Рішення

від 25.09.2023 по справі 201/4499/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4499/23

Провадження № 2/201/1928/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П», третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Марина Вікторівна про визнання договорів недійсними, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П», третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Марина Вікторівна, в якому просить:

- визнати недійсним Договір про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року, укладений 23 вересня 2021 року між Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П» та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 27.09.2021 року, між Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П», як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Мариною Вікторівною, зареєстрованого в реєстрі за №2917;

- припинити право власності ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію права власності на паркувальне місце №64 у підвалі у приміщенні 133, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (номер запису про право власності 44176719, рішення про державну реєстрацію: індексний номер 60610368 від 27.09.2021).

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилалася на те, що згідно попереднього договору №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29 листопада 2019 року вона придбала у ПБМП «Строїтель-П» паркувальне місце №64 загальною площею 15,60 м2, на цокольному поверсі, за адресою: в буд. АДРЕСА_1 . Відповідно до п.2.3. Попереднього договору купівлі-продажу №64/1 на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення основного договору гр. ОСОБА_1 , передає а ПБМП «Строїтель-П» отримує авансовий платіж у розмірі 100% вартості предмету купівлі-продажу, що становить 640 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією до касового ордеру від 29.11.2019 року. У 2020 році у зв`язку із виїздом за кордон на тривалий час позивач видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом ДМНО Райською Т.М., якою вона уповноважила останнього представляти її інтереси з усіх питань, що стосуються реєстрації її права власності на нерухоме майно з подальшим розпорядженням будь-якими об`єктами нерухомості, в тому числі: паркувальним місцем №64 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , яке буде належати їй на праві особистої приватної власності на підставі попереднього договору до договору купівлі-продажу паркувального місця №64/1 від 29.11.2019 року, укладеного з ПБМП «Строїтель-П».

Згодом відповідач повідомив позивачу, що оформив право власності на паркувальне місце на своє ім`я. Так, виходячи із вищезазначеного, ОСОБА_2 , діючи від імені позивача, 23 вересня 2021 року уклав Договір про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року, укладений між ПБМП «Строїтель-П» та ОСОБА_1 згідно довіреності ОСОБА_2 . Даний договір підписано Продавцем - ПБМП «Строїтель-П» в особі директора Савицького О.М., Покупцем 1 ОСОБА_1 , де підпис вчинено представником за довіреністю - ОСОБА_2 , та Покупцем 2 ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_2 , будучи представником ОСОБА_1 уклав договір від імені ОСОБА_1 , за яким він сам особисто став покупцем в порядку заміни сторони договору. Він підписав договір в двох графах: і як Покупець 1, і як Покупець 2. Позивач наголошує, що позивач надавала довіреність представляти її інтереси з усіх питань, що стосуються реєстрації її права власності на нерухоме майно саме на її ім`я, в її інтересах. У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.09.2021 року ОСОБА_2 придбав у ПБМП «Строїтель-П» в особі Корсуна С.Г., паркувальне місце №64 у приміщенні 133.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_2 уклав договір про заміну сторони та договір купівлі-продажу не в інтересах особи, яку він представляв, а у своїх власних інтересах, на підставі чого позивач вважає, що наявні підстави для визнання зазначених правочинів недійсними. Оспорювані позивачем договори унеможливлюють реалізацію нею свого цивільного права, а саме: оформлення права власності на нерухоме майно, придбане нею згідно попереднього договору №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29 листопада 2019 року.

Із зазначених вище підстав позивач просила позов задовольнити.

Представником відповідача ОСОБА_2 до суду було надано клопотання про долучення доказів, а саме копій квитанцій, обгрунтовуючи тим, що ОСОБА_2 після вчинення правочину стосовно паркувального місця АДРЕСА_2 , згідно усної домовленості з ОСОБА_1 , перевів останній грошові кошти за право володіти та розпоряджатись зазначеним вище майном. Так, зазначає, що ОСОБА_2 передано позивачу 299 999 грн. 00 коп. згідно квитанції КБ «Приватбанк» від 25.09.2021р., 265 000 грн. 00 коп. згідно квитанції КБ «Приватбанк» від 03.10.2021р. та 266 000 грн. 00 коп. згідно квитанції КБ «Приватбанк» від 27.09.2021р.

Представником позивача ОСОБА_1 подано до суду пояснення на зазначене клопотання, що згідно довіреності від 27.10.2020 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , позивач уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіх питань, що стосуються реєстрації її права власності на нерухоме майно з подальшим розпорядженням належним їй нерухомим майном, будь-яких об`єктів нерухомості. Таким чином, позивач зазначає, що надавала відповідачеві повноваження розпорядження щодо цілого ряду об`єктів нерухомого майна, що належали їй на праві власності. Відповідач виконав доручення на підставі довіреності та продав зазначені об`єкти нерухомості. Після виконання доручення відповідач перерахував частину грошей за цими угодами позивачеві, однак, перерахування грошей жодним чином не стосувалось переоформлення на ім`я відповідача паркувального місця АДРЕСА_2 . Позивач не надавала йому таких повноважень, і якщо б і уповноважила його на це, в цій частині довіреність була б нікчемною, оскільки повірений за законом категорично не може діяти у власних інтересах. Зокрема, зазначила, що з наданих квитанцій не вбачається яке саме призначення платежу.

Представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П» в судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Марина Вікторівна в судове засідання не з`явилась, про дату час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

У зв`язку з наведеним, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності, з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в заявах сторін по суті справи і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно попереднього договору №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 придбала у Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П» паркувальне місце №64 загальною площею 15,60 м2, на цокольному поверсі, за адресою: в буд. АДРЕСА_1 , яке належить Продавцеві на підставі договору генерального підряду №9/04/60 від 03.04.2012р., Договору №3/15 купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2015р. та Додаткової угоди до означеного договору від 30.01.2015о., укладених між ПБМП «Строїтель-П» та ТОВ фірма «Екопром».

Із п1.1. Попереднього договору купівлі-продажу №64/1 вбачається, що Сторони зобов`язуються у строк до 21 серпня 2020 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) паркувального місця за вищезазначеною адресою.

Відповідно до п.2.3. Попереднього договору купівлі-продажу №64/1 на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення основного договору гр. ОСОБА_1 , передає а ПБМП «Строїтель-П» отримує авансовий платіж у розмірі 100% вартості предмету купівлі-продажу, що становить 640 000,00 (шістсот сорок тисяч грн. 00 коп.) гривень, що підтверджується квитанцією до касового ордеру від 29.11.2019 року.

Із виданої на ім`я ОСОБА_2 довіреності від 27.10.2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т.М., зареєстровано в реєстрі за №6817, вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіх питань, що стосуються реєстрації її права власності на нерухоме майно з подальшим розпорядженням будь-яких об`єктів нерухомості, в тому числі, окрім інших: паркувальне місце №64 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , яке буде належати їй на праві особистої приватної власності на підставі попереднього договору до договору купівлі-продажу паркувального місця №64/1 від 29.11.2019 року, укладеного з Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П».

ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 , 23 вересня 2021 року уклав Договір про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року, укладений між Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П» та ОСОБА_1 згідно довіреності ОСОБА_2 .

Із Договору про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року вбачається, що «Покупець-1» ( ОСОБА_1 ) передає «Покупцю 2» ( ОСОБА_2 ), а «Покупець 2» приймає всі права та обов`язки сторони за Попереднім договором. Сторони дійшли до згоди, про те, що положення Попереднього договору є діючими для «Покупця 2», який на підставі цього Договору набуває права та обов`язки «Покупця 1».

Згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.09.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Мариною Вікторівною, зареєстрованого в реєстрі за №2917, ОСОБА_2 придбав у Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П» в особі Корсуна Сергія Григоровича, паркувальне місце №64 у приміщенні 133, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ,

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.09.2021 року, вбачається, що спірне нерухоме майно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2917, виданий 27.09.2021, укладений між ПБМП «СТРОЇТЕЛЬ-П» та ОСОБА_2 .

У пункті 2.1. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.09.2021 року зазначено, що продаж нерухомого майна відбувся за 40 100,00 грн.

Відповідно до Довіреності від 27.10.2020 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіх питань, що стосуються реєстрації її права власності на нерухоме майно з подальшим розпорядженням належного їй нерухомого майна, будь-яких об`єктів нерухомості, в тому числі, але не виключно: квартири АДРЕСА_3 , яка буде належати їй на праві особистої приватної власності на підставі попереднього договору №178/5 до договору купівлі-продажу квартири від 29.11.2019 року, укладеного з Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П»; паркувальне місце №64 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , яке буде належати їй на праві особистої приватної власності на підставі попереднього договору до договору купівлі-продажу паркувального місця №64/1 від 29.11.2019 року, укладеного з Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П», будь-якої квартири або частки квартири за будівельною адресою: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , яка буде належати їй на праві особистої приватної власності на підставі попереднього договору №401/4 до договору купівлі-продажу квартири від 25.06.2020 року, укладеного з Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П».

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 18.09.2023 року по виписці у період з 21.03.2021 року по 03.10.2021 року ОСОБА_2 перераховував на рахунок позивача грошові кошти у значних сумах, що у сукупності становить 1 484 688,00 грн.

Стосовно наданих відповідачем квитанцій про перерахування грошових коштів на ім`я ОСОБА_1 на загальну суму 830 999,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити, що не приймає їх до уваги, оскільки відсутнє призначення платежу, що підтверджувало б перерахування грошових коштів саме стосовно паркувального місця АДРЕСА_2 , окрім цього платіж на суму 266 000,00 грн. здійснено від імені ОСОБА_3 , яка не є стороною даних правовідносин.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Статтею 244 Кодексу передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може гуртуватися також на акті органу юридичної особи.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Дана норма закону має імперативну форму, однак усупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України відповідач уклав оспорювані договори на підставі довіреності позивача у своїх власних інтересах.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти правочин в своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Більше того, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника (постанова ВСУ від 16.05.2019 у справі № 401/2995/16-ц).

Згідно Постанови Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19 (провадження № 61-9698св22), якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 недійсність договору, як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16 (провадження № 61-1129св17), від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18), від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20), від 25 вересня 2021 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц (провадження № 61-11363св21), від 19 листопада 2021 року у справі № 710/475/20-ц (провадження № 61-12653св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 908/3467/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 528/338/20 (провадження № 61-12908св21), суди касаційної інстанції дійшли таких висновків:

- у справах № 727/3501/16-ц, № 727/3501/16-ц, № 757/50762/18-ц: правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є;

- у справі № 923/876/16: за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Довіреність не завжди може містити деталізований та виключний перелік дій, на вчинення яких довіритель уповноважує представника. Тому з урахуванням того, що за загальним правилом представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя, та враховуючи, що відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, суди мали дослідити питання добросовісності представника;

- у справі № 642/7417/18: згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є;

- у справі № 908/3467/19: представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Представник, який вчиняє правочин від імені довірителя сам з собою, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця - за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця - у їх збільшенні, тощо. У випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення частини третьої статті 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника;

- у справах № 910/12791/19, № 710/475/20-ц: представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Правило, передбачене частиною третьої статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, вчиняючи передоручення та не повідомивши про це довірителя, Особа-1 мав на меті набуття у власність частки позивача у статутному капіталі товариства, а тому переслідував особисту мету, діяв не в інтересах довірителя, чим порушив права позивача. У той же час, Особа-2, вчиняючи від імені позивача оспорюваний договір, діяла не в інтересах особи, яку вона представляла, а в інтересах Особа-1. Враховуючи викладене, встановивши, що Особа-1 не повідомив позивача про вчинення передоручення, а також, що передоручення відбулося не в інтересах позивача, а у власних інтересах Особа-1, оскільки у останнього не було повноважень на відчуження частки позивача у статутному капіталі товариства та, відповідно, Особа-1 не міг передоручити такі повноваження Особа-2, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що оспорюваний договір направлений на реалізацію інтересів виключно однієї особи - відповідача Особа-1, що суперечить положенням частини третьої статті 238 ЦК України, а тому наявні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.

З огляду на вищенаведене, суд зауважує, що ОСОБА_2 уклавши договір про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року та договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.09.2021 року, діяв недобросовісно та зловживав наданими йому правами, оскільки уклав оспорювані договори у власних інтересах, що порушує майнові інтереси позивача, та отримав у власність нерухоме майно без наявності на це законних та обґрунтованих підстав.

Згідно частин 1 та 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про те, що відновлення становища, яке існувало до порушення відновлення державної реєстрації права власності на паркувальне місце №64 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , а саме вчинення реєстраційної дії шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке існувало до 23 вересня 2021 року, перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із припиненням права власності ОСОБА_2 , який на підставі правочину набув право власності на нерухоме майно.

На підставі викладеного, всебічно з`ясувавши обставини, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року та договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.09.2021 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно. У разі визнання недійсним договору, за яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації. Відповідну правову позицію викладено: у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, у постанові КГС ВС від 30.07.2019 у справі № 28/29-б-43/212-2012.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Суд може застосувати наслідки недійсності правочину, через що вимога позову про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, підлягає задоволенню: саме в такій спосіб порушені права позивача підлягають задоволенню.

Задовольняючи дану позовну вимогу, суд керується ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Case of Oneryildis v. Turkey» (справа відкрита за заявою №48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ч.1,3 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За наведених обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 77-80, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П», третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Марина Вікторівна про визнання договорів недійсними, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності задовольнити.

Визнати недійсним Договір про заміну сторони у Попередньому договорі №64/1 купівлі-продажу паркувального місця від 29.11.2019 року, укладений 23 вересня 2021 року між Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в особі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 27.09.2021 року, між Приватним будівельно-монтажним підприємством «Строїтель-П», як продавцем, та ОСОБА_2 ((РНОКПП НОМЕР_1 ), як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міщенко Мариною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №2917.

Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та скасувати державну реєстрацію права власності на паркувальне місце №64 у підвалі у приміщенні 133, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (номер запису про право власності 44176719, рішення про державну реєстрацію: індексний номер 60610368 від 27.09.2021)..

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Приватного будівельно-монтажного підприємства «Строїтель-П» (код ЄДРПОУ 23079180) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1 610,40 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяФедоріщев С.С.