Постанова

від 02.10.2023 по справі 914/3036/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2023 р. Справа №914/3036/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С.Скрипчук

суддів О.В.Зварич

О.І.Матущака

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Андрусенко Світлани Степанівни б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-05/2034/23 від 26.06.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 (повний текст рішення складено 02.06.2023, м. Львів, суддя Т.Я. Рим)

у справі № 914/3036/22

за позовом: Фізичної особи-підприємця Андрусенко Світлани Степанівни, м. Чернігів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгалекс», м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінегрі», м. Новий Білоус Чернігівської області

про стягнення збитків в сумі 40000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Андрусенко Світлана Степанівна (далі ФОП Андрусенко С.С.) звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгалекс» про стягнення збитків в сумі 40000,00 грн.

Підставою для подання позовних вимог слугувало те, що позивачу при перевезенні вантажу з села Новий Білоус Чернігівської області до м. Шауляя (Литва) за заявкою відповідача було завдано збитків через дії останнього, які полягають в невірній масі вантажу 25000 кг відповідно до супровідних документів (21900 кг), внаслідок чого при перетині кордону з Республікою Польща автомобіль, який перевозив даний вантаж не пропустили та вантаж був повернутий перевізником (позивачем) до місця завантаження.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що у діях відповідача є наявність повного складу цивільного правопорушення, відтак, позивач просить стягнути на свою користь завдані відповідачем збитки в сумі 40000,00 грн та витрати на правничу професійну допомогу в сумі 25000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив позовні вимоги тим, що жодних договірних відносин між ним та позивачем не виникало, так як відповідач жодного договору не підписував, а вантажовідправником по товарно-транспортній накладній (далі ТТН) є ТзОВ «Сінегрі», що свідчить про звернення позивача до неналежного відповідача.

Разом з тим, відповідач зазначає, що позивачем не доведено перед судом повний склад правопорушення, а електронне листування між сторонами не може вважатись належним письмовим доказом, а тому, твердження позивача про труднощі, що виникли під час перевезення вантажу відповідачу не було відомо. Крім того, розмір понесених збитків не підтверджено жодними доказами.

Ухвалою місцевого господарського суду від 23.03.2023 року у даній справі залучено до участі у справі ТзОВ «Сінегрі» третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, відтак, справу розглянуто за участю третьої особи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 у даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий суд встановив, що оскільки в матеріалах справи немає доказів укладення між відповідачем та третьою особою договору транспортного експедирування, натомість з долучених до справи документів вбачається перевезення вантажу позивачем (як перевізником) на замовлення відповідача то між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з перевезення вантажу.

Відповідно, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення збитків, повинен був обґрунтувати, яке право позивача порушено (конкретне, а не абстрактне), оскільки, ні в матеріалах позову, ні в наданих поясненнях позивач не обґрунтував, який конкретний обов`язок порушив відповідач (до якого заявлені позовні вимоги), що б могло свідчити про наявність його протиправної поведінки. Зважаючи на вказане, суд не встановив повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача.

Не погоджуючись з даним рішенням суду позивач - Фізична особа-підприємець Андрусенко Світлана Степанівна подав апеляційну скаргу б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-05/2034/23 від 26.06.2023), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 у справі № 914/3036/22 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач зазнав збитків під час виконання договору перевезення, вантаж якого не був доставлений до місця призначення через недобросовісність відповідача (невідповідність масі вантажу заявленої у документах), та був позивачем доставлений на місце його навантаження.

Судова колегія звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі позивач зводить все до того, що дії відповідача є недобросовісними з тих підстав, що відповідач спочатку заперечував договірні відносини між позивачем, які виникли на підставі договору заявки № 322-002472, заперечивши підписку по застосунку вайбер; схиляння позивача до здійснення неправомірних дій, а саме надання неправомірної вигоди, що підтверджується листуванням у застосунку вайбер.

Також у апеляційній скарзі позивач зазначає, що предметом спору є вимога про відшкодування витрат за виконання договору.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи апелянта з наступних підстав:

1)вважає, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки, у відповідача відсутній обов`язок перед позивачем із завантаження вантажу та забезпечення відповідальності прийнятого до перевезення вантажу габаритно-ваговим параметрам, які визначені у транспортній, іншій супровідній документації за обставинами, які є предметом розгляду у цій справі;

2)позивачем не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення відповідачем;

3)розмір збитків позивачем не доведений та є необґрунтованим, так як документи на які покликається позивач не доводять понесення збитків саме у зв`язку із перевезенням вантажу, а сам акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за № 09-09 не може свідчити понесення таких збитків так, як вантаж не був доставлений у місце призначення м. Шауляя (Литва);

4)заперечує щодо долучення до справи додатків, які були додані в суді апеляційної інстанції, з тих підстав, що суду першої інстанції такі не були подані та відомі;

5)звертає увагу на те, що позивачем не було виконано умови договору перевезення вантажу чим порушено останнім взяті на себе зобов`язання;

10.08.2023 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме, відповіді на адвокатські запити щодо купівлі пального на АЗС «Укрнафта» для транспортного засобу який перевозив вантаж відповідача та Банківські виписки, щодо оплати за зазначене пальне.

29.08.2023 відповідачем подано заяву про понесення останнім витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути на свою користь з позивача в сумі 8723,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі № 914/3036/22 визначено суддю О.С. Скрипчук, суддів: О.В.Зварич, О.І. Матущака.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 року (головуючий суддя Скрипчук О.С.) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Андрусенко Світлани Степанівни б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-05/2034/23 від 26.06.2023) на рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 у справі № 914/3036/22 залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 01.08.2023 (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді Зварич О.В. та Матущака О.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Андрусенко Світлани Степанівни б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-05/2034/23 від 26.06.2023) та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд клопотання позивача про поновлення строку на подання документів та долучення таких документів до матеріалів справи.

Як уже було зазначено вище, позивачем подано клопотання вх. № 01-05/5357/23 від 10.08.2023. Дане клопотання обґрунтоване тим, що на електронну адресу представника позивача - адвоката П.Паляничко надійшли відповіді на адвокатські запити останнього, щодо надання доказів про купівлю пального на АЗС «Укрнафта» для транспортного засобу який перевозив вантаж відповідача, Банківські виписки про оплату за придбане пальне, фіскальні чеки про придбання пального та його оплату, а також платіжну відомість про виплату заробітної плати за першу половину місяця вересня 2022 на ім`я Безуглов В.І. на суму 1850,93 грн та ОСОБА_1 на суму 5257,29 грн.

Разом з тим, вищезгадані документи також додано до матеріалів апеляційної скарги та містять покликання в самій апеляційній скарзі.

Окрім вищезазначених документів апелянт до апеляційної скарги додав також трудовий договір та платіжні доручення.

Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Слід зазначити, що предметом спору у даній справі є стягнення збитків на суму 40000,00 грн.

В даному випадку, при вирішенні даного спору суду слід встановити правову підставу для стягнення збитків та в подальшому розмір завданих збитків.

Однак, судова колегія звертає увагу на те, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято 24.05.2023 року у даній справі, натомість адвокатський запит датований 13.06.2023, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість частиною 1 статті 269 ГПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 та 3 згаданої статі визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідачем у відзиві заперечено щодо клопотання про долучення доказів у справі, які подані позивачем, з тих підстав, що всупереч положенням ст. 80 та 119 ГПК України, позивач із заявою до суду для поновлення строків для подання доказів не звертався, поважності підстав для поновлення таких строків не навів, не обґрунтував та не підтвердив, хоча позовна заява була зареєстрована 05.12.2022. До того ж, у позивача по справі було достатньо часу для здобуття таких доказів до прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що такі документи слід долучити до матеріалів справи, так як вони подані через відділ документального забезпечення суду апеляційної інстанції та зареєстровані в системі ДСС, та розглянути їх в сукупності із іншими доказами відповідно до частиною 1 статті 269 ГПК України.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.08.2022 ТзОВ «Трансгалекс» та ФОП Андрусенко С.С. було укладено договір-заявку на перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 322-002472 (далі договір-заявка).

Вищенаведене підтверджується, долученими до матеріалів справи документами, а саме: роздруківкою з електронної переписки між ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) (номер телефону НОМЕР_1 ), яка відбулася в месенджері Viber (том 1, а. с. 52-65) та ФОП Андрусенко С.С. та роздруківкою від імені відповідача з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу було надіслано відповідь на лист б/н від 08.09.2022 (том 1, а. с. 17-18). Вказаний лист підписаний керівником відповідача ОСОБА_2 В. та міститься печатка відповідача.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено з чим погоджується судова колегія, ОСОБА_2 є керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Трансгалекс», про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Крім того, ОСОБА_2 є керівником та кінцевим бенефіціарним власником Приватного підприємства «Галекспрес» (ідентифікаційний код 37072992). В реєстрі зафіксована інформація про номер телефону, за яким можна зв`язатися з підприємством: НОМЕР_1.

Окрім того, наявна в матеріалах справи переписка сторін в застосунку вайбер також свідчить про наявність виникнення між сторонами правовідносин в частині перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

За умовами цього договору позивач зобов`язався перевезти вантаж масою 22 т з вулиці Будівельної, 9, села Новий Білоус Чернігівської області до міста Шауляя (Литва). Транспортний засіб: Volvo, д. н. з. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 . Дата завантаження: 01.09.2022; дата вивантаження: 08.09.2022. Вартість перевезення - 2650 євро.

Крім того, у договорі від 30.08.2022 міститься інформація про те, що відповідач у цих правовідносинах був експедитором, а не замовником.

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з частиною 6 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» у разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Однак, у матеріалах справи немає доказів укладення договору транспортного експедирування між відповідачем та третьою особою, відтак, судова колегія приходить до висновку, що між сторонами у справі виникли правовідносини з перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

З наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної (далі СМR) вбачається, що вантажовідправником є ТОВ «Сінегрі», яке розташоване по вулиці Будівельній, 9, в селі Новий Білоус Чернігівської області.

Вантажоодержувачем є UAB Vigidas Pack, що розташоване за адресою: Daubos g. 1C, LT-78150 Siauliai, Литва, а Перевізником є ФОП Андрусенко С. С.

Завантаження транспортного засобу (д. н. з. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 ) відбулося 01.09.2022 в селі Новий Білоус.

Вантаж - пиломатеріал сосновий об`ємом 41,485 м вагою 21900 кг.

Вага брутто 21,9 т зазначена у фітосанітарному сертифікаті від 01.09.2022 (том 1, а. с. 242-244), виданому Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Отже, інформація, що міститься в міжнародній товарно-транспортній накладній, повністю відповідає інформації, що міститься в договорі-заявці від 30.08.2022. Водночас відповідач не мав статусу вантажовідправника, що не суперечить змісту статті 929 Цивільного кодексу України, оскільки, поняття «організація перевезення» не обов`язково вимагає участі експедитора у відправленні вантажу.

Як зазначено позивачем у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, позивач отримавши вантаж, автомобіль позивача вирушив за узгодженим маршрутом. При спробі перетнути українсько-польський кордон при зважуванні транспортного засобу було з`ясовано, що його вага становить 40220,00 кг. Про зазначене свідчить роздруківка зі статичного зважування транспортного засобу від 06.09.2022, в якій міститься інформація, що загальна вага транспортного засобу (сідловий тягач Volvo номерні знаки НОМЕР_2 та напівпричіп 3-осоьовий Schwarzmuller номерні знаки НОМЕР_3 ) становить 40220,00 кг (том 1, а. с. 247-248).

У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу вказано, що вага автомобіля з причепом становить 15441,00 кг (7220 + 8221) (том 1, а. с. 72-73).

Отже, маса вантажу склала 24779,00 кг (40220,00 - 15441,00), однак, згідно супровідних документів (СМR), маса вантажу складає 21900 кг, що не відповідала дійсності.

Дані обставини сторонами не заперечуються та є доведеними.

У зв`язку із наведеним, позивач з електронної адреси andrusenkogn@gmail.com 09.09.2022 надіслав на електронну скриньку відповідача лист від 08.09.2022 (том 1, а. с. 20, 23), в якому зазначив, що 01.09.2022 автомобіль позивача виїхав з Чернігова та 05.09.2022 прибув на кордон з Республікою Польщею, перетнув український кордон, однак, не зміг перетнути польський кордон через перевищення задекларованої маси вантажу. З метою збереження вантажу водій повернеться у місто Чернігів. Квитанцію про витрати буде направлено відповідачу по прибуттю у Чернігів (том 1, а. с. 53).

Відтак, позивач поставив замовника перевезення перед фактом, куди саме повертатиме вантаж. При цьому позивача інформували про неможливість розвантаження автомобіля в Чернігові.

09.09.2022 відповідач з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав на електронну скриньку позивача відповідь на лист від 08.09.2022 (том 1, а. с. 16-17, 18-19), яким просив розвантажити автомобіль з напівпричепом (пиломатеріалів у пачках), який їхав згідно з договором-заявкою від 30.08.2022, у місті Ковелі.

Судом встановлено, що лист написано на бланку «Галекспрес», підписаний керівницею відповідача, на ньому міститься печатка відповідача.

Аналогічні інструкції містяться і в переписці через застосунок Viber (том 1, а. с. 53).

Крім того, 09.09.2022 позивачу також надійшов лист від ТОВ «Сінегрі» про необхідність повернути вантаж у місто Ковель (том 1, а. с. 49).

З матеріалів справи вбачається, що сторони намагалися владнати ситуацію, яка склалася, шляхом підписання договору, надавши йому вигляду такого, що укладений 30.08.2022, про що свідчить проєкт договору, який підписаний відповідачем та надісланий електронною поштою відповідачем 09.09.2022 о 15:22 год. (з електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивачу (том 1, а. с. 13-15).

Із зазначеного вище проєкту договору вбачається, що позивач зобов`язався перевезти вантаж масою 22 т вантажним автомобілем з причепом (д. н. з. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 ) за маршрутом м. Лебедин (завантаження), м. Шостка, м. Українка. Вартість перевезення - 40000,00 гривень.

Також, в проекті цього договору міститься інформація, яка відповідає переписці, яка велася між керівником відповідача (ОСОБА_2) та представником позивача. В застосунку вайбер за 09.09.2022 міститься інформація про надіслання повідомлення о 15:01 год. такого змісту: «В заявці буде Лебедин-Шостка-Українка. Прохання ці напрямки вказати в рахунку» (том 1, а. с. 53).

13.09.2022 позивач надіслав відповідачу акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 13-09 про перевезення вантажу за маршрутом Чернігів-прикордонний пункт пропуску (Польща)-Чернігів вартістю 40000,00 грн та рахунок-фактуру № 88 від 13.09.2022 на суму 40000,00 грн (том 1, а. с. 28-30).

В подальшому відповідач надіслав позивачу претензію про сплату штрафних санкцій від 12.10.2022 (том 1, а. с. 161-162), в якій зазначив, що 30.08.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір-заявку про перевезення вантажу № 322 -002472, однак, у зв`язку з пропуском строку поставки вантажу до місця призначення відповідач нарахував позивачці 120836,00 грн штрафу.

У відповідь листом від 25.10.2022 позивач повідомив про відсутність вини у порушенні умов договору від 30.08.2022 (том 1, а. с. 90-91) та звернувся до суду з позовними вимогами про відшкодування завданих збитків в сумі 40000,00 грн через дії останнього, які полягають в невірній масі вантажу 25000 кг відповідно до супровідних документів (21900 кг), внаслідок чого при перетині кордону з Республікою Польща автомобіль, який перевозив даний вантаж не пропустили та вантаж був повернутий перевізником (позивачем) до місця завантаження.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного:

Слід зазначити, що предметом спору у даній справі є стягнення 40000,00 грн, які як зазначає позивач є збитками обґрунтованими ст. ст. 224, 225 ГК України, через дії відповідача, які полягають в невірній масі завантаженого до перевезення позивачем вантажу та різницею у зазначеній СМR.

Слід зазначити, що за змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За приписами ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як уже було зазначено вище, підставою для звернення до суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення коштів, які як зазначає позивач є збитками, через неправомірні дії відповідача, які полягають у невірно зазначеній масі вантажу у СМR та завантаженому вантажу з різницею ваги близько 3 тони, що слугувало підставою для не пропуску автомобіля позивача через митний пункт Республіки Польща та повернення товару позивачем на склад завантаження за рахунок позивача.

Однак, судова колегія зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічну правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21.

При цьому, відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17 (за позовом про відшкодування збитків).

В даному випадку позивачем не доведено перед судом наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, виходячи з наступного:

Як уже було зазначено правовідносини між сторонами виникли на підставі договору перевезення у міжнародному сполученні, відповідно до даних правовідносин слід застосовувати законодавство України та Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956 р.), яка є частиною національного цивільного законодавства України, оскільки перевезення мало відбутись у міжнародному сполученні.

Відповідно до частини 1 статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 2002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів» (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції.

Згідно ст. 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.2001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід`ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної.

Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов`язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.). Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов`язках перевізника (експедитора), Відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Зважаючи на вказане, на позивача, як перевізника не покладається обов`язок перевіряти вагу вантажу та правильність заповнення документів для митних цілей. Відповідальність за неправильне зазначення у відповідних документах ваги вантажу лежить на вантажовідправнику.

Разом з тим, відповідно до статті 14 Конвенції якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12. Незважаючи на це, якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, відмінних від передбачених у вантажній накладній, і якщо перевізник не зміг вчасно одержати інструкції від особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до статті 12, перевізник повинен вжити заходів, які він вважає найбільш придатними в інтересах особи, яка має право розпоряджатись вантажем.

Як уже було зазначено вище, позивачем з електронної адреси andrusenkogn@gmail.com 09.09.2022 надіслано на електронну скриньку відповідача лист від 08.09.2022 (том 1, а. с. 20, 23), яким останнього повідомлено, що 01.09.2022 автомобіль позивача виїхав з Чернігова та 05.09.2022 прибув на кордон з Республікою Польщею, перетнув український кордон, однак, не зміг перетнути польський кордон через перевищення задекларованої маси вантажу. З метою збереження вантажу водій повертається у місто Чернігів. Квитанцію про витрати буде направлено відповідачу по прибуттю у Чернігів. Таким чином, позивач не запитував інструкцій, а поставив замовника перевезення перед фактом, куди саме повертатиме вантаж. При цьому позивача відповідач інформував про неможливість розвантаження автомобіля в Чернігові (том 1, а. с. 53).

Стаття 12 Конвенції містить такі правила, які регламентують ситуацію, що виникла між учасниками справи, а саме:

Відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача. Однак, право розпорядження вантажем належить одержувачу з моменту складання вантажної накладної, якщо у вантажній накладній відправником зроблена відповідна позначка (частини 1-3).

Право розпорядження вантажем здійснюється за таких умов: a) відправник чи, у випадку, зазначеному в пункті 3 цієї статті, одержувач, який бажає здійснити це право, представляє перший примірник вантажної накладної, яка містить нові інструкції перевізнику, а також звільняє перевізника від відповідальності за будь-які витрати, шкоду і збитки, викликані виконанням таких інструкцій; b) виконання таких інструкцій є можливим у той момент, коли їх одержує особа, яка повинна їх виконати; воно не порушує нормальний хід роботи підприємства перевізника і не впливає на відправників чи одержувачів інших вантажів; c) такі інструкції не призводять до розбивки вантажу. Якщо перевізник не може виконати отримані ним інструкції в силу положень підпункту b) пункту 5, він негайно повідомляє про це особу, яка надала такі інструкції (частини 5 та 6).

Перевізник, який не виконав інструкції, що були йому надані відповідно до положень цієї статті, або який виконав такі інструкції, не вимагаючи надання йому першого примірника вантажної накладної, несе відповідальність перед особою, яка має право пред`явити претензію, за будь-які заподіяні таким чином шкоду або збитки (частина 7).

Відповідач 09.09.2022 з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав на електронну скриньку позивача відповідь на лист від 08.09.2022 (том 1, а. с. 16-17, 18-19). Цим листом відповідач просив розвантажити автомобіль з напівпричепом (пиломатеріалів у пачках), який їхав згідно з договором-заявкою від 30.08.2022, у місті Ковелі. Лист написано на бланку «Галекспрес», підписаний керівницею відповідача, на ньому міститься печатка відповідача.

Аналогічні інструкції містяться і в переписці через застосунок Viber, який додано до матеріалів позовної заяви (том 1, а. с. 53).

Крім того, 09.09.2022 позивачу також надійшов лист від ТОВ «Сінегрі» про необхідність повернути вантаж у місто Ковель (том 1, а. с. 49).

Отже, вантажовідправник (ТОВ «Сінегрі») розпорядився вантажем, зазначивши про необхідність його вивантаження у Ковелі. Водночас у матеріалах справи немає доказів дотримання вантажовідправником приписів пункту «а» частини 5 статті 12 Конвенції - представлення першого примірника вантажної накладної, яка містить нові інструкції перевізнику, що є обов`язковим для виконання таких інструкцій.

З вищенаведених та встановлених обставин слідує, що спір виник внаслідок виконання позивачем договору-заявки, однак вантаж не було доставлено в місце призначення, через обставини, які не залежали від позивача, однак, судова колегія звертає увагу на те, що позовні вимоги полягають не в оплаті послуг перевезення вантажу, а у відшкодуванні збитків, для стягнення яких позивачу потрібно довести наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками.

В даному випадку позивач обмежився покликанням на статті 224 та 225 ГК України, не навівши жодного обґрунтування в тій частині, саме по собі покликання на понесенні позивачем витрати за надане перевезення не свідчить про завдані відповідачем позивачу збитків.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення збитки в сумі 40000,00 грн, як доказ додано до апеляційної скарги трудовий договір, фіскальні чеки про оплату за придбане пальне, виписки з банку про оплату за придбане пальне, однак, судова колегія зазначає, що з долучених до апеляційної скарги доказів не можливо встановити суму понесених збитків, оскільки в розумінні суду вартість перевезення розраховується із кілометражу, амортизаційних витрат, заробітної плати, простою тощо.

Судовою колегією підраховано в сукупності подані суми, які зазначені в вищенаведених додатках та встановлено, що сума є вищою за заявлену позивачем у позовній заяві.

Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні в матеріалах позову, ні в наданих поясненнях позивачка не обґрунтувала, який конкретний обов`язок порушив відповідач (до якого звернуто позовні вимоги), що б могло свідчити про наявність його протиправної поведінки. Таким чином, насамперед позивач повинен був обґрунтувати, яке його право порушено (конкретне, а не абстрактне), а також який саме обов`язок, установлений договором або законом, є елементом змісту зобов`язання з перевезення вантажу, що порушив відповідач.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія приходить до висновку, що позивач не довів перед судом повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, відтак, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними, та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Щодо поданої відповідачем заяви про понесення останнім витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути в сумі 8723,00 грн на свою користь з позивача, слід зазначити наступне.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В даному випадку спір виник з вини відповідача, який з наявних в матеріалах справи документів заперечував факт існування договірних відносин між сторонами у справі і т.д, однак, судом позовні вимоги не задоволені з вищенаведених обставин (ч.9 ст. 129 ГПК України), а тому заява відповідача щодо стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в сумі 8723,00 грн не підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Андрусенко Світлани Степанівни б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-05/2034/23 від 26.06.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2023 року у справі № 914/3036/22 - залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5.Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

6.Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя О.С.Скрипчук

Суддя О.В. Зварич

Суддя О.І. Матущак