Постанова

від 09.10.2024 по справі 761/28233/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/28233/19

провадження № 61-15284св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_1 та Київської міської прокуратури, яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року в складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування.

Позов мотивований тим, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, яке виразилось у незаконному порушенні кримінальної справи відносно нього та інших осіб, незаконному пред`явленні обвинувачення, незаконному взятті та триманні під вартою, довготривалому розгляді справи судом, йому була завдана майнова і моральна шкода.

Від незалежних від нього обставин у зв`язку з висвітленням в засобах масової інформації обставин вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, він втратив роботу як основну, так і за сумісництвом. Крім того, незаконне кримінальне переслідування вплинуло на його ділову репутацію. Тривалий досудовий та судовий розгляд кримінальної справи мав негативний вплив на його стан здоров`я, який значно погіршився, що мало наслідком додаткові душевні страждання.

Позивач як на правову підстав позову посилався на статті 23, 1167, 1176 ЦК України і норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

ОСОБА_1 з урахуванням остаточного визначення позовних вимог (заяви про збільшення позовних вимог від 14 січня 2020 року, заяви про відмову від частини позовних вимог від 27 листопада 2020 року та заяви про зменшення позовних вимог від 04 грудня 2020 року) просив:

1) стягнути з держави Україна на його користь як відшкодування майнової шкоди, завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, грошові кошти в сумі 8 011 034,45 грн., у тому числі:

- втрачений заробіток в сумі 7 930 109,45 грн;

- сплачені позивачем грошові кошти за надану йому юридичну допомогу в сумі 80 925,0 грн;

2) стягнути з держави Україна на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду, грошові кошти в сумі 33 400 000,00 грн за весь час незаконного перебування позивача під слідством і судом.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року залучено до участі у цій справі як співвідповідача Київську міську прокуратуру.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до суду позивач просив суд на відшкодування майнової шкоди стягнути на його користь втрачений ним заробіток за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк» на посаді Голови Спостережної ради банку у сумі 5 518 762,55 грн та за місцем роботи за сумісництвом у ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія» на посаді віце-президента компанії у сумі 2 411 346,90 грн. Суд встановив, що з 09 серпня 2004 року до 29 травня 2006 року позивач працював на посаді Голови Спостережної ради банку та був звільнений з роботи на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням). Стосовно роботи позивача в ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія» на посаді віце-президента компанії, то з наданих стороною позивача письмових доказів у зазначеному товаристві позивач працював з жовтня 2005 року до травня 2006 року. При цьому підстави звільнення позивача з роботи за сумісництвом у зазначеному товаристві, як і відомості стосовно посади, яку обіймав позивач під час роботи в цьому товаристві, до суду позивач не надав. Тому з урахуванням норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд не вбачав підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування йому майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку, адже суд не встановив факту незаконного звільнення позивача, як і його відсторонення від роботи (посади).

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди у вигляді витрат на юридичну допомогу в сумі 80 925,00 грн, оскільки такі витрати не підтверджені належними і допустимими доказами (платіжними документами), а змістом зазначених доказів не підтверджується те, що ці витрати поніс саме позивач.

Суд першої інстанції зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно визначати з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 6 700,00 грн, встановленого статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», який діяв на час розгляду справи. При цьому період перебування позивача під слідством і судом слід обраховувати починаючи з 31 березня 2006 року (затримання позивача) до 22 серпня 2017 року (постановлення ухвали Апеляційного суду міста Києва, якою апеляційні скарги прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 залишено без задоволення).

Суд наголосив, що особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.

Ураховуючи час перебування позивача під слідством та судом, розмір морального відшкодування не може бути меншим за 917 900,00 грн. Отже, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Отже, розмежовуючи види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, і зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн за порушення кримінальної справи, пред`явлення обвинувачення, довготривалий розгляд справи, враховуючи характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України та Київської міської прокуратури задоволено частково.

Скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнено з держави Україна на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн.

У іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та її розміру, оскільки проти нього незаконно була порушена кримінальна справа та пред`явленні обвинувачення, а також незаконно утримано його під вартою.

Апеляційний суд відхилив посилання позивача на те, що строк перебування його під слідством слід рахувати з 24 січня 2023 року і по цей час. Період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, і до набрання рішенням суду у справі законної сили, оскільки саме з дня постановлення Апеляційним судом міста Києва ухвали від 22 серпня 2017 року, якою залишено без змін ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження за недоведеністю, позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього є завершеним.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними посилання ОСОБА_1 на неврахування судом першої інстанції конкретних дій органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратури і суду, стосовно нього та наслідків цих дій, зокрема, спричинення виникнення у нього тяжкої психічної хвороби внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позбавлення його можливості отримати медичну допомогу внаслідок незаконного обмеження свободи пересування, позбавлення можливості придбати необхідні ліки внаслідок арешту його безготівкових коштів, працювати з обраним фахом внаслідок руйнації його ділової репутації, триваюче позбавлення його права власності внаслідок невиконання судового рішення, а також посилання прокурора на завищення судом розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн відповідає встановленим обставинами справи, характеру і обсягу порушення прав та свобод позивача, вимогам розумності та справедливості.

Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на акт стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 29 липня 2008 року № 274. Проте цим актом не підтверджено причинно-наслідковий зв`язок між проведенням відносно позивача досудового розслідування з виникненням у нього психічної хвороби у зазначений у позові період часу. Тому в суду першої інстанції не було підстав вважати доведеними обставини, що виникнення у позивача психічної хвороби є наслідком перебування його під слідством і судом.

Апеляційний суд також вказав, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Міністерство юстиції України не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Водночас відповідачем у даній справі є саме держава. З Міністерства юстиції України суд першої інстанції не стягував кошти, а також не вживав щодо цієї установи заходи зобов`язального характеру. Суд першої інстанції задовольнив вимоги саме до держави, а не до Міністерства юстиції України. Тому зазначення Міністерства юстиції України як органу, який представляє інтереси держави в цій справі, не є неправильним визначенням відповідача у справі, та жодним чином не спростовує правильності висновків суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог. Отже, підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства юстиції України немає.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення втраченого заробітку, оскільки ОСОБА_1 звільнений з посади Голови Спостережної ради АКБ «ТАС-Комерцбанк» на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням. При цьому позивач не надав доказів на підтвердження підстав звільнення з ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія». Таким чином, ОСОБА_1 не довів те, що він був звільнений з роботи у зв`язку з здійсненням щодо нього досудового розслідування.

Разом з цим апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн. При відмові у задоволенні цих вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, а також недоведеності понесення витрат особисто позивачем. Проте на обґрунтування позовних вимог про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, позивач долучив до матеріалів справи копії угод на надання правової допомоги, укладених в його інтересах, із адвокатами Ткаченком С. М. та Карповим А. А. , а також розписки про отримання адвокатами коштів. Відповідно до наданих розписок кошти за договорами передавалися ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_1 , що підтверджено наявними у справі доказами. Надання ОСОБА_1 правової допомоги в рамках кримінального провадження адвокатами Ткаченком С. М. та Карповим А. А. підтверджується копіями матеріалів кримінального провадження та не спростовувалося прокуратурою. Прокуратура не навела доводів та не надала доказів на спростування заявленого позивачем розміру витрат на правовому допомогу, понесених в рамках кримінального провадження. Тому заявлені позивачем для відшкодування витрати підтверджені матеріалами справи, а у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив:

рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди»;

постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80 925,00 грн відшкодування майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження»;

скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на його користь 68 250,00 грн відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку;

у іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що:

залучення Міністерства юстиції України до участі у цій справі як співвідповідача є обґрунтованим та обумовлюється фактичними обставинами справи та нормами чинного законодавства;

він не оскаржує по суті рішення суду першої інстанції про стягнення на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн, яке у цій частині залишене без змін постановою апеляційного суду. Проте редакція резолютивної частини рішення суду першої інстанції не узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, зокрема має бути вказано «Стягнути з Державного бюджету України … », без зазначення у резолютивній частині судового рішення відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів та ін.;

апеляційний суд зробив правильний висновок про стягнення на його користь майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження у сумі 80 925,00 грн. Разом з цим суд апеляційної інстанції не врахував, що таке стягнення проводиться з Державного бюджету України. Тому резолютивну частину постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження у сумі 80 925,00 грн необхідно змінити;

у період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року він перебував під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі № 13, тобто був позбавлений досудовим слідством, прокуратурою та судом свободи і внаслідок цього був позбавлений можливості фізично з`являтись за основним місце роботи та виконувати обов`язки за посадою голови Спостережної Ради АКБ «ТАС-Комерцбанк». У вказаний період він перебував у трудових правовідносинах з АКБ «ТАС- Комерцбанк». Таким чином, внаслідок тримання його під вартою як застосованого запобіжного заходу, тобто примусового позбавлення свободи та права на працю, за місцем основної роботи Головою Спостережної ради АКБ «ТАС-Комерцбанк» за період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року він втратив заробіток в сумі 68 250,00 грн. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та помилково відмовили у задоволенні цих позовних вимог.

У листопаді 2023 року Київська міська прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Касаційна скарга прокуратури мотивована тим, що:

суди всупереч фактичним обставинам справи (перебування позивача під слідством і судом 136 місяців та 22 дні, а також мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу у сумі 916 113,00 грн) безпідставно стягнули моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у сумі 3 000 000,00 грн. Визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості. При цьому існування підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж гарантований державою мінімальний розмір відшкодування шкоди, належними та допустимими доказами не доведено;

у позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що протягом перебування під слідством і судом він зазнав значних переживань та страждань, які відобразились на його особистому житті та здоров`ї, зокрема, призвело до погіршення його психічного стану, рекурентного депресивного розладу. Проте позивач не надав висновків проведених відносно нього судово-психіатричних експертиз та не довів існування причинно-наслідкового зв`язку між проведенням відносно нього досудового розслідування та виявленням психічної хвороби у визначений період часу. Згідно з актами стаціонарної судово-психіатричної експертизи психічний стан позивача викликаний відносинами з колишньою дружиною, а саме розірванням шлюбу з нею, втратою роботи з 2003 року до червня 2004 року, складними відносинами з потерпілою, які остаточно припинились у жовтні 2004 року. Крім того, позивач не надав доказів поширення правоохоронними органами будь-якої інформації про його затримання та про притягнення кримінальної відповідальності. Отже, ОСОБА_1 не надав жодних доказів, на підставі яких суд міг би встановити сам факт (наявність або відсутність) заподіяння йому моральних страждань внаслідок незаконних дій відповідачів, а також доказів, які б підтверджували ступінь таких моральних страждань, наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями та завданою шкодою.

Арґументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, скасувати рішення судів та постановити нове та законне рішення.

Відзив обґрунтований тим, що:

суди не взяли до уваги висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, належним чином не вирішили питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та дійшли помилкового висновку про задоволення позову до держави Україна в особі Міністерства юстиції України;

суди не врахували, що Міністерство юстиції України не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, тобто органом, до якого можуть бути застосовані положення статті 1176 ЦК України як підстави відшкодування моральної шкоди. При цьому Міністерство юстиції України не має повноважень представляти інтереси держави в цій справі;

суди не звернули уваги на те, що Міністерство юстиції України не порушувало жодних прав та інтересів позивача;

також суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 641/8857/17, від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц, від 14 вересня 2022 у справі № 342/681/20, в тому числі щодо питання залучення Міністерства юстиції України співвідповідачем у цій категорії справ.

У січні 2024 року від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу Київської міської прокуратури, в якому просять зазначену касаційну скаргу задовольнити, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відзив мотивований тим, що:

визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищений та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави, що не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності;

позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту завдання йому матеріальної шкоди, наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та завданою на його думку шкодою;

висновки судів першої та апеляційної інстанцій свідчать про неправильне застосування статей 23, 1176 ЦК України, статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду», неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, на які посилався суд, визначаючи розмір морального відшкодування;

також суди не врахували, що Міністерство юстиції України не є тим органом, до якого можуть бути застосовані положення статті 1176 ЦК України, як підстави стягнення відшкодування моральної шкоди. Тому суди проігнорували безпідставне залучення Міністерства юстиції України співвідповідачем у цій справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року касаційну скаргу Київської міської прокуратури залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Київської міської прокуратури. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання Київської міської прокуратури про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року відмовлено.

У грудні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року в задоволенні клопотань про повідомлення Київської міської прокуратури та Офісу Генерального прокурора про час і місце розгляду справи та про участь у розгляді справи прокурора Офісу Генерального прокурора відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 14 вересня 2022 року у справі № 759/7630/20, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16, від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 17 травня 2023 року у справі № 708/639/21, від 31 жовтня 2022 року у справі № 461/2891/21, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 464/5200/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 711/4624/21, від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2023 року вказано, що доводи касаційної скарги Київської міської прокуратури містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731-15-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21 та у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 14 грудня 2005 року відділом дізнання Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві) за фактом пошкодження чужого майна за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 194 КК України, порушена кримінальна справа № 10-9778.

16 грудня 2005 року кримінальну справу передано з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

30 грудня 2005 року відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві за фактом хуліганства за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, порушена кримінальна справа № 10-9947.

24 січня 2006 року злочин у кримінальній справі № 10-9947 перекваліфіковано з частини першої статті 296 КК України на частину четверту статті 296 КК України, кримінальну справу № 10-9947 з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві передано до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

06 лютого 2006 року відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_5 у рамках кримінальної справи № 10-9778 та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

14 лютого 2006 р. щодо ОСОБА_5 порушено кримінальну справу в рамках кримінальної справи №10-9947, кримінальну справу № 10-9947 об`єднано в одне провадження з кримінальною справою № 10-9778, порушену кримінальну справу щодо ОСОБА_5 за частиною четвертою статті 296 КК України перекваліфіковано на частину першу статті 121 КК України.

31 березня 2006 року ОСОБА_1 затримано за підозрою вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частино другою статті 121 КК України.

03 квітня 2006 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано запобіжний захід тримання під вартою строком на два місяці.

05 квітня 2006 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у кримінальній справі № 10-9778 за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 121 КК України.

30 травня 2006 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжений до трьох місяців.

19 червня 2006 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 був продовжений до чотирьох місяців.

28 липня 2006 року постановою Апеляційного суду міста Києва було відмовлено у продовженні строку тримання під вартою позивача до шести місяців.

31 липня 2006 року позивачу було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

23 листопада 2006 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

27 квітня 2007 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

25 липня 2007 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

У подальшому кримінальна справа неодноразово скеровувалась до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду по суті та поверталась судом на додаткове розслідування.

07 вересня 2012 року востаннє постановою Шевченківського районного суду міста Києва, яка набрала законної сили, кримінальну справу було повернуто прокурору на додаткове розслідування.

Відомості за вказаними фактами 10 січня 2013 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110100000403 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 194, частиною першою статті 121 КК України.

За результатами досудового розслідування 20 лютого 2013 року слідчим СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві стосовно ОСОБА_5 за частиною другою статті 194, частиною другою статті 121 КК України складено обвинувальний акт та клопотання про застосування до ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 194, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 121 КК України, примусових заходів медичного характеру, які затверджені прокурором прокуратури Шевченківського району міста Києва та 24 квітня 2013 року направлені до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року в справі № 761/10888/13-к, провадження №1-кп/761/5/2015, ОСОБА_5 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121, частиною другою статті 194 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року в справі № 761/10888/13-к, провадження №1-кп/761/5/2015, відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 194, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 121 КК України, а кримінальне провадження № 12013110100000403 щодо ОСОБА_1 закрито за недоведеністю, що останнім вчинені суспільно небезпечні діяння, передбачені частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 194, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 121 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року апеляційні скарги прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 залишені без задоволення, а зазначені вирок суду та ухвала суду першої інстанції - без змін.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду місті Києва від 22 серпня 2017 року - без змін.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц

(61-18013сво18).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» відповідно до цього Закон у підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду (частина перша статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду»).

У пунктах 1, 4, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах п`ятій, шостій статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (див. постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:

«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.

Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).

Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:

«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22) зазначено, що

«згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону № 266/94-ВР).

Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється в порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Зазначені правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16».

Учасники справи мають рівні праващодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 31 березня 2006 року до 22 серпня 2017 року, що становить 136 місяців та 22 дні. Тому суди правильно визначили мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, в сумі 917 900,00 грн;

урахувавши характер і обсяг порушення прав та свобод ОСОБА_1 , тривалість перебування його під вартою, вжиття щодо нього інших обмежень, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, витрачені для відновлення своїх прав, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування на користь позивача моральної шкоди в більшому розмірі, а саме 3 000 000,00 грн. При цьому такий розмір відшкодування моральної шкоди позивачу узгоджується з вимогами розумності, виваженості та справедливості та не призводить до безпідставного збагачення особи за рахунок коштів держави;

крім того, апеляційний суд встановив, що обґрунтування позовних вимог про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, позивач долучив до матеріалів справи копії угод на надання правової допомоги, укладених в його інтересах, із адвокатами Ткаченком С. М. та Карповим А. А. , а також розписки про отримання адвокатами коштів. Відповідно до наданих розписок кошти за договорами передавалися ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_1 , що підтверджено наявними у справі доказами. Надання позивачу правової допомоги в рамках кримінального провадження адвокатами Ткаченком С. М. та Карповим А. А. підтверджується копіями матеріалів кримінального провадження та не спростовувалося прокуратурою. Прокуратурою не наведено доводів на не надано доказів на спростування заявленого позивачем розміру витрат на правовому допомогу, понесених в рамках кримінального провадження. Тому апеляційний суд правильно вважав, що заявлені позивачем для відшкодування витрати на правову допомогу в рамках кримінального провадження у сумі 80 925,00 грн підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню, а у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 ;

втім як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не звернули уваги, що кошти на відшкодування як моральної шкоди, так і майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

при зверненні до суду ОСОБА_1 також просив стягнути на його користь відшкодування майнової шкоди, завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зокрема втрачений позивачем заробіток в сумі 7 930 109,45 грн, в тому числі за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк» на посаді Голови Спостережної ради банку у сумі 5 518 762,55 грн та за місцем роботи за сумісництвом у ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія» на посаді віце-президента компанії у сумі 2 411 346,90 грн;

суд першої інстанції встановив, що з 09 серпня 2004 року до 29 травня 2006 року позивач працював на посаді Голови Спостережної ради банку та був звільнений з роботи на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням). Стосовно роботи позивача в ТОВ «Східноєвропейська інвестиційна компанія» на посаді віце-президента компанії, то з наданих стороною позивача письмових доказів у зазначеному товаристві позивач працював з жовтня 2005 року до травня 2006 року. При цьому підстави звільнення позивача з роботи за сумісництвом у зазначеному товаристві, як і відомості стосовно посади, яку обіймав позивач під час роботи в цьому товаристві, до суду позивач не надав. Тому, суд не вбачав підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування йому майнової шкоди у вигляді втраченого ним заробітку;

суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 не довів те, що він був звільнений з роботи у зв`язку з здійсненням щодо нього досудового розслідування;

проте суди не врахували і належним чином не перевірили доводів позивача про те, що станом на час незаконного затримання позивача (31 березня 2006 року), а надалі обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (03 квітня 2006 року), тобто з 01 квітня 2006 року, і до моменту його звільнення (29 травня 2006 року) з посади Голови Спостережної ради банку на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, він має право на відшкодування втраченого ним заробітку за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк». Водночас суди встановили, що у період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року ОСОБА_1 перебував під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі № 13, тобто фізично був позбавлений можливості з`являтись за основним місце роботи та виконувати обов`язки за посадою голови Спостережної Ради АКБ «ТАС-Комерцбанк». У вказаний період він перебував у трудових правовідносинах з АКБ «ТАС- Комерцбанк», а його не відстороняли від роботи. Отже, внаслідок тримання позивача під вартою як застосованого запобіжного заходу, за місцем основної роботи Головою Спостережної ради АКБ «ТАС-Комерцбанк» за період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року він втратив заробіток, розмір якого судами попередніх інстанцій не визначено. У касаційній скарзі позивач наводить розрахунки своєї середньомісячної заробітної плати у АКБ «ТАС-Комерцбанк» для визначення суми втраченого заробітку за період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року, але інших доказів, які містили б відповідні відомості роботодавця позивача, у матеріалах справи немає;

за таких обставин резолютивну частину рішення суду першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди, яка залишена без змін постановою апеляційного суду, та резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції щодо відшкодування майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження належить змінити;

для повного з`ясування обставин справи та розрахунку суми (перевірки розрахунку, наданого позивачем) відшкодування втраченого позивачем заробітку за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк» судові рішення в цій частині позовних вимог слід скасувати, а справу в цій частині - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що:

касаційні скарги ОСОБА_1 , Київської міської прокуратури слід задовольнити частково;

резолютивну частину рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку у АКБ «ТАС-Комерцбанк» за період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції;

в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині редакції резолютивної частини про стягнення коштів, а також направляє справу в частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Київської міської прокуратури, яка подана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, щодо задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, в розмірі 3 000 000,00 грн змінити, виклавши абзац другий в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди».

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року щодо задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження у сумі 80 925,00 грн змінити, виклавши абзац третій в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80 925,00 грн відшкодування майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження».

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку у АКБ «ТАС-Комерцбанк» за період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко