Постанова

від 10.10.2023 по справі 910/6355/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2023 р. Справа№ 910/6355/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023

у справі № 910/6355/23 (суддя: Павленко Є.В.)

за позовом Державного підприємства "Антонов"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-Сталь"

про стягнення 211 572,17 грн,

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Антонов" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-Сталь" 211 572,17 грн, з яких: 163 608,83 грн - вартість недопоставленої продукції, 4 954,38 грн - інфляційні втрати, 1 452,31 грн - три проценти річних, 30 104,03 грн - пеня, 11 452,62 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань за договором від 05.07.2022 року № 10.2340.2022 в частині обсягу поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що акт фактичного зважування поставленого товару був складений на 32-й календарний день з моменту поставки товару, тобто після спливу передбаченого угодою сторін строку. Водночас суд першої інстанції відхилив аргументи позивача про те, що порушення вказаного строку відбулося внаслідок дій відповідача щодо ненаправлення своїх представників для повторного зважування, оскільки позивач самостійно призначив дату повторного зважування вже з порушенням зазначеного строку. Наголосив, що позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки відповідачем обумовленої договором продукції в меншій кількості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДП "Антонов" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДП "Антонов" у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, прийнятим з невідповідністю висновків встановленим обставинам справи та порушенням процесуального права. Скаржник зазначає, що дії відповідача щодо врегулювання спору в досудовому порядку в своїй послідовності та сукупності свідчать лише про навмисне затягування вирішення спірного питання. Зауважує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про введення позивача в оману відповідачем щодо проведення внутрішньої перевірки. Підкреслює, що місцевим господарським судом не зазначено, у чому полягає неналежність та недопустимість наданого позивачем акта фактичного зважування та інших письмових доказів.

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 апеляційна скарга у справі № 910/6355/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/6355/23 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи.

До Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 07.08.2023 надійшли матеріали справи № 910/6355/23.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Ходаківської І.П. та Демидової А.М., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 справу № 910/6355/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 прийнято до провадження визначеним складом суду; поновлено Державному підприємству "Антонов" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23; справу № 910/6355/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

20.09.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своєї позиції вказує на те, що акт фактичного зважування поставленного матеріалу на складі цеху не відповідає вимогам п. 5.2. договору поставки, оскільки був складений вже після спливу 32 календарних днів з моменту поставки продукції. Наголошує, що товар приймався покупцем відповідно до видаткової накладної, яку підписано обома сторонами договору.

Учасники справи про розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23 повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.07.2022 року між Підприємством та Товариством було укладено договір № 10.2340.2022, за умовами якого останнє зобов`язалося поставити, а позивач - прийняти та оплатити товар: арматуру А400С, на умовах, передбачених цією угодою згідно зі специфікацією № 1 (пункт 1.1. договору).

Дана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб`єктів господарювання.

Поставка продукції здійснюється однією партією відповідно до специфікації № 1 на підставі отриманої від Підприємства письмової заявки, згідно якої Товариство надає рахунок на оплату продукції (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. зазначеної угоди ціна за одиницю продукції визначена в специфікації № 1 та включає в себе податки та збори, а також вартість тари, упаковки, маркування й доставку товару. Загальна сума договору складає 990 015,58 грн з ПДВ.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору передбачено, що розрахунки за ним проводяться у національній валюті України - гривні. Оплата за продукцію здійснюється Підприємством шляхом перерахунку 100% грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства протягом 5 банківських днів після підписання даного правочину.

Згідно з пунктами 4.1. та 4.2. договору поставка продукції здійснюється на умовах СРТ - місце призначення: 03062, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 1, відповідно до правил Інкотермс у редакції 2010 року протягом 10-ти календарних днів з дати направлення замовлення.

Відповідно до пунктів 4.6. та 4.8. договору зобов`язання Товариства з поставки продукції вважаються виконаними в момент її фактичної передачі. Датою поставки вважаться дата, яка зазначена у видатковій накладній.

Пунктом 4.9. даного правочину передбачено, що на кожну поставку продукції Товариство надає такі документи: рахунок-фактуру (2 оригінали, 2 копії); видаткову накладну (2 оригінали); сертифікат якості на кожну партію продукції.

При постачанні продукції допускається відхилення від узгодженої кількості в межах +/-10%. У такому випадку кінцевий розрахунок проводиться по фактичній вазі, що зазначена в товаросупроводжувальних документах, протягом 14 банківських днів від дати отримання Підприємством продукції. При постачанні товару в межах до -10% Товариство зобов`язується повернути грошові кошти в частині недопоставленої продукції протягом 7 банківських днів від дати отримання письмового повідомлення від Підприємства (пункт 4.11. договору).

Відповідно до пунктів 5.1. та 5.2. даної угоди якість та кількість продукції, що постачається, повинна відповідати вимогам ДСТУ 3760:2006, нормативно-технічній документації виробника та підтверджуватися сертифікатом якості останнього на кожну партію продукції окремо. У разі, якщо відвантажена продукція не відповідає якості, кількості стандарту, технічним умовам або виявлено виробничі дефекти, Підприємство зобов`язане повідомити про це Товариство у письмовій формі з наданням підтверджуючих документів з ВТК, ЦЗЛ (відомість дефектів, акт дефектації, тощо) протягом 30 календарних днів з моменту отримання такої продукції. Постачальник повинен за свій рахунок допоставити/замінити забраковану продукцію протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного повідомлення Підприємства.

Згідно з пунктом 5.4. договору продукція вважається поставленою після проведення Підприємством позитивного вхідного контролю в термін 10 робочих днів з дати фактичного отримання її на склад.

Сторони дійшли згоди про те, що до прийому продукції за кількістю та якістю не застосовуються положення Інструкції від 15 червня 1965 року № П-6 "Про порядок прийому Товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості" та Інструкції від 25 квітня 1966 року № П-7 "Про порядок прийому товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю" (пункт 6.1. договору).

Однак, пунктом 6.2. даного правочину прямо передбачено, що приймання продукції за кількістю відбувається згідно видаткової накладної, а за якістю - згідно результатів проведення вхідного контролю на території Підприємства.

У разі порушення строків поставки Товариство сплачує Підприємству пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості продукції (пункт 7.1. договору).

Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року, а в частині гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання (пункт 10.1. цього правочину).

Специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору) сторони погодили асортимент, кількість та вартість продукції для поставки, а саме: арматура 14 А400С міра в кількості - 15 тонн, вартістю 314 382,45 грн; арматура 10 А400С міра в кількості - 5,3 тонни, вартістю 112 995,10 грн; арматура 8 А240С міра в кількості - 0,4 тонни, вартістю 9 865,40 грн; арматура 12 А400С міра в кількості - 16,6 тонни, вартістю 347 916,58 грн та арматура 16 А400С міра в кількості - 1,9 тонни, вартістю 20 975,50 грн. Загальна вартість продукції за вказаною специфікацією становить 990 015,58 грн з ПДВ.

Як вбачається з матеріалсів справи, 06.07.2022 року Товариством було виставлено відповідний рахунок-фактуру № 1263 на суму 990 015,58 грн, який був оплачений Підприємством 8.07.2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від цієї ж дати № 1601.

12.07.2022 року на виконання умов договору Товариство поставило Підприємству передбачену специфікацією продукцію, що підтверджується видатковою накладною від цієї ж дати № PН-0000276.

Разом із цим, листом від 25.07.2022 року № 469/5574-22 Підприємство повідомило Товариство про невідповідність заявленої кількості продукції за вищевказаною видатковою накладною та фактично отриманої позивачем, у зв`язку з чим позивач запропонував допоставити належну кількість відповідної продукції або повернути кошти за недопоставлену її частину з відображенням у видатковій накладній фактичної кількості поставленої Підприємству продукції. Також було запропоновано направити уповноважених представників Товариства для повторного зважування продукції у разі незгоди останнього з даними Підприємства щодо її фактичної кількості.

Листом від 09.08.2022 року № 469/6243-22 Підприємство звернулося до Товариства з вимогою про повернення коштів за недопоставлену продукцію на загальну суму 163 608,84 грн, а листом від 11.08.2022 року № 469/6371-22 повідомило відповідача про необхідність направлення його представників для проведення повторного зважування поставленої продукції, яке було призначено на 12.08.2022 року.

Листами від 04.08.2022 року вих. Л453-2295 та від 10.08.2022 року вих. Л453-229 Товариство повідомило позивача про проведення ним перевірки факту недопоставки спірного товару.

12.08.2022 року Підприємством було складено в присутності його працівників та за їх підписом акт фактичного зважування поставленого матеріалу на складі цеху № 112 від цієї ж дати, згідно якого було виявлено невідповідність поставленої Товариством кількості (нестачі та надлишки по позиційно) продукції, а саме: арматури 14 А400C - 2,6 тонни нестачі, арматури 10 А400С - 0,3 тонни нестачі, арматури 12 А400С - 3,6 тонни нестачі та арматури 16 А400С - 0,9 тонни надлишку.

19 грудня 2022 року позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу № 469/11622-22 щодо сплати заборгованості у загальному розмірі 183 985,70 грн, з яких: 163 608,83 грн - вартість недопоставленої продукції, 7 364,68 грн - інфляційні втрати, 1 533,04 грн - три проценти річних, 50,31 грн - пеня, 11 452,62 грн - штраф.

Вказана вимога отримана відповідачем 26 грудня 2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення № 0504523728634. Однак згідно листа Товариства від 10 січня 2023 року вих. КС141-22\453 ця вимога була залишена відповідачем без задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Позивач на підтвердження своїх доводів щодо поставки відповідачем продукції в меншій кількості надав акт фактичного зважування поставленого матеріалу на складі цеху № 112 від 12.08.2022 року. При цьому суд першої інстанції вірно вказав на те, що складання такого акту на підтвердження невідповідності фактично поставленої продукції по кількості договором не передбачено.

Натомість пунктом 6.2. договору прямо встановлено, що приймання продукції за кількістю відбувається саме згідно видаткової накладної. При цьому, наявна в матеріалах справи видаткова накладна від 12.07.2022 № PН-0000276 була підписана уповноваженими представниками обох сторін без жодних заперечень та зауважень, у тому числі щодо визначеної у ній кількості поставленого Товариством товару.

Крім того, згідно з пунктом 5.2. договору у разі якщо відвантажена продукція не відповідає якості, кількості стандарту, технічним умовам або виявлено виробничі дефекти, Підприємство зобов`язане повідомити про це Товариство у письмовій формі з наданням підтверджуючих документів з ВТК, ЦЗЛ (відомість дефектів, акт дефектації, тощо) протягом 30 календарних днів з моменту отримання такої продукції.

Місцевий господарський суд вірно зауважив, що вказаний пункт договору не регулює відносини сторін у частині прийняття товару за кількістю.

Як вбачається з листа Підприємства від 25.07.2022 року № 469/5574-22, яким було повідомлено відповідача про поставку продукції за вищевказаною видатною накладною у меншій кількості, до останнього не було доданого жодного документа на підтвердження зазначеної обставини.

Колегія суддів враховує, що, акт, на який посилається позивач, був складений на 31-й календарний день з моменту поставки товару.

При цьому, посилання позивача на недобросовісність дій відповідача щодо ненаправлення своїх представників для повторного зважування поставленого товару, колегією суддів оцінюється критично, оскільки, як вже зазначалось раніше, пунктом 6.2. договору прямо встановлено, що приймання продукції за кількістю відбувається саме згідно видаткової накладної.

Згідно п. 6.1 договору до прийому продукції за кількістю та якістю не застосовуються положення Інструкції від 15 червня 1965 року № П-6 "Про порядок прийому Товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості" та Інструкції від 25 квітня 1966 року № П-7 "Про порядок прийому товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю".

При цьому, умовами договору не передбачено процедури та порядку фактичного зважування товару після його приймання.

За таких обставин, доводи апелянта щодо необхідності присутності представника відповідача при зважуванні товару після його прийому по видатковій накладній не відповідають умовам договору.

Інших доказів на підтвердження поставки відповідачем обумовленої договором продукції в меншій кількості позивачем до матеріалів справи надано не було.

Колегія суддів наголошує, що у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням наведеного та оцінивши надані сторонами докази у сукупності із встановленими у справі обставинами, беручи до уваги проведення фактичного зважування поставленного товару через 31 календарний день після поставки товару, зважаючи на положення пункту 6.2. договору, а також за наявності підписаної представниками обох сторін видаткової накладної, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заявленої суми основного боргу в зв`язку з її необґрунтованістю.

Враховуючи недоведеність позивачем правових підстав для стягнення з відповідача спірної суми основного боргу в розмірі 163 608,83 грн, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні решти похідних вимог щодо стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та штрафу, нарахованих на вищенаведену суму заборгованості.

При цьому судовою колегією враховано, що ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10.05.2011, пункт 58).

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, прийнятим з невідповідністю висновків встановленим обставинам справи та порушенням процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6355/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство "Антонов".

4. Справу № 910/6355/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков