Ухвала

від 11.10.2023 по справі 909/929/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/929/23

УХВАЛА

11.10.2023 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КРГ" про забезпечення позову (вх. № 11848/23 від 09.10.2023),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КРГ" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Яричківського Володимира Ярославовича про стягнення 769752,36 грн, з яких: 555770,00 грн - вартість нестачі майна, 21883,89 грн - інфляційні втрати, 15394,06 грн. - три проценти річних, 137800,51 грн - пеня, 38903,90 - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання №1/09 від 10 вересня 2022 року, в зв`язку з чим виникла втрата (нестача), переданого на зберігання майна, на яку позивачем нараховано інфляційні втрати, три проценти річних, пеню та штраф.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/929/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд в порядку забезпечення позову, в межах суми даного позову, накласти арешт на однокімнатну квартиру, загальною площею 39,81 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2289269626101 та заборонити її відчуження.

В обґрунтування заяви позивач покликається на те, що факт розтрати майна відповідач визнав шляхом підписання акта звірки № 1 від 10.10.2022 року. Однак, незважаючи на умови договору (п. 5.7.), яким передбачено, що зберігач, зобов`язаний відшкодувати поклажодавцеві втрати чи нестачу майна, протягом 20 днів з моменту виявлення, відповідач свого обов`язку не виконав, грошові кошти не повернув (не відшкодував вартість втраченого майна), що і призвело до звернення ТОВ "КРГ" до Господарського суду із позовом про стягнення таких коштів і штрафних санкцій на суму 769752,36 грн.

Також заявник звертає увагу суду, що незважаючи на всі вимоги позивача повернути вказані кошти в добровільному порядку, відповідач ухиляється від виконання такого обов`язку, уникає зустрічей, і вчиняє дії, направлені на ухилення від сплати боргу, що дає обґрунтовані підстави вважати, що відповідач буде ухилятись і від виконання ймовірно, прийнятого на користь позивача, судового рішення.

Покликаючись на правову позицію викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, заявник стверджує, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Заявником долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.10.2023 року, згідно якої у власності ОСОБА_1 знаходиться:

- земельна ділянка, площею 0,994 га, кадастровий номер: 2610100000:08:003:0763, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2613529426040;

- однокімнатна квартира, загальною площею 39,81 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2289269626101;

- двокімнатна квартира, загальною площею 43,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1562892626101.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) п. виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору (постанови Верховного Суду від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19).

Предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про стягнення коштів. Однак, позивач просить накласти арешт на майно відповідача, що не є предметом спору у даній справі. Позивачем також не наведено доказів того, що у відповідача відсутні грошові кошти, в тому числі і на рахунках в банківських установах, за рахунок яких може відбутись погашення заборгованості.

Доводи позивача про імовірне утруднення виконання судового рішення у справі є необґрунтованим/недоведеним та базуються лише на припущеннях, адже позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю у відповідача грошових коштів; доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду.

Позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження того, що відповідач здійснив, здійснює чи має намір здійснити будь-які дії, спрямовані на витрачання коштів чи відчуження свого майна з метою ухилення від виконання зобов`язань.

Саме лише посилання на потенційну можливість ухилення боржника від виконання грошових зобов`язань без відповідного доказового обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Важливою, у зв`язку з цим, є також і та обставина, що акт звірки № 1 на предмет наявності майна відповідно до об`єму та кількості переданого майна на відповідальне зберігання за актом № 1 приймання-передачі до договору № 1/09 відповідального зберігання від 10 вересня 2022, яким позивач обґрунтовує факт нестачі майна, переданого ним відповідачу на відповідальне зберігання, підписано між сторонами 10 жовтня 2022 року, тобто майже за рік до звернення позивача із позовом до суду.

Разом з тим позивач не надає суду відомостей, що після 10 жовтня 2022 року відповідач, знаючи про можливе звернення позивача із позовом до суду про стягнення вартості майна, щодо якого виявлено факт нестачі, вчиняв будь-які дії, спрямовані на відчуження належного йому майна.

Навпаки, з доданих до позовної документів слідує, що як на 10.10.2022, так і на 07.10.2023 відповідач залишається власником земельної ділянки та двох квартир.

Щодо посилання позивача на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, то в даній справі Верховний Суд, окрім інших обставин виходив також і з того, що суд першої інстанції встановив існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

У справі, що розглядаються судом такі обставини не підтверджені, суду не надано доказів існування загрози припинення чи зупинення господарської діяльності відповідача.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

З огляду на наведене, позивачем належними і допустимими доказами не доведено обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, а також висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 136 ГПК України, в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 74, 77, 136, 137, 138, 140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "КРГ" про забезпечення позову (вх. № 11848/23 від 09.10.2023) відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст ухвали складений та підписаний 11.10.2023.

Суддя І.Є. Горпинюк