку України станом на 12.06.2018 еквівалентно 15 04 5321,41 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2020 скасовано рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018 в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи у виді судового збору у розмірі 8 810 грн. та постановлено ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору по 4 405 грн. з кожного. В іншій частині рішення суду залишено без змін. ОСОБА_3 є стягувачем, а ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є боржниками у виконавчому провадженні, відкритому 09.04.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Теличком В.А. на підставі виконавчого листа № 187/998/16-ц, виданого 09.04.2020 року Дніпропетровським апеляційним судом про солідарне стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 03.09.2015 року у загальному розмірі 576 641,31 доларів США та судового збору по 4405 грн. з кожного. Постановою від 09.04.2020 приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Теличко В.А. накладено арешт на нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_6 . Відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Боржники неодноразово переоформлювали право власності щодо належного їм нерухомого майна на інших осіб з метою уникнення повернення боргу. Такі доводи підтверджувалися документами, доданими до клопотання прокурора (а.с. 21 23 т. 2).

Оцінюючи загалом процесуальну поведінку сторін, суд вважає, що даний позов є утворенням штучного спору між сторонами, які є родичами, з метою намагання повернути майно, яке на сьогодні законно вибуло із володіння ОСОБА_2 (засновника ТОВ ЗФ «Мікомп» - а.с. 105 т. 1) і повернуте ОСОБА_1 задля реалізації у подальшому із прилюдних торгів майна боржників та спрямування отриманих коштів на погашенням боргу перед кредитором ОСОБА_3 .

Така думка суду ґрунтується ще й на тому, що позивач не скористався правом на заміну належного відповідача, а відповідачі взагалі не подавали відзиву на позов та зайняли позицію, направлену лише на затягування розгляду справи, про що було вказано вище.

При цьому, суд звертає увагу на те, що прилюдні торги із реалізації майна вже відбулися і майно фактично і юридично нерухоме майно вибуло як з власності ОСОБА_2 , так і з власності попередніх власників ТОВ ЗФ «Мікомп», ОСОБА_6 , ОСОБА_6 . Проте позивач ТОВ ЗФ «Мікомп» оспорює правочин 2009 року, предмет якого вже вибув у результаті виконання рішення з володіння покупця у травні 2023 року.

Повертаючись до суті позову, у якому позивач просить витребувати спірне нерухоме майно - у ОСОБА_2 , суд зазначає, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем по справі взагалі, оскільки на момент розгляду справи майно неможливо в неї витребувати, адже вона не є його власником.

Оскільки позивач не скористався правом на зміну належного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову до неналежного відповідача

Вимоги позивача про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 навіть не узгоджуються із підставами позову і дійсними обставинами справи, оскільки ані ОСОБА_1 ані ОСОБА_2 не є власниками спірного приміщення.

При цьому, ОСОБА_2 , внаслідок визнання укладеного на її користь договору дарування недійсним, взагалі не була титульним власником спірного приміщення, адже до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ТОВ ЗФ «Мікомп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації щодо нерухомого майна нежитлового приміщення № 100 у будинку АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника третьої особи ТОВ «Троїцька Зірка» про застосування строків позовної даності.

Вирішуючи спір, суд дійсно повинен дати правову оцінку і заяві про застосування строку позовної давності, що подана представником відповідача.

Однак нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише зазаявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Отже, заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності може подати лише відповідач, а не третя особа. Тому відсутні підстави для розгляду питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності за завоюю третьої особи, а відповідачі із такою заявою не зверталися.

З урахуванням суті штучних спірних правовідносин, які встановлені судом, суд вважає, що цілком очевидним є неподанням відповідачами такої заяви - через зацікавленість відповідачів у вирішення спору на користь позивача.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі (у випадку, якщо зазначене питання вирішується згідно з приписами ЦК України), суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (постанова Верховного суду від 05.06.2018 у справі № 911/1352/16).

У даному випадку судом розглянуто спір по суті та відмовлено у заовалені позову внаслідок не встановлення порушеного права.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у позові відмовлено, судові витрати із відповідачів не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма «Мікомп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (треті особи ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Троїцька Зірка») про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації щодо нерухомого майна нежитлового приміщення № 100 у будинку АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченомуст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 28 вересня 2023 року.

Суддя О.С. Наумова