Рішення

від 02.06.2023 по справі 911/1010/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2023 р.,

м. Київ

Справа № 911/1010/23

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Кудінової В.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт „Бориспіль"» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, Село Гора, вулиця Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дафна Мей Юкрейн» (02121, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 175, код ЄДРПОУ 40983974)

за участю Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 50, код ЄДРПОУ 43173325) в якості третьої особи

про стягнення суми заборгованості, пені, інфляційних витрат та 3% річних,

за участю представників:

позивача: Демченко С.В.;

відповідач:Степаненко М.Ю.;

третьої особи: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

1 історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт „Бориспіль"» (далі по тексту - ДП МА "Бориспіль") до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дафна Мей Юкрейн» (далі по тексту - ТОВ "Дафна Мей Юкрейн") за участю Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі по тексту - Регіональне відділення ФДМ України) в якості третьої особи про стягнення суми заборгованості, пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Господарський суд ухвалою від 14.04.2023 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 01.05.2023. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судовому засіданні 01.05.2023 були присутні представники позивача, відповідача та третьої особи.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, тож суд встановив строк для позивача на відповідь на відзив до 15.05.2023. Разом з тим суд встановив відповідачу строк для надання заперечень на відповідь на відзив - до 22.05.2023.

З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 22.05.2023 на 14:45.

15.05.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, а від третьої особи пояснення щодо позову, які долучені до справи.

У судовому засіданні 22.05.2023 були присутні представники позивача, відповідача та третьої особи. Суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.06.2023 на 14:00.

У судовому засіданні 02.06.2023 суд, заслухавши виступи присутніх представників позивача та відповідача, прийняв рішення про часткове задоволення позову.

2 зміст позовних вимог

Звертаючись з позовом до суду ДП МА "Бориспіль" просило стягнути з ТОВ "Дафна Мей Юкрейн" 156906,60 грн боргу, 70966,03 грн пені, 5163,68 грн трьох відсотків річних та 33099,27 грн інфляційних втрат.

Вказані вимоги стосуються правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем за договором оренди № 2277 індивідуально визначеного (нерухомого) майна від 29.08.2019 (далі по тексту - договір 2277). Договір укладався між Регіональним відділення ФДМ України у Київській області, як орендодавцем, та ТОВ "Дафна Мей Юкрейн", як орендарем. Правонаступником орендодавця є Регіональне відділення ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях відповідно до наказу № 786 ФДМ України від 05.08.2019. При цьому позивач у цих правовіднисинах виступає балансоутримувачем нерухомого майна, що передано в оренду та на підставі розділу 3 договору отримує частину орендної плати за договором.

Позивач повідомив, що 23.09.2019 за актом приймання-передачі державного майна, на виконання пункту 1.1 договору 2277, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення № 78, площею 25 кв.м на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. № 47578), що розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Борсипіль, Аеропорт, та перебуває на балансі ДП МА "Бориспіль". Копію акту прийому передачі надано позивачем до суду.

Відповідно до пункту 5.3 договору 2277 орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформляє орендар, вказується призначення платежу за зразком, наведеним у п 11 Договору). Договір 2277 укладено строком на 10 років, що діє з 29.08.2019 до 28.08.2029 включно,про що вказано у пункті 10.1 договору оренди.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди Майна, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2019 року 123 390 грн 00 коп.

Позивач акцентував увагу суду на тому, що згідно із п 3.3 договору 2277 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекс інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата, перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Таким чином, за словами позивача у відповідача за договором утворилася сума заборгованості перед балансоутримувачем (позивачем) з орендної плати за період грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року, що підтверджується такими рахунками-фактурами:

за грудень 2021 року - рахунок-фактура № 76/3155 від 31.12.2021 - 175 324, 33 грн., з яких сума ДП МА «Бориспіль» 30% - 73 051, 80 грн. сплачено 14.01.2022 - 18 262,95 грн. Сума заборгованості перед Позивачем: 54 788, 85 грн;

за січень 2022 року: рахунок-фактура № 76/259 від 31.01.2022 - 177 603,55 грн. Сума ДП МА «Бориспіль» 30% - 74 001,48 грн. Сплачено 14.02.2022 18500,37 грн. Сума заборгованості перед Позивачем 55 501,11 грн.

за лютий 2022 року: рахунок-фактура № 76/461 від 28.02.2022 - 148 222,85 грн. сума ДП МА «Бориспіль» 30% - 61759,52 грн. Сплачено 31.05.2022 15 439, 88 грн., сума заборгованість перед позивачем: 46 319, 64 грн.

Тож за переконанням позивача загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором 2277 становить 156 609, 60 грн, що включає 54788,85 за грудень 2021 року, 55501,11 за січень 2022р та 46319,64 грн за лютий 2022 року.

Також позивач нараховує відповідачу пеню, три відсотки річних та інфляційне збільшення у наступні періоди:

за рахунком № 76/3155 з 16.01.2022 по 13.03.2023 (422 дні) на суму 54788,85 грн;

за рахунком № 76/259 з 16.02.2022 по 13.03.2023 (391 день) на суму 74001,48 грн;

за рахунком № 76/461 з 16.03.2022 по 31.05.2022 (77 днів) на суму 61759,52 грн та з 16.03.2022 по 13.03.2022 по 13.03.2023 по 13.03.2023 (285 днів) на суму 46319,64 грн.

При цьому позивач послався на те, що згідно із п. 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, перерахування орендної плати.

3 заперечення відповідача

Відповідач категорично не погодився з заявленими вимогами, акцентуючи увагу суду на тому, при поданні позову ДП МА "Бориспіль" проігнорувало те, що нарахування орендної плати має здійснюватися у розмірі 25 % нарахованої орендної плати, як це визначено нормами постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 15.07.2020.

Приписами Постанови № 611 установлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786, здійснюється у розмірі:

- 50% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

- 25% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

Пунктом 2 Постанови № 611 встановлено, що орендодавці державного майна забезпечують нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.

Додатком 3 до Постанови № 611 визначено, що орендарям, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів торговельних об`єктів нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків нарахованої орендної плати.

Відповідач зауважив, що згідно з Порядком провадження торговельної діяльності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833, торговельними об`єктами є: магазин; павільйон; кіоск, ятка; палатка, намет; лоток, рундук; склад товарний; крамниця-склад, магазин-склад.

Отже, приміщення є торговельним об`єктом, нарахування орендної плати за використання якого в період дії карантину має здійснюватись у розмірі 25 відсотків нарахованої орендної плати.

Також відповідач вказав, що загальновідомим є факт, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби covid-19 Кабінет Міністрів України встановив на всій території України карантин з 12.03.2020, який також діяв упродовж спірного періоду. Тобто, Спірний період охоплюється періодом дії вказаного карантину і, відповідно, нарахування і сплата орендної плати за користування Приміщенням мали здійснюватись із урахуванням знижки 75%, як це визначено додатком 3 до Постанови № 611.

За твердженнями відповідача, судовими рішеннями у справах, в яких приймали участь позивач та відповідача встановлено, що нарахування відповідачу орендної плати має здійснюватись у розмірі 25%. Спори у цих справах стосувались стягнення із відповідача орендної плати на користь Аеропорту за цим же договором оренди, але за інші періоди. Відповідач звертав увагу суду на справи № 911/1241/21 за позовом Аеропорту про стягнення з орендаря плати за договором 2277, № 911/1064/21 за позовом орендаря до Аеропорту та Фонду про визнання права на звільнення від орендної плати та змешення її на підставі додатку № 3 до постанови № 611, № 911/3021/21 за позовом Аеропорту про стягнення з орендаря орендної плати за договором № 2277 за інший період. Відповідач акцентував увагу на тому, що судовими рішенням в межах справ № № 911/1241/21, 911/1064/21, № 911/3021/21 встановлено, що нарахування орендної плати за користування приміщенням має здійснювати у розмірі 25% нарахованої орендної плати як це визначено нормами постанови № 611.

Разом з тим відповідач вказав, що позивач не є стороною договору оренди і у нього відсутній договір із відповідачем про встановлення розміру неустойки, як це передбачено ст.ст. 547, 551 ЦК України, а тому нарахування пені є незаконним. Між тим відповідач зауважив, що несвоєчасне внесення орендної плати за лютий 2022 року викликане обставинами, які не залежали від орендаря, а відтак до нього не можу бути застосовано відповідальність у вигляді пені, інфляційних втрат та процентів річних.

При цьому відповідач зазначає, що позивач сформував рахунок-фактуру за лютий 2022 року лише 25.05.2022, а санкції просить застосовувати з 16.03.2022. Відповідач не міг виконати обов`язок зі сплати орендної плати за лютий 2022 року до 15.03.2022 через обставини, які не залежать від нього, що пов`язані з активним воєнними діями на території України, що виключає вину відповідача, а отже і склад цивільного правопорушення.

4 позиція третьої особи

Регіональне відділення ФДМ України у своїх поясненнях у справі вказало, що з огляду на те, що методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу встановлює орендні ставки залежно від цільового використання майна, то й заява про надання знижки підлягає задоволенню лише у тому випадку, якщо цільове використання орендарем майна визначено в Постанові № 611.

Відділення листом від 28.12.2020 вих. №50-02.02-5176 відмовило відповідачу в перерахунку орендної плати за користування нерухомим державним майном, оскільки мета використання орендованого державного майна за договором оренди №2277, не підпадає під критерії, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину».

Третя особа підтримала позицію позивача, вказала, що вважає такі вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

5 висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено - цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 759 ЦК та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч.5 ст. 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З наданих сторонами доказів суд з`ясував, що між третьою особою та позивачем було укладено договір оренди за номером 2277, що датований 29.08.2019. Майно, що перебувало на балансі позивача передано у користування відповідача відповідно до акту приймання передачі від 23.09.2019. Зазначений акт підписано орендодавцем, орендарем та погоджено балансоутримувачем.

Позивачем надано до суду копії актів приймання-здачі виконаних послуг за договором за грудень 2021 року, січень та лютий 2022 року. Акти підписані позивачем. Також до суду подано копії рахунків, на які посилався позивач у позовній заяві за надані послуги за цей же період. Відповідач не заперечував, що мав у користуванні передане за договором майно у користування у період, що охоплений актами та виставленими позивачем рахунками. Водночас, відповідач заперечував щодо задоволення позову посилаючись на те, що він мав право на знижку по здійсненню орендної плати у 25% від суми нарахованої орендної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 15.07.2020.

Позивач та третя особа заявляли про відсутність підстав для застосування такої знижки та про необхідність відповідачу здійснити оплату у повному обсязі, відповідно і про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи наявність таких зустрічних позицій, що напряму впливають на об`єм підставних для задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Слід зазначити, що в силу частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд з`ясував, що під час розгляду справи № 911/1241/21 господарським судом першої інстанції, а також господарським судом апеляційної інстанції зазначалося, що починаючи з дати встановлення карантину та на період його дії, орендна плата за договором № 2277 від 29.08.2019 підлягає нарахуванню та сплаті орендарем у розмірі 25% від суми встановленої за умовами договору орендної плати, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 15.07.2020.

Зокрема у постанові Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022, в якій розглядалася апеляційна скарга на рішення Господарського суду Київської області, зазначалося: "За змістом додатку № 3 до Постанови № 611 "Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків", до цього переліку включено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів торговельних об`єктів.

Як встановлено судом вище, орендоване відповідачем за договором приміщення використовується як магазин (торгівельний об`єкт) та розміщене в пункті пропуску через державний кордон України, відкритому для міжнародного сполучення.

За таких обставин, відповідач як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів торговельних об`єктів, відповідно до додатку 3 Постанови № 611, має право на зниження орендної плати до 25 відсотків";

"З огляду на положення Постанови № 611 нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати.

За договором оренди орендодавцем державного майна є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, отже, забезпечити нарахування орендної плати на період карантину може тільки орендодавець.

Оскільки Постанова № 611 не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди цією постановою не вимагається."

Таким чином, аналізуючи положення постанови Кабінету Міністрів № 611, співставляючи її з умовами договору № 2277 господарський суд Київської області, розглядаючи справу № 911/1010/23 доходить до аналогічного висновку - постановою Кабінету Міністрів № 611 дійсно регулюється нарахування орендної плати на період карантину за договором № 2277, оскільки орендоване відповідачем за договором приміщення використовується як магазин (торгівельний об`єкт), а відповідно до додатку № 3 постанови до переліку осіб, до яких може бути застосовано знижку (нарахування у розмірі 25% від суми орендної плати) відносяться орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів торговельних об`єктів.

Враховуючи що у спірний період на території України було запроваджено карантин, зокрема з грудня 2021 року по лютий 2022 року, суд констатує, що орендна плата на користь позивача мала б становити:

не 73 051,80 грн за грудень 2021 року (як в рахунку), а 18262,95 грн (25%);

не 74001,48 грн за січень 2022 року (як в рахунку), а 18500,37 грн (25%);

не 61759,52 грн за лютий 2022 року (як в рахунку), а 15439,88 грн (25%).

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 1316, 1243, 1364 вбачається наступне: 14.01.2022 відповідачем було переведено на рахунок позивача 18262,95 грн, 14.02.2023 - 18500,37 грн, а 31.05.2023 - 15439,88 грн. Тобто, відповідач повністю сплатив орендну плату за грудень 2021 року, січень та лютий 2022 року, а відтак, відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Тож суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 156906,60 грн боргу з орендної плати, враховуючи те, що з урахуванням знижки, що підлягає до застосування за відповідачем не обліковується така заборгованість.

Розглядаючи похідні вимоги про стягнення пені, відсотків та інфляційних слід зазначити таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи положення пункту 3.6 договору оренди, де вказано орендна плата мала б бути сплачена не пізніше 15 числа наступного місяця за звітним, суд виявив ту обставину, що орендна плата за грудень 2021 року та січень 2022 року була проведена вчасно (14-го числа наступного за звітним місяця), проте орендна плата за лютий була проведена лише 31.05.2022, що вбачається з платіжного доручення № 1364.

Тож відповідачем було прострочено оплату. Відповідач не надав до суду доказів того, що введення воєнного стану перешкодило йому, як платнику здійснити переказ коштів на рахунок позивача, зокрема доказів того, що не працювали онлайн платіжні сервіси банківських установ, у яких обслуговується товариство. Не надано доказів того, що підприємство перебувало в окупації чи зазнало пошкоджень внаслідок військової агресії. З цих підстав суд констатує, що відповідач не довів, що форс-мажорні обставини визначені в листі Торгово-промислової палати перешкоджали безпосередньо виконанню конкретного грошового зобов`язання відповідача.

Оскільки згідно рахунку-фактури за лютий 2022 року сума без знижки, яку відповідач мав сплатити позивачу становила 61759,52 грн, то загальна сума, яка підлягала сплаті зі знижкою (в контексті постанови Кабінету Міністрів України № 611) становить 15439,88 грн, яка й була сплачена балансоутримувачу 31.05.2022 платіжним дорученням № 1364. Враховуючи дату оплати, відповідач допустив прострочення в період з 16.03.2022 по 30.05.2022 включно. Таким чином розмір пені дорівнює 642,98 грн, 3% річних - 96,45 грн, інфляційних - 908,44 грн. Тож суд задовольняє заявлені вимоги з приводу стягнення пені, відсотків та інфляційних у наведеному розмірі, та відмовляє у стягненні іншої заявленої до стягнення суми, оскільки зазначена позивачем сума боргу, яка б мала сплачуватися, не відповідає сумі боргу, яка підлягала сплаті з урахуванням знижки.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 24,72 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дафна Мей Юкрейн» (02121, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 175, код ЄДРПОУ 40983974) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт „Бориспіль"» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, Село Гора, вулиця Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069) 642,98 грн пені, 96,45 грн трьох відсотків річних та 908,44 грн інфляційних втрат та 24,72 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 09.10.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз