Ухвала

від 26.09.2023 по справі 757/6181/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/6181/18

провадження № 61-7383св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінексперт»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Будброк», товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові інвестиції», акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року в складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Савченка С. І., Ігнатченко Н. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Фінексперт» з позовом про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування збитків.

Позов мотивувала тим, що 06 січня 2015 року уклала з ПАТ «Комерційний банк «Надра» договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 2097085 на суму 177 000 дол. США строком на один місяць із процентною ставкою у 8% річних та фіксацією повернення вкладу 06 лютого 2015 року. Після укладення договору банківського вкладу в позивачки виник намір повернути депозитний вклад раніше обумовленого терміну, оскільки ширились чутки, що банк може потрапити до категорії неплатоспроможних. При спілкуванні з банківськими працівниками їй повідомили, що у банку виникли фінансові труднощі та не виключається, що державою буде введена тимчасова адміністрація, що приведе до встановлення мораторію на повернення депозитних вкладів та ускладнень з їх повернення. При цьому банківські працівники відразу заявили, що у них уже немає можливості реально повертати кошти за депозитними вкладами через фінансові труднощі, в зв`язку з чим запропонували позивачці за депозитні кошти придбати цінні папери на суму депозитного вкладу. Їй роз`яснили, що цінні папери мають собівартість, яка відповідає ціні, за яку здійснюється їх придбання, а також на них будуть нараховуватись дивіденди.

Вказує, що погодилась на запропоновані умови з придбання цінних паперів та 02 лютого 2015 року уклала з продавцем цінних паперів ТОВ «Фінексперт» договір № 38БВ/01 про купівлю цінних паперів на суму 2 699 942,42 грн.

Вказувала, що у квітні 2015 року та січні 2016 року укладала договори купівлі-продажу зі зворотнього викупу цінних паперів (інвестиційних сертифікатів), в результаті яких вона отримала 19 484,21 та 4 431,62 дол. США. Більше коштів за придбані цінні папери їй не повертали, дивіденди не виплачували.

Позивачка вважає, що договір з придбання цінних паперів укладено нею внаслідок обману з боку працівників банку, які переконали її, що депозитні кошти можна повернути в повному обсязі лише шляхом придбання цінних паперів. Проте, оскільки придбання цінних паперів здійснено нею шляхом перерахування коштів безпосередньо з її рахунку в ПАТ КБ «Надра», то банк насправді мав реальну можливість повернути їй депозитні кошти без укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, кошти за яким позивачці повернуто не в повному обсязі.

Зазначала, що за договором про придбання цінних паперів досі залишається неповернутою сума в розмірі 2 110 909,36 грн, що в еквіваленті становить 75 743,99 дол. США. Вказувала також, що внаслідок знецінення національної валюти зазнала збитків у розмірі 77 340,18 доларів США, що за курсом НБУ становить 2 155 393,48 грн.

ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати недійсним договір № 38БВ/01 від 02 лютого 2015 року купівлі-продажу цінних паперів, укладений між позивачкою та ТОВ « Фінексперт»;

зобов`язати ТОВ» Фінексперт» повернути ОСОБА_1 у порядку застосування наслідків недійсності договору №38БВ/01 від 02 лютого 2015 року отримані за ним кошти в розмірі 2 110 999,36 грн;

зобов`язати ТОВ «Фінексперт» відшкодувати ОСОБА_1 збитки, заподіяні укладенням недійсного договору, в розмірі 2 155 393,48 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Свої рішення суди мотивували тим, що при зверненні до суду з позовом про визнання правочину недійсним позивачка повинна була довести наявність передбачених законом підстав недійсності правочину. Суди констатували, що оспорюваний договір купівлі-продажу цінних паперів повністю виконаний, а кожна зі Сторін отримала те, на що розраховувала. Суди вказали, що будь-яких доказів на підтвердження укладення правочину під впливом обману позивачка не надала. При цьому суди врахували, що позивачка після укладення оспорюваного правочину в квітні 2015 року та в січні 2016 року здійснювала продаж своїх цінних паперів, що спростовує її доводи про небажання укладати оспорюваний правочин, адже з моменту його укладення позивачка активно користувалась правами покупця цінних паперів.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просила їх скасувати в частині задоволених позовних вимог, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди оскаржені судові рішення мотивували абстрактним висновком про відсутність підстав для визнання договору недійсним унаслідок його укладення та виконання сторонами. При цьому суди не надали належної оцінки доводам позивачки, на які вона посилалася при зверненні до суду з позовом, зокрема, щодо обставин уведення її в оману працівниками банку. Вказує, що в укладенні оспорюваного правочину купівлі-продажу цінних паперів взяли участь пов`язані з банком юридичні особи, що додатково підтверджує факт укладення позивачкою договору під впливом обману. Наполягає на тому, що на момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів за депозитні кошти не було жодних перешкод для повернення позивачці банківського вкладу, проте працівники банку переконали її в необхідності придбання цінних паперів, мотивуючи це очікуванням уведення тимчасової адміністрації в банку. Вказує також, що їй як споживачу фінансових послуг не в повному обсязі доведена інформація, яка мала бути доведена перед укладенням оспорюваного договору. Акцентує на тому, що кошти їй повернуті не в повному обсязі, а часткове повернення здійснювалося виключно з метою приховання обману.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху.

28 червня 2023 року на виконання вимог указаної ухвали ОСОБА_1 подала уточнену касаційну скаргу та клопотання, в якому навела обґрунтовані підстави поважності причин пропуску строку, які підтверджуються доданими до касаційної скарги доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі від 09 серпня 2022 року Верховний Суд указав, що: «в уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати вказані судові рішення та, посилаючись на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 641/1721/16-ц, та не дослідили зібрані у справі докази».

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 січня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» уклали договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 2097085 на суму 177 000 дол. США строком на один місяць із процентною ставкою 8 % річних та фіксацією повернення вкладу 06 лютого 2015 року.

02 лютого 2015 року позивачка надала банку заяву про продаж іноземної валюти в розмірі 177 000 дол. США , що в гривневому еквіваленті становило 2 832 000 грн та розпорядження про списання коштів в розмірі 2 700 000 грн з рахунку № НОМЕР_1 для перерахування ТОВ «Фінексперт» на п/р26006079106001.

Згідно з поточним звітом за операціями по поточному (картковому) рахунку залишок суми в розмірі 132 000 грн переведений на рахунок позивачки № НОМЕР_2 .

02 лютого 2015 року ОСОБА_1 як покупець уклала з ТОВ «Фінексперт» як продавцем договір № 38БВ/01 про купівлю цінних паперів на суму 2 699 942,42 грн, які були переведені позивачкою зі свого рахунку на рахунок ТОВ «Фінексперт» в банку ПАТ КБ «Надра».

Після укладення вказаного договору позивачка в квітні 2015 здійснила продаж належних їй цінних паперів на суму 477 363,32 грн, що на той момент становило еквівалент 19 484,21 дол. США, та у січні 2016 року - на суму 111 676,74 грн, що на той момент становило еквівалент 4 431,62 дол. США.

Позиція Верховного Суду

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вищевказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зроблено висновок, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 27 червня 2018 року в справі № 641/1721/16-ц (провадження № 61-21929св18), на яку ОСОБА_1 посилається в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції переглянув судові рішення в справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору лізингу недійсним. Позов у цій справі мотивований тим, що умови договору лізингу на переконання позивача є несправедливими, створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін та порушують його права як споживача. Верховний Суд зробив висновок про те, що, встановивши, що умови договору лізингу відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, а наслідком його укладення є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, суди правильно вважали наявними правові підстави для визнання договору недійсним та стягнення сплачених відповідно до нього грошових коштів. Постанова суду касаційної інстанції містить також висновки щодо необхідності нотаріального посвідчення договору лізингу як змішаного правочину, а також щодо необхідності наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним з тих підстав, що оспорюваний правочин укладений нею під впливом обману з боку працівників ПАТ КБ «Надра», які переконали її, що укладення такого договору є єдиним шляхом для збереження розміщених за договором банківського вкладу коштів позивачки до введення в банку тимчасової адміністрації. На обставини наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін оспорюваного договору позивачка не посилалась.

Спірні правовідносини у справі № 641/1721/16-ц, на висновки Верховного Суду у якій як на підставу касаційного оскарження посилається ОСОБА_1 , та у справі, що переглядається, за суб`єктним складом, предметом і підставами позову, фактичними обставинами справи, матеріально-правовим регулюванням спірних відносин не є подібними.

Тому касаційне провадження в частині посилання ОСОБА_1 на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України підлягає закриттю.

Оскільки не дослідження судами зібраних у справі доказів у силу положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України може бути підставою для касаційного оскарження лише за умови висновку суду касаційної інстанції про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження в частині посилання позивачки на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) теж підлягає закриттю.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 27 червня 2018 року в справі № 641/1721/16-ц (провадження № 61-21929св18) та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України не є самостійною підставою касаційного оскарження, то касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук