Рішення

від 28.09.2023 по справі 908/730/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/128/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2023 Справа № 908/730/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Галтехнопарк (77100 Івано-Франківська область, м. Галич, вул. Вітовського, 32-А, ідентифікаційний номер юридичної особи 34659000)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь (69008 м. Запоріжжя, Південне шосе, 72, ідентифікаційний номер юридичної особи 001911230)

про стягнення 6 908 533 грн 73 коп.

за участю

представника позивача: Цибульник О.С., ордер ВВ № 1030859 від 02.05.2023

представник відповідача: Прокопенко М.О., дов. № 20-77 від 26.12.2022

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Галтехнопарк звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь про стягнення 5 990 722 грн 00 коп. основного боргу, 373 333 грн 09 коп. пені, 458773 грн 56 коп. втрат від інфляції та 86 705 грн 89 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2023, справу № 908/730/23 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2023, справу № 908/730/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.

Ухвалою суду від 20.03.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

30.03.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Галтехнопарк надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.

Ухвалою суду від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/730/23, присвоєно справі номер провадження 27/128/23 розгляд справи призначено на 03.05.2023 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.05.2023 відкладено підготовче судове засідання на 31.05.2023.

Ухвалою суду від 31.05.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті 27.06.2023.

У судовому засіданні 27.06.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву на 01.08.2023.

Ухвалою суду від 01.08.2023 відкладено розгляд справи на 21.08.2023.

У судовому засіданні 21.08.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву на 18.09.2023.

У судовому засіданні 18.09.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву на 28.09.2023.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 28.09.2023 під технічну фіксацію судового процесу представник позивача просив суд стягнути з відповідача 5 950 176 грн 60 коп. основного боргу, 372 333 грн 09 коп. пені, 458 773 грн 56 коп. інфляційних втрат, 86 705 грн 89 коп. 3 % річних.

28.09.2023 представник відповідача підтримав свої заперечення на позовну заяву, викладені у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та підтримав клопотання про зменшення пені та 3 % річних на 90 %.

Позивач заперечив проти даного клопотання.

Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог. Представник відповідача під технічну фіксацію судового процесу зазначив, що оригіналів про собі не має.

У судовому засіданні 28.09.2023 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Галтехнопарк (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь (Покупець) укладено договір № 20/2021/193.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов`язується передати, а Покупець прийняти та оплатити вапно для флюсування на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка вапна для флісування здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в Специфікаціях і включають всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витратні Постачальника, пов`язані з поставкою вапна.

Згідно п. 4.2 договору ціна на вапно може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін до цього Договору. Зміна цін після оплати Ресурсів не допускається.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата Покупцем вапна здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначених у цьому Договорі.

Згідно п. 5.2 договору оплата за поставку вапна буде здійснюватися протягом терміну, зазначеного у специфікаціях, який обчислюється з моменту поставки ресурсів та надання документів, зазначених у п. 6.4 цього Договору.

Датою оплати Ресурсів вважається дата списання коштів з поточного рахунку Покупця (п. 5.3 договору).

Згідно п. 5.4 договору Покупець має право здійснити оплату вапна до настання термінів оплати.

Відповідно до п. 10.5 договору, даний договір діє до 31.12.2021.

30.12.2021 між Постачальником та Покупцем в особі уповноважених представників укладено додаткову угоду № 2 до Договору поставки № 20/2021/193 від 30.12.2021, відповідно до умов якої строк дії договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 визначений до 31.12.2022.

10.01.2021 між Покупцем в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А., та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 1 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до специфікації № 1 від 10.01.2021 Постачальник протягом січня 2021 року зобов`язався поставити 500 тон вапна для флюсування на загальну суму 1075000,00 грн без ПДВ на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701), а Покупець оплатити отримані ресурси протягом 90 календарних днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 1, Постачальник (позивач) протягом січня - лютого 2021 року поставив відповідачу ресурси (вапно для флюсування) на загальну суму 1 202 409 грн 00 коп., які відповідач прийняв.

Поставка підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період січень-лютий 2021 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Отже, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 Договору поставки та специфікації № 1 від 10.01.2021 до Договору поставки виник обов`язок здійснити оплату за поставлене протягом січня-лютого 2022 року вапно для флюсування на суму 1 202 409 грн 00 коп.

01.04.2021 між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А. та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 2 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до специфікації № 2 від 01.04.2021 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, Постачальник протягом квітня - червня 2021 року зобов`язався поставити 2000 тон вапна для флюсування на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701), а Покупець оплатити отримані ресурси протягом 90 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 2, Постачальник протягом квітня - червня 2021 року поставив Покупцю вапно для флюсування на загальну суму 3 342 774 грн 00 коп., що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період квітень - червень 2021 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, та специфікації № 2 від 01.04.2021 до Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлені протягом квітня - червня 2021 року ресурси (вапно для флюсування) на суму 3 342 774 грн. 00 коп.

У травні 2021 року від Покупця на користь Постачальника надійшли грошові кошти на загальну суму 1 202 409 грн 00 коп., отже, Покупець в повній мірі сплатив поставлені позивачем за січень-лютий 2021 року ресурси за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 в повному обсязі, і підстави для нарахування штрафних санкцій за цей період відсутні.

01.07.2021, діючи на підставі Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А., та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 3 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 3 від 01.07.2021 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, Постачальник протягом липня 2021 року зобов`язався поставити 1000 тон вапна для флюсування на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701) на загальну суму 2 300 000 грн 000 коп., а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 180 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 3, Постачальник протягом липня 2021 року поставив Покупцю вапно для флюсування на загальну суму 2 716 944 грн 00 коп., які Покупець прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за липень 2021 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Отже, у Покупця, у відповідності до умов 5.2 Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та Специфікації № 3 від 01.07.2021 до Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлене протягом липня 2021 року вапно для флюсування на суму 2 716 944 грн 00 коп.

02.08.2021, діючи на підставі Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А., та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 4 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 4 від 02.08.2021 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, Постачальник протягом серпня-вересня 2021 року зобов`язався поставити 1900 тон вапна для флюсування на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701) на загальну суму 4 370 000 грн 00 коп., а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 180 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 4, Постачальник протягом серпня-вересня 2021 року поставив Покупцю вапно для флюсування на загальну суму 5 672 076 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період серпень-вересень 2021 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та Специфікації № 4 від 02.08.2021 до Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлені протягом серпня-вересня 2021 року ресурси (вапно для флюсування) на суму 5 672 076 грн 00 коп.

У серпні - вересні 2021 року від відповідача на користь позивача надійшли грошові кошти у сумі 928 740 грн 00 коп., як часткова оплата за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 в частині оплати за поставлене позивачем протягом квітня - червня 2021 року вапно для флюсування.

Загальна суму простроченої заборгованості за договором поставки станом на 01.10.2021 склала 2 414 034 грн 00 коп., строкова заборгованість склала 8 389 020 грн 00 коп.

01.10.2021, діючи на підставі Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за

довіреністю Авджи Е.А., та Постачальником, в особі директора Воровича

Д.Л., укладено Специфікацію № 5 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 5 від 01.10.2021 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, Постачальник протягом жовтня - грудня 2021 року зобов`язався поставити 1500 тон вапна для флюсування на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701) на загальну суму 3 675 000 грн 00 коп., а Покупець оплатити отримані ресурси протягом 180 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 5, Постачальник протягом жовтня - грудня 2021 року поставив Покупцю вапно для флюсування на загальну суму 1 329 264 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставленого вапна для флюсування за період жовтня - грудня 2021 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та Специфікації № 5 від 01.10.2021 до Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлене протягом жовтня - грудня 2021 року вапно для флюсування на суму 1 329 264 грн 00 коп.

У жовтні - грудні 2021 року від відповідача на користь позивача надійшли грошові кошти у сумі 3 704 334 грн 00 коп., як часткова оплата за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 в частині оплати за раніше поставлене позивачем вапно для флюсування.

Крім цього, 11.10.2021 між позивачем та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» був укладений Договір факторингу з регресом № МБ-Ф-LVO-4060, на підставі якого 18.10.2021 були погашені зобов`язання відповідача за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 перед позивачем на загальну суму 7 847 777 грн 00 коп.

З урахуванням викладеного вище, на підставі договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, в період 10.01.2021 - 31.12.2021 позивач поставив відповідачу ресурсів на загальну суму 14 263 467 грн 00 коп., відповідач оплатив поставлені ресурси загалом на суму 4 906 743 грн 00 коп., зобов`язання відповідача перед позивачем погашені АТ «Перший український міжнародний банк» на загальну суму 7 847 777 грн 00 коп.

Станом на 01.01.2022, строкова заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 складала 1 508 947 грн 00 коп.

30.12.2021, діючи на підставі Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А., та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 6 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 6 від 30.12.2021 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, Постачальник протягом січня та лютого 2022 року зобов`язався поставити по 500 тон вапна для флюсування на загальну суму 3 850 000 грн 00 коп. без ПДВ на умовах СРТ залізничної станції «Запорожье-Левое» (код станції 460005), а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 180 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 6, позивач протягом січня - лютого 2022 року поставив відповідачу вапно для флюсування на загальну суму 3 060 057 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період січень - лютий 2022 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, відповідності до умов 5.2 Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та Специфікації № 6 від 30.12.2021 до Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлене протягом січня - лютого 2022 року вапно для флюсування на суму 3 060 057 грн 00 коп.

01.03.2022, діючи на підставі Договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А. та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 7 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 7 від 01.03.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, позивач протягом березня 2022 року зобов`язався поставити 500 тон вапна для флюсування на загальну суму 1 850 000 грн 00 коп. без ПДВ на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701), а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 180 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 7, позивач протягом березня 2022 року поставив відповідачу вапно для флюсування на загальну суму 878 010 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період березня 2022 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

06.01.2022 від відповідача на користь позивача надійшла оплата у сумі 179 676 грн 00 коп., як оплата за ресурси, які були поставлені 06.07.2021.

30.03.2022, діючи на підставі договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А. та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено специфікацію № 8 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 8 від 30.03.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, позивач протягом квітня 2022 року зобов`язався поставити 3000 тон вапна для флюсування на загальну суму 11 700 000 грн 00 коп. без ПДВ на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701), а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 10 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 8, позивач протягом квітня 2022 року поставив відповідачу ресурси (вапно для флюсування) на загальну суму 10 780 848 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період квітня 2022 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та Специфікації № 8 від 30.03.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлене протягом квітня 2022 року вапно для флюсування на суму 10 780 848 грн. 00 коп.

15.04.2022 від відповідача на користь позивача надійшли грошові кошти у загальній сумі 546 342 грн 00 коп., як оплата за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021.

30.04.2022, діючи на підставі договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А. та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено специфікацію № 9 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 9 від 30.04.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, позивач протягом травня 2022 року зобов`язався поставити 2500 тон вапна для флюсування на загальну суму 9 750 000 грн 00 коп. без ПДВ на умовах СРТ залізничної станції «Правда» (код станції 451701), а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 10 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 9, позивач протягом травня 2022 року поставив відповідачу ресурси (вапно для флюсування) на загальну суму 12 832 794 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується

Ця фактична обставина, яка підтверджує належне виконання видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період травня 2022 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та Специфікації № 9 від 30.04.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлені протягом травня 2022 року ресурси (вапно для флюсування) на суму 12 832 794 грн 00 коп.

У травні 2022 року від відповідача на користь позивача надійшли грошові кошти у загальній сумі 18 088 668 грн 00 коп., як оплата за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021.

01.06.2022, діючи на підставі договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, між Покупцем, в особі уповноваженого представника за довіреністю Авджи Е.А. та Постачальником, в особі директора Воровича Д.Л., укладено Специфікацію № 10 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, яка є невід`ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до Специфікації № 10 від 01.06.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021, позивач протягом червня 2022 року зобов`язався поставити 200 тон вапна для флюсування на загальну суму 8 600 000 грн 00 коп. без ПДВ на умовах СРТ залізничної станції «Запорожье-Левое» (код станції 460005), а відповідач оплатити отримані ресурси протягом 10 днів з дати виставлення рахунку, яка відповідає даті штемпеля залізничної станції у відповідній накладній.

У відповідності до умов укладеного договору, Специфікації № 10, позивач протягом червня - липня 2022 року поставив відповідачу ресурси (вапно для флюсування) на загальну суму 10 517 226 грн 00 коп., які відповідач прийняв, що підтверджується видатковими накладними, залізничними накладними, які містять відповідний відбиток штемпеля залізничної станції, а також актами експертизи про визначення облікової ваги фактично поставлених ресурсів (вапно для флюсування) за період травня 2022 року, перелік яких зазначений в окремо наданому реєстрі.

Таким чином, у відповідача, у відповідності до умов 5.2 договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 Специфікації № 10 від 01.06.2022 до договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 виник обов`язок здійснити оплату за поставлені протягом червня - липня 2022 року ресурси (вапно для флюсування) на суму 10 517 226 грн 00 коп.

Протягом червня - липня 2022 року від відповідача на користь позивача як оплата за договором поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 надійшли кошти загалом у сумі 14 772 474 грн 00 коп.

В період 01.01.2022 - 07.07.2022 (дата останньої поставки) позивачем на виконання договору поставки № 20/2021/193 від 10.01.2021 та укладених до цього договору Специфікацій, які є невід`ємними частинами зазначеного договору, поставлено відповідачу ресурси (вапно для флюсування) на загальну суму 38 068 935 грн 00 коп.

В період 01.01.2022 - 21.07.2022 (дата останнього платежу) відповідач сплатив на користь позивача за поставлені ресурси кошти на загальну суму 33 587 160 грн 00 коп., які включали в себе платежі на суму 1 508 940 грн 00 коп., як погашення строкової заборгованості за поставлені позивачем ресурси протягом 2021 року.

Таким чином, протягом зазначеного періоду ПАТ відповідач здійснив погашення заборгованості за поставку ресурсів у 2021 році, а також в повній мірі за поставки ресурсів, які відбувались в період 13.04.2022 - 26.06.2022, частково за поставки ресурсів, які відбувались у січні 2022 року.

Під час розгляду справи було встановлено, що позивачем не було враховано у позовній заяві оплату, яку здійснено відповідачем у розмірі 40 538 грн 40 коп. за Специфікацією № 7 від 01.03.2022 за товар отриманий за видатковою накладною № 434 від 03.07.2022 та рахунком-фактурою № 208 від 07.07.2022. Вказана оплата була здійснена 10.01.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 763928 від 10.01.2023.

23.05.2023 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що при подачі позову не врахував оплату відповідачем, в зв`язку з чим просить суд просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 6867996 грн 14 коп, а саме: 5950183 грн 60 коп основного боргу, 372333 грн 09 коп пені, 458773 грн 56 коп втрат від інфляції, 86705 грн 89 коп 3 % річних.

Судом в порядку ст. 46 ГПК України прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги наступного змісту: стягнення 5950183 грн 60 коп основного боргу, 372 333 грн 09 коп пені, 458 773 грн 56 коп втрат від інфляції, 86 705 грн 89 коп 3 % річних.

У судовому засіданні 28.09.2023 позивач під технічну фіксацію судового процесу зазначив, що допустив арифметичну помилку при розрахунку суми основного боргу в розмірі 7 грн 00 коп.

Просив суд стягнути з відповідача 5 950 176 грн 60 коп. основного боргу.

Судом враховано при розгляді справи дана заява позивача.

Відповідач у повному обсязі не здійснив оплату поставленого позивачем та отриманого відповідачем вапна, в результаті чого сума основної заборгованості за договором поставки склала 5 950 176 грн 60 коп.

На день розгляду справи в суді позивач просить суд стягнути з відповідача 5 950 176 гнрн 60 коп.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, господарський суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів,тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 5 950 176 грн 60 коп. залишилось невиконаним.

Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 20/2021/193 від 10.01.2021.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару (вапна для флісування) на користь позивача.

Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем товару та факт її прийняття відповідачем.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5 950 176 грн 60 коп. по договору № 20/2021/193 від 10.01.2021 є обґрунтованими та доведеними.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 372 333 грн 09 коп пені, 458 773 грн 56 коп втрат від інфляції, 86 705 грн 89 коп 3 % річних.

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 372 333 грн 09 коп. пені заявлена на підставі п. 7.2 договору, яким визначено, що у випадку порушення більше ніж на 30 календарних днів строку оплати Ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді.

Судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми пені, з урахуванням заяв позивача (про зменшення розміру позовних вимоги та про арифметичну помилку щодо основного боргу) та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 370 772 грн 27 коп.

В частині стягнення пені в розмірі 1 560 грн 83 коп. слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, з урахуванням заяв позивача (про зменшення розміру позовних вимоги та про арифметичну помилку щодо основного боргу) та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 456 428 грн 32 коп.

В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 344 грн 24 коп. слід відмовити.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3 %, з урахуванням заяв позивача (про зменшення розміру позовних вимоги та про арифметичну помилку щодо основного боргу) та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума 3 % в розмірі 85 805 грн 87 коп.

В частині стягнення 3 % в розмірі 900 грн 02 коп. слід відмовити.

Будучи ознайомленим з умовами договору № 20/2021/193 від 10.01.2021, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

В силу ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ця стаття встановлює особливості відшкодування збитків та штрафних санкцій у разі порушення грошових зобов`язань.

Визначення грошових зобов`язань надано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань". Згідно п. 1.1 постанови грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦКУ, є виражене в грошових одиницях (національній валюті чи в грошовому еквіваленті в іноземній вал оті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання свого обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатній поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1 постанови).

Головна особливість грошових зобов`язань полягає в тому, що вини мають специфічний предмет - гроші, які завжди с в обігу. Цим пояснюється особливість відповідальності за порушення грошових зобов`язань, яка полягає в тому, що учасник господарських відносин у разі такого порушення не звільняється від відповідальності через неможливість його виконання. Це правило не містить ніяких виключень, тому що відповідальність за неповернення грошових коштів розглядається як абсолютна, безмежна. Це означає, що боржнику не надано можливості уникнути її ні за яких умов, навіть при посиланні на відсутність своєї вини, дію обставин непереборної вили тощо.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.

Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді. Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтехнопарк» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69008 м. Запоріжжя, Південне шосе, 72, ідентифікаційний номер юридичної особи 001911230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтехнопарк» (77100 Івано-Франківська область, м. Галич, вул. Вітовського, 32-А, ідентифікаційний номер юридичної особи 34659000) 5 950 176 (п`ять мільйонів дев`ятсот п`ятдесят тисяч сто сімдесят шість) грн 60 коп. основного боргу, 370 772 (триста сімдесят тисяч сімсот сімдесят дві) грн 27 коп. пені, 456 428 (чотириста п`ятдесят шість тисяч чотириста двадцять вісім) грн 32 коп. інфляційних втрат, 85 805 (вісімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ять) грн. 87 коп., 102 947 (сто дві тисячі дев`ятсот сорок сім) грн 75 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 10.10.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.