Постанова

від 10.10.2023 по справі 200/30/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року справа №200/30/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року (головуючий суддя І інстанції Кравченко Т.О.), складене у повному обсязі 07 листопада 2022 року, у справі № 200/30/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просив:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03 серпня 2019 року № 281 про відмову у зарахуванні при призначенні пенсії до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 22 серпня 1992 року по 08 січня 1996 року на шахті «Річна» виробничого об`єднання «Торезантрацит», до страхового та до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 01 червня 2014 року по 03 лютого 2018 року в публічному акціонерному товаристві «Виробниче об`єднання «Шахта «Жданівська», а також щодо неврахування довідки про заробітну плату від 12 червня 2018 року № 01-779 для обчислення пенсії ОСОБА_1 ;

2. зобов`язати ГУ ПФУ Донецькій в області зарахувати ОСОБА_1 :

до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 22 серпня 1992 року по 08 січня 1996 року на шахті «Річна» виробничого об`єднання «Торезантрацит»,

до загального страхового та до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01 червня 2014 року по 03 лютого 2018 року в публічному акціонерному товаристві «Виробниче об`єднання «Шахта «Жданівська»;

3. зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 19 липня 2019 року із зарахуванням:

до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 22 серпня 1992 року по 08 січня 1996 року на шахті «Річна» виробничого об`єднання «Торезантрацит»,

до загального страхового та до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 01 червня 2014 року по 03 лютого 2018 року в публічному акціонерному товаристві «Виробниче об`єднання «Шахта «Жданівська» та з урахуванням довідки про заробітну плату за період з вересня 1990 року по вересень 1995 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03 серпня 2019 року № 281.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з дати її призначення, тобто з 21 квітня 2019 року, з урахуванням відомостей про заробітну плату за період з вересня 1990 року по вересень 1995 року включно, зазначених в довідці про заробітну плату від 12 червня 2018 року № 01-779.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що позивачу правомірно не враховано довідку про заробітну плату, оскільки вона видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належних чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , є внутрішньо переміщеною особою.

19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Разом з заявою про призначення пенсії позивач надав довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорт, трудову книжку, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2000 року від 12 червня 2018 року № 01-779, довідку, що визначає право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, від 21 травня 2018 року № 01-683, про що свідчить розписка-повідомлення від 19 липня 2019 року № 4083.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ прийняло рішення про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 з 21 квітня 2019 року.

Разом з цим 03 серпня 2019 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2019 року № 4083 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону № 1058 Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ прийняло рішення № 281.

Цим рішенням пенсійний орган відмовив позивачеві в прийняття до розгляду для призначення пенсії довідки про підтвердження наявного трудового стажу від 21 травня 2018 року № 01-683, довідки від 21 травня 2018 року № б/н, копії наказу від 29 грудня 2014 року № 417, довідки про заробітну плату від 12 червня 2018 року № 01-779 за період з вересня 1990 року по вересень 1995 року до надання документів із зазначенням зберігання архівів на території, підконтрольній українській владі, та можливості провести перевірку обґрунтованості видачі довідок про стаж і заробітну плату.

В обґрунтування прийнятого рішення пенсійний орган покликався на норми ч. 1 ст. 40, ч. 3 ст. 44 Закону № 1058, п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637), п. 4.2 Порядку № 22-1, а також на розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р.

Позивачу роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, воно може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.

Докази, які б свідчили, що Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ надіслало (вручило) позивачу рішення від 03 серпня 2019 року № 281, суду не надані.

Вважаючи, що пенсійним органом порушуються права позивача при призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення права позивача та необхідності їх відновлення шляхом зобов`язання управління здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням відомостей про заробітну плату за період з вересня 1990 року по вересень 1995 року включно, зазначених в довідці про заробітну плату від 12 червня 2018 року № 01-779.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення виключно в межах апеляційної скарги та зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не зараховано до пільгового стажу роботи позивача періоди праці на підприємствах, які знаходяться на тимчасово окупованій території та не взято до уваги уточнюючи довідки, видані вказаними підприємствами.

Суд апеляційної інстанції вважає це незаконним, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Отже, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Донецькій області, відмова Головного управління Пенсійного фонду України позивачу у реалізації його права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагалось досягти управління цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням Головного управління Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, виданих установами, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача.

Відтак, не врахування поданих позивачем документів, виданих установами, що знаходять на тимчасово окупованій території, є протиправним.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року по справі № 200/30/22 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року по справі № 200/30/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 жовтня 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д.Компанієць