Постанова

від 03.10.2023 по справі 761/28233/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/28233/19 Головуючий у 1 інстанції: Волошин В.О.

Провадження № 22-ц/824/12407/2023 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,

суддів Крижанівської Г.В., Матвієнко Ю.О.,

секретар Ткаченко В.В.,

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України та Київської міської прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування,-

в с т а н о в и в:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, яке виразилось у незаконному порушенні кримінальної справи відносно нього та інших осіб, незаконному пред`явленні обвинувачення, незаконному взятті і триманні під вартою з 31 березня 2006 р. по 31 липня 2006 р., довготривалому розгляді справи зі стадії досудового розслідування - 06 лютого 2006 р. по 03 жовтня 2018 р. - перегляду справи в касаційному порядку, йому була завдана матеріальна і моральна шкода. Від незалежних від нього обставин він втратив роботу як основну, так і за сумісництвом, у зв`язку з висвітленням в засобах масової інформації обставин вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, це вплинуло на його ділову репутацію. Тривалий досудовий та судовий розгляд кримінальної справи вплинув додатково на його стан здоров`я, який значно погіршився, що потягло додаткові душевні страждання. Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 23, 1167, 1176 ЦК України ОСОБА_1 просив стягнути з Держави України у відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, грошових коштів у сумі 8011034,45 грн., з яких: 7 930 109,45 грн. - втрачений заробіток, 80925,00 грн. - сплачені грошові кошти за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні. Також ОСОБА_2 просив стягнути з Держави Україна у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду у сумі 33 400 000,00 грн. за весь час незаконного перебування позивача під слідством і судом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування, задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України та Київська міська прокуратура подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог. Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення судом обставини, що мають значення для справи. Суд першої інстанції не визначив усі незаконні дії, які були вчинені щодо нього органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду й призвели до порушення його прав і свобод. Відповідно до положень ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» йому мала бути відшкодована шкода, завдана всіма незаконними діями органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, насамперед, внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на його майно, незаконного проведення інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів у вигляді зняття інформації з каналів зв`язку без його дозволу. Суд першої інстанції помилково визначив, що строк перебування його під слідством та судом тривав з 31 березня 2006 року, тобто з дати його незаконного затримання як підозрюваного у вчиненні злочину, і по 22 серпня 2017 року, яка є датою винесення ухвали Апеляційним судом м. Києва про відмову у задоволенні апеляційних скарг потерпілих та прокурора на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року, якою було відмовлено у застосуванні до нього примусових заходів медичного характеру та закрито кримінальне провадження, тобто 137 місяців. ОСОБА_2 наполягає на тому, що строк перебування його під слідством слід рахувати з 24 січня 2023 року, коли потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказали досудовому слідству на нього як на можливого організатора злочинів. Вже 25 січня 2006 року органи досудового розслідування здійснили щодо нього незаконні оперативно-розшукових заходів у вигляді зняття інформації з каналів зв`язку без відповідного рішення суду. Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року залишається невиконаною в частин і повернення незаконно вилученого та заарештованого майна і по даний час, оскільки він позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, зокрема, грошовими коштами у сумі 4801 грн. та 5 доларів США. Суд безпідставно зменшив визначену ним суму моральної шкоди 33 400 000,00 грн. до 3 000 000,00 грн., не надавши належної оцінки його доводам, викладеним у його заключному слові, в якому він виклав в чому полягало порушення його прав та залишив поза увагою конкретні свавільні, нелюдські та такі, що принижують гідність, конкретні дії органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратури і суду, стосовно нього та руйнівні наслідки цих дій, зокрема, спричинення виникнення у нього тяжкої психічної хвороби внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позбавлення його можливості отримати медичну допомогу внаслідок незаконного обмеження свободи пересування, позбавлення його можливості придбати необхідні ліки внаслідок арешту його безготівкових коштів, працювати з обраним фахом внаслідок руйнації його ділової репутації, триваюче позбавлення його права власності внаслідок невиконання судового рішення, а також акту стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 29 липня 2008 року №274. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його вимог про стягнення втраченого ним заробітку в сумі 7 930 109,45 грн. Лише за основним місцем роботи Головою спостережної ради АКБ «ТАС-Комерцбанк» його середньомісячний заробіток склав 35 172,69 грн., середньомісячний заробіток за сумісництвом у ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія» віце-президентом компанії склав 15 368,22 грн. Після затримання 31 березня 2006 року він вже не міг ніде працювати внаслідок повної руйнації його ділової репутації. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з держави на його користь витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн., пославшись на те, що такі витрати не підтверджені належними доказами, а зі змісту наданих доказів не вбачається, що ці витрати ніс саме він. Надання йому правової допомоги у кримінальному провадженні адвокатами Ткаченком С.М. та Карповим А.А. підтверджується матеріалами справи, факт сплати коштів за надані адвокатами послуги підтверджується відповідними розписками про отримання коштів, що не заборонено чинним законодавством. Усі угоди із його захисниками укладала його дружина - ОСОБА_5 , яка і здійснювала усі оплати за рахунок його готівкових коштів, які перебували на збереженні у них вдома.

Міністерство юстиції України в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерство юстиції України та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерство юстиції України. Зазначає, що Міністерство юстиції України не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та не має повноважень представляти інтереси держави в даній справі. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерство юстиції України.

Київська міська прокуратура просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Вважає, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж гарантованому державою мінімальному розмірі. Визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави, що не відповідає принципам розумності та справедливості. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що протягом перебування під слідством і судом він зазнав значних переживань та страждань, які відобразились на його особистому житті та здоров`ї, зокрема, призвело до погіршення його психічного стану, рекурентного депресивного розладу. Але він не надав висновків проведених відносно нього судово-психіатричних експертиз та не довів причинно-наслідковий зв`язок між проведенням відносно нього досудового розслідування та виявленням психічної хвороби у визначений період часу. Згідно актів стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 143 та №274 психічний стан позивача викликаний відносинами з колишньою дружиною, а саме розірванням шлюбу з останньою, втратою роботи з 2003 року по червень 2004 року, складними відносинами з потерпілою, які остаточно припинились у жовтні 2004 року. Позивач не надав доказів поширення правоохоронними органами будь-якої інформації про його затримання та про притягнення кримінальної відповідальності.

В апеляційній інстанції ОСОБА_1 і представник Київської міської прокуратури підтримали апеляційні скарги та просять їх задовольнити.

В судове засідання представники Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи за їх відсутності.

Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 грудня 2005 року відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві за фактом пошкодження чужого майна за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, була порушена кримінальна справа №10-9778. 16 грудня 2005 р. дана кримінальна справа з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві була передана до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

30 грудня 2005 р. відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві за фактом хуліганства за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, була порушена кримінальна справа №10-9947.

24 січня 2006 р. злочин по кримінальній справі №10-9947 перекваліфіковано з ч. 1 ст. 296 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України, кримінальну справу №10-9947 з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві передано до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

06 лютого 2006 р. відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві щодо ОСОБА_6 порушено кримінальну справу в рамках кримінальної справи №10-9778 та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

14 лютого 2006 р. щодо ОСОБА_6 порушено кримінальну справу в рамках кримінальної справи №10-9947, кримінальну справу №10-9947 об`єднано в одне провадження з кримінальною справою №10-9778, порушену кримінальну справу щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України перекваліфіковано на ч. 1 ст. 121 КК України.

31 березня 2006р. ОСОБА_1 було затримано за підозрою вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

03 квітня 2006р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 обрано запобіжний захід тримання під вартою строком на два місяці.

05 квітня 2006р. ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у кримінальній справі № 10-9778 за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України.

30 травня 2006р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжений до трьох місяців.

19 червня 2006р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 був продовжений до чотирьох місяців.

28 липня 2006р. постановою Апеляційного суду м. Києва було відмовлено у продовжені строки тримання під вартою позивача до шести місяців.

31 липня 2006р. позивачу було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

23 листопада 2006р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

27 квітня 2007р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

25 липня 2007р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

У подальшому кримінальна справа неодноразово скеровувалась до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду по суті та поверталась судом на додаткове розслідування.

07 вересня 2012р. востаннє постановою Шевченківського районного суду м. Києва, яка набрала законної сили, кримінальну справу було повернуто прокурору на додаткове розслідування.

Відомості за вказаними фактами 10 січня 2013р. внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110100000403 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 121 КК України.

За результатами досудового розслідування 20 лютого 2013р. слідчим СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві стосовно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 121 КК України складено обвинувальний акт та клопотання про застосування до ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України, примусових заходів медичного характеру, які затверджені прокурором прокуратури Шевченківського району м. Києва та 24 квітня 2013р. направлені до Шевченківського районного суду м.Києва для розгляду.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015р. по справі № 761/10888/13-к, провадження №1-кп/761/5/2015, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 194 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015р. по справі № 761/10888/13-к, провадження №1-кп/761/5/2015, відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 27, ч.2 ст. 121 КК України, а кримінальне провадження № 12013110100000403 щодо ОСОБА_1 закрито за недоведеністю, що останнім вчинені суспільно небезпечні діяння, передбачені ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017р. апеляційні скарги прокурора Київської місцевої прокуратури №10 залишені без задоволення, а зазначені вирок суду та ухвалу суду першої інстанції залишені без змін.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 лютого 2018 р. касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017р. залишено без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначив у 3 000 000,00 грн. В іншій частині позову ОСОБА_2 суд першої інстанції відмовив.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення та розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» відповідно до цього Закон у підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Так, ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018р. у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019р. у справі № 236/893/17, постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020р. у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021р. у справі № 638/509/19).

Як вбачається з матеріалів справи, проти ОСОБА_1 незаконно була порушена кримінальна справа та пред`явленні обвинувачення, а також незаконно утримано його під вартою. Так, 31 березня 2006р. ОСОБА_1 було затримано за підозрою вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015р., яка набрала законної сили 22 серпня 2017р. після її перегляду в апеляційному порядку, відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України, а кримінальне провадження № 12013110100000403 щодо ОСОБА_1 - закрито за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Відтак, позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду».

ОСОБА_1 перебував під слідством і судом у період з 31 березня 2006 р. і по 22 серпня 2017 р. За розрахунком суду мінімальний розмір моральної шкоди за вказаний період, визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду», виходячи з мінімальної заробітної плати склав 917 900,0 грн.

Враховуючи характер і обсяг порушення прав та свобод ОСОБА_1 , тривалість перебування його під вартою, вжиття щодо нього інших обмежень, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, витрачені для відновлення своїх прав, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в більшому розмірі - 3 000 000 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що строк перебування його під слідством слід рахувати з 24 січня 2023 року і по даний час.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду.

Відтак, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, і до набрання рішенням суду у справі законної сили, оскільки саме з дня постановлення Апеляційним судом м. Києва ухвали від 22 серпня 2017р., якою залишено без змін ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015р. про закриття кримінального провадження за недоведеністю, позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.08.2020 у справі № 607/10144/18, від 30 березня 2023 року в справі № 308/12810/21.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на неврахування судом першої інстанціїконкретних дій органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність , досудове слідство, прокуратури і суду, стосовно нього та наслідків цих дій, зокрема, спричинення виникнення у нього тяжкої психічної хвороби внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позбавлення його можливості отримати медичну допомогу внаслідок незаконного обмеження свободи пересування, позбавлення можливості придбати необхідні ліки внаслідок арешту його безготівкових коштів, працювати з обраним фахом внаслідок руйнації його ділової репутації, триваюче позбавлення його права власності внаслідок невиконання судового рішення, а також посилання прокурора на завищення судом розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн. відповідає встановленим обставинами справи, характеру і обсягу порушення прав та свобод позивача, вимогам розумності та справедливості. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, позивач ОСОБА_2 посилався акт стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 29 липня 2008 року №274. Проте вказаним актом не підтверджено причинно-наслідковий зв`язок між проведенням відносно позивача досудового розслідування з виникненням у нього психічної хвороби у зазначений у позові період часу. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати доведеним, що виникнення у позивача психічної хвороби є наслідком перебування його під слідством і судом.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини першої ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

Міністерство юстиції України не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Разом з тим, відповідачем у даній справі є саме держава. З Міністерства юстиції України судом першої інстанції не стягувалися кошти, а також не вжиті щодо цієї установи заходи зобов`язального характеру. Судом першої інстанції було задоволено вимоги саме до держави, а не до Міністерства юстиції України. Відтак, зазначення Міністерства юстиції України як органу, який представляє інтереси держави в даній справі, не є неправильним визначенням відповідача у справі, та жодним чином не спростовує правильності висновків суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення втраченого ним заробітку в сумі 7 930 109,45 грн. за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк» та за сумісництвом в ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія».

Судом першої інстанції встановлено, що з серпня 2004р. по травень 2006р. ОСОБА_1 обіймав посаду Голови Спостережної Ради АКБ «ТАС-Комерцбанк», з жовтня 2005р. по травень 2006р. він працював в ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 був звільнений з посади Голови Спостережної Ради АКБ «ТАС-Комерцбанк» на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Позивач не надано доказів на підтвердження підстав звільнення з ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія». ОСОБА_1 не довів, що він був звільнений з роботи у зв`язку з здійсненням щодо нього досудового розслідування. Відтак, суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення таких позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні даних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, а також недоведеності понесення витрат особисто позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, позивач долучив до матеріалів справи копії угод на надання правової допомоги, укладених в його інтересах, із адвокатами Ткаченком С.М. та Карповим А.А. , а також розписки про отримання адвокатами коштів. Відповідно до наданих розписок кошти за договорами передавалися ОСОБА_5 , яка є дружиною ОСОБА_1 , що підтверджено наявними у справі доказами.

Надання ОСОБА_1 правової допомоги в рамках кримінального провадження адвокатами Ткаченком С.М. та Карповим А.А. підтверджується копіями матеріалів кримінального провадження та не спростовувалося прокуратурою. Прокуратурою не наведено доводів на не надано доказів на спростування заявленого позивачем розміру витрат на правовому допомогу, понесених в рамках кримінального провадження.

Відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, в рамках кримінального провадження передбачене п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду». Заявлені позивачем для відшкодування витрати підтверджені матеріалами справи, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн.

Враховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення із Держави Україна на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн. В іншій частині рішення суд першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України та Київської міської прокуратури задовольнити частково.

Скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Крижанівська Г.В.

Матвієнко Ю.О.