Рішення

від 26.09.2023 по справі 916/1781/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1781/23Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліна Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/1781/23 за позовом Департамента комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська,1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Приватного підприємства "ОМЕГА" (65028, м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 55, кв. 13,код ЄДРПОУ 31640385)

про визнання недійсним договору оренди та виселення.

Представники сторін:

Від позивача: Добров Р.М., самопредставництво;

Від відповідача: Попроцький Д.М., за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська,1, код ЄДРПОУ 26302595) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача до відповідача: Приватного підприємства "ОМЕГА" (65028, м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 55, кв. 13,код ЄДРПОУ 31640385) про визнання недійсним договору оренди від 19.05.2009р. № 12-к/09 та виселення відповідача з орендованого приміщення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі № 916/1781/23 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 05 червня 2023р.

Ухвалою від 05.06.2023р. розгляд справи у підготовчому провадженні було відкладено на 19.06.2023р., повідомлення про розгляд справи розміщено на сайті судової влади за ініціативою суду (а.с.62).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні 07.08.2023р. Дата судового засідання визначена з урахуванням перебування судді у відпустці.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На виконання положень названого Закону Господарським судом Одеської області вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Лише 13.07.2023р. (а.с.34) від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

21.07.2023р. за вхідним № 24816/23 від представника відповідавча надійшлша заява про застосування судом строків позовної давності під час розгляду даної справи (а.с. 75-78).

Враховуючи, що провадження у справі відкрито ухвалою від 05.05.2023р., суд зазначає, що до суду від відповідача взагалі не надходив відзив по суті позовних вимог, що підтверджується відомостями, що містятся у системі Діловодство госпподарського суду.

Разом з тим, 07.08.2023р. за вхідним № 26678/23 від позивача надійшла відповідь на відзив ( а.с.83-93), з якого вбачається, що похивач отримав відзив відповідача лише 25.07.2023р.

Суд зазначає, що усі процесуальні документи (ухвали), що надсилались на адресу відповідача, повернулися до суду без вручення, з відміткою Укрпошти про те, що відповідач відсутній за місцезнаходженням. Доказів зміни місцезнаходження відповідач суду не надавав.

В судове засідання 26.09.2023р. прибули представники сторін. Справу розглянуто по суті. Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Приватному підприємству «ОМЕГА» (далі - Орендар) згідно з договором оренди від 19.05.2009 № 12-к/09 (далі - Договір) укладеним з Відділом освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Орендар), надано у строкове платне нежитлове приміщення y ЦДЮТ «Евріка», загальною площе 25,74 кв.м., розташоване за адресоо: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25.

Умовами п. 1.3. Договору визначено термін дії договору оренди до 18.05.2010р.

У відповідності до п. 4.1. Договору, вказаний вище об? єкт оренди передано виключно під розміщення ремонту одягу, прийом у хімчистку та магазин непродовольчих товарів.

Додатковою угодою від 16.04.2010 продовжено термін дії Договору до 18.05.2011 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою продовжено термін дії Договору до 31.05.2012 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 01.03.2012 внесено зміни до п. 1.1. Договору, виклавши у наступній редакції «Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення КПНЗ ОЦЮЮТ «Еврика», площею 25,74 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25», продовжено термін дії Договору до 31.05.2013 внесено зміни щодо профілю використання на «розміщення ремонту одягу, прийому у хімчистку та ремонту електрообладнання з 01.03.2012» та у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 12.06.2013 продовжено термін дії Договору до 31.05.2014 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 28.05.2014 № 6 продовжено термін дії Договору до 31.05.2015 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 17.04.2015 №7 продовжено термін дії Договору до 31.05.2016р. та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 12.05.2016 № 8 продовжено термін дії Договору до 31.05.2017 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором від 03.01.2017 № 1 внесено зміни у частині назви Орендодавця з «Відділ освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради» на «Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району у м. Одеси».

Додатковим договором від 10.06.2017 № 2 продовжено термін дії Договору до 31.05.2018, змінено площу об?єкту оренди з « 25,74 кв.м» на « 26,0 кв.м» у відповідності до технічного паспорту від 08.06.2016, та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 05.01.2018 № 3 внесено зміни до договору оренди у частині назви орендодавця на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради».

Додатковим договором від 16.04.2018 № 4 продовжено термін дії Договору у з 16.04.2018 до 16.03.2021 та внесено зміни у частинні розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 12.12.2019 № 5 продовжено термін дії Договору у з 12.12.2019 до 12.11.2022 та внесено зміни у частинні розрахунку орендної плати за місяць.

Приймаючи до уваги, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди комунального майна, а майно, яке виступає предметом Договору, належить до комунальної власності, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та інших нормативно-правових актів в сфері оренди комунального майна.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі за текстом - постанова № 634).

Відповідно до п. 5 Постанови № 634 Договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

За таких обставин, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ. яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, договір оренди вважається таким, що продовжив свою дію.

Згідно з пи. «в» п 2.4.1. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-УІІІ (далі - Положення), на Департамент покладено функції здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого манна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності.

Відповідно до пи. «п» п 2.4.1. Положення, на Департамент покладено функції здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією уповноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

05.09.2017 прийнято Закон України Про освіту № 2145-УІІ, який набрав чинності 28.09.2017, у якому ч. 4 ст. 80 зазначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Види господарської діяльності, для здійснення якої надаються в оренду приміщення закладів освіти, мають відповідним чином забезпечувати освітній процес, в тому числі належні умови для праці та здобуття освіти.

Тобто, обмеження на передання в оренду не поширюється на об`єкти, які не використовуються та не можуть за своїми властивостями використовуватися у процесі навчання чи освітній діяльності у цілому.

Отже, норми Законів України Про оренду державного та комунального манна, Про освіту, постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, інллгмн установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, у їх системному поєднанні містять заборони передавати в оренду не пов`язаного із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу та яке не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, й у такому обсязі, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти.

З огляду на пряму заборону для передання в користування конкретного об`єкта оренди, отримання в дохід державного бюджету та балансоутримувача об`єктивно обрахованих орендних платежів свідчить про недоцільне використання державного майна.

Позивач зазначає, що у ході проведення обстеження нежитлового приміщення, загальною площею 26,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25, встановлено, що Орендар і надалі веде господарську діяльність визначену у п. 4.1. Договору, про що складено відповідний акт від 03.03.2023 з фотофіксацією.

При цьому представник відповідача до участі у обстеженні об"єкту оренди позивачем не залучався.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань передбачені ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин позивач вважає, що договір оренди від підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить нормі ч, 4 ст. 10 та ч. З ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин'). Також підлягають визнанню недійсними похідні від нього додаткові угоди.

Проте у прохальній частині позовної заяви (а.с.8) позивач просить визнати недійсним лише договір оренди від 19.05.2009 № 12-к/09 (далі - Договір), укладений Відділом освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ПП Омега, за яким надано у строкове платне нежитлове приміщення загальною площе 25,74 кв.м., розташоване за адресоо: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25.

Пунктом 4.7 Договору встановлено обов`язок орендаря після закінчення строку дії договору оренди у 15-ти денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Отже, посилаючись на статті Цивільного кодексу України, статті Господарського кодексу України, статті Господарського процесуального кодексу України, статті Закону України Про оренду державного та комунального майна, Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 р. № 483, ст. ст. 1. 3 Закону України Про освіту, Департамент вважає, що наведені обставини що є підставою для визнання недійсним договору та виселення відповідача із займаного приміщення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ст. 2 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України підставами для виникнення господарських зобов`язань, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України, ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, падати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Приписами ч. З ст. 180 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Господарським судом в процесі вирішення даного спору було встановлено, що Приватному підприємству «ОМЕГА» (далі - Орендар) згідно з договором оренди від 19.05.2009 № 12-к/09 (далі - Договір) укладеним з Відділом освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Орендар), надано у строкове платне нежитлове приміщення y ЦДЮТ «Евріка», загальною площе 25,74 кв.м., розташоване за адресоо: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25.

Умовами п. 1.3. Договору визначено термін дії договору оренди до 18.05.2010р.

У відповідності до п. 4.1. Договору, вказаний вище об?єкт оренди передано виключно під розміщення ремонту одягу, прийом у хімчистку та магазин непродовольчих товарів.

Додатковою угодою від 16.04.2010 продовжено термін дії Договору до 18.05.2011 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою продовжено термін дії Договору до 31.05.2012 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 01.03.2012 внесено зміни до п. 1.1. Договору, виклавши у наступній редакції «Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення КПНЗ ОЦЮЮТ «Еврика», площею 25,74 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25», продовжено термін дії Договору до 31.05.2013 внесено зміни щодо профілю використання на «розміщення ремонту одягу, прийому у хімчистку та ремонту електрообладнання з 01.03.2012» та у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 12.06.2013 продовжено термін дії Договору до 31.05.2014 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 28.05.2014 № 6 продовжено термін дії Договору до 31.05.2015 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 17.04.2015 №7 продовжено термін дії Договору до 31.05.2016р. та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою від 12.05.2016 № 8 продовжено термін дії Договору до 31.05.2017 та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.

Додатковим договором від 03.01.2017 № 1 внесено зміни у частині назви Орендодавця з «Відділ освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради» на «Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району у м. Одеси».

Додатковим договором від 10.06.2017 № 2 продовжено термін дії Договору до 31.05.2018, змінено площу об?єкту оренди з « 25,74 кв.м» на « 26,0 кв.м» у відповідності до технічного паспорту від 08.06.2016, та внесено зміни у частині розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 05.01.2018 № 3 внесено зміни до договору оренди у частині назви орендодавця на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради».

Додатковим договором від 16.04.2018 № 4 продовжено термін дії Договору у з 16.04.2018 до 16.03.2021 та внесено зміни у частинні розрахунку орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 12.12.2019 № 5 продовжено термін дії Договору у з 12.12.2019 до 12.11.2022 та внесено зміни у частинні розрахунку орендної плати за місяць.

Предметом заявлених Департаментом до ПП ОМЕГА є позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди від 19.05.2009 року № 12/-к/09 та виселення відповідача з нежитлового приміщення.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу7 однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо ного недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами ч. 1ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положеннями ст. 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального манна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, не можуть бути об`єктами оренди об`єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої ст. 5 Закону України Про приватизацію державного манна.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема, об`єкти освіти, фізичної культури,спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 23.05.1991 № 1060-ХП Про освіту (в редакції, чинній на час укладення договору), завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

Положеннями ч. 2 ст.18 Закону України Про освіту визначено, що заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України Про освіту).

Структура освіти включає, зокрема, дошкільну освіту, загальну середню освіту (ст. 29 Закону України Про освіту).

Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61 Закону України Про освіту).

При цьому ч. 1 ст. 63 Закону України Про освіту передбачено, що матеріально- технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в частині п`ятій цієї статті встановлено, що об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. Саме згідно з положенням ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту (чинного на момент укладення договору оренди) об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету1, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а ті будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Позивач звертає увагу суду, що за таких обставин, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-1X, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, договір оренди вважається таким, що продовжив свою дію.

05.09.2017 прийнято Закон України Про освіту № 2145-УІІ, який набрав чинності 28.09.2017, у якому ч. 4 ст. 80 зазначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Види господарської діяльності, для здійснення якої надаються в оренду приміщення закладів освіти, мають відповідним чином забезпечувати освітній процес, в тому числі належні умови для праці та здобуття освіти.

Тобто, обмеження на передання в оренду не поширюється на об`єкти, які не використовуються та не можуть за своїми властивостями використовуватися у процесі навчання чи освітній діяльності у цілому.

Отже, норми Законів України Про оренду державного та комунального манна, Про освіту, постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, інллгмн установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, у їх системному поєднанні містять заборони передавати в оренду не пов`язаного із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу та яке не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, й у такому обсязі, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти.

З огляду на пряму заборону для передання в користування конкретного об`єкта оренди, отримання в дохід державного бюджету та балансоутримувача об`єктивно обрахованих орендних платежів свідчить про недоцільне використання державного майна.

Позивач зазначає, що у ході проведення обстеження нежитлового приміщення, загальною площею 26,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 25, встановлено, що Орендар і надалі веде господарську діяльність визначену у п. 4.1. Договору, про що складено відповідний акт від 03.03.2023 з фотофіксацією.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним договору позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й автономність такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

Згідно правової позиції, викладеної у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17, - «Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставии, з якими закон пов?язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.».

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 р. у справі № 920/1771/14.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі за текстом - постанова № 634).

Відповідно до п. 5 Постанови № 634 Договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Суд вважає, що продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» N° 157-1X, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин.

Окремо необхідно зазначити, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до п.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові. Заява про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачем подана до суду.

Так, з дати укладення спірного договору оренди , з 19.05.2009р. до дати подання позову 01.05.2023р. минуло більше 14 років.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.05.2016р. у справі № 910/3723/14 (у подальшому неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 10.05.2018р. у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018р. у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019р. у справі № 910/16827/17 ) держава зобов"язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема, шляхом укладення правочинів з порушенням вимог законодавства.

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку що позивачем не доведено обставин порушення відповідачем вимог Законів України Про оренду державного та комунального манна, Про освіту, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди від 19.05.2009 року № 12-к/09 задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених Департаментом до ПП ОМЕГА позовних вимог в частині виселення відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Позовна вимога Департаменту про виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 26 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 55, кв. 13 , є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення позовної вимоги про розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених Департаментом до ПП ОМЕГА позовних вимог про виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 25,74 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 25.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Департамент комунальної власності Одеської міської ради в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову Департамента комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Приватного підприємства ОМЕГА (65028, м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 55, кв. 13,код ЄДРПОУ 31640385) відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна