Постанова

від 10.10.2023 по справі 910/2758/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2023 р. Справа№ 910/2758/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Буравльова С.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Громадської організації «Жінки майбутнього»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022, повний текст якого складено 05.09.2022

у справі № 910/2758/22 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Головного управління регіональної статистики

до Громадської організації "Жінки майбутнього"

про стягнення 30 135,99 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 Головне управління регіональної статистики звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Жінки майбутнього" про стягнення 30135,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором оренди № 8362 нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2019 та Договором № 3-в про відшкодування витрат Першої сторони на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Другій стороні від 27.02.2019. Позивач постався на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договорами, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати 50% орендної плати в загальному розмірі 12678,90 грн. за період з березня по грудень 2021 року, нарахованого на вказану суму орендної плати ПДВ у загальному розмірі 2113,16 грн, заборгованість з відшкодування земельного податку за період з березня по грудень 2021 року у розмірі 3534,11 грн, заборгованість з відшкодування витрат за комунальні послуги за період з березня по грудень 2021 року у загальному розмірі 11809,82 грн.

Доводи та заперечення відповідача

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відзив на позов від відповідача не надійшов.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 позов задоволено повністю; стягнуто з Громадської організації "Жінки майбутнього" на користь Головного управління регіональної статистики заборгованість з орендної плати в загальному розмірі 12678 грн 90 коп., заборгованість з нарахованого на суму орендної плати ПДВ у загальному розмірі 2113 грн 16 коп., заборгованість з відшкодування земельного податку у розмірі 3534 грн 11 коп., заборгованість з відшкодування витрат за комунальні послуги у загальному розмірі 11 809 грн 82 коп. та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо сплати відповідних грошових сум, то його дії відповідно до норм статті 610 ЦК України вказують на допущення ним порушень умов договору оренди та договору про утримання приміщення в частині виконання грошових зобов`язань. При цьому, у зв`язку ненаданням відповідачем належних доказів на спростування, викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління регіональної статистики підлягають задоволенню повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та судовий наказ від 04.10.2022, виданий Господарським судом міста Києва.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно дослідив усі обставини справи та надав їм неналежну правову оцінку.

А саме апелянт зазначає що:

- суд не врахував, що розрахунок плати за орендоване приміщення зроблено невірно, із завищенням, оскільки позивач - балансоутримувач передав у користування кімнату 206, яка потребувала ремонту, на який орендар вимушений був витратити кошти в сумі 50000 грн. Ці витрати не були враховані в розрахунках позивача з посиланням на те, що він не давав дозвіл на ремонт. Таке посилання апелянт вважає неправдивим, оскільки в листах орендаря, з якими він звертався з прохання дозволити завозити «матеріали для ремонту приміщення» є віза начальника ГУРСу, що свідчить про повну обізнаність про ремонт у приміщення № 206;

- позивач не виконував договірні зобов`язання протягом усього строку терміну «співпраці», а саме не допускав до орендованого приміщення протягом багатьох місяців під час ковідних обмежень, при цьому не зменшував розрахунки за орендну плату;

- орендар був безпідставно обмежений у праві користування орендованим приміщенням після 17.00, а в п`ятницю і після 16.00, а також у вихідні та святкові дні, хоча укладений договір не мав таких обмежень та не містить графіку роботи орендованого приміщення. Офіційно орендар про обмеження та зміну істотних умово договору оренди не повідомлявся;

- суд не врахував, що графік використання орендованого приміщення застосовується у випадку погодинної оренди, водночас договором не встановлювалась погодинна оренда, таким чином позивач перешкоджав орендарю у користуванні відповідачем орендованим приміщенням шляхом самовільного встановлення тривалості робочого дня, часів прийому відвідувачів, графіку роботи у передсвяткові та вихідні дні;

- позивач не виконував умови договору щодо повідомлення орендаря в письмовій формі про зміни нарахувань за комунальні послуги;

- позивач відмовив орендарю у проханні надати «орендні канікули» на 3 місяці;

- відповідач не вирішив питання з «нормальним допуском» до орендованих приміщень щодо пред`явлення перепусток представниками (працівниками) у робочі дні, а в інший час з письмового дозволу позивача за письмовим зверненням орендаря, що негативно впливало на здійснення діяльності орендаря, та свідчить про те, що позивачем запускалася схема «виживання орендарів» з відремонтованих ними приміщень;

- відповідач фактично змінив істотні умови договору оренди в порушення вимог ст. 188 ГК України;

- суд не врахував, що з лютого 2022 року представники апелянта покинули місто Київ і отримали статус ВПО в Закарпатті, а частина членів організації за кордоном України, здійснювали допомогу іншим внутрішньо - переміщеним особам, волонтерам, Збройним силам України.

Доводи та заперечення позивача

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2022 апеляційну скаргу Громадської організації "Жінки майбутнього" у справі №910/2758/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 (у складі колегії суддів: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2758/22 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/2758/22.

10.11.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2758/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 (у вищенаведеному складі суду) апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 (у складі колегії суддів: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.) апеляційну скаргу Громадської організації "Жінки майбутнього" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/2758/22 з доданими документами повернуто заявнику без розгляду на підставі ст. ч. 4 ст. 174 ГПК України, оскільки недоліки апеляційної скарги не було усунено.

08.05.2023 відповідач повторно звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/2758/22 скасувати. В апеляційній скарзі також просить поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2023 апеляційну скаргу Громадської організації "Жінки майбутнього" у справі №910/2758/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. (головуючий суддя), судді Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 (у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.) апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України та запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення до Головного управління регіональної статистики та вказати інші підстави для поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022.

21.06.2023 скаржник отримав повний текст ухвали суду від 05.06.2023 (а.с. 241).

28.06.2023, у строк встановлений судом, скаржником надіслано заяву про усунення недоліків (а.с. 242-247).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 (у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.) заяву про самовідвід судді Майданевича А.Г. від розгляду справи №910/2758/22 задоволено. Матеріали справи №910/2758/22 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 апеляційну скаргу Громадської організації «Жінки майбутнього» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/2758/22 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 поновлено Громадській організації «Жінки майбутнього» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/2758/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Жінки майбутнього» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/2758/22. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Громадської організації «Жінки майбутнього» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/2758/22 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 23.08.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 23.08.2023. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/2758/22 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

28 серпня 2023 року відповідач подав додаток до апеляційної скарги, в якому сторона з посиланням на листи ФДМ України зазначає, що громадська організація в період дії карантину повинна була бути звільнення від орендних платежів. Натомість позивач, замість того щоб повернути відповідачу зайво сплачені кошти за карантинний період, нараховує борг та подає позовну заяву до суду. До вказаного додатку відповідачем надано листи ФДМ України від 15.07.2020, а також запит відповідача від 15.08.2023 та відповідь ФДМ України на нього.

Розглянувши означені доповнення до апеляційної скарги, колегія зазначає таке.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналіз змісту частини першої статті 266 та статті 118 ГПК України дозволяє зробити висновок про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28.01.2022 по справі №920/617/19.

Зважаючи на те, що поданий відповідачем «додаток до апеляційної скарги» за своїм змістом є доповненням апеляційної скарги в розумінні приписів ст. 266 ГПК України, який поданий поза межами законодавчо визначеного строку на апеляційне оскарження та не містять клопотання про поновлення строку на їх подання, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваного судового рішення без врахування зазначених доповнень. Крім того до вказаних доповнень не було надано доказів їх надіслання іншій стороні у справі.

Оскільки апеляційна інстанція дійшла висновку про залишення доповнень без розгляду, то подані на його обґрунтування нові докази (вищенаведені листи) також не підлягають врахуванню.

Відносно поданих в апеляційній інстанції нових доказів, що не були предметом оцінки в суді першої інстанції, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (схожий за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603 тощо).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга, до якої було долучено, зокрема, листи № 38 від 12.03.2019, № 74 від 26.05.2020, № 74 від 26.06.2020, № 91 від 28.12.2021, №45 від 23.05.2021, № 91 від 05.08.2020, не містить обґрунтувань неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від сторони. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що громадська організація була обізнана про судовий розгляд справи, зокрема, зверталась до суду з відповідною заявою про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, яка була задоволена судом першої інстанції згідно ухвали від 21.06.2022.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих процесуальним законом апеляційному господарському суду, а також з дотриманням принципів справедливості та балансу інтересів, здійснює розгляд справи за наявними у справі документами.

Щодо наданих в суді апеляційної інстанції запиту відповідача від 15.08.2023 та відповідь ФДМ України (від 21.08.2023) на нього, колегія суддів, серед іншого, звертає увагу на те, що за змістом ст.80 ГПК України докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення, повинні існувати на момент звернення заявника до суду з відповідною заявою по суті спору, і саме на таку особу покладено обов`язок подання їх одночасно із заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем. Навпаки, саме допущення такої можливості судом матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення змінити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

27 лютого 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Громадською організацією "Жінки майбутнього" (далі - орендар, відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8362 (далі - Договір оренди), за умовами якого, з урахуванням додаткових угод, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення (2-му поверсі 9-ти поверхової адміністративної будівлі (далі - майно), загальною площею 44,60 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 та перебуває на балансі Головного управління регіональної статистики, код ЄДРПОУ 21680000 (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.08.2018 і становить 1146793 грн без врахування ПДВ.

Майно передається в орендну з метою розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності (п. 1.2 Договору оренди).

Згідно з п. 2.1 та п. 2.4 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2019 року 3067,19 грн.

Розмір орендної плата за перший місяць оренди лютий 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий місяць 2019 року.

Пунктом 3.2 Договору оренди узгоджено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до п. 3.3 Договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

За умовами п. 3.6 Договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктами 5.3 та 5.11 Договору оренди визначено, що орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу та здійснювати витрати, пов`язані з утримання орендованого майна протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Згідно з п. 10.1. Договору, цей договір укладено строком на 2 року 364 дні, що діє з 27 лютого 2019 року до 25 лютого 2022 року включно.

На виконання умов Договору оренди, 27.02.2019 за актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування майно - нежитлові приміщення на 2-му поверсі 9-ти поверхової адміністративної будівлі, площею 44,6 кв.м.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2019 року між Головним управлінням регіональної статистики (далі перша сторона) та Громадською організацією "Жінки майбутнього" (далі - друга сторона) було укладено Договір про відшкодування витрат Першої сторони на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Другій стороні, за умовами якого перша сторона забезпечує обслуговування та утримання 9-ти поверхової адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, загальною площею 14 651,7 кв.м., отримує комунальні послуги (далі - послуги) та сплачує земельний податок.

Перша сторона на підставі документів, що підтверджують витрати на утримання орендованого нерухомого майна, отримані комунальні послуги та нарахування земельного податку, щомісячно надає другій стороні акти надання комунальних послуг (далі - Акти) згідно з Договором та рахунки на відшкодування витрат і сплаченого земельного податку пропорційно до займаної нею площі (далі - рахунки).

Друга сторона користується приміщенням загальною площею 44,6 кв.м., що розміщене на 2-ому поверсі будівлі (кімната № 206), (далі - приміщення), і відшкодовує першій стороні витрати за послуги, зазначені в переліку комунальних послуг, що споживаються другою стороною (далі - перелік), що додається, а також частину сплаченого першою стороною земельного податку пропорційно до площі приміщення згідно з п. 271.1 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору про відшкодування витрат, друга сторона зобов`язується на підставі наданих першою стороною актів та рахунків протягом 5 робочих днів від дати їх отримання відшкодувати першій стороні вартість спожитих послуг і частини сплаченого земельного податку шляхом оплати усіх сум, зазначених у рахунках, на розрахунковий рахунок першої сторони.

Договір діє до 25 лютого 2022 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань.

Згідно з п. 5.3 Договору про відшкодування витрат у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на тих самих умовах, що зазначені у цьому Договорі, та на строки, який буде передбачено новим Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договорами, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати 50% орендної плати в загальному розмірі 12678,90 грн. за період з березня по грудень 2021 року, нарахованого на вказану суму орендної плати ПДВ у загальному розмірі 2113,16 грн. заборгованість з відшкодування земельного податку за період з березня по грудень 2021 року у розмірі 3534,11 грн., заборгованість з відшкодування витрат за комунальні послуги за період з березня по грудень 2021 року у загальному розмірі 11809,82 грн.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Оскільки передане в оренду майно є державною власністю, то до спірних правовідносин також підлягає застосуванню приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції чинній на час укладення договору (далі - Закон), який визначає організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 названого Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 19 названого Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

У відповідності до п.п. 12, 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, зі змінами, перед розрахунком орендної плати за перший місяць оренди чи після перегляду розміру орендної плати визначається розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку за такою формулою: Опл. міс. = Опл/12 х Ід.о. х Ім, де Опл - розмір річної орендної плати, визначений за цією Методикою, гривень; Ід.о. - індекс інфляції за період з дати проведення незалежної або стандартизованої оцінки до базового місяця розрахунку орендної плати; Ім - індекс інфляції за базовий місяць розрахунку орендної плати. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та пункту 3.2 Договору оренди ПДВ є податком, який нараховується на суму орендної плати відповідно до законодавства України.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в п.п. 3.1 - 3.3 Договору визначено розмір орендної плати у відповідності до встановленого порядку Методики, чинної на час укладення договору оренди.

Звертаючись з позовом у цій справі, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в загальному розмірі 12 678,90 грн та заборгованості з нарахованого на суму орендної плати ПДВ у загальному розмірі 2 113,16 грн.

В контексті пред`явлених вимог Судом встановлено, що позивачем у спірний період виставлялись згідно умов договору, зокрема, рахунки на оплату 50% орендної плати, які були отримані орендарем - Черватюк Л.Д., про що свідчить її підпис на рахунках.

Так, у відповідності до рахунку № 166 від 14.04.2021 розмір орендної плати (50%) за березень 2021 становить 2 071,26 грн в т.ч. 345,21 грн ПДВ;

- рахунку № 211 від 13.05.2021 орендна плата за квітень 2021 становить 2085,76 грн в т.ч. 347,63 грн ПДВ;

- рахунку № 270 від 14.06.2021 орендна плата за травень 2021 становить 2112,88 грн в т.ч. 352,15 грн ПДВ;

- рахунку № 312 від 13.07.2021 орендна плата за червень 2021 становить 2 117,10 грн в т.ч. 352,85 грн ПДВ;

- рахунку № 367 від 16.08.2021 орендна плата за липень 2021 становить 2 119,21 грн в т.ч. 353,20 грн ПДВ;

- рахунку № 401 від 15.09.2021 орендна плата за серпень 2021 становить 2 114,98 грн в т.ч. 352,50 грн ПДВ;

- рахунку № 525 від 14.12.2021 орендна плата за листопад 2021 становить 2 176,90 грн в т.ч. 362,82 грн ПДВ.

Отже, згідно наданих позивачем рахунків за наведений період до сплати підлягала орендна плата в сумі 14 798,09 грн з ПДВ (або 12 331,73 грн орендна плата та 2 466,36 грн ПДВ). При цьому колегія звертає увагу на те, що у вищезазначених рахунках позивачем визначено розмір 50 % орендної плати з урахуванням сум ПДВ, а тому у випадки його повної оплати такий податок є сплаченим.

У відповідності до наданої позивачем виписки з рахунку в державному казначействі (а.с. 85-86) в рядку 1 відображено зарахування від відповідача внесення коштів з оплати ПДВ з орендної плати за липень 2021 в сумі 353,20 грн; а в рядку 5 відображено зарахування від відповідача внесення коштів за орендну плату за липень 2021 в сумі 2 119,19 грн.

Однак, згідно рядку 8 та 12 зазначені кошти були повернуті платнику.

Оскільки відповідач у встановлений договором строк не здійснив оплату орендних платежів з урахуванням сум ПДВ, належних і допустимих доказів в спростування обставин невиконання договірних зобов`язань в повному обсязі до матеріалів справи не надав, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованість з орендної плати в сумі 12 331,73 грн та заборгованість з нарахованого на суму орендної плати ПДВ у розмірі 2113,16 грн (в межах позовних вимог) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог про стягнення орендної плати слід відмовити з підстав недоведення позивачем факту наявності у відповідача заборгованості (в сумі 347,17 грн). Відтак, в цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні.

Доводи апеляційної скарги про невірне визначення позивачем розрахунку плати за орендоване приміщення з мотивів неврахування балансоутримувачем проведених орендарем в ньому ремонтних робіт відхиляються апеляційною інстанцією, оскільки у відповідності до п. 5.7 Договору орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі якщо орендар подає заявку на погодження орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень.

За змістом п. 4.4 Договору для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом ФДМ України від 25.05.2018 № 686.

За змістом п. п. 10.8, 10.9 Договору у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, що здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а невід`ємні поліпшення - власністю орендодавця. Поліпшення майна, зроблені орендарем як за згодою, так і без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.

Відповідачем до матеріалів справи не надано ані доказів звернення до орендодавця в порядку п. п. 4.4, 5.7 Договору, ані доказів проведення ним таких невід`ємних поліпшень орендованого майна, що збільшили його вартість.

Відносно посилань апелянта на неможливість використання орендованого майна під час ковідних обмежень як підстави для звільнення від оплати орендних платежів, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень частин 4, 6 статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу".

Законом України від 13.04.2020 № 553-IX "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

Законом України від 16.06.2020 № 692-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді".

У постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20 викладено такі висновки щодо питання застосування положень частини 6 статті 762 ЦК України у контексті пункту 14 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України: "у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження".

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17.

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, обставини стосовно неможливості використання орендарем (у даному випадку відповідачем) з незалежних від нього причин у своїй господарській діяльності спірного орендованого майна відповідно до наведеного висновку Верховного Суду, підлягають достеменному дослідженню та встановленню на загальних підставах. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/14244/20.

У справі, що розглядається, Судом встановлено, що відповідачем на обґрунтування своїх доводів щодо неможливості використання орендованого майна не було надано будь-яких належних і допустимих доказів, зокрема, з не допуску в приміщення, неможливості знаходження в ньому та/або зберігання речей, звернення до балансоутримувача з листами про неправомірну відмову охорони в допуску, тощо. Тобто обставин об`єктивної неможливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає, - апелянтом не доведено. А відтак підстави для застосування правового механізму унормованого приписами частини 6 статті 762 ЦК України відсутні.

Також апеляційна інстанція зауважує, що у даному випадку не можуть бути застосовані приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - Постанова №611), якою врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном. Позаяк відповідач як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності (п. 1.2 Договору), не відноситься до осіб, визначених в додатках №№ 1-3 цієї Постанови.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що аргументація апеляційної скарги про те, що позивачем здійснювалися дії з обмеження використання відповідачем орендованого приміщення як підстави для звільнення останнього від сплати орендованих платежів підлягає відхиленню за її доказової неспроможності.

Твердження апелянта про незаконність встановлення балансоутримувачем графіку роботи адміністративної будівлі для орендаря не можуть бути покладені в основу висновку про відмову в задоволенні позову у цій справі, оскільки не спростовують факту користування орендованим приміщенням, зокрема, шляхом розміщення в ньому майна юридичної особи, що також виключає можливість розрахунку орендної плати погодинно (про що зазначає апелянт).

Також підлягають відхиленню доводи апелянта в частині внесення позивачем змін до істотних умов договору оренди, оскільки вони не входять в предмет доказування у цій справі. Натомість орендар не позбавлений права звернутися до суду з позовом про захист свого інтересу.

Щодо позовних вимог про стягнення земельного податку та витрат за комунальні послуги

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у даній справі заявлено також вимоги про стягнення з відповідача витрат на відшкодування земельного податку у розмірі 3534,11 грн та комунальні послуги у загальному розмірі 11 809,82 грн.

Як вже зазначалось у цій постанові, на виконання п. 5.11 Договору оренди між сторонами укладено правочин на відшкодування витрат з утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, згідно якого на відповідача покладено обов`язок з відшкодування витрати за послуги, зазначені в переліку комунальних послуг, а також частини сплаченого позивачем земельного податку пропорційно до площі приміщення.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату частини земельного податку на суму 589,02 грн на місяць, а саме рахунки № 188 від 14.04.2021, № 231 від 13.05.2021, № 289 від 14.06.2021, № 333 від 13.07.2021, № 422 від 15.09.2021, № 546 від 14.12.2021. Загальна сума цих рахунків становить 3534,11 грн.

У відповідності до наданої позивачем виписки з рахунку в державному казначействі (а.с. 85-86) в рядку 3 відображено зарахування від відповідача внесення коштів з оплати земельного податку за липень 2021 в сумі 589,02 грн. Однак, згідно рядку 10 такі кошти повернуті платнику. Інших доказів документального підтвердження оплати відповідачем зазначеного податку за спірний період в матеріалах справи відсутні.

До матеріалів справи позивачем надано акти виконаних робіт/наданих послуг № 44 від 17.03.2021 на суму 2 999,55 грн; № 55 від 22.04.2021 на суму 1 700,42 грн; № 73 від 24.05.2021 на суму 569,48 грн; № 87 від 08.06.2021 на суму 517,78 грн; № 492 від 13.07.2021 на суму 532,04 грн; № 506 від 17.08.2021 на суму 563,35 грн; № 521 від 15.09.2021 на суму 693,06 грн; № 534 від 19.10.2021 на суму 581,28 грн; № 554 від 18.11.2021 на суму 723,37; № 567 від 23.12.2021 на суму 4 243,92 грн; № 578 від 28.12.2021 на суму 149,83 грн; № 588 від 30.12.2021 на суму 127,93 грн.

Зі змісту вказаних актів слідує, що вони були виставлені на відшкодування комунальних послуг згідно переліку таких послуг, наведеного в Додатку № 1 до Договору № 3-в від 27.02.2019, а також визначені з урахуванням їх пропорційності до орендованої площі згідно порядку, наведеного в Додатку № 2 до Договору № 3-в від 27.02.2019.

Відповідач в апеляційній скарзі жодним чином не заперечує вірність проведення розрахунків цих послуг, лише зазначає про невиконання позивачем зобов`язань щодо письмового повідомлення орендаря про зміну розцінок і тарифів комунальних послуг. Однак такі доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення вартості на відшкодування витрат на комунальні послуг, так як неналежне виконання однією стороною правочину свого зобов`язання може зумовлювати настання у такої особи відповідальності в порядку визначеному договором, а не звільнення іншої сторони від виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.2.3 Договору про відшкодування витрат, друга сторона зобов`язується на підставі наданих першою стороною актів та рахунків протягом 5 робочих днів від дати їх отримання відшкодувати першій стороні вартість спожитих послуг і частини сплаченого земельного податку шляхом оплати усіх сум, зазначених у рахунках, на розрахунковий рахунок першої сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що представлений позивачем суду рахунок № 546 від 14.12.2021 про сплату частини земельного податку на суму 589,02 грн, та акти виконаних робіт/наданих послуг № 567 від 23.12.2021 на суму 4 243,92 грн; № 578 від 28.12.2021 на суму 149,83 грн; № 588 від 30.12.2021 на суму не містять підпису уповноваженої особи орендаря про їх отримання. Докази їх надіслання засобами поштового зв`язку у справі відсутні.

У зв`язку з цим, Суд вважає, що на час звернення позивача з цим позовом строк оплати послуг та податку згідно наведених вище рахунків/актів не настав, адже вони не були вручені орендарю, який з об`єктивних причин самостійно не може визначити їх розмір та сплатити вірну суму, через що умови п. 2.2.3 Договору пов`язують строк оплати саме з фактом отримання відповідних розрахункових документів.

Отже обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, слід вважати вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 945,09 грн (3534,11 грн - 589,02 грн) витрат на відшкодування земельного податку та 7 288,14 грн (11 809,82 грн - 4 243,92 грн - 149,83 грн - 127,93 грн) заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги. В іншій частині цих позовних вимог апеляційна інстанція відмовляє в їх задоволенні з підстав передчасності пред`явлення.

Відтак позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржене рішення підлягає зміні з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

Розподіл судових витрат у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 129 ГПК України, здійснюється пропорційно задавленим вимогам.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/2758/22 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації "Жінки майбутнього" (01001, м. Київ, вулиця Софіївська, буд. 10-А; ідентифікаційний код 36530924) на користь Головного управління регіональної статистики (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6; ідентифікаційний код: 21680000) заборгованість з орендної плати в загальному розмірі 12 331 (дванадцять тисяч триста тридцять одна) грн 73 коп., заборгованість з нарахованого на суму орендної плати ПДВ у загальному розмірі 2113 (дві тисячі сто тринадцять) грн 16 коп., заборгованість з відшкодування земельного податку у розмірі 2 945 (дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять) грн 09 коп., заборгованість з відшкодування витрат за комунальні послуги у загальному розмірі 7 288 (сім тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 14 коп. та судовий збір у розмірі 2 031 (дві тисячі тридцять одна) грн 69 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити».

Стягнути з Головного управління регіональної статистики (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6; ідентифікаційний код: 21680000) на користь Громадської організації "Жінки майбутнього" (01001, м. Київ, вулиця Софіївська, буд. 10-А; ідентифікаційний код 36530924) 673 (шістсот сімдесят три) грн 96 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.І. Буравльов